Основні риси афінського права

Найбільш розвинену правову систему у Давній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта.

Причому Драконт залучив до законів низку нових істотних положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Так, наприклад, відмінялася кровна помста, вводилися нові правила судочинства. Закони оформляли права приватної власності, встановлюючи при цьому суворе покарання за зазіхання на приватну власність.

На початку VI ст. до н.е. в Афінах велика законодавча робота була проведена Солоном. У V-IV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права.

Майнові відносини

Афінське право не знає чіткої різниці між речами. Проте правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме та невидиме. До першого відносились земля, раби, худоба. До другого - гроші, коштовності. Серед речових прав відомі були володіння та власність. Приватна власність не досягла високого рівня розвитку, вона вважалася похідною від державної. Уявлення про широкі права власника ще не склалися.

Зобов’язальні відносини виникали або з договору, або з делікту. Основою договору слугувала будь-яка угода будь-якого змісту. Договори укладалися найчастіше у письмовій формі, хоча ніякої обов’язкової форми не існувало. Формалізм був притаманний афінському праву на початкових стадіях його розвитку. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи як засоби забезпечення договірних зобов’язань зберігаються залог та гарантія. Афінському праву були відомі різноманітні форми договорів: купівлі-продажу, найму, позики, зберігання речей, товариства, доручення, комісійний договір.

Зобов’язання з деліктів виникають у випадку завдання майну будь-якої шкоди.

Родинне І спадкове право

Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Однак безшлюбність не тягла покарань. Шлюб являв собою договір, що його укладав голова родини. Розлучення для чоловіків було вільним, для жінки це було складно. Жінка перебувала в родині у підкореному становищі. Батьківська влада, спочатку дуже широка, з часом послаблюється.

Успадкування здійснювалось за законом та за заповітом. Спадкоємцями за законом у першу чергу були сини, дочки могли отримати заповіт лише за відсутності синів. Позашлюбні діти спадкоємцями батька не були. За відсутності прямих спадкоємців успадковували побічні родичі. Успадкування за заповітом починається з Солона. Для чинності заповіту необхідно було, щоб заповідач перебував у здоровому глузді та не був підданий фізичному або психічному насиллю. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.

Кримінальне право

Афінському праву були відомі наступні види злочинів: державні, проти родини, проти особистості, проти власності. Розрізнялись навмисні та необачні злочини (зокрема, вбивства], відомим було поняття самозахисту, проводилось розмежування між підбурювачем та виконавцем злочину.

Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя (атимію]. Покарання для рабів та вільних було різним. Указані вище Закони Драконта у галузі кримінального права полягали у завданні страждань злочинцеві.

Судовий процес

Починати судові справи могли тільки повноправні громадяни. За жінку та неповнолітнього діяв голова родини, за метека - його простат, за раба - його господар.

Посадова особа, що отримала скаргу, здійснювала попереднє розслідування. При цьому звинувачуваний або відповідач мав право подати письмові заперечення проти розгляду цієї справи по суті. Якщо такі заперечення подані не були, судді переходили до розгляду справи по суті. Сторони надавали усі необхідні докази у справі. По закінченні попереднього розслідування призначався день судового засідання. Рішення приймалося таємним голосуванням. На судові рішення та вироки припускалася апеляція до геліеї. Рішення геліеї були остаточними й оскарженню не підлягали.