§ 1. Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу

Концептуально лібералізм виражається в двох тезах: 1) особиста свобо­да і приватна власність як найвищі соціальні цінності; 2) реалізація цих цінностей на шляху конституціоналізму, демократизму, свободи підприєм­ництва, автономії особистості, формування громадянського суспільства.

Одним з яскравих представників англійського лібералізму, родона­чальником теорії утилітаризму був Ієремія Бентам (1748-1832)^[90].

В основі його теорії лежать чотири постулати: 1) зміст людської діяльності — в отриманні задоволення, уникненні страждань; 2) ко­рисність — найзначніший критерій оцінки всіх дій і явищ; 3) мораль­ним є все те, що орієнтує на отримання щастя, добра для найбільшої кількості людей; 4) мета розвитку суспільства — встановлення гармонії інтересів індивідуумів і суспільства. Ці постулати правили Бентаму опорами при аналізі ним держави і права, політики і законодавства.

Отже, ліберальні погляди Бентама відрізнялися від положень кла­сичного лібералізму, для якого найголовнішим є свобода індивіда, віль­ний простір його діяльності, яка забезпечується приватною власністю і політико-юридичними установленнями. У Бентама ж на першому місті не свобода особистості, а її інтереси і безпека. Людина сама повинна піклуватись про себе, своє благополуччя. На його думку, свобода і права особистості, якщо вони не обмежені обов’язками, — це зло. Він не бачив принципової різниці між свободою і свавіллям, критикував французьку Декларацію прав людини і громадянина 1789 р., бо ідея прав особистості веде до анархізму, спротиву державній владі. «Жодний уряд не втри­мається і дня, якщо кожен почне чинити опір людським законам, які не відповідають його особистим поняттям про природне право». Він відки­дав теорію природного права, бо вважав: його зміст метафізичний і тлумачиться по-різному.

І. Бентам заперечував розрізнення права і закону. Він визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Тому його справедливо нази­вають одним із піонерів позитивізму в юридичній науці Нового часу. Слідом за Гоббсом учений вважав право виразом волі суверена: право — це велін­ня і заборони, установлені державою і забезпечені санкцією. Суб’єктивні права — дітище закону; поза велінням суверена немає ніяких прав осо­бистості. Єдина мета законодавця — задоволення і безпека особистості.

Мірою цінності права і принципом державного управління Бентам проголосив принцип загальної користі. Цей принцип, на його думку, надав розумному законодавцю універсальне знаряддя, за допомогою яко­го можна «ткати тканину блаженства руками розуму і права». З позиції утилітаризму головне призначення уряду — захищати індивіда від страж­дань. Юриспруденція Бентама полягала в систематичному застосуванні принципу утилітаризму до всіх галузей права, як цивільного, криміналь­ного, процесуального, так і організації правової системи. Закон він роз­глядав як інструмент, за допомогою якого можна змінювати соціальні умови з метою досягнення щастя. Закони повинні бути доцільними, мо­ральними, зрозумілими, забезпечувати рівновагу в політичних і економіч­них відносинах у суспільстві. «Найбільше щастя для якомога більшої частини суспільства — це єдина мета, яку повинен мати уряд».

У галузі цивільного права він вимагав щоб закон враховував не лише права особистості, а і її обов'язки перед суспільством. Бентам визнавав необхідність відповідальності за порушення законів (вважаючи, що по­карання — це зло), але при умові, що покарання адекватне злочину. Покарання має бути суворим, а не помстою.

Законодавство не повинно втручатися в діяльність підприємців, в їх відносини з робітниками, має бути вільна конкуренція. Разом з тим уче­ний вважав, що держава мусить забезпечувати належний рівень життя для всіх, турбуватися про виховання і освіту знедолених.

Від цілого ряду принципових положень у галузі цивільного і кримі­нального права Бентам переходить до розробки положень конституцій­ного права. У 1818 р. він приступив до розробки «Конституційного ко­дексу», ставши прихильником демократії. Вчений пропонує цілу низку демократичних перетворень інститутів політичної влади. Законодав­ча влада повинна належати народові і здійснюватись однопалатним представництвом, яке щорічно переобирається на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавчу владу здійснюють посадові особи, підпорядковані законодавчій владі, відповідальні перед народом і які можуть бути відкликані в будь-який час. На його думку, законодав­ча, виконавча і судова влада повинні бути відокремленими, але взає­модіючими і взаємозалежними.

І. Бентам закликав до розширення виборчого права, з наданням пра­ва участі у виборах жінкам. На думку вченого, за допомогою інститутів демократії (вільна преса, громадські дискусії, публічні збори) можна буде ефективно контролювати діяльність влади. «Конституційний кодекс» Бентама — вагомий проект демократичної конституції, заснований на свободі і правовій рівності громадян, верховенстві права.

Праці Бентама мали значний вплив на розвиток подальшої політико- правової ідеології. Його навіть називали Ньютоном законодавства. Пра­вова теорія утилітаризму І. Бентама була далі розвинена Дж. Міллем, а її методологія і етика була сприйнята Дж. Остіном — засновником концепції юридичного позитивізму.

Видатний класик англійського лібералізму Джон Мілль (1806-1873)^[91] вважав, що особистого щастя можна досягти лише тоді, коли інтереси окремої особистості узгоджені з інтересами суспільства (принцип альтруїзму).

Індивідуальна свобода означає абсолютну незалежність у сфері дій, які прямо стосуються її самої. Мілль виділяє три грані індивідуальної свободи: свобода думки, почуттів і слова, свобода вибору життєвої мети, свобода вибору об’єднання з іншими особистостями. Особливе значення, на його думку, мають свобода думки і свобода слова: суспільство, в якому існує вільне обговорення ідей, є єдино придатним для вільної людини.

Індивідуальна свобода — не вседозволеність. Тому і держава, і сус­пільство, вважає Мілль, мають право вдаватися до юридичних і мораль­них санкцій щодо індивіда, який спричиняє шкоду іншим особам і сус­пільству в цілому. «Самопожертвування заради загального добра, — пи­сав Мілль, — найвища доброчесність». Індивід і суспільство мають добровільно йти назустріч одне одному, бо в цьому зацікавлена кожна сторона. Встановленню гармонійних відносин між індивідом і владою сприятимуть подальший економічний розвиток суспільства і відповідний соціальний устрій. На даному етапі історичного розвитку безпосереднє завдання — пом’якшення нерівності в суспільстві не шляхом класової боротьби і насильства, а шляхом поступових реформ. Учений виступав за обмежування прав наслідування, щоб не припустити розриву між власністю і працею, за встановлення загального виборчого права.

Держава, яка гарантує всі види індивідуальних свобод, здатна уста­новити у себе порядок. Найкращою формою правління Мілль вважав представницьку демократію, застерігаючи при цьому від «тиранії більшості». А щоб представницьке правління стало народним, потрібна змішана (мажоритарна і пропорційна) виборча система, яка дозволяє враховувати як думку більшості, так і думку меншості. Ліберальне ро­зуміння функцій держави — це мінімум повноважень владі. Якщо дер­жава підміняє своєю надмірною діяльністю свободу діяльності людей, тоді закономірно починають задовольнятися інтереси бюрократії. Ще більше зло філософ бачить у тому, що в результаті такої підміни народ вражає хвороба соціальної пасивності, споживацької психології. Як на­слідок — деградація державності. Отже, потрібна ціла система контролю за діяльністю державної влади.

Дж. Мілль хотів створити вчення, яке б могло об'єднати різні верстви населення на основі компромісів і домовленостей. Його думки про про­порційне представництво у владі, про захист прав особистості, меншості в парламенті, про покращення організації та діяльності держави, про мо­ральність політичних лідерів не втратили своєї актуальності і сьогодні.