§ 2. «Повчання» Володимира Мономаха

Ставши в 1113 р. великим київським князем, Володимир Мономах зміцнив авторитет великокнязівської влади, домігся внутрішнього миру в державі, зростання її міжнародного значення. Однак небезпека фео­дальної роздробленості Русі проступала усе більш зримо, що тривожило і лякало князя.

На перше місце в «Повчанні» ставляться християнська віра і доброчин­ність. Вони розуміються князем як засади мудрого і справедливого правлін­ня, турботи про людей. Він посилається на власний досвід: князь охороняв християнських людей від усяких лих, не підтримував міжудільних розбратів і воєн. Власний досвід підтверджував важливість слідування в управлінні державою політичним і моральним принципам: «Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня», «уникай зла, роби добро, шукай миру і йди за ним», «не лінуйся», «не давайте сильним погубити людини», «усього ж паче — убогих не забувайте». Мономах заповідає ці принципи майбутнім князям. Слідування їм — запорука миру в державі.

Ці вимоги до верховної влади великий князь доповнює вимогою її правильної організації і здійснення. Він радить синам всі державні справи вирішувати з радою бояр і дружинників, не допускати в країні усобиць, зберігати єдність держави, чинити «по правді» (по закону) правосуддя.

У «Повчанні» дається відповідь і на гостре питання в умовах нарос­тання небезпеки феодальної роздробленості Русі — права на крово­пролиття, смертну кару. На думку Мономаха, київський князь повинен слідувати правосуддю в державі, як Бог на небі. «Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо (хто) буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляй ніякої душі християнської». Таким чином, за Мо­номахом, право князя на судову владу безумовно виключає право на кровопролиття, страту, помсту. Як відомо, саме при його князюванні була створена поширена редакція Руської Правди, що спочатку обмежувала, а потім узагалі скасовувала смертну кару.

Багатий власний досвід і логіка міркувань Мономаха приводять до важливого політичного висновку: із владою зростає відповідальність князя перед підданими. Посилаючись на власний досвід, досвід своїх великих попередників, цитуючи рядки зі Святого Писання, він переконує синів слідувати династичному порядку спадкування престолу, зміцню­вати великокнязівську владу, не відступати від найважливіших принци­пів моралі, справедливої соціальної і зваженої зовнішньої політики.

Рішення кричущих політичних проблем, насамперед — зміцнення єдності і миру в державі, Мономах пов’язував з надією на співробітниц­тво з церквою. При цьому питання про співвідношення держави і цер­кви ним вирішується однозначно: церкві відводиться почесне, але явно підлегле місце в співвідношенні світської і духовної влади. Церква висту­пає важливою опорою великокнязівської влади.

Такі основні політико-правові аспекти «Повчання» Володимира Мономаха, фактично політичної програми для київських князів.