Письмові джерела
Найбільш ретельні та систематичні дані про історію та політичну думку Давньої Греції містять письмові джерела. Вони різноманітні - це твори грецьких політиків, істориків, філософів, драматургів, поетів, промови ораторів, поеми та міфи, які були записані у пізній час, це також тексти на папірусах, написи на каменях та посуді, монети, які є одночасно і речовими, і письмовими джерелами.
Головними письмовими джерелами з історії політичної думки Греції є твори античних істориків, філософів, політиків.
Зародження політичної науки в Греції та її розвиток знаходяться в тісному зв'язку із загальним розвитком грецького суспільства. Спочатку твори, що вважалися історичними, поєднували у собі декілька жанрів: історичний, філософський, географічний, етнографічний; вони включали також і міфи. Ці перші твори містили опис відомого тоді кола земель, окремих областей грецького світу, родоводи (генеалогії видатних героїв та богів] та дуже коротко висвітлювали події близького до них часу або зовсім не торкалися їх. Автори цих творів називалися логографами (по-грецьки «логос» - слово і «графо» - пишу]. Логографи жили у VI-V ст. до н.е. В їхніх творах, що дійшли до нас в уривках, немає науково-критичного аналізу матеріалу, але вже присутній раціоналістичний підхід до пояснення певних подій міфологічного часу. З логографів найбільш відомі Гекатей з Мілету (приблизно 546-480 рр. до н.е.], що написав «Землеопис» та «Генеалогії», та Гелланік з Митилени (V-IV ст. до н.е.], що залишив окремий твір з історії Афін та декілька «Генеалогій».
Якщо твори логографів були ще витворами художньої літератури, то «Історія» Геродота (484-425 рр. до н.е.] представляла вже твір історичного характеру, тому що він був присвячений історичним подіям - греко-перським війнам. Окрім головного предмету - греко- перських війн, Геродот описав також ті країни і народи, які він відвідав сам або про які дізнався щось, що було варто його уваги.
В «Історії» Геродота дана об'ємна історична картина та міститься багато відомостей - історичних, географічних та етнографічних - про Єгипет, Малу Азію, Північне Причорномор'я, Сицилію, північні області Балканського півострова. Від логографів він різниться широтою думки та єдністю теми. Події, що мали місце в грецькому світі, викладені в зв'язку з подіями на сході. Геродот намагається встановити причинність явищ і у минулому шукає пояснень багатьох явищ сучасного йому життя. В його «Історії» присутні початки критичного підходу до викладених даних, хоча достовірність та вимисел у нього не завжди обмежені. Вже самі давні розглядали Геродота як першого історика (Цицерон назвав його «батьком історії»], хоча відносилися вони до його праці по-різному. «Історія» Геродота являє собою початковий етап у розвитку історичної науки в Греції. Увага Геродота до недавнього минулого з метою описати це минуле, щоб його не забули, була викликана тією величезною роллю, яку відіграв грецький світ, і насамперед Афіни, у війні з персами.Твором власне історичного характеру є «Історія» Фукідіда, сина Орлора (460-400 рр. до н.е.], молодшого сучасника Геродота. Ця праця присвячена подіям надзвичайної важливості для історії Греції - Пелопоннеській війні, яку вели Афіни і Спарта за гегемонію в Греції. Однак закінчити цю працю Фукідіду не вдалося - завадила смерть.
Твір Фукідіда виражає максимальне зусилля виявити достовірність фактів, раціоналістичний підхід до дійсності, відмову пояснення подій через втручання надприродних сил. В «Історії» Фукідіда здійснено відбір джерел з метою визначення їхньої достовірності. Окрім свідоцтв сучасників, Фукідід користувався також деякими документами, які приєднав до свого твору. Як учасник Пелопоннеської війни, він відвідав місця найбільш важливих подій. Фукідід чітко розрізняє причину і хід подій, він намагається дати узагальнення, і весь його твір відзначається чіткістю суджень. Як писав сам Фукідід, основною метою його праці був пошук істини. Твір Фукідіда був написаний в період найвищого розквіту Афін, коли на чолі афінської демократії стояв Перикл, якого Фукідід високо цінив і був його послідовником усе своє життя.
Сучасна історична наука високо оцінює працю Фукідіда і вважає, що Фукідід заклав основи історичної критики та історичних узагальнень.Жанр історичної прози отримав велике поширення в IV ст. до н.е.
Грецький історик Ксенофонт (приблизно 430-355 рр. до н.е.] залишив декілька історичних творів, один з них - «Грецька Історія» - продовжує перерваний твір Фукідіда. На відміну від свого попередника Фукідіда, Ксенофонт не був прихильником афінської демократії. Навпаки, він узяв участь у олігархічному перевороті 404 р. до н.е., що призвів до встановлення в Афінах тиранічної форми правління, а пізніше став прихильником Спарти. Цікава сама біографія Ксенофонта. Він був аристократом за походженням, учнем Сократа. Спочатку він знаходився на службі у Kipa Молодшого, де командував загоном грецьких найманих у війську Kipa проти його брата, персидського царя Артаксеркса II. Потім Ксенофонт вступив у спартанське військо, за що був заочно покараний та вигнаний з Афін. Отримавши від спартанців невеличкий маєток недалеко від Олімпії, Ксенофонт почав писати історичні твори. З поліпшенням відносин між Спартою та Афінами Ксенофонт має можливість повернутися в Афіни, однак історик залишається в Коринфі, куди він переїхав на той час. «Грецька Історія» присвячена останнім подіям Пелопоннеської війни і є доведеною до 362 р. до н.е. (битва при Мантинеї]. Твір Ксенофонта є набагато слабшим, ніж праця Фукідіда. Насамперед, він проникнутий намаганням описати переваги Спарти та її державного устрою над Афінами. Твір написаний нерівно, не дає глибоких оцінок та проникнення в істинні причини подій, як це зроблено у Фукідіда. В сутності, історія у Ксенофонта - це історія окремих полководців. Він також надає великого значення втручанню богів у справи людей. Разом з тим у «Грецькій Історії» Ксенофонта подані достовірні дані, написана вона легко і просто. Інші твори Ксенофонта - «Кіропедія» («Виховання Кіра»], «Анабасис» («Сходження»], «Державний лад Спарти», «Про доходи», «Спогади про Сократа» - містять важливі дані із зовнішньополітичної історії Греції, її економіки, суспільно- політичного та культурного життя.
В IV ст. до н.е. значним є твір філософа Аристотеля (384-322 рр. до н.е.] «Афінська Політія». Аристотель, готуючи велику фундаментальну працю про державу взагалі - політію, вирішив вивчити устрій усіх грецьких та деяких негрецьких держав того часу. Разом з учнями він написав 158 політій, тобто описів політичного устрою окремих держав того часу. До нашого часу дійшла тільки «Афінська Політія», що була знайдена під час археологічних пошуків у Єгипті на одному з грецьких папірусів. Вперше вона була видана в кінці XIX ст.
«Афінська Політія» поділяється на дві основні частини. В першій частині подається історія Афін, починаючи з VII ст. до н.е., у другій - огляд управління Афінською державою; вказувалося, які закони діяли в Афінах, як відбувалися вибори і т.д.
«Афінська Політія» є дуже важливим джерелом з історії Афінської демократії V і IV ст. до н.е., а також з історії Афін архаїчного періоду.
У другій половині IV ст. до н.е. жив відомий історик Ефор. Він написав всезагальну історію Греції. Його праця не збереглася в цілому вигляді, а відома лише в частинах, які цитували інші автори. Він описував усю історію Греції, починаючи з вторгнення дорійців. При цьому його твір торкався не тільки міст Балканського півострова, а й грецьких колоній на сході й заході Середземного моря. Велике значення він приділяв красоті стилю та цікавості викладу, що негативно відбилося на змісті його історії.
У II ст. до н.е. жив грецький історик Полібій (200-120 рр. до н.е.]. Епоха Полібія була дуже сумною для Греції. Це був час Македонських війн та загарбання Греції Римом. Полібій був відправлений як заручник до Риму.
Полібій написав «Всезагальну Історію» (у межах Середземномор'я], з якої до нас дійшла лише одна третина. Історія Полібія є дуже важливим історичним джерелом. Полібій ретельно вивчав події, встановлював причинний зв'язок явищ і був точним у своїх описах. Він відобразив епоху, коли Рим завойовував Середземномор'я, боротьбу елліністичних держав з Римом.
Історія Полібія є джерелом для елліністичної Греції, Македонії, східних елліністичних держав, а також з історії Риму, де описується внутрішній стан і боротьба елліністичних держав з Римом.
Полібій вважав, що історію кожної держави потрібно вивчати не ізольовано, а у зв'язку з іншими. Він підкреслював, що пише всесвітню історію, яка розвивається в результаті діяльності людей, - прагматичну історію, і намагався знайти причини відносно швидкого завоювання Римом більшої частини елліністичних країн. За походженням і світоглядом він був аристократом. У І ст. до н.е. жив історик Діодор Сицилійський (прибл. 80-29 рр. до н.е.]. Він народився та провів значну частину життя на Сицилії. Діодор написав велику працю - загальну компіляцію з всесвітньої історії, яку назвав «Історична Бібліотека». На жаль, основна частина праці Діодора Сицилійського втрачена, але частини, що збереглися, представляють велику цінність.
Значну роль як з історії Греції, так і з історії Риму відіграють твори письменника Плутарха, що відносяться до І - поч. II ст. н.е.
Плутарх (46-127 рр. н.е.] народився у місті Херонеї у Греції вже в той час, коли Греція була провінцією Риму. Отримавши блискучу освіту в Афінах, Плутарх потім повернувся на Батьківщину і жив там до самої смерті.
Відомі з його творів «Порівняльні Життєписи», де він описував спочатку біографію відомого грецького діяча, потім біографію схожого на нього римського діяча. В кінці він давав порівняння цим двом особам. Але його життєписи не є історією, і він сам неодночасно говорив, що він не історик, але в той же час, описуючи життя і діяльність видатних державних діячів, Плутарх не міг не торкатися подій, політичних характеристик і т.д. Його твори є незамінним історичним джерелом ще й тому, що, будучи глибоким ерудитом, він, як і Діодор, використовував у біографіях праці давніх авторів, що не дійшли до нас.
Окрім праць відомих істориків, збереглися деякі історичні твори, автори яких невідомі. До них відноситься так звана псевдоксенофонтівська «Афінська Політія». У цій книзі подається критичний огляд ладу афінської рабовласницької демократії. Він критикує її з точки зору аристократа або олігарха. Між тим він справедливо вказує на ряд темних сторін афінської держави, як, наприклад, її ставлення до своїх союзників.
Твір псевдо-Ксенофонта є дуже цінним як матеріал для вивчення афінської дійсності, тому що містить великий фактичний матеріал.Велике значення як історичні джерела мають твори Гомера «Іліада» та «Одіссея». На цей час це майже єдине змістовне літературне джерело з історії найдавнішої Греції. Хоча поеми були написані не раніше початку VIII ст. до н.е., у них відтворені події значно раннього часу, а також відображені економіка, суспільна організація та ідеологія Греції епохи XI-IX ст. до н.е. Зараз ми маємо з історії Греції велику кількість археологічних пам’яток, але значення поем Гомера як історичного джерела від цього не знижується.
Рання історична епоха історії Давньої Греції, соціально-економічні відносини й ідеологія відображені в поемах Гесіода «Праці й Дні» та «Теогонія» (родовід богів]. Важливими джерелами з історії Греції, починаючи з архаїчного періоду, є твори ліричних поетів (Архілоха, Алкея, Сафо, Солона, Феогніда, Піндара та багатьох інших]. Для класичного періоду дуже важливими є як історичні джерела твори великих трагічних поетів Есхіла, Софокла та Еврипіда, що відображають у своїх трагедіях, які побудовані на міфологічних сюжетах, складне суспільне і політичне життя Греції в класичну епоху. Яскраві картини політичного життя і побуту Аттики кінця V - початку IV ст. до н.е. містять комедії Аристофана.
Значну роль як історичного джерела відіграють промови ораторів, їх важливою позитивною особливістю є те, що вони вводять нас у центр безпосередньо сучасних їм подій, нерідко відображаючи «злиденність дня». Негативною рисою змісту промов є крайня тенденційність. Промови були судовими і політичними. Дуже важливими є промови Лісія (початок IV ст. до н.е.], в яких характеризується торгівля, особливо хлібом, та описується діяльність купців того часу.
Промови Демосфена (384-322 рр. до н.е.], судові й політичні, характеризують економіку Афінської держави та політичні події північного Причорномор'я, містять дані про торгівлю, предмети ввозу і вивозу, про рабовласництво та рабовласницькі майстерні і т.д.
Для вивчення економіки промови Демосфена та Лісія є незамінними джерелами.
Дуже важливим джерелом є праці античних географів. Багато даних з історії містяться в творах географа Стрибона, який жив у другій половині І ст. до н.е. - І ст. н.е. У своїй праці «Географія» він говорить не тільки про природні дані різних країн, але й про життя та історію їхніх народів.
У II ст. н.е. Павсаній у «Описах Еллади» яскраво відображає пам'ятки давнини, наводячи різні легенди й міфи, та повідомляє про події, про які інші джерела замовчують.
1.2.