ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА
Державно-правові концепції XVII ст. пронизані думкою про «розумне» улаштування держави і про природну рівність людей, як розумних істот. Ідея розуму, як головної рушійної сили історії, джерела і головного засобу досягнення людством рівності, братерства і свободи, тобто стану відповідності вимогам розуму (Царства Розуму) трансформується у XVIII ст.
в ідею Просвітництва. Просвітництво - політична ідеологія, філософія і культура періоду утвердження буржуазних відносин. Вона виникла в Англії (XVII ст.) і була пов'язана з творчістю Дж. Локка, потім поширилася у Франції (XVHI ст.), де знайшла відгук у творчості Монтеск'є, Гельвеція, Гольбаха, Вольтера. Просвітителі висували проблему освіти народних мас з метою очищення свідомості людей від забобонів, які, на їх погляд, заважали звільненню від застарілих феодальних порядків і перешкоджали соціальному прогресу. І. Кант назвав Просвітництво вираженням родової сутності людства - розуму. У статті «Відповідь на запитання, що таке просвітництво?» філософ запропонував розглядати його як необхідну історичну добу у розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні можливостей людського розуму для досягнень соціального прогресу.Просвітителі, кваліфікувавши людину як політичну істоту, а суспільство як співтовариство таких істот, вважали, що всесвітній розум накреслив параметри існування людини, тому добробут людства ставили в залежність від усвідомлення й виконання вимог розуму, який ототожнювали із законом природи. На їхню думку закон розуму (природний закон) сам по собі здатний забезпечити адекватний потребам людини спосіб життя. Змістом закону розуму є «освічений егоїзм», який спрямовує людей до загального блага. «Освічений егоїзм» або розумний егоїзм - це універсальний критерій людської підприємливості, підґрунтям якої є доброчесність. А основою доброчесності є правильно усвідомлений інтерес.
Звідси накреслювалося завдання урядам - сприяти свободі, безпеці користування власністю, скасувати монополію і привілеї, що панували в феодальному суспільстві. Тобто сприяти створенню суспільства, в якому б особисті здібності індивіда і його уподобання були б ключем до влади. У зв'язку з цим просвітителі захищали ідеали свободи, рівних можливо стей, до стойного людини життя, республіканський устрій тощо. Політична філософія цієї доби переймалась проблемами захисту природних прав, притаманних індивідам та встановлення загальних норм і приписів законів, за якими може ефективно функціонувати влада. На порядок денний ставилося питання надання цим нормам статусу аксіом, які не треба доводити і які не можуть бути спростованими.Характерною особливістю державно-правової думки доби Просвітництва є поєднання теорії з практикою. Це стало можливим із поширенням практики прийняття конституцій, перших спроб кодифікації права, створення нових держав, які виникали у ході буржуазних революцій. У цей час розповсюдилась практика свідомого конструювання держави, цілеспрямованого визначення форм державного правління, устрою, мережі органів влади, політичної системи тощо. В іншому, на відміну від попередньої доби Відродження, аспекті тлумачились ідеї природного права і суспільного договору.
У теоріях XVII ст. природне право розглядалося переважно в ідеї - тобто в аспекті потреби утвердження однакових для людей прав, тільки з тієї причини, що вони люди. В теоріях ХУШ ст. природне право розглядалося 85 вже як діяльність держави у відповідності з правовим законом для досягнення цілей суспільного договору: свободи та справедливості.
Засади договірних теорій XVII ст. зводились до розгляду держави як своєрідної угоди між підданими і правителями, за якою визнаються взаємні права і обов'язки по відношенню одне до одного. Засадою договірних теорій XVTH ст. було визнання того, що розумна угода між урядом і народом - це не розмежування прав і обов 'язків між підданими і правителями, а прийняття правових законів держави, які регулюють відносини між людьми В цілому концепція «суспільного договору» була зорієнтована на встановлення розумних меж втручання держави у приватне життя індивідів і суспільства, та на однозначне визначення, упорядкування, регламентацію взаємовідносин між можновладцями і підданими.
У ХУШ ст. центром інтелектуального життя Європи стає Франція, і, відповідно, саме тут, на тлі бурхливого розвитку соціально-історичної і політичної філософії, народжуються нові державно-правові концепції, авторами яких були Вольтер, III. JI. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дід-ро, К Гельвецій, П. Гольбах.
2.