КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНІ ПРАВА В РОСІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ-ХХ ст

Особливістю державно-правової думки Росії другої по­ловини ХІХ-ХХ ст. є набуття нею професійного характеру. О. Куніцин, В. Соловйов, Б. Чичерін, М. Коркунов, П. Нов­городцев започаткували підходи до з'ясування філософської сутності права, розглядаючи його як частину моральної філософії, та розпочали активне обговорення ідеї правової держави.

Правова концепція Володимира Соловйова (1853—1900) тісно пов'язана з його вченням про моральність. Право мис­литель тлумачить двояко: з одного боку він наголошує, що право - це свобода обумовлена рівністю (формальне тлумачення права). Така свобода розглядається як природна сутність людини, а рівність - як форма свободи. З іншого боку - право, як визначений мінімум моральності. Тут принципом права є справедливість, яка полягає в забезпеченні свободи.

Треба зауважити, що свободу Соловйов визнає не за окремим індивідом, а за суспільством в цілому, оскільки був переконаний, що існування суспільства залежить не від досконалості окремих індивідів, а від безпеки загалу (на думку мислителя особиста свобода не повинна суперечити умовам життя в суспільстві). 1 арантом суспільної безпеки, вказував Соловйов, є виключно юридичні закони, що мають характер примусу, для тих, хто чинить протиправні дії.

Соловйов розглядав право і в філософському розумінні, підкреслюючи, що право виникає там, де стикаються осо­бистий інтерес і загальне благо, певним чином урівнюючи інтереси особистої свободи й загального блага.

Борис Чичерін (1828-1904) - відомий історик і юрист, автор п'ятитомного видання «Історія політичних вчень», а також низки фундаментальних робіт у галузі державознавства і філософії права. В тлумаченні сутності права Чичерін відштовхувався від фундаментального поняття «свобода волі» як реальної належності суб'єкта. Він підкреслював, що духовна природа людини постійно прагне свободи, але суспільство обмежує свободу. Обмеження свободи виража­ється в законі. Зовнішня свобода людини, межі якої визна­чаються загальним законом і є правом. Цю дефініцію вчений пояснював так: сутність права виявляється у свободі як індивідне і апріорно-метафізичне начало. Оскільки закон визначає права і обов'язки (тобто свободу в певних межах), а отже і відносини, що випливають із цих прав і обов'язків, то ці межі якраз і є основною підвалиною права як ідеї, як норми свободи. Таким чином, право (закон) у Чичеріна - це розвиток ідеї свободи. Свобода виявляється в праві - це зовнішній бік свободи, і в моральності - це її внутрішня суть.

Держава в Чичеріна - це союз народу, який об'єднується на підставі закону в єдине юридичне ціле задля загального блага (приватне благо - мета не держави, а громадянського суспільства - Авт.) під управлінням верховної влади. За Чичеріним, держава покликана забезпечити умови безпеки і здійснення морального порядку в суспільстві. Вона ж ви­значає та захищає права і свободи, а не природні права.

Сферою природного права на відміну від позитивного, на думку Чичеріна, є правда і справедливість. В юридичному розумінні природне право - це система загальних юридичних норм, які випливають із людського розуму і слугують мірилом і керівництвом до дії для позитивного законодавства.

Про абсолютну метафізичну цінність права і держави говорив російський релігійний філософ і психолог Семен Франк (1877-1950). У книзі «Духовні засади суспільства» мислитель використовує поняття «всеєдність» для дослід­ження життя суспільства і доводить, що в середовищі соці­альних спільнот у певній мірі відображається їхній зв'язок з Богом.

Своєю працею Франк намагався спростувати засади лі­бералізму, які, на його погляд, неадекватно трактували закон і право, що й привело до перемоги більшовицької революції. Він доводив, що революція виникла як наслідок бездуховності консервативної і ліберальної опозиції. Захи­щаючи буржуазну державу, консерватори, стверджував Франк, відмовилися від релігії; водночас ліберали, віддаючи перевагу технічним знанням і практичному досвіду, ігно­рували те, що держава і закон мають абсолютну метафізичну цінність (читай держава і закон як мета.- Авт.). Мислитель ∩TD ^1ΛTT^,MΓX7T2 QD ТТТҐЛ Г* D ∕^X ҐХ/ЛТТ Q 1 TTTQ Q D TX TTTXD TzTTJTJI Ґ* TTWWTzT^rUzT Q∩-

стверджував, що сво ода право повинн служити а -

солютним цінностям добра і справедливості. Йдеться про спробу Франка примирити ідеї особистої свободи і релігійно- державної «всеєдності».

Проблему співвідношення природного і позитивного права порушив відомий російський філософ Сергій Булгаков (1871-1944). Свої правові погляди він виклав у статті «Про соціальний ідеал». Філософ стверджував, що існує природна рівність людей всупереч їх емпіричній (досвідній) нерівності, існує й гідність особистості всупереч приниженому її становищу. За Булгаковим природна рівність людей належить до сфери природного права. Природне право - це належні ідеальні й абсолютні норми, які відсутні в реальній дійсності, але які є критерієм права позитивного. Філософ сформулював кілька морально-правових аксіом, які є підмурком природного права, а осередком - ідея рівності. По- перше, люди рівні між собою як моральні індивіди; по-друге, урівнює людей людська гідність; по-третє, людина для суспільства є абсолютною цінністю; по-четверте, особистість самодостатня і становить собою мікрокосм.

Ідея рівності у Булгакова з необхідністю вбирає в себе ідею свободи, як норму людських відносин і ідеал суспільного устрою. Свобода, обумовлена рівністю, є правом. У цій дефініції права мислитель поєднав індивідуалістичні засади з суспільними засадами рівності й фактично прийшов до висновку, що право - це синтез свободи і рівності.

Цікавими є погляди відомого юриста і філософа Івана Ільїна (1883-1954) на правову і тоталітарну держави. Згідно із його вченням змістом правової держави є визнання духовної, свободної, правоздатної людської о собисто сті як

самодостатньої величини. Домінуючою в правовій державі є лояльна правосвідомість. Сутність тоталітаризму залежить не стільки від форми правління, скільки від тотального обсягу управління. Засадою режиму є не закон, а партійні вказівки, розпорядження та інструкції, а державні органи - лише зовнішньою оболонкою партійної диктатури І. Ільїн наголошував, що громадяни в умовах тоталітарного режиму є виключно об'єктами розпоряджень і суб'єктами обов'язків. Правосвідомість у них замінена психічними механізмами голоду, страху, мук і принижень. Звідси філософ робить висновок, що тоталітарний режим не є ані правовим, ані державним. Формою такої організації є тотальна рабовласницька диктатура.^[XIV]

У роботі «Про монархію і республіку» Іван Ільїн висунув проблему державного устрою Росії, наголошуючи, що ідеальною формою правління у цій країні може бути од­ноосібне правління монарха. Він підкреслював, що в Росії можливі дві форми - або єдиновладдя, або анархія (хаос). Відповідно історичній закономірності ця країна не здатна запровадити республіканський устрій. Буття Росії вимагає єдиновладдя - або релігійного і національного єдиновладдя честі, вірності і служіння, тобто монархії; або ж єдиновладдя безбожного, безсовісного, безчесного, більше того - антинаціонального й інтернаціонального, тобто тиранії.

Альтернативою теорії природного права на початку XX ст. у Росії виступає теорія права яскравого представника етатичного позитивізму Г.

Правова теорія Шершеневича з'явилась напередодні Першої світової війни, в добу чергової смути в Росії. Не­справедливість, жорстокість, невдоволення мас, свавілля уряду, який жорстоко придушив революцію 1905 p.- все це знівелювало образ автономної моральнісної особистості, про яку говорилося в ідеалістичних теоріях природного права. Реальна дійсність свідчила, що настала доба насилля, руйнувань. Натомість у правовій науці актуалізувався етатичний позитивізм з його праворозумінням, заснованим на ідеях авторитаризму і державного примусу (докладніше про етатичний позитивізм див. у розділі «Державно-правові вчення Західної Європи другої половини ХІХ-ХХ ст.»).

Шершеневич послідовно проводив думку, що право є функцією держави, а тому логічно не мислиме поза державою і не передує державі. Право тримається на авторитеті держави і, перш за все, виражає інтереси можновладців. Власне ці інтереси і є джерелом права. Отже, право - це інститут насилля, який влада використовує у власних інтересах.