§ 3. Політико-правові проблеми в літописах і літературі Київської Русі
Важливим джерелом наших знань про Русь є літописи. Серед них насамперед виділяється така значна історична і політична пам’ятка, як «Повість временнихліт», створена у 1113-1117 рр.
Її автором, принаймні першої редакції, вважається києво-печерський чернець Нестор (бл. 10561121). Які політико-правові проблеми зафіксовані в літопису?1. Насамперед він дає розгорнуту відповідь на питання про походження руської держави — «Звідкіль є, пішла Руська земля і хто перший поча в ній княжити». Якщо історію людства Нестор викладає відповідно до Біблії, то історію Русі — з відомостей про розселення слов’ян і зародження державності. Літописець спростовує візантійську концепцію про виникнення Київської держави в результаті хрещення Русі під впливом Візантії. Хроніка історичних подій на Русі в «Повісті» пов’язана з історією європейських країн і підтверджує: «народ руський» — не без роду і племені, має свою історію, якою може пишатися.
2. У центрі «Повісті» — драматична історія вітчизняного державотворення, утвердження династичної влади. Критеріями оцінки політичної діяльності київських і удільних князів у літописі є її результати, наслідки для держави і народу. Автор прагне до об’єктивності, уникає ідеалізації навіть Володимира-хрестителя Русі. Не замовчує він і політичні помилки князів, у тому числі Ярослава Мудрого, Ярославичів, що мали фатальні наслідки для єдності держави.
3. У християнському дусі Нестор-літописець трактує природу влади, права. «... Бог дає владу кому хоче, постановляє царя і князя Всевишній тому, кому хоче дати. Коли яку землю уподобає Бог, то ставить їй царя і князя праведного, котрий любить суд і правду, і право заводить через суддю, що править суд. Коли ж правдиві князі на землі, то багато гріхів прощається землі тій, а коли злі і лукаві бувають, то ще більше зло наводить Бог на землю ту, оскільки є главою землі тієї».
Як і для Іларіона, ідеалом для Нестора є союз, співпраця між світською і духовною владою. За Нестором, у добрих справах київських князів їх радником є сам Бог.4. Літопис проливає світло на правові звичаї, державні традиції Київської Русі. У «Повісті» знаходимо відомості, зокрема, про дотримання традиції в час небезпеки скликати віче — орган прямого народоправства. У всіх важливих питаннях великий князь «тримав раду з бояри», забезпечував єдність держави.
5. Історія — арена постійної боротьби добра і зла. Як історик Нестор- літописець добре розуміє політичне значення історичних уроків, їх повчальний характер. Так, на прикладі братовбивчої політики Святопол- ка він ілюструє її наслідки для держави і самого князя, що закінчив своє «зле життя» між Чеською і Лядською землею. «Се Боз явив на показ князям Руським, — підкреслюється в літописі. — Нехай хто таке сотворить, знають про це, і вони, коли зроблять подібне зле братовбивство, таке ж приймуть покарання, але більше цього, тому що вже знають, що було». Такі уроки застерігали від міжусобиць. Тут — цілий гімн книгам і знанням. «Велика-бо користь буває людині від науки книжної, — пристрасно проповідує Нестор, — тому що книги вказують нам і вчать нас, як йти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість добуваємо зі слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги — бездонна глибина, ми ними в журбі утішаємося, вони — вузда для тіла і душі». Як бачимо, літописець добре розумів роль освіти, знань для людини і держави.
В умовах наростання роздробленості Русі і зовнішньої небезпеки наприкінці XII — на початку XIII ст. пристрастно пролунало «Слово» і «Моління» Данила Заточника. Напередодні татаро-монгольської навали на Русь він із тривогою писав: «Не дай же, Господи, в полон землі наші язиком (тобто народом), не знаючим Бога». Автор твору (у двох частинах) знаходиться у в'язниці і звертається до великого князя з проханням захистити його від утисків і звільнити з ув'язнення.
Лиха Данила і всіх «сиріт» — від сваволі бояр, князівських слуг, багатіїв. Усі свої надії він пов'язує з освіченим, мудрим єдиновладдям. Мудре правління — благо для держави, запорука її могутності. «Яко ж дуб кріпиться безліччю коренів, тако и град наш твоєю державою». Такою бачить природу влади Заточник.Єдиновладдя князя, на його думку, послабляють «лукаві», думські бояри. «Не корабль топить людей, — застерігає Заточник, — але ветр: тако ж і ти, княже, не сам владієш, в журбу введуть тя думці твої». Багаті бояри, боярська самоправність засуджується автором «Слова»: «Лукавим» радникам він протиставляє «мудрого мужа», «розумного боярина» не за знатністю походження, а за освітою і розумом. Вони приносять славу і державі, і самому князю. Такі радники будуть діяти «по правді».
Важливим елементом великокнязівської влади і безпеки країни Заточник вважає наявність «множества воїв». Запорукою дієздатності влади є «царська гроза» як проти зовнішніх ворогів, так і проти тих, хто творить беззаконня. Він закликає князя до зваженої політики, захисту слабких і знедолених. Нагадує, народ — джерело князівського багатства і могутності.
Отже, ідейні традиції Київської Русі спиралися на державотворчі процеси, відбивали інтереси реального політичного життя. Київські мислителі виступали на підтримку великокнязівської влади, централізованої держави — єдино можливих в тих умовах. Іларіоном, Нестором, Мономахом, Заточником розроблені критерії ідеального правителя — моральні (повна відповідність особистих якостей нормам християнської етики), юридичні (дотримання законності як у набутті влади, так і в способах її реалізації), політичні (уміння забезпечити управління країною, мир із сусідами, союз із церквою, ефективну соціальну політику і т д.). Важливими результатами були чітко сформульовані принципи політичної влади, її мети і рамки, обмежені нормами звичаїв і писаним правом («правдою»). Політична думка утверджувала і розвивала ідеї про природу влади і права, роль законності, справедливості, милосердя в державі. Під впливом античної літератури тут починають проростати раціоналістичні і гуманістичні ідеї.