§ 2. Проекти конституції декабристів: М. Муравйов, П. Пестель

Повстання декабристів на Сенатській площі у Петербурзі в грудні 1825 р. і Чернігівського полку в Україні були підготовлені таємними дво­рянськими товариствами — Північним у столиці і Південним в Україні.

¹ Карамзін Микола Михайлович народився в Симбірську в родині поміщика. У молодості багато мандрував, зустрічався з І. Гете, слухав промови Ж. Дантона та ін. французьких революціонерів, знав М. Робесп'єра. У 1803 р. одержав офіційне звання історіографа. Автор 12-томної «Истории государства Российского» (1816-1829 рр.), сентиментальних повістей.

У Північному товаристві обговорювалися проекти конституції, скла­дені Микитою Муравйовим (1795-1843)^[102]. Які найбільш примітні риси його проектів конституції?

По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її проти­природною. Влада в майбутній оновленій Росії мала ґрунтуватися на широкому представництві всіх громадян в органах центральної і місце­вої влади. Народ, утворивши свою державу за договором, зберігає свій суверенітет і не втрачає свої природні права, вважав автор проекту.

По-друге, проект передбачав рівність прав і обов’язків усіх грома­дян, скасування всіх станів і чинів. «Усі росіяни» оголошувались рів­ними перед законом. «Кріпосницький стан і рабство скасовуються; раб, доторкнувшись землі Російської, стає вільним». Майбутнє суспільство бачилося автору проекту як громадянське, а всі його члени — повноправ­ними (крім кочових племен), із правом власності, заснування товариств, недоторканністю особи, житла, власності, свободою совісті, слова, пере­сувань, правом на правосуддя і суд присяжних.

По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію з 13 держав і двох областей, які поділяються на повіти і волості. На території України намічалося створення Чорноморської (зі столицею в Києві) і Ук­раїнської (зі столицею в Харкові) держав. Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального ус­трою Росії, яка враховує не національний, а історичний, економічний і географічний фактори. Столицю імперії передбачалося перенести в Ниж­ній Новгород чи Москву — історичний і географічний центри Росії.

По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Муравйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу вла­ди — гарантії їх взаємного контролю в державі.

Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче, яке складається з Верховної думи і Палати представників. Остання фор­мується з 450 обраних на два роки представників громадян держав. Вер­ховна дума обирається на шість років. Вона складається з представників держав (по три від кожної, двох — від Московської й одного від Донськой області) — всього 42. Кожні два роки вона оновлюється на третину свого складу. Члени Думи повинні бути власниками і не молодші 30 років. Думі належить право суду над міністрами, верховними суддями і сановниками імперії, обвинуваченими народними представниками.

Верховна виконавча влада належить монарху. «Імператор є верховний чиновник російського уряду», який присягає Народному вічу. Його влада спадкова і за проектом досить велика: призначення міністрів, чиновників, послів, право відкладного вето, права верховного воєначальника, нагляд за виконанням законів тощо. У свою чергу, діяльність імператора й інших чиновників підконтрольна Народному вічу. Виконавча влада держав дору­чається правителям, обраним вищим законодавчим органом за представлен­ням «урядових зібрань держав» і затверджених імператором.

Вищим органом судової влади є Верховне судилище (з обраних довічно Народним вічем суддів), яке вінчає систему судів — обласних, повітових («совісних»), за участю присяжних.

Проекти Муравйова (включно з останнім — «тюремним») містили вимоги неухильного дотримання законів усіма громадянами імперії. Надії на перехід до конституційної монархії декабрист пов’язував із револю­цією, керованою членами таємних товариств.

Більш радикальним проектом державних перетворень була «Руська правда» Павла Пестеля (1793-1826)^[103]. У чому сенс і основний зміст цього програмного документа Південного товариства?

Насамперед, у Вступі до «Руської правди» її укладач дає тлумачення «основних понять» — суспільства, держави, народу, їх мети та ін. Так, суспільство (громадянське суспільство) Пестель називає об’єднанням людей із загальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він визначає державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільство. Воно може існувати лише за умови рівноваги взаємних прав і обов’язків народу й уряду (підлеглих і тих, хто повелі­ває). При втраті цієї рівноваги держава переходить зі стану «природного здорового» у «насильницьке і хворобливе». Встановлення такої рівнова­ги — «обов’язок кожного законодавця».

Право «без обов’язку є ніщо». Обов’язки виникають з мети держа­ви: «можливо більше благоденство людей у державі». Обов’язки закріп­лені в законах — духовних, природних, громадянських. «Кожна лю­дина їм підвладна, — зазначається в «Руській правді», — і тому поста­нови державні повинні бути в такій же згоді з незмінними законами природи, як і з святими законами віри». Іншим правилом, яке визначає зміст державних законів, є пріоритет суспільних інтересів.

Організація влади в Росії характеризується як «зловладдя», що ви­магає зміни і введення такого порядку, який був би заснований на точних і справедливих законах. Пестель сформулював право на революційне повалення уряду, яке не виконує обов'язки (закони) перед народом.

Соціальна програма Пестеля є радикальною. Він вимагає скасуван­ня кріпосного права, наділення селян землею («а не уявну волю їм дару­вати»), перетворення всіх росіян на власників.

У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення загально­демократичних прав і свобод: недоторканність особи, рівноправність, свобода совісті, слова, зборів тощо. Громадяни одержували рівні права на правосуддя, доступ до державної служби. Встановлюється рівність усіх народів Росії. «Право благоудобства» надає політичну незалежність лише Польщі. Інші цією незалежністю «користатися не можуть» і повинні становити єдиний російський народ. «Росія є держава єдина і нерозділь­на». Федерацію Пестель відкидав як відродження «удільної системи».

Політичним ідеалом Пестеля є республіка. В організації верховної влади він розрізняє Верховну законодавчу владу і державне правлін­ня (виконавчу владу). Верховна влада вручається Народному вічу, ви­конавча — Державній думі, а нагляд за їхньою діяльністю — Верхов­ному собору («блюстительна влада»).

Народне віче становлять народні представники, обрані на п'ять років із щорічною ротацією 1/5 його складу. У ньому зосереджується виключ­но законодавча влада. Воно ж оголошує війну й укладає мир. Його ніхто не вправі розпустити. Державна дума складається з п'яти представників народу, обраних на п'ять років, один із них щорічно обирається прези­дентом. Їй належить уся верховна виконавча влада, в її відомстві «всі міністерства і взагалі всі урядові місця». Верховний собор становлять 120 чоловік, «іменованих боярами», призначувані довічно губерніями. Вони затверджують закони, не входячи в їх розгляд по суті, але ретельно перевіряючи дотримання всіх формальностей, після чого закон одержує чинність. Верховний собор призначає зі своїх членів по одному генерал- прокурору в кожне міністерство і кожну область, «утримує в межах за­конності Народне віче і Державну думу», має право віддати під суд за зловживання чиновника будь-якого рівня.

Дії влади, державний устрій визначаються Конституцією, яку Пес­тель називає Державним Завітом. Весь простір російської держави поді­ляється на 10 областей і три повіти. Місцеві органи влади (губернські, окружні, волосні) будуються на зразок центральних.

Для здійснення «Руської правди» передбачалося проведення війсь­ково-революційного перевороту, встановлення Тимчасового Верховного правління терміном на 10-15 років. Організація і повноваження цього органу нагадують відому схему Робесп'єра.

Після придушення виступу декабристів державною доктриною в Росії стала проголошена міністром освіти графом Уваровим офіційна тріада «православ’я, самодержавство, народність». Ця охоронна ідеоло­гія протистояла будь-яким спробам ліберальних реформ, національного відродження окраїн імперії. Вона загострила суперечки слов’янофілів і західників про перспективи її історичного розвитку.