§ 2. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів

Китай — країна, історія, перекази, старовина якої ретельно вивчають­ся. Культ минулого, оспівування древніх мудреців, ставлення до історії як вчителя життя пояснює ретельне збереження великої кількості життєписів, хронік, історичних записок, древніх книг, пісень і переказів.

У давньокитайській «Книзі про дао і де» (VI ст. до н. е.) — зібранні монологів Лао-цзи — викладені погляди засновника даосизму, однієї з найбільш впливових течій давньокитайської філософської і суспільно- політичної думки. На відміну від традиційних тлумачень дао як прояву небесної волі, тут дао — джерело сущого, незалежна від небесного вла­дики природна закономірність, правильний шлях. «... Людина слідує землі, — зазначалося в «Книзі». — Земля слідує небу. Небо слідує дао, а дао слідує природності». Таким чином, у трактовці Лао-цзи дао визначає закони неба, природи і суспільства. Воно уособлює вищу чес­ноту і природну справедливість. Відносно дао всі рівні.

Соціально-політична нерівність, тяжке становище народу Лао-цзи приписує відхиленню від справжнього дао. «Тому знать і государі, що самі себе вивищують, міцного (положення) не мають... Це помилковий шлях». Повернення до дао відновлює справедливість, помірність у всьому. Людські встановлення — основа несправедливості. Закони Неба тут виступають як природна справедливість, закони безпосередньої дії.

Держава за Лао-цзи — природне утворення, що розвивається своїм шляхом, але залежить від волі людини. Усі нещастя в державі відбувають­ся через порушення природного закону дао. Для того щоб цей закон не порушувати, владі не слід плодити безлічі заборонювальних законів, подат­ків. Звідси Лао-цзи виводив важливий принцип даосизму — принцип недіяння, утримання від активних дій, що загрожують спокою держави і руйнують її. «Народ голодує від того, що влади беруть занадто багато по­датків... Важко керувати народом від того, що влади занадто діяльні».

Усе неприродне — штучні людські установлення у сфері управління, законодавства, культури, прогресу відповідно до даосизму це — хибний шлях, відхилення від дао («Управляючи країною, досконаломудрий робить серця підданих пустими, а шлунки повними»). Лао-цзи закликав до простоти, елементарних форм соціальної організації, відмови від досягнень цивілізації. У цьому його вчення являло собою консервативну утопію.

Великий вплив на розвиток суспільно-політичної, правової і філо­софської думки в Китаї справило вчення Конфуція (Кун Фу-цзи, 551— 479 до н. е.). Його основи викладені в книзі «Бесіди і судження» («Лунь- юй»), складеної учнями і послідовниками мислителя.

Центральним поняттям вчення Конфуція є гуманність, людяність (жень), що повинно лежати в основі відносин між людьми, кінцева мета морального самовдосконалення. Жень виступає як моральний закон, сукупність етичних і соціальних норм. На питання про призначення жень давньокитайський мудрець відповів: «Чого собі не бажаєш, того не роби й іншим». Методом здійснення вищого етичного закону жень є поняття «лі» — норма спілкування, соціальний регламент, ритуал — прямий шлях до людяності. «Не роби нічого, що чуже ритуалу». Сфера його дії дуже широка: вона обіймає все громадське життя від родини до держави. «Лі» потрібен для їх зміцнення. Головне, щоб правителі подавали приклад своїми чеснотами: «Правління є виправлення. Хто ж посміє не виправи­тись, коли виправитись ви самі!?» Не крадьте і будьте скромні в бажан­нях. Отже, як і усякий закон, моральний закон діє тоді, коли йому сліду­ють правлячі. Правити повинні мудрі, знаючі, здібні і доброчесні. Лю- дянісить, гуманність, а не насильство — метод управління державою.

Конфуцій — противник суворих покарань. Він говорив: «Навіщо, керу­ючи державою, убивати людей? Якщо ви будете прагнути добра, то і народ буде добрим». Правителі повинні наставляти народ особистим прикладом, керувати на основі чеснот, а не законів і покарань. «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань,—під­креслював він, — народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому.

Спираючись на традиційні погляди, Конфуцій розвивав патріар- хально-патерналістську концепцію держави. Держава трактується ним як велика родина. Влада імператора («Сина Неба») уподібнюється владі батька, а відносини правлячих і підданих — сімейним відносинам, де молодші шанують старших і слухаються їх. Суспільний мир дося­гається і подоланням поляризації багатства і бідності. «Коли багатства розподіляються рівномірно, — учив мудрець, — то не буде бідності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде нечисленним; коли панує мир, не буде небезпеки повалення (правителя)». Тоді «народ перекує мечі на орала» без страху й боязні.

Важлива роль у конфуціанській теорії держави відводиться народу, його довірі до влади. Як велике Небо спостерігає за правителем зверху і може або дати, або відняти в нього престол залежно від його чеснот, так само може позбавити його престолу і народ. Він — величезна сила, адже «те, що любить весь народ, рідко не здійснюється, і те, що ненавидить народ, рідко не знищується». «Небо неодмінно слідує тому, чого хоче на­род». Іншими словами, сподівання народу освячуються волею Неба. Го­ловна цінність в управлінні державою — довіра народу: «без довіри наро­ду (правитель) не устоїть». Сила влади — у її моральному авторитеті.

Конфуціанство стало впливовою течією етичної і політичної думки в Китаї і в II ст. до н. е. було визнано офіційною ідеологією і відігравало роль офіційної релігії аж до початку ХХ ст.

Ряд політико-правових проблем по-новому вирішувались засновни­ком моїзму Мо-цзи (479-400 до н. е.). Основним принципом у системі його поглядів був принцип загальної любові і взаємної користі. «Небо дотримується всезагальної любові і приносить усім користь», — говорив він.

На думку Мо-цзи, в давнину люди, переконавшись в необхідності управління і старшинства, вибрали найдоброчеснішу і наймудрішу люди­ну Піднебесної і зробили її «Сином Неба», який створив «зразок справед­ливості» і порядку. У цьому — зміст договірної концепції Мо-цзи про походження верховної влади і її прерогативи встановлювати єдиний і загальнообов’язковий зразок справедливості.

Важливе місце у вченні Мо-цзи посідає вимога врахування інтере­сів і думок простого народу в управлінні державою. Він підкреслю­вав — в управлінні країною слід виходити з інтересів простолюдинів. У Мо-цзи думка народу породжує істину. Істиною є: 1) те, що ґрунтуєть­ся на досвіді минулого; 2) те, що відповідає користі народу; 3) те, що є істиною на думку народу.

Ідеальною організацією влади Мо-цзи вважав державу з мудрим пра­вителем і налагодженою державною службою, де низи суспільства звільнені від гніту і злиднів. «Бідність — це корінь безладу в управлінні».

Інших поглядів на методи управління народом і державою, на роль закону і правителя додержувались легісти (законники) у ІУ-ІІІ ст. до н. е., які відображали настрої й ідеали чиновництва. Вони заперечували прин­ципи гуманності, обов’язку, ритуалу, на основі яких, відповідно до Конфуція, будується державне управління. Як основу суспільного по­рядку легісти визнавали закон, а гуманність і обов’язок вони вважали згубними для держави.

Найбільш значним представником легістів був Гуньсунь Ян, відомий під ім’ям Шан Ян (390-338 до н. е.), правитель області Шан, що здійснив ряд радикальних реформ.

Ідеолог легізму передбачає не гармонію, взаємодію держави і су­спільства, а безмежне панування першого над другим. Проте панування держави, згідно з концепцією Шан Яна, це не сваволя влади. Загальний для всіх закон — гарантія від сваволі.

Іншими засобами для процвітання держави Шан Ян вважав земле­робство і війну — «Єдине», на чому повинні бути зосереджені зусилля народу і держави. Правителю потрібний був обмежений, але відданий підданий, що живе землеробством і війною.

Таким чином, Шан Ян один із перших» світовій історії створив мо­дель легістської, тоталітарної держави. Його прибічники відмовились від традиційних моральних трактувань влади і політики. У той же час вони виступали за всезагальність і невідворотність відповідальності для всіх. Вимагали, щоб закони були «ясними і зрозумілими всім». Ніхто під загрозою смертної кари не повинен змінювати закон.

Ідеї легістів виявились життєздатними, а їх діяльність сприяла об'єднанню у 221 р. до н. е. всієї території Китаю. Все ж легізм зазнав впливу конфуціанства. Легісти стали визнавати, що закони повинні давати користь народу, бути благом для усіх.

Таким чином, перші цивілізації на Давньому Сході почали освоюва­ти правовий і політичний простір людини, утверджувати людський вимір держави, влади, політики, законодавства. Критика офіційних релігійних догм, ускладнення політичного і соціально-економічного життя стиму­лювали появу раціональних концепцій права і держави.