§ 1. Проект М. Сперанського і контрпроект М. Карамзіна
З воцарінням Олександра І (1801р.), який обіцяв керувати народом «за законами і за серцем своєї премудрої бабки» (тобто Катерини ІІ), у Росії ненадовго складається обстановка, яка сприяє появі у ліберальної частини дворянства реформаторських проектів державних перетворень.
За завданням царя ряд проектів удосконалення імперії підготував молодий і талановитий мислитель Михайло Сперанський (1772-1839)[101].Мету реформ Сперанський бачив у тому, щоб «правління, досі самодержавне, поставити і заснувати на неодмінному законі». Автор «Плану державних перетворень» прагнув перебороти нерозв’язне протиріччя — з’єднати самодержавство із законом, бачив у цьому шлях до конституційної монархії на зразок англійської. Формулював умову: «заснувати державну владу на законі не словами, але самою справою». Проте поняття закону повинне поширюватися не на постанови уряду, а лише на постанови законодавчої влади. Іншими словами, важливу умову перетворень він бачив у наданні нормативним актам державної влади характеру правових законів, у підпорядкуванні їх Конституції.
Корінні (конституційні) державні закони, за Сперанським, становлять предмет конституції, закріплюють спосіб правління, громадянські і політичні права підданих. Органічні закони визначають устрій самої державної влади і держави. Громадянські закони «засновують відносини осіб між ними». Всі інші акти, що регулюють порядок виконання законів, повинні чітко відповідати останнім. Таким чином, перетворення правової системи у Сперанського розглядається як неодмінна умова всіх інших державних перетворень. Порядок у державі охороняється законом.
«Сила встановлень» у «Плані» пов’язується з устроєм самої державної влади («другий устрій»), з її поділом на законодавчу, виконавчу і «судну», центральну і місцеву.
Законодавча влада, вважає автор «Плану», повинна бути так влаштована, щоб «мати свободу думки і виражати думку народну».
Для складання законів пропонувалося створити Державну думу, яка працюватиме в сесійному режимі, перетворить Росію на парламентську монархію. «Закони пропонуються урядом, поважаються (тобто обговорюються і приймаються) у Думі, затверджуються государем». Думі представляються звіти міністрів, вона встановлює нові податі, податки і повинності. «Ніякий новий закон не може бути виданий без поваги Думи». Термін її дії «визначається кількістю справ, їй пропонованих». Сперансь- кий вводить принцип парламентської відповідальності міністрів. За «Планом» «порядок законодавчий» становить вертикальна система представницьких органів: губернських, окружних, волостних дум.Виконавчу владу здійснює система органів управління: міністерства, губернських, окружних, і волосних управлінь.
За тим же принципом будується і судова система, яка вивершується «вищим судилищем для всієї імперії — Сенатом». Волосний суд мислив- ся як «мирський суд», в окружному (суд першої інстанції) передбачалося введення суду присяжних. Так у трьох владах втілюється «звертання до закону, волі і виконання».
Систему органів державного управління за проектом повинні очолювати імператор і Державна Рада. Остання задумувалась автором проекту як орган, об’єднуючий, направляючий і контролюючий діяльність трьох гілок влади. Склад Державної ради мислився Сперанським частково обраним, частково призначуваним монархом. Вона засідає під головуванням царя, має право законодавчої ініціативи. Отже, у Держраді «усі дії порядку законодавчого, судного і виконавчого в головних їх відносинах з’єднуються і через нього сходять до державної влади (тобто монарха) і від неї виливаються».
Тільки з удосконаленням державного ладу і законодавства, за Спе- ранським, можна забезпечити права підданих — права політичні, що «визначають ступінь їх участі в силах державних», і права громадянські, які «визначають ступінь їх свободи в особі і майні». У дусі Монтеск’є, Констана він пише про політичні права як умову громадянських прав — «суть перше і невід’ємне надбання всякої людини, яка входить до суспільства».
«План» називає три класи в Росії: дворянство, купецтво і міщанство, «кріпосні люди» і визначає їх права.Не дивлячись на те, що проекти Сперанського викликали різке неспри- йняття реакційним дворянством напередодні війни 1812 р. і їх реалізація розтяглася в часі, життя примусило самодержавство удосконалювати систему державних установ, передбачену реформатором: у 1810 р. було створено Державну Раду, через рік реформовано міністерства, 1864 р. Сенат перетворено головним чином в судовий орган, а в 1905 р. утворена Державна Дума. З ім'ям Сперанського пов'язують і першу в Росії кодифікацію права. Під його керівництвом були видані 1829-1832 рр. «Повне зібрання законів Російської імперії» (45 томів) та «Звід законів Російської імперії» (15 томів).
Чималу роль у відставці й опалі Сперанського відіграла «Записка про давню й нову історію Росії» (1811 р.) придворного історика і письменника Миколи Карамзіна (1766-1826)1. У «Записці» критикувалися спроби реформ і пропоновані з ініціативи Сперанського нововведення.
М. Карамзін різко засуджував будь-які спроби запровадження конституції, обмежень абсолютної влади в імперії. «Що крім єдиновладдя необмеженого, може в цій махині виробляти єдність дії?». Він вважав небезпечним ставити закон вище государя, протиставляти монарху які-небудь установи чи поділяти владу. «Дві влади в одній державі суть два грізні леви в одній клітці, готові терзати один одного». Прикладами історії Карамзін прагнув довести, що «Росія гинула від різновладдя, а рятувалася мудрим самодержавством». Останнє поставало в його «Записці» рушійною силою російського історичного процесу, єдиним законодавцем, єдиним джерелом влади. Як і М. Щербатов, він відстоював привілеї дворянства, був противником скасування панщини. Не сприймав історик і теорію природного права, вважав — «у державі право природне поступається цивільному». Разом із тим, «Записка» містила серйозну критику дійсності і вимагала поліпшення роботи всього державного апарату. Це і стало причиною того, що, крім царя, вона залишилася невідомою для сучасників.