Перикл та афінська демократія

Після укладення миру вся увага Спарти та Афін була спрямована на внутрішню політику, на консолідацію сил та підготовку до нової війни, у неминучості якої жодна з сторін не мала сумнівів.

В Афінах у той час велася боротьба за політичне керівництво між двома партіями - аристократичною та демократичною. Головою аристократичної партії після Кімона став Фукідід, син Мелесія (його не слід плутати з істориком Фукідідом, сином Олора]. Фукідід об’єднав усі елементи, що були незадоволені демократичною політикою Афін, та утворив з них сильну опозицію демократичній партії.

Демократичну партію очолив Перикл. Боротьба ця велася з великою пристрастю та впертістю. Обидві сторони застосовували всі засоби, які були їм доступні, всі види демагогії, судові переслідування, наклепи й т.ін. Перикл «надав кермо народові, став проводити пронародну політику». Нарешті після багатьох років напруженої боротьби перемогу здобув Перикл.

Фукідід був людиною незвичайною й, за словами Плутарха, досить гідним супротивником Перикла. Фукідід зазнав поразки, яка пояснювалась не його особистими якостями, а нереальністю поставленої мети. В часи широкої демократизації афінського суспільства він прагнув відновити аристократичну партію, позицію якої підтримав сам. Незважаючи на всю утопічність мети, Фукідіду на деякий час вдалося об’єднати ворожі демократичній конституції елементи та, за виразом Плутарха, перетягнути важелі в свій бік.

Перемога Перикла знаменувала собою перемогу демократії, при цьому головним чином міської та морської демократії. Перикл рішуче виступав за розвиток морської сили Афін. «Внаслідок цього демос відчув свою силу та прагнув зосередити всі політичні права в своїх руках» [8, с. 27].

Спочатку Перикл вів боротьбу з аристократичною партією в союзі зі своїм однодумцем Ефіальтом. Ефіальт проклав шлях Периклу та забезпечив йому перемогу. Наші відомості про Ефіальта дуже малі.

Консервативні антидемократичні групи й у подальшому боролися за збереження ареопагу. Це можна побачити, наприклад, у промові афінського оратора Ісократа (IV ст.], яка була проголошена ним на захист ареопагу («Ареопагітик»]: наші предки були надто розсудливі та передбачливі, тому доручили раді ареопагу охороняти «добрі порядки», а в цьому органі могли знаходитись «тільки люди з доброго роду».

Спочатку Ефіальт вів боротьбу з окремими членами ареопагу, залучаючи їх до суду за зловживання владою під час здійснення судових та, взагалі, державних функцій. Підготувавши таким чином ґрунт, Ефіальт у 462 р. виступив проти ареопагу в Народному зібранні та здобув майже повного знищення його політичної влади. За ареопагом залишилося лише право суду у справах про навмисні вбивства, підпали, а також нагляд за культом. Верховні права ареопагу передавалися трьом демократичним закладам: геліеї, раді п’ятисот та екклесії. Успіху Ефіальта сприяла й та обставина, що його головний супротивник та захисник прав ареопагу Кімон у той час знаходився в Спарті й внаслідок цього не міг взяти активної участі в політичній боротьбі. За свою сміливу спробу обмежити права ареопагу Ефіальт був підступно вбитий.

Передача верховних прав аристократичного органу - ареопагу - демократичним закладам мала величезне принципове значення. З цього часу верховним суддею, сувереном в усіх справах, що стосувались держави та окремого громадянина, визнавався сам народ.

Після остракізму Фукідіда фактичним правителем Афін став Перикл, який у званні першого стратега керував Афінською державою безперервно протягом 15 років (443-429 рр.].

Народився Перикл на початку греко-перських воєн, близько 500 р.

^фінська конституція при Периклі

Час правління Перикла вважається «золотим віком» афінської історії, епохою найвищого розквіту Афін. До цього часу остаточно склалася демократична конституція Афін в її класичній формі. Афінська конституція V ст. була органічним доповненням, видозміненням та розвитком конституції Клісфена.

Верховним органом Афінської держави визнавалось Народне зібрання, чи екклесія. За часів Перикла екклесія перетворилася в регулярно діючий вищий політичний орган. Вона збиралася від двох до чотирьох разів на місяць у головному місті Аттики Афінах, на приміському пагорбі Пиксі. Екклесія вирішувала важливі справи общини, питання війни та миру, продовольчого постачання міста, мала вищий державний контроль, розглядала судові справи в останній інстанції й т.ін. Аристотель - головний наш авторитет в області політико-правових закладів стародавньої Греції - так описує функції та порядок праці екклесії.

З них (Народних зібрань] «одне головне, в якому слід проводити перевірку виборних влад, - чи знаходить народ їх розпорядження вірними, потім - обговорювати питання відносно провізії та захисту країни; в цей день усі бажаючі можуть зробити надзвичайні заяви; нарешті, слід зачитувати описи конфіскованого майна та заяви про затвердження прав на спадок, щоб усі знали про кожний отриманий спадок» [8, с. 43].

Активними правами в екклесії користувалися усі афінські громадяни, що досягли двадцятирічного віку, без обмеження майновим чи якимось іншим цензом.

Перетворення екклесії в постійний, регулярно діючий орган змінило й природу іншого важливого політичного органу афінської конституції - ради п’ятисот. Він залишався вищим урядовим органом.

Колись всемогутня колегія архонтів також повинна була втратити своє значення, оскільки призначення та контроль посадових осіб переходили до екклесії. Обиралися архонти жеребкуванням, як і всі посадові особи, за виключенням стратегів, які обиралися в екклесії відкритим голосуванням шляхом підняття рук (хіротонія].

Вищою судовою інстанцією та вищим контролюючим юридичним органом залишався суд присяжних - геліея. Як було вже зазначено вище, після реформи Ефіальта до геліеї перейшли права ареопагу. Афінська геліея складалася з 6 тисяч чоловік, які обиралися жеребкуванням по 600 чоловік від кожної філи. З присяжних складалися спеціальні судові комісії, звичайно по 500 чоловік. Адвокатура в афінських судах не припускалась. Кожний громадянин повинен був захищати себе сам, хоч у більшості випадків захисні промови для обвинувачених складалися особами, які були обізнані з судовими справами. Внаслідок повільності судновиробництва справ накопичувалось дуже багато, тому вони надовго залишались не розглянутими. В коло повноважень геліеї входили не тільки судові справи самої Аттики та Афін, але й усієї Афінської держави. За часів Перикла судові процеси, склад суддів та їх функції були впорядковані. Число геліастів (присяжних] було точно визначено.

Наступним державним органом була колегія десяти стратегів, значення якої дуже зросло з часів греко-перських війн. Колегія десяти стратегів була єдиним в Афінській державі закладом, де можна було переобиратись необмежену кількість разів, де не існувало щорічної підзвітності. Стратегів засуджували лише у випадку їх зради чи військових поразок.

В екклесїї припускалась повна свобода слова. Говорити міг будь- хто, не дуже дотримуючись порядку денного. Голосування проходило шляхом підняття рук чи кидання в урни камінців. Будь-хто мав право запропонувати якусь постанову, поставити на обговорення новий закон, підняти питання про скасування існуючого закону. Проте саме ця процедура скасування чи запровадження супроводжувалась дотриманням складних формальностей, за допомогою яких прагнули обмежити афінський рабовласницький устрій від випадковостей та потрясінь. Крім того, протягом року можна було подати в спеціальну судову колегію скаргу про те, що запропонована Народним зібранням постанова суперечить основним афінським законам («графе параномон»]. Якщо якась пропозиція суперечила цим законам, тобто інтересам афінських рабовласників, ініціатор його притягувався до відповідальності. З винуватця протизаконного проекту брали великий штраф, а іноді його засуджували й до смертної кари. Відсутність писаної конституції давала можливість широко практикувати «графе параномон».

Для створення реальної можливості участі в державних справах малозабезпечених прошарків населення Перикл (чи Ефіальт] ввів платню за виконання функції присяжного в судах, на засіданнях. Перед вступом в судову палату кожному геліасту доручався суддівський посох та марка (симболон], за які він отримував належні йому два обола (дієта].

Крім введення дієт, Периклу приписують ще й введення театральних грошей (теорікон], які видавались громадянам після придбання ними марки чи квитка на театральні вистави. Ці суми в розмірі двох оболів дорівнювали вартості денного утримання однієї людини. Введені Периклом дієти були природним продовженням та розвитком платні за несення державних обов'язків (особливо за військову службу], що встановились за часів греко-перських війн.

До податків на заможну частину громадянства слід віднести також і різні літургії (суспільні повинності] у вигляді озброєння військових кораблів, влаштування свят, оплачування хорів (хорегії] й т.ін.

Встановленням дієт, введенням теорікону та іншими схожими заходами прагнули пом'якшити класові протиріччя, зберегти військову могутність поліса й тим самим продовжити його існування. Те, що аристократія поліса (верхній прошарок громадянства] - купці, «капітани кораблів», підприємці, работорговці й ін. - втрачали на цьому, вони повертали гроші повністю на торгівельних операціях, захопленнях здобичі, работоргівлі та інших прибуткових статтях, що надавалися їм полісом.

^фінська держава (ap⅝e)

Делоська симахія через об'єктивні фактори перетворилась в Афінську державу (архе]. Більшість союзників не брала участі у постачанні озброєних кораблів. Ця справа знаходилася в руках Афін. Союзники ж повинні були сплачувати певні внески - форос (данина]. Таким шляхом керівництво справами Делоської симахії закономірно переходило до Афін, що з першого союзника перетворились на гегемона, який диктував свою волю союзу. За словами Фукідіда, афіняни в своїх розпорядженнях та наказах не рахувалися, як колись, із тим, чи подобається це союзникам, чи ні, не ставили себе на один рівень з іншими. У разі відмови виконувати директиви Афін вони без зусиль підкоряли членів своїй волі [9, с. 62].

Зовнішнім виразом перетворення Делоської симархії в Афінську архе слугували перенесення союзної скарбниці з Делоса в Афіни (454 р.] та передача важливих справ союзників на розгляд та рішення афінської геліеї. Сума фороса була встановлена засновником Делоського союзу Аристидом на основі точного врахування прибутків кожного члена союзів. Після організації симахії союзники прохали прислати до них Аристида, щоб він встановив «помірний внесок» відповідно до можливостей кожного з міст. Афіняни задовольнили прохання союзників та доручили Аристиду справедливо встановити норму внеску; він визначив загальну суму фороса в 460 талантів. Ця сума сама по собі і особливо в порівнянні з форосом більш пізнього часу здавалася вельми помірною.

Відносно сплати фороса всі члени Делоського союзу були розподілені на 5 округів, організованих за географічним принципом. За часів Перикла розмір фороса коливався: в 444/43 м. він дорівнював 426,5 таланта, в 429/28 м. був не більше 410,5, таланта; під час Пелопоннеської війни (в 426 р.] він доходив до 1 300 талантів. Аттичний талант, що містив 26,2 кілограма, дорівнював 60 мінам, або 6 тисячам драхм. Драхма містила 4,3 грама срібла. Приймаючи золотий талант приблизно в 1,5 тисячі золотих карбованців, отримуємо вельми солідну цифру союзницького внеску - від 620 тисяч до 2 мільйонів карбованців на золотий розрахунок.

Крім фороса, союзники платили всіляке мито, несли судові витрати, оплачували чиновників-спостерігачів, що присилалися з Афін, - наглядачів (єпископів] і багатьох інших.

Другу статтю афінських надходжень складало торгове мито, що надавалося звичайно на відкуп приватним особам або відкупним компаніям (телонай]. Афіни за часів Перикла перетворилися в торгівельне місто світового значення. Через головний афінський порт Пірей ішли торговельні шляхи в усі сторони світу, через нього проходив транспортний шлях зі сходу і північного сходу на захід і південний захід - з Чорного моря в Адріатичне.

Мито в Піреї стягувалося в розмірі 2% з оподатковуваного вантажу. Чималий прибуток державному казначейству приносили державні володіння, що віддавалися на відкуп, Пангейські та Лаврійські рудники, а також каменоломні, солончаки і т.п. До розряду державних прибутків треба прирахувати й позики, що отримувалися в критичні моменти від приватних осіб і установ, особливо від храмів. Так, наприклад, в 422 р. була зроблена колосальна позика від храму Афіни, в скарбниці якого напередодні Пелопоннеської війни зберігалося біля 10 тисяч талантів.

Скарбниця афінського державного поліса знаходилася в храмі Афіни (Парфенон], покровительки міста, на Акрополі. Цим закладом завідували особливі скарбники.

Афінська архе, до складу якої входило біля двохсот держав неоднакової величини і значення, за часів Перикла досягла своєї вищої могутності. Число мешканців всієї території, підвладної Афінам, доходило до 10-15 мільйонів. Число мешканців самої Аттики дорівнювало приблизно 410-420 тисячам чоловік. З них меншу частину складали повноправні громадяни (їх нараховувалося біля 42 тисяч], іншу частину складали жінки та неповнолітні (біля 96 тисяч], метеки та раби. Останніх було не менше половини всього населення.

Озброєні сили Афін складалися з союзницького флоту, який під час Пелопоннеської війни нараховував до 400 трієр і сухопутної армії, чисельність якої складала 27 тисяч чоловік. За масштабами античного світу це була значна сила. Військова повинність в Афінах проводилася дуже суворо. Всі громадяни чоловічої статі від 18 до 60 років зобов'язані були нести військову службу. Громадяни перших трьох класів служили в регулярному ополченні, пішому і кінному, фети служили як легкоозброєні стрільці та весляри на суднах. Молодь від 18 до 20 років (ефеби) несла гарнізонну службу всередині країни та на кордонах держави. Як правильно вказує Аристотель, Афінська архе передусім була військовою організацією, «політією воїнів».

Військова перевага забезпечувала Афінам їх гегемонію над союзниками і торгову монополію в Егейському морі.

На союзні общини афіняни дивилися, в повному розумінні, як на здобуток афінського народу, яким поліс може розпоряджатися за своїм розсудом. На тій же точці зору стояв і Перикл, визнаний голова Афінської архе. При всій широті розуму Перикл не міг вийти з рамок рабовласницького поліса.

Під час греко-перських війн Аристид закликав афінян напружити енергію, розгромити ворога та затвердити свою гегемонію в Егейському морі. Тоді, говорив він, прибутки будуть у всіх афінських громадян. Одних забезпечить служба у військах і участь у походах, інших забезпечить гарнізонна служба, треті отримають необхідне від заняття суспільних посад і т.ін. Як для Аристида, так і для Перикла було само собою очевидним, що кошти на утримання афінських громадян повинні поставляти союзники, з одного боку, і раби, з іншого. Погодившись із цим, додає Аристотель, афіняни почали «понадміру деспотично ставитися до союзників» [98, с. 24].

Помалу місто Афіни перетворилося в гегемон Афінської архе. На гроші, що отримувалися від внесків союзників і мита, утримувалося більш ніж 20 тисяч афінських громадян-чиновників. Сюди входили булевти (члени ради п'ятисот], геліасти, вершники, стрільці, базарна поліція, іноземна варта й інші дрібні чиновники поліса.

Беручи до уваги відносно велику кількість жителів міста Афін, особливо всієї архе, цифра одержувачів державної допомоги (більше 20 тисяч чоловік], що наводиться Аристотелем, не здається значною. Отже, про яке-небудь марнотратство в цьому відношенні Перикла чи афінської демократії говорити не доводилося. Число громадян, що мали право на отримання допомоги, невелике саме по собі, до того ж дуже обмежувалося спеціальним законом. У 445 р. Перикл відновив старий закон, що обмежив право отримання громадянства умовою обов'язкового походження від обох батьків афінських громадян. Закон свідчив: «Афінянами можуть бути тільки ті люди, що походять від обох афінян». Закон викликав масу непорозумінь, судових процесів і всякого роду обману і шахрайств. Біля 5 тисяч чоловік, викритих в обмані, було продано в рабство. Повноправних же громадян виявилося усього-на-всього трохи більше 14 тисяч. Не кажучи вже про рабів, греки, що походили не від афінян (метеки], не користувалися правами громадянства. Афінська демократія завжди залишалася демократією меншості дійсних або потенційних рабовласників.

Одіозними ж оплату державних посад та їх роздачу зробили олігархи, вороги демократії, що користувалися ними як приводом для нападу на демократичні установи в період фінансових і політичних криз.

Посилення фіскального (податного] тиску Афін було однією з головних причин невдоволення союзників своїм гегемоном. Причини невдоволення союзників Афінами, говорить Фукідід, були різними, але самими важливими з них були непосильні внески данини (фороса), постачання кораблів та їх спорядження.

Невдоволення і повстання нерідко приводили до відпадання союзних міст і до виходу з архе. Найбільш великим з усіх відомих нам повстань було повстання на острові Самос у 440 р.

Повстання на Самосі та одночасне з ним повстання в Візантії прийняли дуже великі розміри, загрожуючи вилитися в справжню війну. Афінський флот під Самосом потерпів поразку. Після цього проти непокірного союзника виступив сам Перикл, що вважався неабияким стратегом. Але й йому знадобився рік, щоб подолати опір повсталих. Лише після довгих зусиль місто було взяте в бою. Після восьмимісячної облоги самосці здалися на милість переможців, що поступили з ними надто жорстоко: Самос повинен був віддати свій флот, зруйнувати мури та заплатити велику контрибуцію.

Жорстока розправа з Самосом являє собою лише один приклад політики великодержавних Афін, що безпощадно придушували найменшу спробу союзників звільнитися від тяжкої опіки Афін. Афіни дивилися на себе як на рятівників Греції від варварів і на цій основі надавали собі право розпоряджатися всіма матеріальними ресурсами архе на власний розсуд. Перикл у цьому випадку лише відображав загальний настрій і виступав виконавцем волі державного афінського демосу.

«Афіняни, - говорить комік Телеклід, - дали Периклу право брати данину з міст і приєднувати міста, одних позбавляти свободи, а інших через свавілля нагороджувати, дозволяти зводити їм кам'яні мури, щоб потім їх руйнувати, право скасовувати мирні договори, збільшувати державну скарбницю і збагачувати громадян» [10, с. 16].

З метою привести союзників до покори і показати ворогам Афін, грекам і варварам, потужність афінського флоту Перикл у 437 р. організував експедицію на узбережжя Чорного моря. Утворення Афінської морської держави, що супроводжувалося фактичним переходом під владу афінян проток і важливих торгівельних пунктів, зіграло, безсумнівно, велику роль в історії Причорномор'я. Майже всі міста північного і південного Причорномор'я перейшли в пряму або непряму залежність від Афін. Утвердження ж впливу в цих областях для Афін було надзвичайно важливою справою, бо з давніх-давен Аттика жила імпортним хлібом. Внаслідок конкуренції міст, що входили в Пелопоннеський союз, ввезення хліба з італійських, грецьких міст і Сицилії було ускладнене і причорноморські області залишалися головною житницею як Афін, так і їх союзників. У ряд важливих пунктів північного і південного Причорномор'я прямують афінські колоністи. Місто Стратоклея на Таманському півострові було засноване афінськими колоністами, місто Німфей, що знаходиться по сусідству з Пантикапеєм, перетворилося з часів переходу його під вплив Афін з другорядного населеного пункту у важливий торгівельний пункт. Про взаємовідносини між Афінами і Пантикапеєм немає даних. Немає також ніяких даних, що свідчать про те, що Пантикапей був залежним від Афін. У 438-437 рр. тут встановилася тиранія Спартока, про яку в нас немає ніяких конкретних даних. Ім'я Спарток фракійське, але Спарток був, очевидно, одним з представників еллінізованого скіфського роду. Цілком можливо, що тиранія затвердилася в Пантикапеї на противагу афінському впливові. Метою експедиції Перикла, згідно з офіційною декларацією, була демонстрація могутності Афінської держави, «сміливості і безстрашності афінян, коли вони вільно плавають по всіх морях, вважаючи себе володарями моря». Афінська флотилія під керівництвом самого Перикла через Егейське море попрямувала в Геллеспонт і Пропонтиду, а звідти - в Поит. Немає сумніву, що поява афінського військового флоту в Чорному морі повинна була вчинити тиск як на греків, так і на варварів Причорномор'я. Нарівні з військово-політичними цілями чорноморська експедиція переслідувала також і економічні. Вони прагнули частково укріпити старі, частково встановити нові торгівельні стосунки з країнами Причорномор'я.

Провідниками афінської політики і впливу в союзних полісах та общинах слугували афінські колонії клерухії. Клерухії, напівземлеробські, напіввійськові поселення, переслідували одночасно декілька цілей. Вони позбавляли місто від бідного та незадоволеного елементу, від «натовпу, що нічого не робить та втручається в усе». У той же час вони складали опору афінської державності в союзних областях як постійні гарнізони та як провідники афінської політики, вдач і звичаїв, вселяючи в розуми союзників страх і «попереджуючи можливість якого-небудь перевороту з їх боку».

Афінські клерухії були на островах Лемносі, Імбросі, Евбеї, Наксосі, Андросі, в Херсонесі Фракійському, в гирлах Стрімона (Голячи] і т.д. Частина колоністів не могла закріпитися на державних дільницях, що відводилися їм, і розсіювалася, інша ж частина за допомогою державного кредиту перетворювалася у військовозобов'язаних землевласників середнього рівня. За планом Перикла в 443 р. в південній Італії на місці Сибариса було засноване місто Фурії, в числі мешканців якого було багато афінян. Фурії були незалежні, але перебували в союзі з Афінами.

У соціально-політичному житті Афін V ст. клерухії грали дуже велику роль. Можна назвати вірним те твердження, що однією з головних причин занепаду афінської демократії в післяпериклівський час було їх припинення внаслідок скорочення залежної від Афін території.

Перикл та його діяльність

Навіть вороги Перикла визнавали, що велика частина державних прибутків витрачалася на культурні цілі. Перикл і група проінформованих друзів, що його оточували, прагнули перетворити Афіни в культурний центр тогочасного світу.

Вони вважали, що місто-гегемон повинне зробитися в усіх відношеннях гегемоном еллінського світу. Афіни повинні були стати економічним, політичним, культурним і релігійним центром усієї Еллади, зробитися «Елладою в Елладі».

Зовнішній вигляд Афін за часів Перикла абсолютно змінився - із старого напівселянського міста до перської війни Афіни під час неї перетворилися у велике місто світового значення, яке своїм блиском затьмарило всі інші міста Греції.

Філософи, письменники, вчені, художники та інші творчі люди прямували в Афіни і знаходили там широкий терен для своєї діяльності. Геродот, софісти Протагор і Горгій та багато інших знаменитостей еллінського світу побували в Афінах.

«Так ти колода, - писав один із сучасників Перикла, - якщо не бачив Афін, віслюк, якщо бачив їх і не захопився, а якщо за своїм бажанням покинув, то ти верблюд».

Споруди периклівської епохи вважаються зразком класичного стилю. Велика частина кращих шедеврів античного будівельного і образотворчого мистецтва належить «золотому віку» Перикла. До числа найбільш чудових у художньому значенні споруд цього часу належать: Парфенон (храм Афіни], побудований видатними архітекторами Греції Каллікратом і Іктіном; Ерехтейон (храм Ерехтея], Тезейон (храм, присвячений богу Гефесту] і, нарешті, дивовижні за своєю красою брами, що вели до Акрополю, Пропілеї, прикрашені прекрасною колонадою. Скульптурні роботи, що прикрашали Парфенон, проводилися під керівництвом художника Фідія, першого скульптора Еллади, найближчого радника Перикла. Був відбудований Пірей, який із скромної гавані афінської общини перетворився у величезний порт Афінської республіки. Від Афін до Пірею та Фалеру (іншої гавані Афін] тягнулися масивні «довгі мури», що захищали місто від нападу з моря. «Тим більшого захоплення заслуговують створення Перикла, що виникли за короткий термін, проте зберігають своє значення досить довгий час. Кожна з цих речей була настільки прекрасна, що справляла враження якихось споруд, які стоять там з незапам'ятних часів, за своєю життєрадісністю ці витвори й досі здаються чимось юним, що тільки-но виникло» [10, с. 13], - так оцінювали архітектурні пам'ятки класичної епохи самі давні письменники та історики.

Характерне для Афін поєднання дорійського та іонійського елементів знайшло своє вираження в монументальному образотворчому мистецтві. У спорудах периклівської епохи дорійський та іонійський стилі гармонічно поєднувалися. Дорійські елементи виразно виявляються, наприклад, у Парфеноні, Ерехтейон побудований в іонійському стилі.

Як в усіх інших справах, так і в культурному відношенні Перикл спирався на досягнення своїх попередників. Щодо зовнішнього оформлення міста попередниками Перикла були Пісістрат і Кімон. Пісістрат побудував ринкову площу [агора], спорудив монументальний вхід в Акрополь і забезпечив місто водою. Кімон заклав Тезейон, побудував Кольоровий портик [Стоа Пейкила], мури якого розписані відомим майстром старовини Полігнотом.

Культурно-освітня діяльність Перикла не обмежувалася одними тільки спорудами та скульптурами. Його наміри були набагато ширшими. Він бажав виховувати афінських громадян в дусі доброчесності [ареті], зробити їх, як тоді говорили, прекрасними в усіх відношеннях. Прекрасною людиною греки класичного періоду вважали добродійну людину, а головними якостями доброчесності визнавалися хоробрість, правдивість, благочестя, почуття міри [софросюне] та краса. Фізичні якості людини цінилися так само високо, як і духовні. Елементарна письменність була загальнообов'язкова для всіх громадян. З мовленнєвих мистецтв вище всього цінувалося красномовство, що знаходило широке застосування в суспільному житті Афін.

Поряд з художніми цілями широке будівництво, розгорнене Периклом, переслідувало, як сказано вище, й інші цілі: політичні, економічні і т.ін. Залучаючи в Афіни масу іноземців, він прагнув розширити торгівлю Афін, що підвищувало заробіток ремісників, власників готелів, заїжджих дворів і т.д. На спорудах працювала маса ремісників різних спеціальностей: теслярів, скульпторів, ливарників, ткачів, різьбярів, каменярів, рудокопів, фарбувальників, золотих справ майстрів, граверів і т.д.

Центральна ідея поліса - допомога громадянам, і в цьому випадку стояла на першому плані. Число робітників-рабів на суспільних будівництвах обмежувалося певним відсотком. Кожне ремесло складало начебто особливу самостійну корпорацію, подібно військовій фаланзі, керованій своїм стратегом. Роботи організовувалися таким чином, що в них брали участь люди різного віку і звань. Зовнішній успіх будівельної політики Перикла був блискучий. «Створювалися споруди, видатні за значенням, неповторні за чарівністю контурів, причому всі майстри прагнули перевершити один одного можливістю свого мистецтва, тонкістю своєї праці» [10, с. 13].

Фукідід у своїй «Історії» наводить промову Перикла, ніби вимовлену ним під час поховання воїнів. У ній змальовується ідеал політичного устрою, заснованого на мудрому поєднанні інтересів суспільства з інтересами окремої людини, на наданні індивіду можливості розгорнути свої особисті таланти та ініціативу. «Наш лад, - говорить Перикл, - називається демократією тому, що він погоджується не з меншістю, а з інтересами більшості». Ідеал афінян - красиве й просте життя. Вони користуються багатством швидше як умовою для суспільної діяльності, ніж як предметом для вихваляння. Афіняни вміють об'єднати турботу про домашні справи з державними справами. Людину, що ухиляється від участі в суспільних справах, афіняни вважали пустою людиною, бо вважають шкідливим, не обговоривши справи у всебічних дискусіях, перейти прямо до виконання того, що треба.

Люблячи красу і освіченість, афіняни не поступалися жодній з еллінських народностей, в тому числі й спартанцям, у військовому мистецтві. Але сила афінян полягала не в військовій муштрі та хитрощах, а в цивільному ентузіазмі і патріотичному завзятті до спільної справи...

«Я затверджую, - вказує Перикл, - що вся наша держава - центр освіти Еллади; кожна людина може, мені здається, пристосуватися у нас до численних родів діяльності і, виконуючи свою справу з витонченістю й спритністю, усього кращого може досягти для себе сама. Що все сказане - не гучні слова, а справжня істина, доводить саме значення нашої держави, придбане нею саме завдяки цим властивостям» [6, с. 41].

Наведена промова у викладі Фукідіда найближчим чином мала агітаційне значення: показати перевагу афінського ладу перед спартанським. У ній показані тільки одні позитивні сторони афінської конституції та приховані негативні. Перикл обходить питання про суперечки між багатими і бідними, про деспотизм поліса відносно союзників і власних громадян, про безправний стан рабів і т.д. У промові Перикла Фукідід дає нам ідеальне уявлення про спрямованість політики «золотого віку» Перикла.

Відносно самого Перикла як державного діяча в історичній літературі висловлювалися й сьогодні ще висловлюються найрізноманітніші думки. Та чи інша оцінка особистості Перикла майже завжди залежить від відношення даного історика до афінського суспільного устрою за часів Перикла, а іноді й взагалі до демократії.

Високу оцінку Периклу як особистості, так й як політичному діячеві, дав відомий англійський історик Джордж Грот у першій половині XIX ст. На противагу Гроту інші, переважно німецькі, історики прагнули зменшити значення особистості вождя афінської демократії, заперечуючи всяку оригінальність політичного мислення (Вілламовіц], відтіняючи його демагогічні прийоми (Шварц, Курциус] або ж оголошуючи його політику недостатньо демократичною. Недооцінка Перикла є і в книзі Белоха «Аттична політика після Перикла».

Однак жодна з наведених точок зору щодо Перикла, які незаслужено знижують його переваги, не може бути визнана правильною. Не можна не погодитися з тим, що в умовах Греції V ст. афінський лад був найбільш прогресивним у всьому еллінському світі, а глава Афін - найбільшим політиком свого часу, який краще за інших розумів провідні інтереси Афін та того класу, який він очолив.

Народній масі, в тому числі й рабам, у демократичних Афінах жилося краще, ніж в інших грецьких полісах з іншим державним устроєм. Цього не заперечували навіть принципові противники демократії, яким був невідомий нам автор так званої «Псевдоксенофонтівської політїї» (друга половина V ст.]. «Що стосується афінського ладу, - заявляє він, - то я його не схвалюю з тієї причини, що афіняни обрали такий порядок, за яким простому народу живеться краще, ніж благородним... Афіняни в усіх відношеннях віддають перевагу простим та бідним демократам, ніж благородним». В іншому місці той же самий автор скаржиться на «розбещеність рабів і метеків» в Афінах - там навіть не можна було побити раба. У російській історіографії найбільш повна і правильна характеристика периклівських Афін надана в «Історії Греції класичного періоду» Р.Ю. Binnepa й частково в «Історії афінської демократії» В.П. Бузескула.

Достатньо вказати на культурні досягнення периклівських Афін, щоб справедливо оцінити «золотий вік» Афін та історичне значення їх вождя.

Подальшим поколінням час Перикла здавався дійсно «золотим віком», коли в державі не було розбрату між громадянами і панував спокій. «Держава стала ніби безтурботною і абсолютно єдиною. Внаслідок цього Перикл зробив підвладними собі Афіни і все, що було пов'язано з Афінами: розподілив союзників, війська, триєри, острови, море, вся величезна влада та гегемонія як над греками, так і над варварами, з тією, що спирається на підвладні племена, на дружні відносини з царями, союзи з володарями» [10, с. 15]. Так оцінює Перикла сучасник, укладач його біографії Плутарх Херонейський, правда, не вільний від ідеалізації периклівських Афін.

Таку ж високу оцінку Периклу як державному діячу дає й Фукідід. Поки Перикл, говорить Фукідід, стояв на чолі держави, він правильно керував нею та твердо охороняв її безпеку. За цих часів Афінська держава досягла вищої своєї могутності.

Підтримуючи та насаджуючи демократичні установи, Перикл разом з тим не займався підлабузництвом та не лестив народу, тримав себе з гідністю великого державного вождя, але й не віддалявся від народу. Виступи Перикла в Народних зборах носили урочистий характер. В Афінах високо цінувалося красномовство, і Перикла вважали першим оратором. У його промовах гармонічно поєднувалися ясний розум, висока культура і непохитна переконаність у правоті своєї справи, патріотизм і почуття міри, краси. Незвичайні здібності Перикла як оратора, прозваного «Зевсом Олімпійським», не заперечували навіть його вороги. Перикл, великий майстер слова, в красномовстві бачив свого роду музичний інструмент та вміло користувався ним для приведення у виконання своїх широких планів. Перикл, говорить Плутарх, загартовував і виковував своє слово, поєднуючи, за прикладом філософа Анаксагора, красномовство з тонким знанням природи [11, с. 3].

3.4.