§ 2. Марксистське вчення про державу і право

Із зростанням чисельності й організованості класу найманих робіт­ників ставало все більше публіцистів і теоретиків, що претендували на вираження і захист інтересів цього класу. Найбільш впливовим і теоре­тично оформленим комуністичним ученням, що справило найбільший і фатальний вплив на класову боротьбу і пролетарську ідеологію в другій половині XIX і особливо в XX столітті, було марксистське вчення.

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — на початку 50-х років XIX ст. Його основоположники — Карл Маркс (1818­1883)^[110] і Фрідріх Енгельс (1820-1895)^{[111] [112]. Вони виступили з різкою крити­кою існуючих суспільних порядків, первісного капіталізму, вважаючи їх нерозумними і такими, що не відповідають вимогам часу. Буржуазна державність дала їм багатий матеріал для критики.}

В основі життя суспільства, розпочинали свій аналіз основополож­ники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдяга­тись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом, науками тощо. Тому виробництво матеріальних засобів до життя й еко­номічний лад суспільства становлять основу, базис, на яких розвивають­ся державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава і право як частини надбудови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і особливості суспільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрактного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-історичний процес розвитку і зміни суспільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство — кожна формація представляє певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному проце сі розвитку суспільства по висхідній лінії.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утво­ренням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Похо­дження сім'ї, приватної власності і держави» (1884 р.), виникла в резуль­таті появи приватної власності і пов'язаного із цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює класові інтереси. Панівний клас становлять представники нової «аристократії багатства», який і засновує публічну владу, державу.

Ознаки держави: «порівняно зі старою родовою організацією, — пи­сав Енгельс, — держава відрізняється, по-перше, поділом підданих держа­ви за територіальним діленням..., друга відмінна риса — встановлення публічної влади.». Її відмінність від суспільної влади, по-перше, у кла­совому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по- третє, вона «складається не тільки з озброєних людей, але і з матеріаль­них придатків, в’язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому ладу»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п 'яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управ­ління і примусу стає, як орган суспільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і стає держава.

На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періо­ди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залишаєть­ся власне кажучи машиною для придушення пригнобленого, експлу­атованого класу». Вона виступає як політична організація панівних класів, служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається в усіх історичних типах державності — ра­бовласницькій, феодальній, капіталістичній.

К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в середині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, громадянського суспіль­ства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаючими продук­тивними силами і гальмуючими їх ріст капіталістичними відносинами, вони вважали пролетаріат. Він «за допомогою насильницького повален­ня буржуазії» здійснить всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільство без класів і політичної влади. «Першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в панівний клас, за­воювання демократії». Висновок про необхідність злому старої державної машини, про насильницьке повалення буржуазії і пролетарську демократію В. Ленін назве основним у марксистському вченні про державу.

Політична влада робітничого класу — диктатура пролетаріату, були переконані Маркс і Енгельс, — вищий тип демократії, яка виражає інте­реси і спирається на підтримку величезної більшості народів. Проле­тарська демократія буде відповідати історичному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспільства.

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впевнені основоположники марксизму (привид якого вже бродить Євро­пою), назавжди покінчить з експлуатацією, соціальним, національним і колоніальним гнобленням, кривавими війнами. Соціалістичний принцип «кожному — за працею» він замінить принципом розподілу «за потре­бами». При комунізмі зникає необхідність у державі і праві.

«Маніфест Комуністичної партії» закінчується словами: «Нехай панів­ні класи здригаються перед Комуністичною Революцією. Пролетарям нічо­го в ній втрачати, крім своїх ланцюгів. Придбають же вони увесь світ.

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

За марксистським вченням право теж має класовий характер.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідео­логії» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах ін­дивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повин­ні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону...». Політичне па­нування, конституйоване в державі, повинне одержати і своє правове за­кріплення, набути тим самим «форми пануючої волі» у вигляді законів.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя ін­дивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — це перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, оскільки зникає по­треба в примусовій системі соціальних норм. Відмирання права в май­бутньому комуністичному суспільстві не означає відмови цього суспіль­ства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (за загальною згодою), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права похідне від відмирання держави, полі­тичної влади. Матеріалістичний і класовий погляд на державу і пра­во — особливість марксистського вчення.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних доктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане мо­гутньою ідейною зброєю комуністів за перебудову світу.