§ 4. Концепції соціальної держави і політики загального благоденства
У ХХ столітті значно збагатилася теорія правової держави, а її окремі положення були істотно переглянуті.
В умовах зростаючого впливу соціал-демократичного і революційного руху з кінця ХІХ ст.
правлячі кола ряду країн Західної Європи і США змушені були розвивати соціальне законодавство, враховувати у своїй політиці запити і вимоги незаможних. Соціальна політика була зведена в ранг офіційної доктрини Німеччини. Вона одержала закріплення у Веймарській конституції 1919 р. — першій європейській конституції, яка наділила громадян соціальними правами (правами на об’єднання в профспілки, захист від безробіття, охорону здоров’я і працездатності). Окремі заходи у сфері соціальної політики починають здійснювати й інші держави (Франція, США, Мексика), однак її розвиток був перерваний економічною кризою 30-х років. Після Другої світової війни ліві партії, які прийшли до влади, у європейських країнах провели ряд соціальних реформ (наприклад, соціал-демократи у Швеції, лейбористи в Англії).Під політикою соціального благоденства в 40-50-і роки розуміли програми, спрямовані на досягнення високого життєвого рівня шляхом створення державних систем освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення і підтримки житлового будівництва, надання допомоги громадянам, які не в змозі власними силами забезпечити собі прожитковий мінімум. У подальшому розширювалося законодавство про демографічну, екологічну, культурну політику держави.
Поняття держави благоденства в офіційних документах і законодавстві західноєвропейських країн змінила формула «соціальна держава», закріплена в програмних документах багатьох політичних партій, а також у Конституціях ФРН 1949 р., Франції 1958 р. і Іспанії 1978 р. У програмах ліберально-демократичних партій вона трактується як «держава соціальних послуг». Ідеологи неоліберализму висувають гасла суспільства з високим рівнем споживання, надання допомоги незаможним, утвердження в суспільному житті відносин солідарності і партнерства.
Соціал-демократичні партії розглядають соціальну державу як етап переходу до соціальної демократії, а соціальну політику держави як прямий обов’язок, що випливає з наданих громадянам соціальних прав.Теорія держави благоденства, що відображала настрої й інтереси середніх верств населення, почала активно розроблятися в 50-і роки в умовах економічного підйому в країнах Західної Європи, США, Японії. Одним з її творців був шведський економіст і державний діяч Гуннар Мюрдаль (1898-1987), автор відомих книг «За межі держави благоденства», «Світова економіка».
К. Мюрдаль вважав, що загальне благоденство вже досягнуто в індустріальних країнах Заходу. Суть теорії суспільного благоденства, як він її формулював, полягає в тому, щоб «мирно і без революції — а фактично замість революції — проводити в капіталістичній державі скоординовану публічну політику, і притому з такою ефективністю, яка поступово привела б економіку країни у відповідність з інтересами більшості громадян». Такі держави матимуть загальні ознаки: поєднання ринкової економіки з державним плануванням, необхідним для підтримання рівноваги і стабільного росту економіки; тенденцією до демократизації політичного життя, що дозволяє перейти до децентралізації держави і передачі частини її функцій органам місцевого самоврядування і добровільним об’єднанням громадян; їх участь у розподілі соціальних благ і в «народному контролі, що розширюється». Мюрдаль пропонував вийти за рамки організації благоденства в національних масштабах і покласти ідеї соціальної політики в основу міждержавних відносин. Майбутнє, на його думку, — за світовим порядком соціального благоденства.
Як вважає французький соціолог Мішель Крозьє (1922 р. н.), сучасна соціальна держава потребує трансформації, перетворення на «скромну державу», яка прагне поставити себе на службу суспільству, а не командувати ним. «Головною функцією такої держави мало б стати прагнення в першу чергу допомогти всім соціальним підсистемам, що становлять суспільство, знайти найкращі регуляції змін і очолити хрестовий похід за інвестування в якість». Не можна змінити суспільство, не змінюючи державу.