Дипломатія в Стародавній Греції

Найстародавнішою формою міжнародних зв’язків і міжнародного права в Греції була проксенія, тобто гостинність. Проксенія існувала між окремими особами, племенами і державами. Проксен даного міста користувався в ньому, порівняно з іншими іноземцями, певними правами і привілеями щодо торгівлі, податків, суду.

Зі свого боку проксен приймав на себе моральне зобов’язання по відношенню до міста, де він користувався гостинністю, в усьому сприяти його інтересам і бути посередником між ним і урядом свого міста. Через проксенів велися дипломатичні переговори. Посольства, що приходили до міста, зверталися в першу чергу до свого проксена.

Інститут проксенії набув у Греції широкого розповсюдження й став основою для всіх міжнародних зв’язків стародавнього світу. Усі іноземці, що мешкали в якомусь місті, навіть вигнанці, знаходились під захистом божества Зевса-Ксенія (уособлював гостинність].

Таким же стародавнім інститутом у Греції були і амфіктонії - релігійні союзи, які виникали біля святилища, якогось особливо шанобливого божества. До цих союзів входили племена, що жили навкруги святилища («амфіктиони» - ті, що мешкають навкруги], незалежно від їх родинних зв’язків.

Спочатку метою амфіктоній були загальні жертвоприношення й свята на честь шанованого божества, захист храмів і його скарбів, що були накопичені від загальних і особистих приношень, а також покара святотатців - порушників священних звичаїв.

Коли це було необхідно, ті, хто збирався на свята, радились щодо суспільних справ, що представляли інтерес для всіх членів амфіктонії. Під час свят заборонялось вести війни, проголошувався загальний мир - ієроменія. Таким чином, амфіктонії перетворювалися в релігійно- політичний інститут міжнародного значення.

У Стародавній Греції існувало багато амфіктоній.

Верховним органом амфіктонії було народне зібрання. Воно скликалося двічі на рік - навесні і восени - в Фермопілах і Дельфах. Рішення народного зібрання вважалися обов’язковими для всіх амфіктионів. Ієромнімони були уповноваженими особами зібрання, які фактично керували всіма справами. Вони назначалися державами згідно з голосами амфіктонії. Тобто їх було 24. Найголовнішим обов’язком ієромнімонів було дотримання «божого миру» і організація релігійних свят.

У кінці Ѵ-на початку IV ст. до н.е. в Стародавній Греції з’являється нова колегія - пілагорів. Через пілагорів та ієромнімонів міста, що входили до складу амфіктонії, приносили одне одному клятви й приймали на себе відомі зобов’язання.

Дельфійсько-Фермопільська амфіктонія являла собою значну політичну силу, що вагомо впливала на міжнародну політику Стародавньої Греції. В руках Дельфійсько-Фермопільської амфіктонії була зосереджена і світська, і духовна влада. Дельфійсько- Фермопільські жерці оголошували і закінчували війну, назначали й звільняли загальних правителів, що входили до амфіктонії.

Ієромнімони вважалися правозвісниками волі Аполлона. Згідно з легендою, у дельфійських жерців були «тайні книги», які складались із стародавніх пророцтв. Читати ці книги дозволялося лише тим, хто визнавався нащадком самого Аполлона, тобто жерцям і царям.

Могутньою зброєю в руках грецьких жерців були «священні війни», що велися проти всіх, хто завдавав якоїсь шкоди святилищу Аполлона. В священній війні повинні були брати участь усі члени амфіктонії, що були пов’язанні присягою.

У тексті присяги було сказано: «Не руйнувати ніяке місто, що належить до амфіктонії. Не відводити вод ні під час миру, ні під час війни. Загальними силами виступати проти будь-якого порушника присяги, руйнувати його місто.

Всі політичні договори прямо чи безпосередньо утверджувалися дельфійським жрецтвом. З усіх суперечливих питань зверталися в Дельфи. Сила жрецтва полягала не тільки в духовному, а й у матеріальному впливі. Дельфи мали величезні капітали, що були накопичені від внесків міст, доходів з паломників, від храмових ярмарок і лихварських угод.

Усім цим і пояснюється та боротьба, що розвернулася між грецькими державами-містами за вплив і голоси в Дельфійській амфіктонії.

Третім видом міжнародних зв’язків Греції служили договори і військово-політичні союзи - симмахії. Найбільш вагомими з них були Лакедемонська і Афінська (Делоська] симмахії.

Лакедемонська симмахія створилася в 6 ст. до н.е. як союз міст і общин Пелопоннеса. Очолювала союз Спарта. Вищим союзним органом було загальне зібрання сіл-логосів, що скликалося Спартою раз на рік. Всі міста, що входили в союз, мали в ньому по одному голосу, незалежно від величини і значення. Справи вирішувалися більшістю голосів після тривалих суперечок і дипломатичних комбінацій.

Іншим великим союзом еллінських міст-держав була Делоська симмахія, що очолювалася Афінами. Делоська симмахія відрізнялася від Лакедемонської, по-перше, тим, що союзники сплачували особливий внесок у загальну казну на Делосі, а по-друге, тим, що вони більше залежали від свого гегемона Афін.

Конфлікти, що виникали між полюсами, вирішувалися через уповноважених осіб або послів. У різні часи вони називалися вісниками («керюкс», «ангелос»] або старішими («прес бей»]. В Афінах, Спарті, Корінфі та інших полісах посли вибиралися народним зібранням з осіб похилого віку, не молодші 50-ти років.

Як правило, посли обирались із заможних громадян, що користувалися авторитетом, мали піроксенів в інших містах, розумних і красномовних. Найчастіше посольські доручення давалися архонтам даного міста або частіше архонту-полемарху (головнокомандувач].

Відомі випадки, коли послами призначали акторів. Наприклад, відомий оратор Есхін був актором. Есхін представляв афінську державу у македонського царя Філіпа II. Обрання акторів для виконання високої і почесної місії посла знаходить своє пояснення у великому значенні, яке в античних суспільствах мали красномовство і декламація. Акторське мистецтво надавало більшу вагу і впевненість словам делегата, що виступає перед натовпом, на зібранні, в театрі.

Кількість членів посольств не було чітко регламентованим. Воно визначалося згідно з умовами даного моменту. Усі посли вважалися рівноправними. Лише пізніше увійшло у звичай вибирати головного посла - архістарійшину, голову посольської колегії.

На утримання послів під час іх повноважень відводилися деякі грошові суми, так звані «дорожні гроші». Для послів назначався певний штат служниців. їм надавались рекомендаційні листи («символи»] до проксенів міста, до якого від’їжджали посли. Мета посольства визначалася інструкціями, що були написані на грамоті, яка складалася з двох разом складених листів, що надавалися старійшинами. З цієї форми і виникло слово «дипломатія».

Інструкція слугувала основним керівництвом для послів. Однак вони користувалися певною свободою і могли проявити свою ініціативу.

Прибувши до місця свого призначення, посли разом з проксеном направлялися до посадової особи даного міста, що заправляв дипломатичними справами. Вони пред’являли йому грамоти і отримували від нього певні поради і вказівки.

Найближчим часом після реєстрації (в Афінах за звичаєм 5 днів] посли виступали в Раді або на Народному зібранні з поясненням мети свого візиту. Після цього розпочиналися дебати або ж справа передавалася на розгляд спеціальній комісії.

Як правило, до іноземних послів відносилися з повагою, їм надавали добрий прийом, запропоновували подарунки, запрошували на театральні вистави, ігри і свята. Коли посли поверталися до рідного міста, то надавали звіт про результати своєї місії до народного зібрання.

У випадку ухвалення посли отримували почесні нагороди. Найпочеснішою серед них був лавровий вінок із запрошенням наступного дня пообідати в Британії - особливому будинку біля Акрополя, в якому обідали почесні гості міста-держави. Кожному громадянину надавалося право при звіті посла висловити свою точку зору або навіть виступити проти нього з обвинуваченнями.

Одним з головних обов’язків послів у Греції було складання договорів з іншими державами, підписання договорів. В античних містах на договір дивилися як на щось магічне. Порушення договору, на думку людей стародавнього світу, викликало божу кару. Тому підписання договору і введення дипломатичних переговорів в Елладі було обставлено строгими формальностями. Договірні обов’язки закріплювалися клятвами, що закликали в свідки божественну силу, щоб освятила підписаний договір. Клятви давалися обома сторонами у присутності магістрів того міста, де підписували договір. До клятви приєднувалося прокляття, що падало б на голову порушника договору.

Суперечки і непорозуміння, що виникали на ґрунті порушення договору, передавалися на розгляд третейської комісії. Вона накладала на винуватців грошовий штраф. Штраф вносився до казни якого- небудь божества - Аполлона Дельфійського, Зевса Олімпійського та ін. У випадку впертого небажання підпорядкуватися вимогам третейського суду проти непокірних громадян запроваджували сувору кару, навіть «священні війни».

Після прийняття угоди кожній стороні ставилося в обов’язок вирізати текст договору або текст клятви на камінному столі, стелі і зберігати в одному з головних храмів. В Афінах, де був храм Афіни Паллади на Акрополі, копії найбільш важливих договорів зберігалися в національних святилищах у Дельфах, Олімпії і на Делосі.

Договори писалися на декількох мовах - за кількістю сторін, що домовляються. Один текст обов’язково надходив до державного архіву. У випадку розриву дипломатичних відносин і проголошення війни стела, на якій був вирізаний текст договору, розбивалась. Тим самим договір розривався.