§ 1. Класики американської демократичної традиції: Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джефферсон

Бенджамін Франклін (1706-1790)^[74] суттєво вплинув на перебіг подій у північноамериканських колоніях напередодні набуття ними незалеж­ності та в перші роки існування США.

Б. Франклін ще наприкінці 1760-х років висловлював ідею політич­ного самоуправління північноамериканських колоній Британської коро­ни (концепція гомруля). Він першим назвав їх штатами, запропонував­ши їхнє об’єднання в конфедерацію незалежних держав. У його схемі король Англії залишався єдиною сполучною ланкою між північноаме­риканськими штатами і Великою Британією. Поміркованість, прагма­тизм, віра в соціальну еволюцію і прогрес були основою світоглядно- філософських поглядів Франкліна, який відстоював позицію незалежно­го й гармонійного розвитку Америки як «країни праці».

Права і свободи людини, на думку Франкліна, є передумовою для поліпшення становища людини. Уряд має сприяти прискоренню соціаль­ного прогресу, економічному зростанню країни, пам’ятаючи при цьому про свободу людини. Визнаючи право народу на революцію, Франклін висловлювався за заміну будь-якої форми державного управління, яка не забезпечує прав людини. Він був глибоко переконаний у рівності людей, виступав проти збереження рабства. Після революції вважав за доцільне введення загального виборчого права для чоловіків і однопалатного за­гальнонаціонального представницького органу. Однією з найважливіших чеснот, на думку Франкліна, є справедливість, яка є обов’язковою у стосунках як громадян, так і держав.

Томас Пейн (1737-1809)^[75] — один з найрадикальніших представни­ків демократичної течії американської політико-правової думки. Він першим дійшов висновку про доцільність і економічну вигідність відді­лення колоній від Британської імперії та створення незалежної держави, запропонувавши її назву — Сполучені Штати Америки.

Як представник природно-правової теорії Пейн у своїй праці «Права людини» розрізняв природні та громадянські права людини. У природ­ному стані людина має «усі інтелектуальні права, або права духу, а також право досягати благополуччя і щастя, оскільки це не применшує при­родних прав інших». На його думку, люди об’єднуються в суспільство заради того, щоб краще забезпечити свої права. Тому держава не може посягати на ці права; її єдиний обов’язок — сприяти людям в їхньому житті, збереженні свободи і статків. Громадянські права (тобто права, що стосуються безпеки і захисту) випливають із природних прав і нале­жать людині як члену суспільства.

Т. Пейн висловлював оригінальні думки щодо конституції. Він зазна­чав, що «конституція... передує державній владі; державна влада — це лише дітище конституції. Конституція будь-якої держави є актом не державної влади, а народу, який створює її.... Тому щодо державної влади конституція відіграє ту ж саму роль, яку виконують щодо суду закони.». У сучасному західному конституціоналізмі такий підхід є загальновизнаним.

Т Пейнрозрізняв суспільство і державу (уряд), пояснюючи, що пер­ша інституція створюється потребами людей, є їхнім захисником, а друга породжується пороками і є їхнім карателем; перша завжди є благом, дру- га—злом (у найкращому випадку необхідним (для забезпечення безпеки), у найгіршому — нестерпним). Отже, «кращим є той уряд, який менше урядує». Проте у другій частині праці «Права людини» і роботі «Аграрна справедливість» Пейн викладає доводи на користь держави загального добробуту.

На його думку, найкращою формою правління є республіка, в якій владні повноваження спираються на принципи обрання і представництва. Вони найкращим чином забезпечують інтереси суспільства, створюючи кращі гарантії прав громадян, захист особистості, власності тощо. Спад­кова влада (монархія і аристократія) спирається на неосвіченість та за­бобони людей: «Ідея спадкових законодавців. настільки ж абсурдна, як і ідея спадкового математика чи спадкового мудреця».

Томас Джефферсон (1743-1826)^[76] є автором Декларації незалежності США, де вперше на рівні юридичного акта народний суверенітет було проголошено основою державного життя: «Влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють... коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її і вста­новити новий уряд, спираючись на такі принципи та організовуючи його владу в такі способи, які видаються народу найдоцільнішими для осяг­нення своєї безпеки і щастя».

Надзвичайно важливим є внесок Джефферсона в практичний роз­виток ідеї прав людини. Всесвітню відомість набули його слова, увічнені в Декларації: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невід’ємними пра­вами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права». Джеф­ферсон вважав, що «не існує нічого, чого б неможливо було змінити, окрім вроджених і невід’ємних прав людини»; ці права «жодна держава, яка має вірні і справедливі засади, не повинна заперечувати». Крім того, він опосередковано брав участь у створенні тексту Французької декла­рації прав людини 1789 р. і був одним із найактивніших ініціаторів прийняття Біллю про права 1791 р. як поправок до Конституції США.

Кожна людина і кожна людська спільнота, на його думку, мають право на самоврядування, для чого волею людей засновуються держави: «вони отримують його разом із життям з рук природи». Для того щоб забезпечити кожному громадянину право висловлюватися щодо управ­ління і особисто виконувати певну частину управлінських функцій, Джефферсон наполягав на поділі держави на невеликі адміністративні райони. Звідси стає зрозумілим, що найприйнятнішою для США є рес­публіканська форма державного правління із розподілом компетенцій трьох влад, заснована на загальному виборчому праві, рівному представ­ництві в законодавчих установах, виборності виконавчих органів влади, суддів і присяжних, широкому місцевому самоврядуванні.

Т. Джефферсон передбачав можливість зміни чи доповнення Конс­титуції кожні 19-20 років, адже перед кожним поколінням постають нові проблеми і завдання і воно має право самостійно обирати ту форму дер­жавної влади, яка, на його думку, найбільше сприятиме його щастю і найкраще пристосується до існуючих умов. Розглядаючи право як волю нації, він сподівався, що воно зможе обмежувати владу і корупцію як результат владних зловживань.