Геоінформаційні системи. Поняття й основи побудови
Розвиток телекомунікаційних мереж, а також перехід на електронний документообіг створює умови для об’єднання інформації фактографічних і документальних систем за рахунок установлення зв’язків між окремими обліковими одиницями з використанням гіпертекстових зв’язків з автоматичною індексацією.
"Розвиток комп’ютерної техніки дозволяє здійснювати зберігання, передачу й опрацювання інформації в зручному для сприйняття вигляді, без додаткового кодування та формалізації, пов’язаних із неминучою втра- [428]тою і спотворенням первинних даних”1, - стверджують Є.П. Іщенко та П.П. Іщенко.
Одним із перспективних напрямів удосконалення інформаційних систем є створення геоінформаційних систем, в основі яких лежить інтеграція даних фактографічних АІС з документальними, бази даних яких складають відповідні електронні карти чи плани місцевості.
Необхідність отримання реального уявлення про просторове розміщення окремих об’єктів, від яких залежить оперативна обстановка, з використанням карт або планів, зручність аналізу розташування певних об’єктів на визначеній території ініціювала появу геоінформаційних систем. Автори посібника "Інформаційні технології в оперативно-службовій діяльності органів внутрішніх справ" визначають їх створення як ключовий напрям розвитку технологій роботи з інформацією і говорять про "створення корпоративної геоі- нформаційної системи (електронної карти), яка на новому рівні дозволить вирішувати такі завдання: створення централізованої системи пошуку мобільного об’єкта й супровід його траєкторії руху за електронною картою; графічне зображення розміщення сил і засобів на території, що надасть можливість скорочення часу прибуття на місце події працівників міліції"[429] [430].
Зручність наочного сприйняття просторового розміщення об’єктів на визначеній території з використанням карти й раніше, у докомп’ютерну епоху, ініціювала таке поєднання.
Історичними попередниками геоінформаційних систем в органах внутрішніх справ можна вважати карти міст, районів, на яких у чергових частинах і штабних підрозділах за допомогою умовних фігур у ручному режимі відображалися місця скоєння злочинів, перебування нарядів міліції та ін. Але повноцінно реалізація цієї мети стала можливою завдяки залученню для опрацювання інформації комп’ютерної техніки та телекомунікаційних мереж. В.Б. Вє- хов називає такі системи автоматизованими навіга- ційно-моніторинговими і вважає, що вони дозволяють "визначати місцерозташування об’єктів, які охороняються, або тих, що контролюються (транспортних засобів, осіб, тварин, вантажу), шляхом їх статичного чи динамічного відображення на електронній карті місцевості (на дисплеї мобільного чи стаціонарного терміналу)"!.Спробуємо з’ясувати, що ж являють собою геоін- формаційні системи взагалі, у чому полягає основа їх побудови та можливості вдосконалення роботи з інформацією. У Законі "Про Національну програму інформатизації" говориться: "Геоінформаційні системи - сучасні комп’ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники то- [431] що)”1. Не будемо зупинятися на аналізі змісту наведеного визначення поняття, але зазначимо, що, коли йдеться про інформаційну систему, доцільно визначати її саме як систему з окресленням складових і вже потім можна додавати засоби й технології опрацювання інформації, що складає її бази даних.
В.О. Гвоздєва та І.Ю. Лаврентьєва стверджують: "Геоінформаційні системи - системи, у яких всі дані про об’єкти прив’язані до загальної електронної топографічної основи. Ці системи призначені для використання в тих предметних галузях, у яких структура об’єктів і процесів має просторово-географічну прив’язку"[432] [433].
Наведене визначення є більш зрозумілим. У геоінформаційних системах реалізуються процеси, пов’язані з опрацюванням даних, що мають просторову локалізацію. Тобто обов’язковою умовою для інтеґ- рації певної АІС до ГІС є наявність у записах її бази даних полів, які вказують на просторове розташування об’єкта за будь-якою визначеною системою. Такою системою може бути географічна система координат або адреси мешкання осіб, місця роботи тощо. Локалізація здійснюється на основі прив’язки до обраної системи координат. Процес прив’язки точок об’єкту до системи координат називають позиціонуванням. Саме позиціонування і дозволяє користувачеві отримувати інформацію про певні об’єкти з прив’язкою до карт або планів.Геоінформаційні системи являють собою складні інформаційні системи, які створюються завдяки інтеґ-
рації масивів звичайної (частіше фактографічної) інформації стосовно об’єктів обліку з масивами географічної (топографічних карт, планів та ін.). "Головна відмінність ГІС - зв’язок між геометрією картографічної інформації та атрибутивними даними у табличній формі. Цей зв’язок дає можливість переходити від одного подання даних до іншого або сполучати їх"1, - говорить О.О. Денісова. Таке поєднання баз даних допомагає отримати уявлення про просторове розміщення за визначеними координатами (географічними чи адресними) об’єктів обліку, що, у свою чергу, активно впливає на аналіз і синтез облікової інформації, стимулює прийняття виважених рішень. Безперечно, без застосування ГІС узагальнення та повноцінний аналіз атрибутивної інформації стосовно об’єктів інформаційних систем за їх просторовим розташуванням є достатньо складним, а це впливає на обґрунтування й ухвалення оптимальних рішень. Головною перевагою, яку дають ГІС, є можливість візуалізації інформації, що міститься в традиційних базах даних, з прив’язкою до електронних зображень карт для їх географічного (просторового) аналізу. Такий аналіз дозволяє встановлювати, візуалізувати та відстежувати зв’язки між окремими об’єктами, що сприяє прийняттю виважених рішень.
Саме за допомогою ГІС можна отримати наочне уявлення про ці дані. "Навіть найпростіші електронні карти підвищують достовірність інформації про підвідомчу територію за рахунок прив’язки до картографічної бази даних і наочного її відображення. Це дає можливість полегшити аналіз інформації про правопорушення, оперативно прийняти рішення щодо вживання заходів з урахуванням особливостей території, оптимізувати сили і засоби, проконтролювати рух мобільних об’єктів, спрямувати патрулі тощо”1. До речі, треба сказати, що геоінформаційні технології сьогодні часто реалізуються в складі ІБнД. Картографічні матеріали використовуються для візуалізації іншої інформації в просторовому розташуванні.Поєднання інформації баз даних про об’єкти з певними картами відбувається за рахунок визначених географічних чи адресних координат. Ці координати обов’язково повинні бути подані як реквізити в записах баз даних конкретних об’єктів обліку. Ними можуть бути місця проживання, народження, роботи, відбування покарання, місця скоєння злочинів, а також різноманітна інша інформація стосовно будь-яких об’єктів обліку, що має просторове вираження. Таким чином, наявність бази даних картографічної інформації (електронних копій топографічних карт, планів та ін.) і наявність відповідних реквізитів (полів) у записах баз даних, що містять інформацію стосовно будь-яких об’єктів обліку, сприяє інтеграції їх у геоінформаційні системи. Геоінформаційні системи базуються на використанні інформації про об’єкти обліку звичайних (сьогодні фактографічних, у перспективі й документальних) систем, а також документальних (карти та плани є різновидами документів, що складаються на основі пізнання певної місцевості), у яких географічна інформація стосовно території, до якої прив’язуються об’єкти вказаних систем, подається у вигляді електронних зображень топографічних карт, планів та ін. документів. Вони можуть бути представлені як растровими, так і векторними зображеннями, але ці зображення повинні бути структуровані за визначеною системою координат.
Вдалим рішенням є використання електронних копій топографічних карт різного масштабу, планів міст, селищ, земель та інших територій, створених спеціальними картографічними установами, зокрема "Укргеодезкартографією". Як правило, таку базу даних складають картографічні зображення, що охоплюють певну територію, яка обслуговується відповідним органом ОВС.Слід зазначити, що картографічна база даних може бути інтеґрованою з будь-якою іншою базою даних інформаційної системи, дані якої доцільно подавати наочно з прив’язкою до якоїсь місцевості, що змодельо- вана на карті.
О.О. Денісова наводить перелік завдань, що вирішуються органами внутрішніх справ з використанням геоінформаційних систем (з урахуванням сучасного стану розвитку ГІС у системі МВС правильніше говорить "можуть бути вирішені” - В.Б.): візуалізація географічних аспектів подій; аналіз криміногенної ситуації; визначення "гарячих точок" - осередків з великою концентрацією злочинів; визначення шаблонів поведінки серійних злочинців1.
Спираючись на розглянуте, сформулюємо поняття геоінформаційних систем МВС. На нашу думку, це складні інформаційні системи, що створюються завдяки інтеґрації баз даних звичайних інформаційних систем, які функціонують у підрозділах МВС на визначеному рівні з базами даних відповідної картографічної інформ.ації, з метою подання інформації про певні об’єкти наочно в просторовому їх розташуванні на картах або планах.
Інформаційну основу стосовно об’єктів ГІС складає інформація звичайних інформаційних систем, що функціонують у підрозділах МВС на певному рівні, відповідно, і основу картографічної бази даних складають електронні карти та плани певної території. Ці системи також можна поділити на місцеві, регіональні та центральні. Причому вони можуть бути як об’єднані в мережу на якомусь рівні, так локальними, навіть в одному локальному програмно-апаратному комплексі.
Використання ГІС допомагає вирішувати питання у двох принципово протилежних напрямах.
Перший полягає у з’ясуванні того, які об’єкти знаходяться в певному місці (на визначеній на карті території). Залежно від запиту можна отримати інформацію стосовно людей, раніше судимих, які мешкають на вказаній території, потерпілих і тих, що зникли безвісти, місцем перебування яких була та територія, про злочини, скоєні в її межах, про наявність і якість оперативного перекриття, а також найрізноманітнішу інформацію з ін- теґрованих у ГІС інформаційних систем. Другий напрям стосується з’ясування, де знаходяться певні об’єкти. Такі питання виникають, коли необхідно визначитися з просторовим розташуванням певних об’єктів, узятих на облік. Відповідь відображається візуально у вигляді символу, що позначає об’єкт у визначеному місці на карті. Говорячи про можливість використання геоінформаційних систем у боротьбі зі злочинністю, О.О. Курін підкреслює: "Істотного значення сучасні технології набувають у діяльності правоохоронних органів, які особливо заінтересовані в достовірній інформації.Швидко отримана така інформація дозволяє в короткі строки встановити зв’язки між окремими учасниками злочину, отримати інформацію про місце розташування членів злочинної групи і приймати управ-
лінські рішення в межах оперативно-розшукових заходів і слідчих дій”1. [434]
Рис. 10. Принципова схема позиціонування даних фактографічної АІС на електронній карті за адресно-координатною схемою
Визначившись із перевагами геоінформаційних систем, з тими можливостями, які вони надають для вирішення питань щодо боротьби зі злочинністю, можна дійти висновку, що вони дійсно являють собою реальні резерви і є перспективними для використання в діяльності з розкриття злочинів та організації роботи ОВС.
Однак при цьому треба з’ясувати одне, але досить важливе питання: на якому рівні в системі ОВС повинні бути представлені такі системи і яким чином має відбуватися доступ до інформації, що в них міститься. Ми впевнені, що такі системи повинні бути якнайближче розташовані до основних споживачів інформації. Працівники оперативних підрозділів і слідчі повинні мати можливість користуватися послугами таких систем із будь-яких віддалених точок доступу, включаючи мобільні термінали. У цьому полягає специфіка цінності інформації, її зв’язок із часом, із ситуацією. Споживачами ж такої інформації можуть бути різні співробітники - від оперуповноважених районного рівня до керівників різних підрозділів, у тому числі міністр внутрішніх справ. При цьому основною їх категорією є працівники слідчих та оперативних підрозділів ОВС районного та міського рівня, які безпосередньо займаються розкриттям злочинів. Потреба в такій інформації в них може виникнути в будь-який час, коли є необхідними аналіз обстановки, прийняття рішень тощо. Здебільшого вони користуються інформацією про об’єкти, які знаходяться в межах указаних адміністративних одиниць, а відповідно, й картографічна інформація, що потрібна для забезпечення системи, обмежується територією району, міста. Обласний рівень за охоплюваними даними обмежується територією області, тож картографічна інформація в ньому має відповідні межі. На центральному рівні, відповідно, міститься інформація централізованих інформаційних систем і картографічна інформація стосовно всієї держави.
Як відомо, такі системи сьогодні створені й функціонують у підрозділах ДІТ-УІТ, представлені на регіональному (обласному) та державному рівнях. Це системи, які реально працюють, вони дозволяють уявити наочно різну інформацію про об’єкти обліку з прив’язкою її до конкретних координат на карті.
Особливий потенціал геоінформаційні технології мають для підрозділів, що займаються оперативно- розшуковою діяльністю, у роботі яких дуже важливим є моніторинг, тобто постійне спостереження за місцем знаходження певних об’єктів. Разом із сучасними пристроями, що працюють за принципом визначення координат (GPS-навігації чи іншого виду маяків-іден- тифікаторів), вони здатні істотно вплинути на організацію цього напряму оперативно-розшукової діяльності.
Про системи ж, призначені створювати умови для розкриття злочинів, тобто такі, у яких була б представлена інформація криміналістичних обліків на місцевому рівні, нам не вдалося отримати відомості. Відсутні вони, на нашу думку, через низку причин. І насамперед тому, що на місцевому рівні будь-які обліки ведуть не окремі спеціалізовані підрозділи, як це починається з регіонального рівня, а різні підрозділи та служби, хоча ці проблеми можуть бути вирішені завдяки розвиненню спеціальних телекомунікаційних мереж. Аналізуючи вади організаційно-кадрового забезпечення інформаційних підрозділів, В.А. Буржинський підкреслює: "Головний недолік - це відсутність інформаційних підрозділів у міськрайвідділах внутрішніх справ, які є основними джерелами поповнення банків даних та споживачами інформації”1. Доцільність створення підрозділів УІТ на місцевому рівні обґрунтовують також В.П. Захаров і В.І. Рудешко[435] [436]. Зазначимо, що ця проблема наявна не тільки в Україні. Г.Г. Коновалов уважає за доцільне створити у відділах внутрішніх справ МВС спеціалізовані інформаційні групи, ”до функцій яких входили б: реєстрація, облік, опрацювання первинних документів, контроль за якістю оформлення та своєчасністю надання інформації до ІЦ, упровадження нових програмно-технічних засобів, організація взаємодії в цьому напряму між різними правоохоронними органами, захист наявної правової та оперативної ін- формації”[437]. Аналогічну думку з цього приводу висловлюють і автори монографії "Оперативне розпізнавання”: "Особливої уваги потребує територіальний рівень (міськрайліноргани), - справедливо підкреслюють вони, - якому традиційно в цьому плані приділялось мінімум уваги, хоча значущість інформації, яка формується на цьому рівні, неможливо ігнорувати: саме вона є основою всієї системи інформації в органах внутрішніх справ”[438].
Відсутність таких підрозділів спричиняє іншу проблему - проблему інтеґрації облікових даних на місцевому рівні. Таке становище, на нашу думку, не може сприяти комплексному використанню облікових даних місцевих обліків у розслідуванні. Зрозуміло, що будь- яка система, у тому числі інформаційна чи її різновид - геоінформаційна, лише тоді буде реально дієвою, коли вона буде подаватися не фраґментарно на якомусь рівні, охопивши певну кількість обліків, а повністю від найнижчого до найвищого рівня, коли починаючи з найнижчого рівня буде здійснюватись інтеґрація баз даних різноманітних інформаційних систем у системи вищого рівня - інтеґровані банки даних. "Питання якісного і своєчасного забезпечення інформацією відповідних зацікавлених споживачів нерозривно пов’язане з раціональною організацією інформаційних систем"1. На сьогодні такі завдання ще навряд чи можна вважати вирішеними. Але їх необхідно вирішувати якомога скоріше. Незважаючи на істотні зміни, що сталися останніми роками в інформаційному забезпеченні, досі ще існує безліч невирішених питань. Практичний досвід свідчить, що будь-яка інформатизація є ефективною за комплексного підходу до формування, опрацювання, передачі та використання даних на всіх рівнях. І не можна не погодитися з Р.А. Усмановим, який стверджує: "І сьогодні залишається нагальною проблема пошуку шляхів підвищення ефективності використання облікових даних у діяльності правоохоронних органів. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми є широке впровадження в реєстраційну діяльність досягнень науково-технічного проґресу"1. Завдя- [439] ки сучасним інформаційним технологіям існує реальна можливість інтеґрації розрізнених систем у єдину розподілену, з визначеною організацією доступу до інформації. Але це потребує її наукового обґрунтування, визначення структури, елементів та ін. Лише тоді можна буде говорити про наявність повноцінної системи інформаційного забезпечення розслідування та прийняття управлінських рішень. М.С. Польовий і В.В. Крилов говорять: "Система становить упорядковану (а не хаотичну) сукупність елементів... система як сукупність виконує визначену функцію, яка не може бути зведена до функцій кожного її окремо взятого елемен- та"1.
Треба зазначити, що сьогодні питанням, присвяченим розгляду геоінформаційних систем, як і взагалі інформаційним системам та їх ролі в діяльності з розслідування злочинів, на науковому рівні приділяється ще недостатньо уваги. Із цього приводу В.Б. Вєхов справедливо зауважує: "Уявляється, що ці напрями використання комп’ютерних технологій у боротьбі зі злочинністю потребують додаткового науково-прикладного осмислення, у тому числі в межах галузі криміналістичного вчення, що нами розглядається"[440] [441].
Отже, розслідування злочинів являє собою різновид складної керованої діяльності. Прийняття рішень у такій діяльності завжди ґрунтується на наявній інформації про різноманітні об’єкти та факти. Одним із вагомих джерел такої інформації є обліки, які сьогодні становлять інформаційні системи, значна кількість яких працює в автоматизованому режимі. Виходячи з того, що об’єкти матеріального світу в процесі своєї життєдіяльності стають об’єктами обліку різноманітних інформаційних систем, зрозуміло, що в процесі розслідування виникає необхідність у використанні інформації з цих систем, причому незалежно від основної мети їх створення та відомчої належності. Зауважимо, що інформація з некриміналістичних обліків у загальній системі інформаційного забезпечення розслідування злочинів посідає важливе місце. Це зумовлює необхідність наявності в працівників правоохоронних органів (і передусім слідчих, оперуповноваже- них та експертів) знань про принципи побудови сучасних інформаційних систем, про порядок отримання з них інформації та особливості її використання в процесі розслідування.
Незалежно від мети створення таких інформаційних систем, їх відомчої належності та застосованих для опрацювання технологій усі вони мають подібну структуру. Зазвичай вони включають інформаційні масиви (підсистеми інформаційного забезпечення) й інструменти, що забезпечують надійне функціонування (забезпечувальні підсистеми). Будь-який облік, будучи складною системою, включає системи відносно нижчого рівня - облікові одиниці, які містять інформацію стосовно одного об’єкта обліку. Поряд із цим, він може входити як складова до систем вищого рівня.
В основній обліковій одиниці фактографічної інформаційної системи інформація структурується і являє собою сукупність реквізитів - найменших неподільних елементів інформаційної системи. Ми дали визначення основної облікової одиниці, показали її роль у роботі інформаційних систем, показали, що в більшості сучасних інформаційних систем основною обліковою одиницею є картки (у картотеках) або окремі записи (у журналах та автоматизованих базах даних). Багато уваги в цьому розділі ми приділили побудові автоматизованих баз даних, особливостям уведення й отримання інформації з них, їхнім перевагам над звичайними журнальними та картотечними системами обліку. З урахуванням змін, що сталися під впливом сучасних інформаційних і комп’ютерних технологій, розглянули та переосмислили форми обліку, форми й способи відображення інформації в певних облікових одиницях. Визначили роль методу ідентифікації, який реалізується в сучасних інформаційних системах, розглянули сутність ідентифікації за штучними та власними ознаками, запропонували введення терміна "ідентифікатори", навели визначення його поняття, підкреслили особливе значення ідентифікаторів у роботі інформаційних систем, у пошуку інформації в самій системі, в ідентифікації об’єктів, а також у наданні доступу до самої інформаційної системи.
У цьому розділі ми також навели класифікацію сучасних інформаційних систем за різними ознаками, що суттєво впливає на розуміння їх будови та принципів роботи. Уперше в криміналістиці запропонували їх поділ на фактографічні й документальні системи, показали їх взаємозв’язки, з’ясували, що здебільшого документи фактографічних інформаційних систем є похідними від первинних або похідних документів, що містяться в документальних.
Багато уваги приділяється й розгляду інформаційних систем за рівнем їх інтеґрації, зокрема сутності й основ створення інтеґрованих банків даних, їх значення в інформаційному забезпеченні розслідування злочинів. Дається визначення інтеґрованого банку даних. Крім того, пропонується класифікація сучасних АІС за рівнем доступу до інформації, за автоматизацією процесів, за змістом реквізитів тощо.
Також ми розглянули сутність будови та напрями використання геоінформаційних систем, дійшли висновку, що вони становлять складні інформаційні системи, які поєднують у собі бази даних звичайних автоматизованих інформаційних систем з базами даних картографічної інформації. Ефективність використання можливостей ГІС, як і інших систем, у практичній діяльності з розслідування, залежить від їх наближення до безпосередніх споживачів інформації, від можливості оперативного отримати необхідну інформацію чи скористатися можливостями їх візуалізації, аналізу тощо. Процеси формування таких систем, а також їх використання в практичній діяльності прямо пов’язані з наявністю відповідних наукових розробок. При цьому підкреслюються потенціальні можливості, які містять в собі геоінформаційні технології, для використання в декількох напрямах оперативно-розшукової діяльності, де істотне значення має моніторинг, тобто постійне відстеження місцезнаходження певних об’єктів.
У цілому розділ дає загальну інформацію про будову сучасних інформаційних систем, порядок опрацювання в них інформації. Ці знання допоможуть працівникові правоохоронних органів орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі й за необхідності отримувати інформацію про певний об’єкт, яка може сприяти вирішенню різноманітних завдань, що виникають під час розслідування злочинів.