§ 4. Філософський і юридичний позитивізм: О. Конт, Дж. Остін
Надії встановлення соціальної гармонії, яка б відповідала індустріальному суспільству, поділяв і засновник філософії позитивізму і соціології Огюст Конт (1798-1857)[99].
Він проголосив нову перспективу перебудови суспільства на основі позитивізму, досягнень науки про суспільство.Вихід бачився у виявленні позитивних наукових знань і істин, що, будучи добре засвоєними, виявляться спроможними привести людство до миру і щастя. «Якщо єднання умів на ґрунті спільності принципів відбудеться, то відповідні установи створюються самі, природним чином, без усякого важкого потрясіння». Отже, за Контом, позитивні наукові знання здатні привести до нового позитивного ладу.
Науці про суспільство, чи соціології (термін введено Контом) він надає великого значення. Основним завданням своєї філософії він вважав перебудову суспільства на основі позитивізму, заміну «ретроградної аристократії» і «анархічної республіки» новим, позитивним ладом — со- ціократією. Його обґрунтування він шукав в історії, природі держави і політичної влади.
За розробленим Контом «Планом реорганізації соціального життя» нова «третя стадія» історії людства (після «теологічної» до 1300 р. та «метофізико-легістської» (1300-1800 рр.)) повинна ознаменуватися організацією промислового суспільства, соціократією. Солідарність класів у соціократії буде забезпечена узгодженою дією чотирьох сил: жінок (осередок і уособлення моральності); священиків-позитивістів (осередок розуму, в руках яких — освіта, виховання, виправлення осіб, винних у провинах і злочинах); патриціату (банкіри, промисловці, купці, землевласники — концентрована сила, що відає розвитком промисловості); пролетаріату (матеріальна сила, покликана здійснити функцію соціальних перетворень, тобто перехід до промислового ладу). Згода і спільна позитивна дія цих сил забезпечать, за Контом, порядок і прогрес у со- ціократії, яка не матиме потреби в судах, поліції, армії.
В ідеальному ладі бажано повне зникнення середнього класу.Соціократія, цей «промисловий лад», вимагає військового порядку і дисципліни. «Армія не може існувати без офіцерів, так само як і без солдатів; це просте поняття однаково застосовуване до промислового ладу, як і до військового порядку». Тому «у позитивному ладі... ідея права без- поворотно зникає. Кожний має обов'язки щодо всіх людей, але ніхто не має права у власному значенні слова. Справедливі індивідуальні гарантії випливають тільки із загальної взаємності зобов'язань, які є моральним еквівалентом колишніх прав. Право приватної власності стане теж соціальним обов'язком, функцією для створення капіталу і керування ним. Іншими словами, єдине право, яке кожна людина має, — це право виконувати свій обов'язок». Суб'єктивне право суперечить принципам соціальної солідарності, а тому буде замінено поняттям «соціальний обов'язок». На думку Конта, слово «право» має бути виключене з політичної мови.
Таким чином, у вченні Конта по суті зникли такі засади громадянського суспільства, як демократія і право, юридична свобода і права громадян. Рівність людей у соціократії нівелює приватні інтереси, а свобода і права замінені обов'язками, соціальною функцією.
Для переходу до позитивного ладу Конт пропонував створити в Парижі попередній духовний уряд із 30 вчених, які представляють різні науки і країни. Після відповідної підготовки незаможні класи столиці, освічені вченими, оберуть диктаторів і наділять їх вищою владою. Мета диктаторів — перевиховання всіх класів у позитивному дусі. Потім перевиховане суспільство організується в соціократію. У кінцевому підсумку все людство, створивши близько 500 соціократій, об'єднається у Всесвітню федерацію зі столицею в Парижі. І тоді цілком здійсняться принцип, підстава і мета суспільства — «любов як принцип, порядок як основа, прогрес як мета». Зникнуть й агресивні війни як пережиток «військового побуту», ворожі промисловому ладу.
Позитивна філософія Конта вплинула і на виникнення юридичного позитивізму.
Він виступав проти дуалізму права (існування поруч з позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного), розглядав право виключно як продукт державної волі. Ототожнення права із законом мало чітко виражені ідеологічні і практичні цілі. Воно було спрямовано проти оцінки і критики діючого права з позицій природного права, які зберігали романтичні ілюзії минулих революцій. У полі зору юридичного позитивізму — не предписання розуму, не історично усталений звичай, а закон, нормативний акт, установлений владою.Одним з перших, хто концептуально виклав ідеї юридичного позитивізму, був учень Бентама, англійський правознавець Джон Остін (1790-1859)[100].
Право в найбільш повному вигляді, вважав Остін, містить у собі сукупність «законів природи» (або «право, дароване Богом»), які виступають мірилом усього людського, і закони, встановлені одними людьми для інших. Останніх — два види. Одна їх частина встановлюється веліннями суверена і є позитивним правом, інша — правилами моралі («позитивна мораль»). Держава встановлює закони і через них «дарує», делегує права і накладає обов'язки.
Предметом юриспруденції є виключно позитивне право («право в простому і вузькому змісті»). Право це — «веління суверена». Його джерелом є, таким чином, суверенна влада, здійснювана «політично пануючими людьми, — пише Остін, —... верховне, засноване на підпорядкуванні, правління в незалежних державах і незалежних політичних суспільствах». Веління й обов'язок у нього — взаємозалежні поняття: «там, де є обов'язок, є повеління, і там, де виражене повеління, накладено обов'язок». Примус і покора є санкція. Іншими словами, пояснює Остін, «повелінням чи обов'язком вважається те, що спричиняє санкцію або примус до покори у разі невиконання». У такому значенні позитивне право — сукупність норм, встановлених політично пануючим для політично підлеглого. У такому розумінні право — наказ влади, обов'язковий для підлеглого під загрозою застосування санкції у випадку невиконання наказу.
Для юриспруденції першорядне значення має і формальна логіка, «логіка правових конструкцій».Поза позитивним правом, за Остіном, — правила, встановлені особами й установами, що не є суверенами, і правила моралі (правила, встановлені громадською думкою, у тому числі норми міжнародного права, закони честі, правила етикету, моди і т. п.). Отже, ці правила поза юриспруденцією суверена.
Найкращою формою права Остін, як і Бентам, вважав кодекси. Однак, на відміну від свого вчителя, він визнавав частиною права судові прецеденти, оскільки, на його думку, рішення суддів в Англії одержують нормативно-правовий характер з мовчазної згоди суверена. Потреба в судовій правотворчості, пояснював Остін, породжена існуючою неповнотою статутного права, яку бажано усунути кодификацією.
Отже, основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної думки в першій половині XIX ст. — лібералізм, соціалізм, позитивізм — істотно збагатили і урізноманітили зміст і спрямованість вчень про право і державу. Їх еволюція в другій половині XIX — у XX ст. підтвердить плодотворність ліберально-демократичних ідей, обмеженість юридичного позитивізму як нормативізму і неспроможність практики соціалізму (у СРСР і Східній Європі) побудувати «світле майбутнє».