§ 4. Державно-правові ідеї якобінців

Ідеї просвітників, особливо Вольтера й Руссо, надихали ідеологів Великої французької революції, які своєю кінцевою метою вважали очищення суспільства від усіх феодальних пережитків, заснування де­мократичної республіки.

Публіцист, революціонер-якобінець Жан Поль Марат (1743-1793)^[53] під­дає нищівній критиці деспотичний французький абсолютизм. Закони, на його переконання, мають бути справедливими, пов’язаними з благом суспільства, забезпеченими належним виконанням. Марат наполягає на відповідальності суспільства за соціальний захист громадян, захист їхньої власності. Основ­ними громадянськими правами він вважає права на особисту безпеку, свободу, власність, що є природними правами людини. Забезпечуватися вони мають незалежним судом. Єдиним обмеженням свободи людини в суспільстві є заборона завдавати шкоду іншим. При цьому Марат допускає застосування революційного терору, обґрунтовує та освячує революційну доцільність зни­щення «ворогів революції» як вимушений крок до миру й свободи. На його думку, «кілька вчасно відрубаних голів надовго стримає ворогів суспільства й на віки позбавить велику націю від нещасть убогості й жахів війни».

Такою ж еволюцією від ліберальних, гуманістичних до революційно- авторитарних ідей позначені й державно-правові погляди лідера якобін­ців Максімільєна Робесп’єра (1758-1794)^[54]. Важливе місце в його полі­тичній програмі займає концепція двох урядів. Першим із них є революційний уряд, метою якого є заснування Республіки, «перемога свободи над її ворогами». Другим — конституційний уряд, що має прийти на зміну першому після перемоги. Його метою є збереження Республіки, забезпечення конституційного режиму «переможної і мирної свободи». Головними засадами розбудови нової держави (політичного союзу), опрацьованими Робесп’єром, є охорона та забезпечення при­родних прав громадянина, зокрема права на участь у законодавстві та управлінні, верховенство влади народу в державі.

З метою реалізації цих засад революціонер обґрунтовує необхідність придушення ворогів народу «для того щоб встановити й зміцнити цар­ство законів», обстоює безумовну справедливість революційного терору. На його переконання, «революційне правління є деспотизмом свободи проти тиранії».

Ще більш радикальні погляди сповідував продовжувач революційних ідей якобінців Гракх Бабьоф (1760-1797)^[55]. Він обґрунтував ідею про­довження революції у Франції й повернення до конституції 1793 р. з метою утвердження повної рівності. Засобом досягнення цієї мети ре­волюціонер вважає впровадження загального управління й громадської системи виробництва та споживання, знищення приватної власності, встановлення дійсної, а не формальної рівності всіх перед законом. Рів­ність майнового стану він називає природним правом, а багатіїв, що не хочуть відмовитися від свого багатства на користь незаможних, — «во­рогами народу». У майбутній республіці суспільство, за ідеєю Бабьофа, буде організоване шляхом заснування великої національної громади на комуністичних засадах, що забезпечить її членам однаковий середній достаток в обмін на відмову членів від індивідуальної власності на її користь. Проект Бабьофа передбачає регульоване державою народне господарство, загальнообов’язкову фізичну працю, жорстке закріплення кожного за місцем проживання, беззаперечну покору громадян адмініст­рації. Шляхом до встановлення такого суспільства є народне повстання й зосередження всієї повноти влади в руках тимчасового уряду.

Доктрину Бабьофа назвали «бабувізмом», а прихильників і послідов­ників його революційних, комуністичних за своєю сутністю ідей — «ба- бувістами».

Ідеї французьких революціонерів довели до логічного завершення концепцію «загальної волі» Руссо й обмежили просвітницьку доктрину природних невідчужуваних прав людини. Водночас не можна забувати й про їх видатну роль у знищенні королівського абсолютизму й народ­женні та розбудові європейської демократії.