ПОЛІТИКО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ ВОЛЬТЕРА
Франсуа Марі Аруе (1649-1778) (псевдонім Вольтер з 1718 р.) - французький філософ і публіцист належав до правого крила про світителів, які виражали інтереси великої буржуазії. Вольтер мало цікавився політикою заради політики і не переймався проблемами народних мас, вважаючи, що біднота не повинна мати політичних прав, оскільки той, хто не має ані землі, ані власного дому не має і права голосу.
Він послідовно захищав такий суспільний порядок, засадами якого були б принципи рівності, свободи і необмеженої приватної власності. Основні погляди Вольтера в царині держави і права викладені в працях «Філософські листи» та «Досвід загальної історії про звичаї і дух народів».Визнаючи рівність людей як біологічних істот, він заперечував рівність соціальну. Мислитель захищав тезу, що в суспільстві може бути тільки юридична рівність, яка передбачає формальну рівність усіх перед законом і набуття всіма людьми однакового статусу громадянина. Вона є досить змістовною і соціально ефективною. Однак, виступаючи з критикою егалітаризму[VIII] Руссо і зрівняльного комунізму Мельє, В ольтер визнавав юридичну рівність лише в сфері приватного права, заперечуючи можливість її реалізації у сфері права публічного. Він був переконаний, що право голосу у справах громадських можуть мати виключно ті, хто володіє власністю.
Свобода у Вольтера - це свобода не суспільства в цілому, а свобода індивіда. Стержнем її є свобода слова, віри, свобода підприємництва та свобода праці. Особливо Вольтер захищав право на свободу праці, зауважуючи, що вона є фундаментальною у буржуазному суспільстві. Згідно із Вольтером свобода праці полягала у визнанні за кожним права продавати свою здатність до праці тому, хто платить більше, оскільки це і є власність тих, хто позбавлений будь-якої власності.
Вольтер був прибічником сильної державної влади, розглядаючи її як засіб захисту від «зазіхань черні» на власність.
Однак перевагу надавав не формам управління державою, а принципам реалізації влади, які б забезпечували свободу, право власності, законність.Вольтеру належить створення оригінальної концепції «освіченого абсолютизму». Вона побудована на переконанні, що тогочасний інститут абсолютної монархії ще не вичерпав своїх можливостей і спроможний подолати кризу за умови правління високоосвічених з моральними устоями монархів. Доктрина «освіченого абсолютизму» набула поширення в окремих європейських країнах у П половині ХУШ ст. і служила ідеологією для «революції зверху» - проведення реформ по скасуванню і перетворенню найбільш застарілих феодальних інститутів (станових привілеїв, підкорення церкви державі, пом'якшення цензури, проведення судової і шкільної реформ тощо), які не руйнували б засад абсолютизму. Прибічниками освіченого абсолютизму були монархи Йосип П - у Австрії, Фрідріх П - у Пруссії, Катерина П - в Росії. Всі вони, прикриваючись популярними про світницькими ідеями, намагались зобразити своє правління як «союз філософів і монархів», в цілому ж використовуючи доктрину освіченого абсолютизму переважно з метою укріплення засад панування дворянства, що поступово втрачало свої позиції і на проведення «зверху» окремих реформ, спрямованих на утвердження капіталістичного укладу.
3.