§ 3. Анархізм про державу і право: П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін
Від часів античності в пошуках оптимального державного ладу полі- тико-правова думка розглядала анархію негативно як безвладдя, безлад. До кінця XVIII ст. формується інше ставлення до анархії, що найбільш повно втілилося в теорії анархії П’єра Прудона (1809—1865)[113].
Рушійною силою розвитку суспільства Прудон вважав протиріччя, породжувані вимогами індивідуального і загального розуму, особистості і суспільства. Увівши розвиток суспільства в еволюційне русло шляхом поступової реалізації прав «автономної особистості», які він вважав істинним критерієм суспільного прогресу, можна здійснити перетворення суспільства мирним шляхом. Капіталістична експлуатація праці, яка існує в буржуазному суспільстві, на думку Прудона, тримається на нееквівалентному обміні, що порушує закон трудової вартості і веде до пограбування всіх працюючих класів, включно із «працюючою буржуазією». Тому необхідний не політичний, а економічний переворот, неможливий без зміни погляду на власність.
Що таке власність? «Власність — крадіжка», — відповідає теоретик анархізму. Власність і суспільство — несумісні, що пояснює існуючі гострі протиріччя в сучасному суспільстві, неможливість реалізації природних прав людини — права на життя, свободу і рівність. Право власності — природне, але антисоціальне право, вважає Прудон. Земля, як і вода, природні копалини стали суспільним надбанням. Праця — єдине джерело власності, «яке не дає ніякого права на присвоєння предметів природи». «Усякий накопичений капітал є власність суспільства, він не може бути нічиєю приватною власністю». Правовий інститут приватної власності, за Прудоном, значущий тільки для буржуазії. З позиції ж робітників, які володіють незначним рухомим майном, цей інститут несправедливий, тому що є джерелом доходу, не заснованого на праці.
Держава не лише експлуатує суспільство, але і здійснює тотальний нагляд за всіма діями людей, обплутує їх все зростаючою кількістю законів, що регулюють відносини власників.
Влада і закони — вирішальні чинники розвитку суспільства. Але свобода з ними несумісна. «Свобода — є анархія, безвладдя», «свобода не визнає влади волі...» «Влада людини над людиною, хоч якої форми вона набувала, є гноблення. Вищий ступінь досконалості суспільства полягає в єднанні порядку з анархією, тобто в безвладді». Політична організація суспільства, за його теорією, повинна бути замінена в результаті економічного перевороту, економічною організацією суспільства. До цього приведуть поширення ідей позитивної анархії, безкоштовний кредит, заміна приватної власності володінням.Майбутнє суспільство буде організовано як федерація вільних асоціацій, що сполучають індивідуальну і колективну свободу. Тут — «свобода, що обмежується дотриманням рівності в засобах виробництва й еквівалентності в обміні». Анархія в прудонівському проекті постає як порядок, заснований на інституті взаємовигідних договорів, укладених між собою індивідами, сім'ями, групами, містами, провінціями, а не на інститутах державної влади і закону. Тепер справа за юристами, пише Прудон: «звільнені від хибного принципу власності», вони повинні формулювати закони публічного і приватного права й умиротворяти світ. «Точка опори дана їм».
Таким чином, мета соціалізму, за Прудоном, — звільнити особистість від експлуатації, злиднів, поневолення буржуазією, державою, церквою. Соціалізм — єдино справедливий лад. Комунізм «це — гніт і рабство». Він перешкоджає вільному розвитку особистості, її здібностей, порушує рівність «тим, що рівно винагороджує працю і лінь, талант і дурість, ледве не порок і доброчинність».
Помітний вплив на розвиток теорії анархізму зробила книга «Єдиний і його власність» Макса Штірнера (1806—1856)[114]. Він піддає ґрунтовній критичній перевірці ідеї, відносини, установи, «нав'язані» людям суспільством, державою, партіями, церквою. Тому найкраще не служити великим егоїстам, а самому стати егоїстом. Таке штірнерівське обґрунтування егоцентризму.
Єдина реальність — неповторне «Я», якому протистоять держава і суспільство.
«Держава завжди має лише одну мету — обмежувати, зв'язувати, субординувати окремого, робити його підлеглим чомусь загальному». Вона — «вбивця і ворог самобутності. Ми — держава і я — вороги», — пише Штірнер. Усяку вільну діяльність держава намагається загальмувати і придушити. Ту ж функцію, на його думку, виконує і право. Так чинить всяка держава, навіть конституційна, демократична. У будь-якій державі «наді мною буде стояти уряд». Держава, закони стоять над особистістю. Штірнер відкидає усі форми тиску на автономну особистість, складаючи фактично кодекс індивідуалістичного анархізму. Він відкидає комунізм, що прагне зрівняти особистість за допомогою держави. Суспільний ідеал Штірнера — «союз егоїстів», близький до асоціації автономних особистостей у Прудона.На противагу анархо-індивідуалізму Штірнера Михайло Бакунін (1814—1876)[115] розвивав теорію анархо-колективізму.
Анархічна теорія Бакуніна склалася до середини 60-х років У творах «Революційний катехізис», «Державність і анархія» та інших він виклав свою доктрину. Її основні пункти:
1. Заперечення Бога, його культу і служіння йому. Заміна культу Бога культом людства, проголошення людського розуму єдиним критерієм істини; совісті — основою справедливості, індивідуальної і колективної свободи — єдиною творчою силою порядку в людстві.
2. Свобода є абсолютне право всіх дорослих чоловіків і жінок. Ба- кунін не погоджується з кантівським визначенням свободи, обмеженої свободою інших: «свобода знаходить у свободі інших підтвердження і розширення в нескінченність». Людина вільна тільки серед вільних людей, при рівності усіх. Здійснення свободи в рівності є справедливість. Поважати свободу ближнього є обов'язок. Повага людської особистості є вищий закон людства. Свобода людини здійснюється лише в суспільстві, яке не обмежує, але, навпаки, створює волю індивідам.
3. «Свобода повинна бути єдиним початком усієї соціальної організації, як політичної, так і економічної». Вся історія людства, стверджував Бакунін, «була лише вічним і кривавим приношенням бідних людських істот у жертву якій-небудь безжалісній абстракції: богу, батьківщині, могутності держав, національній честі, правам історичної свободи, суспільному благу».
Держава не менше зло, ніж експлуатація людини людиною, і усе, що робить держава, — теж зло. Незалежно від форми будь-яка держава прагне поневолити народ насильством і обманом. Держава розбещує і тих, хто наділений владою, роблячи їх честолюбними і корисливими деспотами, і тих, хто примушений коритися владі, роблячи їх рабами. Тому Бакунін обґрунтовує «безумовне виключення всякого принципу авторитету і державної необхідності».
4. Здійснити соціальну революцію — значить зруйнувати всі установи нерівності і насильства, в першу чергу державу. На відміну від політичної соціальна революція здійсниться за допомогою народної сили, народного бунту. Оскільки свобода всіх народів солідарна, то єдиній європейській і світовій реакції народи протиставлять загальну революцію, «яка забезпечить свободу і незалежність кожної нації через солідарність усіх націй». Революціонер вперше в російській політико-пра- вовій думці допускав свободу і незалежність націй.
5. На думку ідеолога російського анархізму скасування держави — це «повернення свободи усім — особам, колективам, асоціаціям, громадам, провінціям, областям, націям — і взаємна гарантія цієї свободи за допомогою федерації». Політична організація майбутнього суспільства передбачає скасування офіційної церкви, абсолютну свободу релігійних організацій, абсолютну автономію самоврядних громад, провінцій. «Нація повинна представляти лише федерацію провінцій, що бажають добровільно до неї належати». Нарешті — «інтернаціональна федерація і революційна солідарність вільних народів проти реакційної коаліції ще поневолених країн».
Соціальна організація майбутнього суспільства, за Бакуніним, передбачає економічну рівність і соціальну справедливість, адже «політична рівність немислима без рівності економічної». Остання означає «рівність засобів для життя, виховання і навчання», застосування здібностей кожного індивіда. Тут — рівність чоловіків і жінок, скасування легальної сім'ї, вільний шлюб, верховна опіка суспільства над дітьми, їх вихованням і навчанням тощо. Заперечення, руйнування, боротьба і безмежна колективна і індивідуальна свобода — лейтмотив бакунінсь- кого анархізму.
Анархістська теорія Бакуніна викликала велику літературу (у Західній Європі — твори К. Маркса, Ф. Енгельса, Р. Штаммлера; у Росії — Г Плеханова, В. Леніна та ін.), присвячені її критиці. Вона лягла в основу доктрини анархо-комунізму, яку продовжив розробляти в Росії наприкінці XIX — початку XX ст. П. Кропоткін.