Населення і влада
Про найдавніше населення півдня Балканського півострова та прилеглих островів поки що немає достатньо точних даних. Згідно з давньогрецькими переказами, що збереглися з часів Гомера та у творах грецьких істориків, найбільш значними племенами серед найдавнішого населення у цих районах були пеласги.
Хто вони були за своїм походженням - невідомо. Геродот їх вважав родичами греків. Серед найдавніших острівних племен можна назвати критян, етнічна приналежність яких також поки неясна. У кінці III тис. до н.е., згідно з археологічними пам'ятками, ми зустрічаємося на півдні Балканського півострова з найдавнішими грецькими племенами ахейців, які протягом II тис. до н.е. переживали процес утворення класів. У середній Греції на території Аттики у II тис. до н.е. встановлене існування поселень іншого грецького племені - іонійців. Центром поселень була цитадель в Афінах. На зламі XIII-XII ст. до н.е. через Балканський півострів пройшли племена, що знищили ахейські держави, які спричинили подальший рух племен. Приблизно у XI-X ст. до н.е. на південь Балканського півострова почали заселятися грецькі племена дорійців, що займали пусті землі. У І тис. до н.е. грецькі племена остаточно склалися і розсіялися: на півночі Греції - в Фессалії і в середній Греції - в Беотії жили еолійці; вони ж заселяли острови у північній частині Егейського моря, у тому числі й острови Лесбос та північно-західне узбережжя Малої Азії. Східну частину середньої Греції, Аттику, острови Євбею, центральну частину Егейського моря населяли іонійці. Ахейці утрималися на півночі й у центрі Пелопоннесу - в Ахайї та Аркадії. В іншій частині Пелопоннесу - в Лаконії, Мессенії, Арголіді, Корінфській області та Елладі - жили дорійці. Вони ж розселилися на островах півдня Егейського моря, на Родосі, на Криті та на південній частині малоазійського узбережжя. Греки довгий час не мали спільної мови та говорили на багатьох діалектах, які розуміли майже усі. Серед них треба виділити три основні: іонійський, еолійський та дорійський. В іонійському діалекті потрібно виділити аттичний (аттичне наріччя], на якому говорили афіняни. Усі діалекти досягли рівня літературної мови. Іонійською мовою писав Геродот, а аттичною писав Фукідід, еолійською творила свої вірші видатна поетеса Сафо, дорійською писав гімни Піндар і т.д., загальногрецька мова койне («загальна»] склалася тільки в період еллінізму.Патріархальне рабство
У гомерівському суспільстві існувало патріархальне рабство, яке було поширене в господарствах басиліїв. Основним контингентом рабів були полонені, крім того, рабів продавали пірати. Були випадки продажу рабів купцями. Були також раби, що народжувалися в господарстві рабовласника. Рабів-чоловіків використовували як пастухів та садівників. Було багато рабинь, яких експлуатували в домогосподарстві як прислугу, борошномолок, швачок і т.п. За будь- яку непокору господар міг покарати раба смертною карою.
Релігія
У Гомерівську епоху склалися основні риси давньогрецької релігії, яку називають олімпійською на честь гори Олімп, що розташована на кордоні Фесалії та Македонії. Давні греки вважають снігову вершину цієї гори місцезнаходженням своїх богів. Згідно з їхніми релігійними уявленнями, існувало три покоління богів. Старші покоління були усунені молодшими. Так у фантастичній формі у свідомості греків відобразилися давні завоювання і міжплемінна боротьба. Головою третього покоління богів був Зевс - бог грому і блискавки, виробничих сил природи та батько усіх богів і людей. Ряд божеств грецької релігії були запозичені з більш ранніх вірувань ахейців, можливо, цей ряд входив до критської релігії. Образи таких богів, як Зевс та Афіна, зберігали дуже давні первісні риси, що пов'язані з культом тварин: перевтілення Зевса в бика, орла, лебедя; епітет Афіни - совочка. На ранньому етапі розвитку грецької релігії існувало багато місцевих богів, які вважалися покровителями певних родів та племен. Поступово образи цих богів зливаються, виділяються головні божества, що утворюють олімпійський пантеон.
До часу створення гомерівських поем олімпійські боги вже представлялися в образах людей, їх життя мислилося як життя родової знаті. Зевс керував світом як головний басилій, радячись з іншими олімпійськими богами, але його думка була вирішальною. За зовнішністю олімпійські боги були схожі на аристократів. Так епоха оформлення олімпійської релігії відбилася на їхній уявній організації та на їхньому зовнішньому вигляді.Утворення ПОЛІСІВ
Суспільний розвиток Греції в ѴШ - VI ст. до н.е. був продовженням того процесу всезагального становлення раннього класового суспільства, який почався в кінці гомерівської епохи. Період ѴШ - VI ст. до н.е. за традицією часто називають архаїчним, тобто початковим, тому що до великих археологічних відкриттів, які почалися з останньої третини XIX ст. і продовжуються до цих пір, історію Давньої Греції зазвичай починали з VIII ст. до н.е. Однак цей термін може бути збережений і в наші дні, тому що саме в УПІ-УІ ст. до н.е. вперше відбувалося оформлення рабовласницького суспільства у тому найбільш чистому й найбільш яскраво вираженому його варіанті, який у науці отримав назву античного.
У Греції знову почали виникати невеликі рабовласницькі держави, що представляли собою укріплені поселення, в яких жили колективи громадян-землевласників (найбагатші з них були і рабовласниками], які сумісно захищали свої інтереси, власність на земельні ділянки, розташовані навколо укріпленого поселення, та власність на рабів. Ці державні поселення отримали у греків назву полісів, тобто міст-держав. Натуральне господарство не створювало умов для великих державних об'єднань.
Поступово посилюється майнове розділення всередині громадських колективів. Заможні землевласники заганяли у боргове рабство своїх боржників - бідних сусідів.
Загострюються соціальні та політичні протиріччя між родовою аристократією, яка тепер перетворилася на правлячу групу заможних землевласників та рабовласників, і простим населенням - сільським та міським демосом.
Сільський та міський дедоос
Застосування залізних знарядь праці, які поширюються ще в гомерівську епоху, і на цій основі швидке зростання продуктивності праці в усіх галузях виробництва сприяли все більшій диференціації населення, розвитку ремесел і торгівлі, розвитку рабовласництва. Економічне і політичне панування родової аристократії, що перетворилася у найвищий прошарок пануючого класу рабовласників, почало гальмувати подальший соціальний і політичний розвиток, знать не допускала до управління не тільки землевласників, але й мешканців міста.
Тим часом на власне міській території полісів розвивалися ремесла і торгівля. У міських жителів з'явилися нові, не пов'язані безпосередньо із сільським господарством джерела прибутку. Поступово виникає і посилюється торгово-ремісничий прошарок вільного міського населення, що економічно не залежний від аристократії і формально володіє політичними правами, оскільки всі вільні корінні мешканці поліса були його громадянами і членами народних зборів, що були успадковані з первісних часів. Тепер вони перетворилися у вищий орган державної влади рабовласницького поліса. Ті селяни, що не були обернені у боржників-рабів, також були членами народних зборів свого поліса. Весь цей вільний, простий народ, що мав політичні права, по-грецьки називався демосом. Практично він поділявся на сільський та міський демос. Інтереси двох демосів часто не співпадали, але в УП-УІ ст. до нашої ери їх поєднувала сумісна боротьба проти економічного та політичного панування аристократії.
Боротьба демосу з аристократією
З ростом економічної незалежності міського демосу останній почав активніше добиватися участі в управлінні полісом та обмеженні влади аристократії. Міський демос вимагав видання законів, що захищатимуть його майно та торгово-ремісницьку діяльність від зловживання аристократії. У зв'язку з морською торгівлею, що розвивалася, міський демос прагнув більш активної зовнішньої політики. Сільський демос прагнув більшої законодавчої підтримки щодо боргової кабали і вимагав припинення загарбань земельних ділянок селян.
Процес соціально-економічного розвитку торкнувся і самої родової аристократії, у межах якої також відбувалася майнова диференціація. Частина аристократії, особливо з числа обіднілих, сама зайнялася організацією майстерень та торгівлею. Інтереси цих аристократів зблизилися з інтересами верхніх прошарків міського демосу.
Тиранія
Правляча землевласницька група родової аристократії була проти проведення реформ та змін. Тому міський і сільський демос в УП-УІ ст. до н.е. почав рішучу боротьбу за реформи. У більшості торгово- ремісничих полісів влада родової аристократії була звалена і перейшла до рук правителів-тиранів - ставлеників демосу (поняття «тиран» в архаїчний період історії Греції негативного змісту не мало].
Так виникла у УП-У] ст. до н.е. у ряді економічно розвинутих полісів нова форма державної влади, що відома в науці під назвою старшої, або ранньої, тиранії. Тиранами у більшості були вихідці з тієї групи аристократії, яка приєдналася до вищих прошарків демосу. Вони проводили енергійну політику обмеження прав старої родової аристократії, конфіскували частину її земель, знищували найбільш активних прихильників старого порядку. Але тирани, будучи вихідцями з аристократичних родів, часто вели непослідовну політику, тим самим настроюючи проти себе демос, який їх висунув.
При всіх недоліках тиранії це була прогресивна на той час влада. Та обставина, що на чолі повстанців із демосу були вихідці з аристократії, пояснюється тим, що на початку вони мали більше досвіду в державній діяльності, ніж корінні представники демосу.
Старші, або ранні, тиранії були короткочасними. Зруйнувавши владу аристократії і відкривши простір для діяльності демосу, тирани надалі були вже непотрібними. За часів тиранії зростали та набиралися політичного досвіду політики, що більш послідовно відстоювали інтереси демосу. Тому знов вибухали повстання, тепер уже проти тиранії.
Рабовласницькі демократії й олігархія
Після усунення тиранії в економічно найбільш розвинутих полісах зазвичай встановлювалися нові форми влади демосу, який переміг.
У тих полісах, в яких майнове розшарування громадян після обмеження та конфіскації земельних володінь знаті було відносно невеликим, виникла рабовласницька демократія, тобто демократія вільних корінних жителів даного полісу. У тих полісах, в яких після усунення влади аристократії та тиранії майнове розшарування виявилося різким, виникла олігархія (влада небагатьох]. Треба зазначити різницю між аристократією (також владою небагатьох] та олігархією. Аристократія була владою у ранньому рабовласницькому суспільстві, яке щойно виникло після розкладу родового ладу. Влада правлячої аристократичної групи крупних землевласників та рабовласників засновувалася не тільки на їхній економічній силі, але й на їхньому походженні, на родоплемінній традиції. Олігархія як форма влади виникає на більш високому економічному і соціальному рівнях. Влада олігархів була заснована на їхньому багатстві та пов'язаній з ним економічній та політичній могутності. У складі олігархів були найбільш заможні представники демосу, серед них були і заможні нащадки родової аристократії.Виникнувши в кінці архаїчного періоду (в VI ст. до н.е.], свій повний розвиток рабовласницька демократія і рабовласницька олігархія отримали в V ст. до н.е., вже в наступному, класичному періоді.
Поразка аристократії зазвичай призводила до ліквідації родового поділу території полісу та інших пережитків минулого, що заважали подальшому розвитку рабовласницького суспільства. Жорсткість класової та політичної боротьби можна продемонструвати прикладами. Так, у місті Сикіоні, що розташоване на півночі Пелопоннесу, після усунення влади аристократії на початку VI ст. до н.е. замість трьох аристократичних родоплемінних філ були організовані чотири. У четверту філу ввійшло усе непривілейоване населення полісу незалежно від свого походження. Нова філа отримала назву архелаїв, тобто «народних керівників», а ті філи, що втратили своє значення, були перейменовані в філи «віслятників» та «поросятників».
Наслідком бурхливого соціально-економічного розвитку була поява в кінці VII - на початку VI ст. до н.е. у Малій Азії й Греції срібної та електрової (природний сплав срібла із золотом] монет.
1.3.