§ 3. Проект слов’янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства

Ідеї єдності українських земель, братерства всіх слов’янських на­родів, демократичних перетворень суспільства і держави підхопили організатори й учасники Кирило-Мефодіївського товариства (1846­1847).

Товариство (братство) Микола Костомаров (1817-1885)^[104] розглядав як силу, здатну об’єднати слов’ян. Політична програма була сформульована в підготовлених Костомаровим «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського товариства святих Кирила і Мефодія», а також у «Записці» Білозерського. Програмні документи мали просвітницький характер.

Нема свободи без віри, стверджується в «Книзі буття українського народу». Віра православна вимагає захисту від царів і панства, звільнен­ня з неволі. Автор «Книги» пояснює: слов’яни жили в братерстві ще до прийняття християнства, однак пізніше потрапили в неволю до чужих: чехи і полабці — до німців; серби і болгари — до греків і турків, росія­ни — до татар. Традиції свободи пізніше відроджувалися тільки в Нов­городі і козацькій Запорозькій Січі, де люди жили в республіках.

Звільнення слов’ян почнеться з України. Вільні слов’янські народи утворять єдиний союз республік на федеративних началах, де не буде кріпацтва і гноблення, а буде рівність і братерство. Пізніше М. Грушев- ський зазначить: у «Книзі буття» виразилося політичне кредо Костомаро­ва — «автократизм і класовий лад повинні бути знищені. Царство й авто­кратизм викривляють життя громадянськості в самих основах і громадянсь­кість не може відродитися, поки не звільниться від них».

Законодавча влада в кожній республіці слов’янського союзу від­повідно до планів кирило-мефодіївців належала б Народним зборам. Виконавча влада передбачалася виборною, підзвітною Народним збо­рам. За таким же принципом поділу влади вибудовувалися б і федераль­ні органи, до повноважень яких додавалися б ще функції зовнішньої безпеки й оборони.

Поміркована частина членів товариства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський) схилялась до мирної пропаганди його мети і програми. Радикальне крило товариства (Т. Шевченко, М. Гулак, Г Андрузький, О. Навроцький, І. Посяда та ін.) будуть поділяти думку Кобзаря про необхідність «добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хи­ренну волю» і скинути ненависне самодержавство і кріпацтво.

Теоретичні погляди Тараса Шевченка (1814—1861)^[105], зрозуміло, не мають політико-правовій цілісності і системності, але спираються на чітко виражені ідеї, що йдуть із глибин народного духу і традицій.

У поезії Шевченка в центрі світу, природи, історії, буття — людина. Людина, що стогнала і стогне в кайданах, від «неволі» і «неправди», що уособлюються царями, панами. У поета народ — образ Прометея, при­кутого до скелі, Україна — образ заплаканої матері.

Згідно з Шевченком, людина наділена природними правами, вона від природи вільна. У неї «доля — воля». Однак давно вже вона — в ярмі у панів, несправедливих законів («луплять за законом»), тому що право в Росії «катами писане», тут неправосуддя («правди немає в суді»). Поет славить волю у запорозьких козаків, у Козацькій державі, коли «Пишалася синами мати, / Синами вольними.».

Якщо в минулому для Шевченка суспільно-політичним ідеалом є Запорозька Січ, Козацька держава часів Хмельницького, то із сучасних держав — США, з їх демократією і «праведним законом» («. Коли ж / Діждемось Вашингтона з новим і праведним законом / А діждемось-таки колись!»). «Праведний закон», за Шевченком — закон, що відповідає природному праву, втілює справедливість оберігає волю людини, волю соціальну і політичну («Бо де нема святої волі, / Не буде там добра ніко­ли. / Нащо ж себе таки дурить?»). У поета тільки соціально справедливе може бути правом, законом, не підвладним державній сваволі.

Національне звільнення поет пов'язує з революційними перетво­реннями, з відродженням слов’янського братерства. Він вірить: «Вогонь добрий, смілим серцем» оживить «слов'ян сім'ю велику / Во тьмі і неволі», коли обіймуться брат із братом («Навіки і віки!») і «поте­чуть в одне море слов'янськії ріки».

Під впливом Шевченка й американської Конституції членом Кирило- Мефодіївського братства Георгієм Андрузьким (1827-?)^[106], відправленим у північне заслання, було підготовлено кілька варіантів, що залишилися незавершеними, Конституції Слов'янських Сполучених Штатів.

У перших двох варіантах «Конституції Республіки» 1846-1847 рр., судячи з протоколів допиту 1850 р., Андрузький передбачав відроджен­ня Гетьманщини, її самостійний державний розвиток або у рамках слов'янського союзу. За проектом 1850 р. федерацію Слов’янських Сполучених Штатів повинні були скласти сім штатів: 1) Україна з Га­личиною і Кримом; 2) Річ Посполита; 3) Бессарабія з Молдавією і Ва- лахією; 4) Остзея (ймовірно, Естонія, Латвія і Східна Пруссія); 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон. Таким чином, у майбутній федерації немає місця Росії, що, мабуть, було невипадковим, результатом переосмислення проектів кирило-мефодіївців.

Формою державного правління Слов’янських Сполучених Штатів повинна була стати президентська республіка. Республіканським прин­ципам, народовладдю і самоврядуванню підлеглі всі політичні і правові інститути Штатів.

Общинні управи поєднують владу розпорядницьку, виконавчу і су­дову в межах своїх повноважень. З депутатів від громад в округах перед­бачалося створення обраних окружних палат і дум, «совісних судів», а також духовних рад по справах духовних. На рівні округу намічалося створення окружного правління з розпорядницькою і виконавчою функ­ціями. За таким же принципом будуються й обласні представницькі, ви­конавчі і судові органи, а також органи штатів. Представницькі органи в штатах за проектом намічалися двопалатні (нижня палата і Сенат), що забезпечувало б автономію цих частин федерації.

У майбутній президентській республіці передбачалося створення Законодавчих зборів і Державної ради. Остання включала вищих по­садових осіб держави — президента республіки, віце-президента, пре­зидентів штатів, генерального прокурора, міністрів. На рівні держави намічалося керівництво зовнішньою політикою, обороною, фінансами, промисловістю, освітою.

Таким чином, проект конституції Андрузького визначав конститу­ційні принципи, схему державних інститутів, коло владних повноважень різних рівнів, розрахованих на розвиток самоврядування, роль громад у майбутній республіці.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, політико-правові погляди його учасників вплинули на формування ліберального і револю­ційно-демократичного напрямків у вітчизняній політичній і правовій думці. У Росії ж першої половини XIX ст. намітилися три основні течії політико-правової ідеології: ліберальна ідеологія, яка прокладала шлях реформам державного ладу, формуванню громадянського суспільства; радикально-революційна ідеологія, що ставила ті ж цілі, але здійснення їх передбачалося насильницьким шляхом, і консервативна ідеологія, яка виступала проти змін. Їх співвідношення і вплив у російському суспіль­стві згодом різко зміниться.