<<
>>

Ідентифікація: її роль у роботі інформаційних систем

Необхідність отримання достовірної інформації, належність якої до конкретного об’єкта не викликає сумніву, потребує використання в АІС надійних методів. Забезпечити таку надійність в інформаційних системах здатні методики, в основі яких лежить криміналістична ідентифікація.

Завдання, що вирішуються в ІС з використанням ідентифікації, можна поділити на три групи. До першої групи відносяться завдання, пов’язані з ідентифікацією інформації в ІС і вирішенням питань стосовно її належності до конкретного об’єкта. Ці завдання реалізуються в кожній інформаційній системі незалежно від форми обліку й типу інформаційних полів основної облікової одиниці. Другу групу складають завдання, які пов’язані з ідентифікацією об’єктів за власними ознаками. Вона реалізується в системах, де інформація в облікових одиницях частково представлена власними ознаками об’єктів обліку у вигляді матеріально фіксованих його відображень, частіше фотографічних копій слідів або відбитків. Ця група завдань є характерною для тих інформаційних систем, які створюють умови для ідентифікації об’єктів за їх відображеннями, зокрема в криміналістичних ІС оперативно-пошукового призначення. До третьої групи можна віднести завдання, пов’язані з безпекою інформаційних систем і наданням клієнтам різного доступу до інформації. Особливо важливою вона є для спеціалізованих інформаційних систем з обмеженим доступом, а також для ІС, що мають високий ступінь інтеґрації з розподіленими базами даних.

Безумовно, отриманню достовірної й достатньої інформації про будь-який об’єкт або подію завжди передує вирішення питання про її належність до конкретного об’єкта чи події. Цьому в інформаційних системах сприяє наявність в кожній обліковій одиниці достовірної та достатньої інформації для ідентифікації безпосередньо об’єкта обліку. Сукупність такої інформації і складає ідентифікаційну частину кожної основної облікової одиниці.

Традиційно в криміналістиці в ході розгляду питань про криміналістичну ідентифікацію зосереджується увага на ідентифікації конкретних об’єктів за їх відображеннями, частіше саме в процесі експертних досліджень. І це невипадково, адже результати такої ідентифікації мають істотне значення в діяльності з розслідування злочинів для встановлення факту взаємодії об’єктів (за їх матеріально фіксованими слідами) і, відповідно, факту перебування конкретної особи в конкретний час у конкретному місці, що може сприяти встановленню їх причетності до події злочину. Але треба зауважити, що не меншу роль ідентифікація відіграє і в розпізнаванні будь-яких об’єктів, визначенні наявності в них спільних ознак і властивостей поза межами процесуальної діяльності. Таку ідентифікацію М.Я. Сегай називає непроцесуальною і поділяє на оперативну, яка включає реєстраційну, адміністративно- правову й ін. При цьому він підкреслює особливе значення ідентифікації в оперативно-розшуковій діяльності !. До речі, практика, яка склалася, свідчить, що в криміналістиці отримання даних з інформаційних систем криміналістичного призначення, включаючи перевірку з метою ідентифікації об’єктів за слідами, розглядають як оперативно-розшуковий захід. Це прямо випливає і з наведеного вище посилання.

Як відомо, у криміналістиці, коли йдеться про ідентифікацію, майже завжди розуміється саме ідентифікація об’єктів за відображеннями притаманних їм власних ознак і лише в одному з її напрямів - об’єкта за його проявами в минулому. "Ідентифікація в діяльності оперативно-розшукових служб, органів дізнання, попереднього слідства й суду використовується як найбільш універсальний та ефективний метод установлення матеріальних об’єктів за їх слідами в обстановці події, що розслідується"[383] [384], - стверджує В.Я. Колдін. І це невипадково, тому що розслідування є специфічним різновидом ретроспективного пізнання[385], а відповідно, й особливого значення набуває при цьому встановлення факту взаємодії об’єктів у минулому.

В інших галузях знань термін "ідентифікація" використовується для позначення однакових властивостей чи ознак будь- яких об’єктів. "Ідентифікувати означає встановити те саме в різних об’єктах або той самий об’єкт у його різних проявах"1, - говорить О.В. Савінов. "Коло об’єктів ідентифікації, що здійснюється в науках, знання яких досить активно використовує криміналістика, вельми широке. Це індивідуальні матеріальні об’єкти, групи речовин, явища, процеси, динамічні системи. Навряд чи є необхідність доводити те, що вчення про криміналістичну ідентифікацію може бути повною мірою науково складеним лише за умов, що воно ґрунтується саме на такому широкому розумінні змісту ідентифі- кації"[386] [387].

Ознаки, що використовуються для вирішення ідентифікаційних завдань, у багатьох галузях знань і практичній діяльності називаються ідентифікаторами. Відмітимо, що поняття ідентифікатора не можна ототожнювати з поодинокою власною ознакою. Вони частіше являють собою певну сукупність таких ознак, які дозволяють ідентифікувати певні об’єкти чи здійснити їх поділ на певні групи. Ідентифікаторами можуть бути сукупності як власних, так і штучно наданих об’єкту ознак. У криміналістиці термін "ідентифікатори" майже не використовується, хоча необхідність у застосуванні ідентифікаторів у процесі розслідування, а також у науковій діяльності виникає постійно. Упровадження їх у різні сфери суспільного життя не може не позначитися на розвитку наукових знань, тим паче такої науки, як криміналістика. Особливу потребу в них має обліково-реєстраційна діяльність. На нашу думку, розгляд цього питання створить підґрунтя позитивного впливу як на розвиток вчення про криміналістичну ідентифікацію так і на ряд пов’язаних із ним криміналістичних вчень та напрямків практичної діяльності, і передусім на інформаційно-довідкове забезпечення розслідування.

Тож з’ясуємо, що являють собою ідентифікатори, яку функцію вони виконують у суспільстві взагалі, а також у діяльності з розслідування зокрема.

"Ідентифікатор - ознака, яка служить для ідентифікації предмета, що розпізнається... Літерний ланцюжок що його використовують для іменування об’єктів"1. "Ідентифікатор - назва, умовна позначка, характеристика (властивість, ознака), код, мітка, знак тощо, які окремо або в сполученні надають об’єктові унікаль- ність"[388] [389].

У літературі з криміналістичної ідентифікації такі "ланцюжки" згадують М.Я. Сегай і В.Я. Колдін. Так, М.Я. Сегай називає їх "мітками" й говорить: "Це ідентифікація людей і речей за мітками: установлення особи потерпілого чи злочинця за знайденими на місці події документами (паспортом, військовим квитком або посвідченням), ототожнення зброї за загубленою деталлю, на якій є номер зброї, установлення автомобіля за відбитком номерного знака на снігу тощо"[390]. Наводячи класифікацію криміналістичної ідентифікації, В.Я. Колдін виділяє "знакову" форму ідентифікації.

Він пише: "Така форма ідентифікації може здійснюватися також працівниками реєстраційних органів. Однією з форм знакової ідентифікації є ідентифікація за індивідуальним кодом або номером. Вона може здійснюватись і в автоматичному режимі (банкомат, касові апарати, канали зв’язку, охоронні системи)"1. В обох наведених цитатах ідеться про ідентифікацію об’єктів за ознаками, які їм надані штучно, причому саме для того, щоб мати можливість відносно легко відмежовувати їх від подібних. Іншими словами, у цьому випадку йдеться про штучні ідентифікатори.

Спробуємо абстрагуватися й визначити перелік ознак, якими людина користується для ідентифікації об’єктів у своїй практичній діяльності та буденному житті. Без особливих зусиль можна виділити серед них назви об’єктів й інші абстрактні штучні утворення, які або взагалі не пов’язані з їх властивостями, або пов’язані з ними опосередковано, а також властивості та ознаки, притаманні цим об’єктам.

Причому ознаки, притаманні об’єктові, можуть виступати як прояв природних властивостей (власні), а також тих, що надані об’єкту спеціально (штучні), тобто номер, клеймо й ін., але і перші, і другі є невід’ємними його складовими.

Розглянемо сутність першої групи ознак, а саме абстрактних штучних утворень: назви об’єкта чи явища або імені людини. Одразу ж зауважимо, що в природі будь-які об’єкти існують без назв - вони байдужі до наших потреб. Назви їм дають люди з метою впорядкування своєї життєдіяльності. Завдяки своїм спостереженням люди штучно поділили час, упровадили календар, дали назви географічним та іншим об’єктам [391] тощо. Відповідно, і будь-яка назва, дата й ін. є штучним утворенням. Найпростішим арґументом на користь наведеного є те, що в різних народів на позначення однакових об’єктів використовують різні слова, так само як існують різні календарі, назви дат та ін. Будь-яка назва чи ім’я являє собою штучне утворення і дається об’єктам або явищам людиною з метою саме виокремлення вказаних об’єктів чи явищ, відмежування їх від подібних. Відповідно, для ідентифікації використовують метод найменувань, який є одним з найстаріших. Для позначення планет, річок, гір, озер, континентів та ін. користуються унікальними іменами, які є штучними утвореннями - словами чи словосполученнями. Аналогічним чином надаються назви й імена людям і предметам. Зрозуміло, що з часом назви закріплюються та поширюються, стають загальноприйнятими для окремої спільноти людей. Удосконаленню системи найменувань сприяють численні словники, енциклопедії та довідники, які створюють умови для уніфікації термінології, закріплення назв за об’єктами, а також однозначного їх тлумачення. Нові назви зазвичай виникають у зв’язку з появою нових об’єктів або явищ, іноді їх назви переходять з однієї мови в іншу.

Використовуються найменування, як правило, у різних сполученнях. І чим більше таких штучних назв використовується для позначення об’єкта чи явища, тим вужче коло об’єктів можна виділити, користуючись ними.

До речі, те саме можна спостерігати й у термінології: чим коротший термін і поняття, тим ширше коло знань вони охоплюють. За наявності достатньої кількості таких штучних утворень стосовно якогось окремого об’єкта створюються умови для його індивідуалізації (принцип, який використовується і в криміналістичній ідентифікації). Тобто на певному етапі кількість назв (ідентифікаторів) у сукупності забезпечує умови для ідентифікації об’єкта. Для пояснення наведемо декілька прикладів. Так, слово "Лугань" може асоціюватися з річкою, місцевістю, назвою крамниці, товару, заводу чи фабрики. Для уточнення назви використовують у сполученні слів, наприклад: річка Лугань, магазин "Лугань", фабрика "Лугань". Таке словосполучення вже дозволяє визначитися з конкретними об’єктами. Але таких об’єктів може бути декілька, тоді можуть додаватися географічні назви, адреси й ін.

Таким чином, ідентифікація з використанням штучних ідентифікаторів має такий самий принцип, як і ідентифікація за власними ознаками. Тобто "встановлення групової належності є неодмінною стадією будь-якого процесу ідентифікації, спрямованого на вирішення питання про наявність або відсутність тотожності" 1.

Метод найменування є одним з головних, яким користуються для ідентифікації осіб. Сполучення прізвища, ім’я, по батькові дозволяють виокремити людину, а використання інших штучних назв і параметрів (дати народження, географічної назви місця народження тощо) допомагають індивідуалізувати конкретну особу. Таке сполучення штучно наданих об’єктові ознак відіграє важливу роль як у буденному розпізнаванні об’єктів, так і в багатьох напрямах людської діяльності, включаючи ідентифікацію в інформаційних системах.

"Крім імені, у широкому розумінні особа індивідуалізується за датою та місцем народження, діяльністю, [392] якою займалася у минулому, наявністю чи відсутністю набутих якостей - освіти, звання, спеціальності тощо. Можливість ідентифікації особи за вказаними ознаками та властивостями ґрунтується на тому, що ці ознаки та властивості в порядку, визначеному законом, реєструються в паспортах, посвідченнях, дипломах та інших документах”1, - переконаний В.П. Колмаков. Підкреслимо лише те, що вказані властивості й ознаки, будучи зареєстровані в установленому законом порядку, не перестають бути штучно утвореними ознаками.

Указані ідентифікатори люди широко використовують у повсякденному спілкуванні. На певному рівні користуються ім’ям або назвою предмета, і цього виявляється достатньо, на іншому - ім’ям і по батькові, прізвищем, посадою, сполученням назви та найменування тощо. Інакше кажучи, залежно від ситуації в одних випадках функцію ідентифікатора виконує одна штучно надана об’єкту ознака, в інших таку функцію можуть виконувати ознаки лише в певному сполученні. Умовно можна сказати, що ємність ідентифікатора залежить від ситуації та місця застосування. В одному випадку таку функцію здатна виконати одна ознака, в іншому - лише їх певне сполучення. Хоча, як свідчить практика, поодиноко вони майже не використовуються.

Треба підкреслити, що найменування, які являють собою повною мірою штучні утворення, хоча й сталі, але практично ніяким чином не пов’язані з властивостями й ознаками людини, сьогодні є основними, які підтверджують її особу і використовуються в докумен- [393] тах, що посвідчують особу, а також у більшості інших документів.

Цілком зрозуміло, що такі абстрактні штучні утворення хоч і створюють умови для ідентифікації особи чи об’єкта в повсякденному житті, але не можуть ґа- рантувати їх надійної ідентифікації. Вони є дієвими лише за сумлінного ставлення і практично ніяким чином не можуть завадити навмисному перекручуванню будь-яких складових, що входять у комплекс назв, необхідних для ідентифікації особи чи іншого об’єкта. "Як показує практика, така система реєстрації добре працює лише при реєстрації добросовісних громадян. Злодії її досить легко обходять. Підроблюють або оформлюють собі нові паспорти"1, - наголошує В. Шмаков.

Іншим способом штучного надання ідентифікаційних ознак об’єктам є їх нумерування або кодування. Номери чи коди, як і найменування, можуть існувати окремо від об’єкта і складати сукупність символів, за допомогою яких кодується певна інформація, що створює умови для ідентифікації об’єкта або визначення його групової належності. Також вони можуть бути нанесені на об’єкт відносно простими засобами й діяти тимчасово або відображатися на ньому за рахунок втручання у структуру і таким чином ставати його індивідуальною постійною ознакою.

Прикладом першої групи можна вважати ідентифікаційний номер особи. "Ідентифікаційний номер - цифровий код, що складається із десяти символів (присвоюється кожній особі згідно з визначеною системою кодування на підставі даних про дату наро- [394]

дження та стать особи)”1. Тобто він становить сукупність інформації про особу, закодованої за допомогою цифр, але яка містить звичайну інформацію про стать особи, дату народження й інші дані, що дозволяють її ідентифікувати. Водночас і назва, і цифровий код з об’єктом пов’язані умовно і діють лише за сумлінних відносин. Щоправда, код особи відносно менш доступний широкому колу осіб, ніж ім’я та по батькові.

Рис. 5. Приклади ідентифікаторів (штрих-коди, секретні коди-паролі), що використовуються для обліку товарів і розрахунків в інформаційних системах, у яких здійснюється облік різноманітних торгових, фінансових операцій

Прикладом такого тимчасового номерного ідентифікатора є штрих-коди, які наносяться на об’єкт і перебувають на ньому до виведення з системи обліку (наносяться на етикетки й ін.). Зазвичай такі коди позначають певну групу об’єктів і, відповідно, створюють умови для віднесення їх до окремої групи. Вони виконують функції ідентифікатора й дозволяють організовувати облік об’єктів у будь-якій сфері, переважно в торгівлі. [395]

Прикладом довгострокового або постійного нумерування є нанесення ідентифікаційного номера безпосередньо на конкретний об’єкт із наданням йому унікальної ознаки. Як правило, номери ставлять на об’єкти з урахуванням послідовності чи іншої обраної системи. Кожному з об’єктів дається окремий номер, який відповідними засобами наноситься безпосередньо на нього у визначеному місці.

У деяких галузях для впорядкування діяльності й обліку різних об’єктів використовують також різні системи класифікації, що також допомагає їх ідентифікувати. Класифікаційні позначки, як і номери та коди, також можуть бути і тимчасовими, і постійними. Різновидом ідентифікатора можна вважати клейма, логотипи й інші позначки, за якими ідентифікують об’єкти.

У цьому аспекті доцільно зробити невеликий екскурс в історію. Зазвичай, розглядаючи питання, пов’язані з виникненням криміналістичної реєстрації, дослідники вказують на каліцтво, таврування й татуювання як перші форми реєстрації1 Ми не можемо погодитися з такою точкою зору через те, що вказані методи по суті, лише створювали умови для ідентифікації об’єктів, а точніше, певних груп осіб. Через каліцтво, таврування й татуювання наносилися позначки, які дозволяли віднести особу до певної групи злочинців, але назвати їх реєстрацією не можна. Реєстрація - поняття значно ширше за нанесення позначок на певний [396] об’єкт, вона передбачає відбиття інформації про об’єкти обліку на певних носіях і зосередження її в якомусь місці. Саме тому в наведених прикладах ідеться не про реєстрацію, а про створення умов для ідентифікації. Тобто тавра являли собою ідентифікатори, які використовувалися для розпізнання окремих груп злочинців. Із цього приводу В.І. Терещенко зауважує: "За тавром, наприклад, можна було встановити лише належність певної особи до якоїсь категорії злочинців і не більше, тому що одним і тим самим тавром помічалося багато злочинців. Тавро, зрозуміло, полегшувало пошук злочинця в разі його втечі, але встановити де, коли й за що конкретно він був засуджений, установити його особисті дані за умови, що він не хоче їх називати, так само як і встановити його особу, за тавром було неможливо”1.

Крім розглянутих вище, з метою створення умов для ідентифікації об’єктам штучно даються різноманітні умовні позначки, знаки або клейма, використовуються кольори (червоний - небезпечно, зелений - дозволено й ін.), у деяких випадках звукові сигнали. На сьогодні також існує ціла низка методів (а точніше, штучного створення ідентифікаторів) для автоматичної ідентифікації (використання радіопозначок, штрих- кодів, різноманітних матеріалів, на які відповідними сигналами реаґують датчики). З ними ми постійно стикаємося в повсякденному житті при купівлі товарів, доступі до житла чи автомобіля (коди систем сигналізації та замкнення), до комп’ютера й комп’ютерних мереж, у разі перевірки купюр або документів на [397] достовірність, здійснення дзвінків із мобільних телефонів тощо.

Усі ці ознаки є штучними утвореннями і допомагають ідентифікувати окремі об’єкти. При цьому ідентифікація об’єкта стає можливою лише за умови використання їх у сукупності, достатній у якісному та кількісному відношеннях; в інших випадках вони сприяють віднесенню об’єктів до окремої групи. Узагальнено їх можна назвати штучними ідентифікаторами. Зазначимо, що появі цієї групи ідентифікаторів завжди передує ідентифікування, тобто процес надання об’єктові або групі подібних об’єктів унікальної назви чи умовної позначки, коду, нанесення клейма, знаків або інших штучних міток, позначок, достатніх для виділення їх в окрему групу чи визначення конкретного об’єкта.

Іншу групу ознак, що використовуються для ідентифікації об’єктів, складають власні ознаки, властиві конкретному об’єктові як матеріальному утворенню. Причому ідентифікацію об’єкта можна здійснити за будь-якою властивістю та сукупністю його ознак. Індивідуальність об’єктів матеріального світу дозволяє їх ідентифікувати за притаманними їм властивостями й ознаками. Знову ж таки ідентифікувати об’єкт можна лише за наявності достатнього у якісному та кількісному відношенні сукупності ознак. І вони використовуються як у буденному розпізнаванні об’єктів, так і для вирішення завдань відносно вищого рівня - у практичній діяльності людей, у тому числі в розслідуванні злочинів, зокрема в ході проведення експертних досліджень, а також в обліковій діяльності. Особливістю ідентифікації за власними ознаками, що використовується в процесі розслідування, а також у роботі інформаційних систем, є те, що таку ідентифікацію, як правило, проводить фахівець, який має спеціальні знання в роботі з певною інформацією. Саме за власними ознаками за наявності відповідної методики щодо роботи з ними можна ідентифікувати конкретний об’єкт. Але залежно від ситуації для виокремлення об’єктів у групу користуються однією ознакою або їх відносно невеликою сукупністю.

Появі цієї сукупності власних ознак, що можуть виконувати функцію ідентифікаторів, значною мірою сприяв розвиток автоматизованих інформаційно- пошукових систем, а серед них саме тих, що працюють за схемою розпізнання образів. Серед таких систем можна виділити автоматизовані інформаційно- пошукові системи з роботи з дактилоскопічною інформацією, це АДІС "Сонда", "Папілон", "Дакта", їх різні версії та модифікації. При цьому зазначимо, що схеми роботи з дактилоскопічною й іншою інформацією з просторовим розташуванням певних ознак принципово майже не відрізняються. Це ініціює створення на базі АДІС універсальних АІС опрацювання інформації з просторовим розташуванням ознак. Прикладом таких систем можна вважати системні комплекси, створені на базі АДІС "Папілон": автоматизовану балістичну інформаційну систему АБІС "Арсенал", АІС розпізнавання за райдужною оболонкою ока "Папілон циркон" та ін.

У процесі кодування інформації в таких системах у слідах або ж у відображеннях-зразках зазвичай відділяється певна сукупність ознак, достатня для ідентифікації за ними конкретного об’єкта. Така сукупність і використовується інформаційною системою для пошуку й ідентифікації інформації в системі. Саме вона виконує функцію ідентифікатора. При цьому слід мати на увазі, що і сліди, і відображення-зразки можуть містити значно більшу кількість ознак, ніж визначено в ідентифікаторі. Їх може виявити спеціаліст додатково й використати в ході дослідження.

Об’єкти ідентифікації поділяють на дві групи: ті, що ідентифікуються (безпосередньо об’єкт), і ті, які ідентифікують (вони являють собою сукупність ознак про об’єкт, який ідентифікується, вміщених на матеріальному носії шляхом прямого некерованого відображення під час контакту об’єктів, а також опису, копіювання чи фотографування). Такі відображення можуть бути і спеціально отримані, і утворені ненавмисно завдяки контакту слідоутворюючого об’єкта зі слі- досприймаючим. До спеціально утворених відносяться матеріальні носії, на яких методом опису, фотографування чи копіювання знайшли відображення ознаки об’єкта, з метою ідентифікації якого створюються умови. Для їх позначення ми користувалися терміном "відображення-зразки”. До утворених ненавмисно належать різноманітні матеріально фіксовані сліди, що утворилися в результаті взаємодії слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єктів. "За механічної взаємодії людей і речей відбувається взаємне відображення властивостей, що в матеріально фіксованих слідах виражають зовнішню будову, склад і структуру об’єктів, які контактували"1, - стверджує М.Я. Сегай. Саме ці утворення (сліди-відображення) допомагають вирішити питання про перебування конкретної особи в конкретному місці або встановити факт взаємодії будь-яких матеріальних об’єктів (знаряддя з перешкодою тощо).

Таким чином, у повсякденному житті для розпізнавання об’єктів люди використовують як притаманні [398]

С. 16.

Рис. 2. Принципова схема складових автоматизованої інформаційної системи як сукупності підсистем: бази даних з підсистемами забезпечення Важко погодитися з думкою О.О. Денісової, яка говорить: "Найчастіше у структурі ІС виокремлюють компоненти - елементи, які вважають неподільними. Компонент (підсистема) ІС - це частина ІС, яку виокремлено за означеною ознакою або сукупністю ознак,

цим об’єктам властивості, так і надані їм штучними утвореннями. Причому зручнішими є саме штучні ознаки: назви, номери, кольори та ін. І штучно утворені, і власні ознаки виконують одну функцію - створюють умови для ідентифікації об’єктів та явищ. Для здійснення ідентифікації за власними ознаками часто є необхідним використання спеціальних знань. Штучні ж ознаки утворюються таким чином, щоб бути легкими для їх використання в ідентифікації об’єктів без залучення спеціаліста. Саме термін "ідентифікатори" і можна вважати узагальнюючим для назви будь-яких ознак (як власних, так і штучних), що створюють умови та використовуються в процесі ідентифікації об’єктів або явищ.

На нашу думку, усе це дає підстави запропонувати таке визначення: ідентифікатори - це призначені для відокремлення об’єкта чи явища від інших ознаки, назви, позначки, клейма, коди, номери й інші штучні утворення або власні ознаки, притаманні їм як об’єктам чи явищам м.атеріального світу які поодиноко або в певній сукупності створюють умови для їх ідентифікації або віднесення до окремої групи.

Тепер спробуємо з’ясувати, яку ж функцію в розслідуванні й інформаційних системах виконують ідентифікатори. Зрозуміло, що це прямо залежить від виду ідентифікатора, а також тих завдань, які вони виконують у суспільному житті. Особливе місце серед них посідають штучні, призначені для ідентифікації особи. До них належать ім’я, по батькові, прізвище, дата й місце народження. Саме ці штучні утворення визнаються даними, що дозволяють у більшості випадків ідентифікувати особу. Вони є обов’язковими реквізитами посвідчень і більшості процесуальних документів, вносяться ці дані зі слів учасників процесу, але підтвер-

255

джуються документально - пред’явленням документа, що посвідчує особу. Сьогодні такі документи поряд з абстрактними штучними назвами, якими наділяється особа, містять і реквізити, де відбиваються відомості про власні ознаки, що їй притаманні. Одним із таких носіїв є фотокартка. Її наявність дозволяє здійснити порівняння особи з фотографічним зображенням і дійти висновку щодо їх ідентичності чи відсутності такої, переконатися, що саме особі, яка пред’явила документ, належить ім’я, по батькові та прізвище, яким вона представляється та під яким проходить у справі. Щодо важливості ідентифікації слідчим особи, з якою проводиться слідча дія, В.П. Колмаков говорить: "Приступаючи до допиту, слідчий повинен бути впевненим у тому, що викликаний для допиту свідок або обвинувачений є саме тим, кого він хоче допитати. Іґнорування вказаних правил спричиняє досить сумні результати"1. Водночас до всіх процесуальних документів вносяться лише штучні відомості про особу. Винятком можна вважати лише експертизи та матеріали тих слідчих дій, у яких проводилася фіксація саме особистих ознак як за допомогою опису, так і з використанням науково-технічних засобів: у ході впізнання особи, відтворення обставин події, отримання зразків для експертизи тощо.

Не менше значення в розслідуванні мають інші штучні ідентифікатори, такі як номери або коди, особливо коли вони відображені безпосередньо на об’єкті і є його невід’ємною ознакою. У таких випадках ідентифікація проводиться не за власними ознаками, а безпосередньо за номером. Стосовно власних ознак [399] (різновиду ідентифікаторів) можна сказати, що вони майже завжди використовуються в розслідуванні для встановлення співвідношення зі штучними (як наведено вище), а також для вирішення різноманітних завдань щодо ідентифікації особи чи об’єкта за їх будь- якими відображеннями.

Особливе місце ідентифікатори посідають в обліково-реєстраційній діяльності. Як указувалося раніше, облікова одиниця містить не менше двох складових, із яких одна обов’язково призначена для полегшення ідентифікації об’єкта обліку за певними ознаками, інша ж (чи інші) містить різноманітну інформацію про цей об’єкт, необхідну для вирішення завдань, покладених на облік. Це може бути й інформація, що допомагає ідентифікувати об’єкт обліку за іншими ознаками. Як приклад розглянемо зміст дактилокарти, котра є основною обліковою одиницею в дактилоскопічній картотеці персонального оперативно-розшукового обліку, який ведуть підрозділи ДІТ, і дактилокартотеки дактилоскопічного обліку підрозділів ДНДЕКЦ. Перша її частина містить інформацію про особу: ім’я, по батькові, прізвище, дату та місце народження. Такої сукупності даних про особу за сумлінного ставлення працівників, що займаються її заповненням, достатньо, щоб ідентифікувати особу за вказаними даними (штучними ідентифікаторами). Інша частина (та, що містить відбитки папілярних візерунків) створює умови для ідентифікації особи за відбитками або слідами. Але обов’язковою умовою ідентифікації особи за відбитками папілярних візерунків, які містяться в дактилокар- ті, є відсутність помилок або перекручувань інформації, тобто точне співвідношення штучної та власної інформації про особу.

Довідкова картка (алфавітна) персонального опе- ративно-розшукового обліку містить інформацію про особу, що допомагає ідентифікувати її за штучними ідентифікаторами (саме вони використовуються при складенні запитів і систематизації даних у картотеці), а також інформацію про судимість особи, місця відбування покарань та ін., тобто інформацію довідкового характеру. Наявність відбитка візерунка вказівного пальця правої руки на картці допомагає ідентифікувати особу за власними ознаками. Такий ідентифікатор сприяє уникненню помилок ідентифікації особи в процесі її перевірки за цим обліком. Аналогічну структуру мають інші основні облікові одиниці в сучасних облікових системах.

Як видно з наведеного, ідентифікатори відіграють важливу роль в обліково-реєстраційній діяльності. Водночас надійність використання штучних ідентифікаторів багато в чому залежить від сумлінного ставлення працівників до складання облікових документів. Відсутність помилок і перекручувань ідентифікаційної частини облікового документа забезпечує користувачеві отримання точної інформації про особу чи інший об’єкт обліку, стосовно яких зроблено запит, інакше наслідки можуть бути непоправними.

При вирішенні завдань щодо опрацювання даних в інформаційних системах завжди йдеться про сукупність об’єктів, деякий обсяг інформації про властивості яких необхідно зареєструвати й зберігати в системі, щоб при вирішенні певних завдань її можна було в найкоротші терміни знайти й використати. У контексті вирішення цих завдань можна говорити, що значення атрибуту, внесене в поле запису, має відігравати роль пошукової ознаки й бути одним з критеріїв відбору за порівнянням. Процедуру пошуку в інформаційних системах можна розуміти як порівняння інформації про об’єкти, наявної в системі, з інформацією про об’єкти чи об’єкт, яку пред’являє системі користувач. Тобто йдеться про ідентифікування з використанням великої кількості інформаційних масивів про об’єкти, які ідентифікують або яких ідентифікують.

Коротко розглянемо, як реалізовано таку процедуру в АІС. При введенні інформації в базу даних інформаційної системи в автоматичному чи в ручному режимі за визначеними алгоритмами її структурування та кодування задаються конкретні ключові точки, символи чи ін. Універсалізації інформації (приведенню до єдиної форми вираження) сприяє її оцифровуван- ня. Не вдаючись до опису складних процесів, що відбуваються за такого опрацювання інформації, зазначимо, що результатом оцифровування є структуровані ланцюжки послідовності цифр (0 та 1), якими оперує ЕОМ за відповідними алгоритмами, реалізованими в певних програмах. Саме ці ланцюжки й виконують функції ідентифікаторів при здійсненні пошуку інформації в масивах баз даних. У подальшій роботі АІС алгоритм пошуку інформації незалежно від того, що покладено в основу роботи конкретної системи (розпізнавання образів або символів), полягає в послідовному порівнянні ідентифікаторів. У цьому процесі одна група ідентифікаторів становить те, що потрібно ідентифікувати, інша - те, за допомогою чого відбувається ідентифікація.

У реальному світі кожен об’єкт є унікальним, саме тому ми й виділяємо його серед інших. Відповідно, і запис в АІС, що містить дані стосовно нього, має впізнаватися однозначно. Цьому в інформаційних системах сприяє використання ідентифікаторів. Ідентифікатори є унікальними для кожного конкретного об’єкта. Як ключ, що забезпечує доступ до запису конкретної бази даних в АІС, найчастіше використовують ідентифікатори.

Як раніше підкреслювалося, у базах даних АІС пошуковим може бути будь-яке поле запису. У зв’язку з цим треба зазначити, що при пошуку дійсно відбувається ідентифікація змісту окремого поля запису, а не об’єкта, стосовно якого містить інформацію певний запис бази даних чи їх сукупність в інтеґрованих АІС. І певна сукупність інформації виконує роль ідентифікатора таких полів, що, по суті, сприяє проведенню інтервального пошуку й групуванню інформації про певні об’єкти, які мають подібні поля. Такий пошук має істотне значення для групування об’єктів, про які є інформація, недостатня для ідентифікації. Ідентифікатором для об’єкта є сукупність інформації, яка дозволяє переконатися, що перед нами знаходиться саме конкретний об’єкт, а не подібний до нього.

Використання ідентифікаторів дозволяє отримати з інформаційної системи відомості про конкретний об’єкт. Крім того, ідентифікатори використовуються в АІС при їх інтеґруванні в ІБнД. Саме за ідентифікаторами й установлюються зв’язки між окремими записами різних баз даних.

Необхідність обмеження доступу до інформації в інформаційних системах зумовила появу різноманітних систем контролю, серед яких особливе місце посідають системи ідентифікації осіб, котрі мають право на опрацювання, внесення й отримання відомостей з системи. Ідентифікація в інформаційних системах призначена розмежувати права доступу користувача (або певної групи користувачів) до її баз даних. Для цього він повинен ідентифікувати себе - скористатися відповідним ідентифікатором. Таким чином перевіряється його право на доступ. Зрозуміло, що ідентифікація стає можливою лише за наявності в системі інформації про певні властивості об’єкта, за якими й відбуватиметься ідентифікація. Ця визначена сукупність інформації також виконує функцію ідентифікатора й зберігається в інформаційній базі системи. Входячи в систему, користувач указує свій логін і вводить пароль. Система здійснює в базі пошук відповідного логіну та пароля, зчитує їх з пам’яті й порівнює (ідентифікує) з поданими їй користувачем паролем і логіном. В автоматизованих інформаційних системах такий процес називається аутентифікацією, або авторизацією. Правильність уведеного пароля підтверджує наявність у системі даних про користувача і визначає його як ідентифікованого. Дещо відмінною є ідентифікація в інформаційних системах, у яких реалізується функція доступу до ресурсів через ідентифікацію з використанням біометричних параметрів.

Процедура ідентифікації при вході в систему має істотне значення і потребує обережного поводження з інформацією. Якщо зловмисник заходить у систему під чужим ім’ям і паролем, він отримує права на доступ до ресурсів того користувача, чиїми даними він скористався. "Незаконний користувач проникає в комп’ютерну систему, видаючи себе за законного користувача. Системи, які не обладнані засобами ідентифікації користувача, виявляються беззахисними. Найпростіший шлях його здійснення - отримати коди й інші ідентифікуючі шифри користувачів"1, - говорить С.Б. Пого- дін.

Як ідентифікатор для отримання доступу до певної системи особа може використати:

1) те, що вона знає;

2) те, чим вона володіє;

3) те, що їй притаманне, тобто якусь частку себе.

До першої групи належать різноманітні паролі, ло-

гіни та коди, які особа безпосередньо відтворює при вході в систему, як правило, у відповідь на певний запит.

До другої групи відносяться різноманітні пристрої, котрі так само, як і перші, містять певну закодовану інформацію, але на певному носії (різноманітні чипи, пластикові картки, електронні ключі - "таблетки" й ін.). Для зчитування інформації з них використовуються спеціальні пристрої - сканери, термінали. Як у першому, так і в другому випадках для доступу до системи застосовують штучні ідентифікатори, які є результатом удосконалення технології кодування з використанням паролів. У системах з автоматичною реєстрацією інформації достатньо лише входу в систему, яка автоматично ідентифікує пристрій, надає право доступу, якщо воно не обмежене, та виконує відповідні записи в базі даних. [400]

Рис. 6. Загальний вигляд термінала ДіПП з виведеними на дисплей результатами пошуку за базою даних системи "Папілон"

Особливе місце серед засобів, що забезпечують доступ до інформаційних систем, належить біометричним ідентифікаторам. Сьогодні їх можна вважати найнадійнішими. На відміну від методики ідентифікації, яку використовують в експертній діяльності за власними ознаками, а також ідентифікації об’єктів за їх відображеннями в тих самих інформаційних системах, біометрична ідентифікація контролю за доступом до систем має відносно спрощений характер. Зумовлюється це, по-перше, важливістю швидкодії ідентифікації в процесі авторизації, а також обмеженістю порівняльних зразків. Якщо в основній базі даних здійснюється пошук за великою кількістю об’єктів, то в системі контролю можна вчинити інакше - використовуючи зображення відбитка пальця, яке можна одержати з бази даних за допомогою додаткових ознак, наприклад того самого логіна. Реально ж ідентифікація

263

відбувається не за всією сукупністю відображених ознак, а лише за окремою, причому, як правило, достатньо високої якості, з яскраво вираженими центрами візерунків.

Аналогічним чином реалізуються можливості ідентифікації за допомогою сучасної автоматизованої інформаційно-пошукової системи "Фільтр", розробленої підприємством "Папілон", з використання дактилоскопічної інформації. У терміналі введення дактилоскопічної інформації з мобільного комплексу ДіПП (дактилос- копіюю і передаю-приймаю) у систему в спеціалізованому сканері для безфарбного дактилоскопування наявне одне вічко для пальця.

У разі потреби ідентифікувати особу за допомогою такого пристрою отримують відбиток вказівного пальця правої руки або будь-якого іншого, який миттєво передається на перевірку за базою даних АДІС. Додамо, що пристрій може бути з’єднаний з терміналом через Bluetooth або USB. Термінал, у свою чергу, через GPRS або Wi-Fi з’єднується з відповідною базовою станцією АДІС "Папілон". Результати ідентифікації виводяться на дисплей цього пристрою, а також на монітор комп’ютера термінала. Перевірка, як і в будь-якій системі контролю, не потребує наявності в користувача спеціальних знань із дактилоскопії. Відповідь із системи отримується впродовж декількох хвилин. Такі системи можуть використовувати оперативні групи, що виїжджають на місця подій, пости міліції, дільничні, працівники ДАІ та ін. Аналогічні системи біометричної ідентифікації функціонують і в складі інформаційних систем, які використовує поліція інших країн. Так, Р.М. Безхлібник пише про систему такої ідентифікації в поліції та ФБР США: "Для цього буде потрібно, щоб затриманий (що перевіряється) приклав палець до спеціального пристрою, що зчитує. Інформація про відбиток пальця в кодованому виді автоматично передається на комп’ютер NCIC у штаб-квартиру ФБР. У межах декількох хвилин поліцейський одержує відповідь про особу, яка перевіряється. Спеціальний пристрій у патрульній машині дозволить одержати його фотографію, зразки відбитків пальців, татуювання”1.

Як бачимо технології з використанням ідентифікаторів, що ґрунтуються на власних ознаках осіб (біометричних характеристиках), дедалі частіше знаходять застосування як у системах контролю за доступом, так і в інформаційних системах, призначених для ідентифікації осіб за їх відображеннями (у нашому випадку - дактилоскопічними).

Аналогічним чином здійснюється перевірка паперових грошей спеціалізованими пристроями, запрограмованими на певну групу ознак, документів та інших об’єктів. Технології, у яких реалізуються методики використання ідентифікаторів, поширюються. Особливістю їх використання є відсутність необхідності в застосуванні спеціальних знань - як правило, усі операції з ідентифікації виконують спеціальні технічні засоби, робота яких базується на використанні сучасних інформаційних технологій. Користувач лише отримує результати. Водночас така ідентифікація не виключає проведення ідентифікації в межах кримінального процесу експертом. [401]

Залишається лише додати, що до біометричних характеристик особи, які можна використати для її ідентифікації, причому як у процесуальній, так і непроце- суальній формі, можна віднести як її фізичні, так і динамічні характеристики. Усе частіше в практиці правоохоронних органів, а також в інформаційних системах інших установ і відомств використовуються технології розпізнавання за відбитками пальців, райдужною оболонкою ока, зображенням обличчя, за голосом та іншими біометричними характеристиками особи. Однак незалежно від розвитку інших напрямів зазначимо, що на сьогодні найбільш надійною, апробованою та поширеною є ідентифікація за відбитками пальців.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що в діяльності з розслідування для ідентифікації особи, а також різноманітних об’єктів поряд із власними ознаками користуються штучними. І власні, і штучні ознаки в деяких випадках самостійно, а частіше в сукупності створюють умови для ідентифікації конкретних об’єктів, виступають як ідентифікатори. Ідентифікація об’єктів або осіб стає можливою за умови достатньої сукупності ознак як у якісному, так і в кількісному співвідношенні. Тут працює закон переходу кількості в якість: недостатня кількість ознак, що збігаються, сприяє виокремленню об’єктів чи осіб у групи, класи тощо, а збіг ознак у достатньому якісному й кількісному співвідношенні - установленню конкретних осіб або об’єктів. Ідентифікація за власними ознаками, як правило, потребує використання спеціальних знань і є надійним інструментом для вирішення ідентифікаційних завдань. Ідентифікація за штучними ідентифікаторами таких знань не потребує і використовується для розпізнавання осіб чи об’єктів будь-якою особою. Істотне значення для встановлення особи мають і власні, і штучні ідентифікатори. Причому власні сприяють установленню штучних. У документах, що посвідчують особу, облікових одиницях та ін. важливу роль відіграють штучні ідентифікатори. Саме вони частіше використовуються для ідентифікації осіб у повсякденному житті. Водночас штучні ідентифікатори передбачають існування сумлінних відносин, інакше їх використання може призвести до перекручування інформації або помилок.

3.4.

<< | >>
Источник: Бірюков В.В.. Теоретичні основи інформаційно-довідкового забезпечення розслідування злочинів: Монографія / Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка,2009. - 664 с. - Бібліогр.: С. 627 - 660.. 2009

Еще по теме Ідентифікація: її роль у роботі інформаційних систем:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -