§ 3. Демократичний ідеал Я. Козельського, Г. Сковороди, О. Радищева

На противагу офіційному використанню просвітницьких ідей для обґрунтування «освіченого абсолютизму» в Україні та Росії почав фор­муватися демократичний напрямок просвітників, які проголошували ідеї загальної рівності та республіканізму.

Симпатизуючи ідеям Ж. Ж. Руссо, він поділяв його ідею про держа­ву як сполучення «приватної користі кожної людини із загальною користю всіх». Водночас Я. Козельський не погоджується із закликами французького філософа про повернення до «природного стану» людства, наголошуючи на перевагах стану громадянського: «людина через договір із суспільством втрачає натуральну свободу... а отримує громадянську свободу і власність майна. Натуральна свобода кожної людини не має інших меж, як тільки її сила, а громадянська свобода обмежена громад­ською волею». Просвітник стверджує двосторонній характер «суспіль­ного договору», внаслідок якого його скасування можливе за спільною згодою, якщо ж одна із сторін, заподіює утисків іншій, то сторона, що зазнала утисків, може порушити договір, оскільки «нікого до шкідли­вого зобов’язувати не можна». Я. Козельський схвально відгукується про республіку, вважаючи, що за неї «загальна користь є підстава всіх людських чеснот і законодавств». Утім, він вважав її прийнятною для малих держав, тоді як для великих найкращою є монархія.

У своїй головній праці «Філософські пропозиції» Я. Козельський відокремлює поняття права і закону, розрізняючи право божественне, природне, міжнародне та громадянське (державне). Закони мають відпові­дати цим видам права, якщо ж «закони не будуть на них засновані, вони не можуть бути справедливими». Виходячи з такого тлумачення, Козель- ський приходить до висновку, що «закон, який дозволяє полоненого про­дати, купити, зробити рабом і утримувати його свавільним чином, не за­снований ні на якому праві, ні на справедливості».

У галузі кримінального права Я. Козельський слідом за Ч. Беккаріа та Ш. Монтеск'є причини злочинів вбачав не стільки у вадах особи зло­чинця, скільки у недоліках суспільного устрою. Мета покарання не у стражданнях винного, а у запобіганні злочинам на майбутнє. Саме ж покарання має бути невідворотним та адекватним, «пропорційним об­разі». У цивільному праві вчений розробляв питання об'єкта права власності. Зокрема, ним розрізняються «такі речі, якими всі люди без розбору користуватися можуть» (об'єкти загального користування: повітря, вода тощо), та «речі, що можуть становити приватну власність» (рухоме та нерухоме майно). Відчуження права власності здійснюється як «подарунком», так і «розміною» (купівля-продаж, міна).

У царині міжнаціональних стосунків він обстоював рівноправність народів: «добре було б різних народів, підданих однієї влади приводити під одні закони не лише силою, а чудовою користю та добротою законів зрівняти права та переваги народів».

Оригінальністю світобачення вирізняються демократичні просвіт­ницькі погляди Григорія Сковороди (1722-1794)^[72], які поклали початок української класичної філософії. У його теорії, заснованій на христи­янському світобаченні, органічно переплелися як антична філософська традиція, так і раціоналізм європейських просвітників.

За Сковородою, Бог, створивши світ, надав йому ідеального порядку, в якому панувало добро. Але світ обтяжений злом, і причина цього — у зруйнуванні ідеального порядку, коли його складові почали виконувати не властиві їм функції. Звідси і проблеми суспільства, які виникають через те, «що ролі граються невдало, а невдало тому, що незгідно з природою, отже, й собі погано, й суспільству некорисно». Тож сенс людини в житті — усві­домити своє призначення в цьому світі, свого місця згідно з божественним порядком.

Г. Сковорода обстоює принцип формальної рівності, за яким усім має бути забезпечено право реалізувати своє покликання. Водночас при­родною може бути лише «нерівна рівність», сенс якої він розшифровує у притаманній йому алегоричній формі: «Бог подібний до багатого фон­тану, що наповняє різні сосуди за їх ємністю. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність... До меншого сосуду менше потрапляє, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні».

Будь-яка форма державної влади, будь яка соціальна ієрархія є проти­природною, протибожественною, якщо вона не збудована за принципом «сродної праці». Сковорода сучасну йому бюрократично-кріпосну систему вважає порушеним божественним порядком, називає її «миром темним», «миром прескверным», а прогресуюче в ньому «сріблолюбство», майнові крайнощі, самодурство та свавілля влади — шляхом до загибелі держави.

Суспільно-політичним ідеалом Г Сковороди був образ «горньої республіки» («духовної республіки»), «християнської держави». У цій демократичній республіці, заснованій на засадах свободи, любові та рівності, відсутні майнова нерівність та експлуатація. Закони тут «про­тивні тиранським» та спрямовані на забезпечення прав громадян. При заміщені владних посад здійснюється принцип «сродної праці», що дозволяє найбільш гармонійно сполучати суспільні та особисті інтереси та підвищує якість державного управління.

Свої ідеї Г Сковорода поширював усно в мандрах по Україні. Його називали «українським Сократом», і сам він писав, що «замислив я умом і забажав волею бути Сократом на Русі».

Завершують російське Просвітництво XVIII ст. твори Олександра Радищева (1749-1802)^[73], в якого просвітницькі ідеї стали знаряддям боротьби із абсолютизмом та його страшною язвою — кріпацтвом.

На обґрунтування своїх поглядів Радищев використовує положення теорії природного права та договірного походження держави. За природ­ного стану всі люди є рівними та мають однакові права. Але право без сили є «пустим звуком», і людство перебуває в становищі «хто сильніший той і правий» та «війни всіх проти всіх». Виходом із цього стану стало утворення держави, заради якої люди відмовилися від необмеженої свободи. І як люди були рівні в свободі за первісного ладу, так і рівні повинні бути в її обме­женні за державного життя. Тут єдиним володарем виступає закон, який для всіх однаковий. Метою ж держави є особисте благо людини.

Натомість влада, «корисна державі на початку своєму о собистими заслугами», перетворившись на спадкову, деградувала. Монарша ж вла­да, «єдиною посадою в службі своїй маючи догодження нам», пере­творюється на деспотію, «в народі зрить лиш підлу твар», свавільно визначаючи: «живеш тоді, велю коли жити». Найбільшим порушенням призначення держави, попрання природних прав людини є кріпосниц­тво. Воно зазіхає на саму природу людини, ототожнює її з твариною: «бо поміщик відносно селянина є законодавець, суддя, виконавець свого рішення, та за бажанням своїм, позивач, проти якого відповідач нічого сказати не може...се жереб вола в ярмі...». Така моральна деградація неминуче підриває стабільність держави, і Радищев пророкує, що за відсутності превентивних заходів, спрямованих на скасування кріпацтва, Росія буде втоплена в крові темною замордованою масою.

На відміну від офіційної історіографії, яка стверджувала традицій­ність для Росії монархічної форми, він наголошував на органічності для неї республіки, прообраз якої вбачав у вічах Новгорода. Радищев перед­бачав знищення Російської імперії та перетворення її на союз невеликих республік: «з надр розвалини величезної виникнуть малі світила; непо­рушні свої кормила прикрасять дружності вінцем».

Закінчення доби російського просвітництва ХУІІІ ст. постаттю О. Ради­щева є знаменним через його власну долю. За просвітницьку працю «Подо­рож з Петербурга до Москви» він був відправлений «просвітницею-імпе- ратрицею» Катериною ІІ на десятирічне заслання. По поверненню, під за­грозою нового заслання закінчує життя самогубством...

Отже, ідеї французьких енциклопедистів та Великої французької революції сприяли формуванню демократичного напрямку Просвітниц­тва в Україні, де ще жевріли традиції козаччини, та Росії. Ключовими для нього були ідеї рівності та свободи, проголошення права народу на повстання проти поневолення людини, винною в якому оголошується самодержавство. Доба Просвітництва ХУІІІ ст. у Російській імперії була представлена широким спектром доктрин — від утвердження божест­венності влади монарха, його самодержавного статусу відносно суспіль­ства до заперечення самої форми монархії, проголошення ідеї свободи та рівності, демократії та республіканізму. Втім, ідеологія просвітниць­кої монархії мало вплинула на руйнацію феодального укладу Росії та трансформацію держави за західноєвропейським зразком.