§ 2. Консервативна модель української державності

Консервативна концепція виступила з обґрунтуванням монархічної моделі державності, ідеал якої бачила в традиціях княжої Русі та коза­цької Гетьманщини.

Засновник цього напрямку В’ячеслав Липинський (1882-1931)^[139] еволюціонував від захоплення демократичними доктринами до негатив­ної оцінки наслідків соціалістичних експериментів Української Цент­ральної Ради.

Оскільки держава є необхідною та найвищою формою організації сус­пільства в розвинутих народів, учений приходить до висновку, що без дер­жави немає нації: «Нація — це реалізація хотіння бути нацією. Коли нема хотіння, виявленого у формі ідеї, — нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізується в матеріальних формах держави». Для Липинсь- кого такою цементуючою ідеєю-хотінням є монархія. Вона виступає усві­домленням нацією своєї ідентичності через особу монарха. Як зазначає сам автор, «такою формою єсть персоніфікація нашої національної ідеї в особі одного і єдиного для цілої нації Голови національної держави, символізую­чого собою повагу, силу, єдність і неподільність цілої Української Нації». Монарх уособлює собою вищу позачасову (а отже, спадкову) легітимність, яка стоїть над класовими, партійними інтересами, та виступає гарантом єдності нації та авторитету держави. В основу своєї теорії класократії В. Липинський кладе два ключових поняття — «національна аристократія» та «клас». Під національною аристократією розуміється «правляча в даний момент і в даній нації верства», яка очолює політичні установи, створює культурні, політичні та цивілізаційні цінності, які стають надбанням всього суспільства. На відміну від марксизму, який головною класотворчою озна­кою вважає ставлення до власності, Липинський має на увазі певний ор­ганічний колектив із загальною традицією, загальними психічними пере­живаннями та фізичною спорідненістю.

Класократія — як найоптимальніша форма організації суспільства є правлінням еліт, які виникають всередині кожного класу та функціо­нують за принципом регулярного оновлення та циркуляції. Найважливі­шу роль за такої організації відіграють хлібороби (шляхта та селяни). Класократія є правовою «законом обмеженою і законом обмежуючою» монархією, заснованою на принципах конституціоналізму і народоправ­ства. Прикладом класократичної системи В. Липинський вважав англій­ський монархічний державний лад, якому притаманний баланс функцій між консерватизмом старої аристократії та динамізмом нових соціальних груп. Започаткування такої форми в Україні він бачив у Гетьманаті П. Скоропадського. Класократії як позитивній моделі державного ладу протиставляються демократія та охлократія.

В. Липинський обґрунтовує ідеї «громадянства» (громадянського суспільства»), «законності», «правопорядку» тощо. Досі актуальними є його думки про співвідношення законності та легітимності влади: в основі законності та правосвідомості суспільства лежить легітимність влади. Якщо влада позбавлена морального авторитету, то вона делегітимізує і прийняті нею рішення, які ніхто не виконуватиме.

У подальшому монархічні ідеї розвивали галицькі історики та пуб­ліцисти Стефан Томашівський (1875-1930) та Василь Кучабський (1895-1945). Томашівський вважав, що перейти до республіки та демо­кратії можна лише через період монархії. Наголошуючи на винятковій ролі греко-католицької церкви в Галичині, історичному значенні Гали­цько-Волинського князівства для її державотворення, політичне майбут­нє західноукраїнських земель він вбачав у формі клерикальної монар­хії як автономної частини української держави. На особливості Галичи­ни наголошував й автор концепції «позитивного мілітаризму» Кучаб- ський, який бачив у ній центр національно-визвольної боротьби україн­ського народу. Головна роль у цій боротьбі та заснуванні майбутньої монархічної держави відводилася військовим через втрату іншими со­ціальними групами спроможності очолити процес державотворення.

Проте український монархічний консерватизм вже не відповідав новим політичним та соціальним реаліям і втратив перспективи свого втілення.