Пенсійна реформа в Чилі та її вплив на економіку
Перехід від державної до приватної системи пенсійного забезпечення розпочався у 1981 р. Правила нарахування пенсій для діючих пенсіонерів та працюючих похилого віку залишилися без змін, а решта працівників мали сплачувати щонайменше 10% від заробітної плати до одного з приватних пенсійних фондів.
На початок 1997 р. 15 таких фондів контролювали активи вартістю понад 30—40 млрд
316
317
доларів США. Активи 29 страхових компаній перевищили 10 млрд доларів США. Пенсійні і страхові компанії, що працюють під суворим державним наглядом, сприяли підвищенню частки заощаджень у чилійській економіці та збільшенню капіталізації фондового ринку. Промислові компанії отримали доступ до внутрішніх заощаджень. У підсумку показник інвестицій неухильно зростав протягом останніх років.
Простежується зв\'язок між динамікою активів пенсійних фондів та капіталізацією фондового ринку. В 1995 р. збільшення активів пенсійних фондів пом\'якшило ефект від зниження інвестиційної активності, відіграючи помітну стабілізаційну роль. Загалом приватні заощадження у чилійській економіці збільшилися до 20,4% у 1994 р. проти 5,4% у 1980 p., поліпшуючи платіжний баланс. Це сприятливо позначилось на показниках платіжного балансу. Навіть з врахуванням обслуговування зовнішнього боргу, в 1989—1996 pp. від\'ємне сальдо поточного рахунку не перевищувало достатньо безпечних 5% від ВВП (в 1997 р. цей показник становив 5,3% від ВВП). Для порівняння: протягом 1978—1981 pp. від\'ємне сальдо поточного рахунку перебувало в межах 5,0—14,6% від ВВП.
Зростання ВВП і гальмування інфляції зменшили безробіття та підвищили реальні доходи чилійців. Поступово виникла суспільна підтримка радикальної економічної політики, яка для багатьох сторонніх спостерігачів уособлювалася з діяльністю військової адміністрації. Зв\'язок між економічною доцільністю пенсійної реформи і соціальними показниками простежується досить виразно. Так, протягом 1985—1996 pp. щорічне зростання реальної заробітної плати приблизно на 2—3% супроводжувалося випереджуючим підвищенням продуктивності праці. Опосередковано доходи пересічного чилійця збільшила пенсійна реформа: з початку заснування в 1981 р. середньорічний дохід у пенсійних фондах становив 13—14% річних.
Соціальну орієнтацію чилійських реформ (в тому числі й в області пенсійного забезпечення) посилили нові підходи до приватизації державного майна, коли значну частину акцій було надано працюючим. Віднедавна надаються позики для житлового будівництва зі строком погашення 20 років під 8% річних, чому також сприяла пенсійна реформа. Для бідніших прошарків населення розроблено систему державних субсидій. З початку 1990-х років кількість чилійців за межею бідності зменшилася майже вдвічі, передусім це стосується міського населення. Щоправда, в Чилі дещо поглибилося майнове розшарування, але не настільки, щоб твердити про скільки-небудь загрозливу тенденцію.