12.2.2. Мексиканські Сполучені Штати

Фінансові реформи у Мексиці стали чи не найбільшим розчаруванням останнього десятиліття XX ст. Успіхи адміністрації президента К. Салінаса (1988—1994 pp.) отримували схвальні відгуки серед економістів і тиражувалися у світовій пресі, а соціальний пакт по-мексиканськи вважався еталоном гармонізації економічних і політичних інтересів під час радикальних реформ.

нагадує події у Чилі, коли невдачі першої половини 1980-х років зумовили подальшу радикалізацію економічних реформ.

На відміну від економічних програм у Аргентині та Бразилії, мексиканський уряд не вагався у скороченні дефіциту бюджету. По-перше, цього вимагали міркування керованого обмеження сукупного попиту. По-друге, деяке сповільнення у гальмуванні інфляції загрожувало підвищенням реального обмінного курсу. Цілком справедливо можливості «повзучого» знецінення песо вважалися обмеженими — обмінний курс знизився з 2,64 песо наприкінці 1989 р. до 3,10 песо за долар у 1993 р. (тобто, песо щорічно девальвувало на 4,1%). Нарешті, перспективи довгострокового економічного зростання пов\'язувалися зі зниженням процентних ставок, які в 1989 р. становили у номінальному і реальному вимірі 45% і 20%, відповідно. Починаючи з 1990 р. номінальна процентна ставка знижувалася в унісон з гальмуванням інфляції. Реальна процентна ставка залишалася додатньою.

Скорочення дефіциту бюджету відбувалося переважно через зменшення урядових видатків: до 15,9% у 1992 р. проти 31,3% від ВВП у 1987 р.

Приватизація державних підприємств передбачала відповідний соціальний захист. Приміром, 1988 р. звільнені робітники компанії Aeromexico отримали різноманітних компенсаційних виплат на суму понад 64 млрд песо. Широко практикувався продаж частини акцій (до 5%) працюючим, що допомагало подоланню спротиву профспілок та підвищенню продуктивності праці на приватизованих підприємствах. Поряд зі зменшенням видатків та підвищенням економічної ефективності приватизація генерувала значні надходження в бюджет. Приміром, від продажу комерційних банків було отримано понад 12 млрд доларів США, а телефонної компанії Trimex — близько 8 млрд доларів США.

Мексиканський уряд продовжував розпочату в 1986 р. податкову реформу. Зменшення ставок податку на прибуток підприємств з 42% до 35% та максимальної ставки прибуткового податку з 50% до 35% супроводжувалося істотним розширенням податкової бази — кількість платників податків зросла з 1,8 млн у 1988 р. до майже 4 млн у 1992 p.; якщо протягом 1929—1988 pp. у Мексиці було винесено

320

\\

\\

321

всього два судових вироки за ухиляння від сплати податків, то за 1989—1993 pp. — понад 380 таких вироків.

Параметри фіскальної політики в Мексиці визначалися задекларованими в грудні 1988 р. змінами в стратегії зовнішніх запозичень: 1) зменшення виплат по обслуговуванню зовнішнього боргу (наприкінці 1988 р. цей показник перевищив 5% від ВВП), 2) зменшений частки зовнішнього боргу у ВВП, 3) отримання гарантованого дое ступу до нових позик. Мексиканський уряд висловив побажання перерахувати зовнішній борг на основі його вартості на вторинному ринку (менш ніж 50 центів за 1 долар США боргу).

В 1990 р. уряд Мексики розпочав програму фінансової підтримки органів місцевого самоврядування. Протягом 1989—1993 pp. витрати на будівництво шкіл, систем водопостачання, підтримку дрібного підприємництва, створення інфраструктури для селянських господарств становили 11,9 млрд доларів США. Соціальні видатки фінансувалися надходженнями від приватизації державного майна; також це допомагало мобілізації суспільної підтримки на користь приватизації зокрема та економічних реформ загалом.

У 1992 р. розпочалося створення схеми приватних пенсійних рахунків. Працедавці зобов\'язувалися перераховувати на рахунки працюючих у комерційних банках 7% від нарахованої заробітної плати. Отримані банками кошти інвестувалися в державні цінні папери.

На початку 1994 р. ніщо не віщувало майбутніх труднощів. Протягом 1992—1993 pp. песо знецінилося лише на 3,2%. Інфляція знизилася з 130% у 1987 р. до 9,7% — у 1993 p.; відповідно знижувалася процентна ставка. Частка інвестицій у ВВП в 1993 р. перевищила 24%, порівнюючи з 19,2% у 1987 р. Підвищення довіри до мексиканської економіки супроводжувалося значним припливом іноземного капіталу. Наприкінці 1993 р. приплив капіталу був настільки відчутним, що уряд розглядав доцільність ревальвації песо. Попри переконливі економічні показники — предмет захоплення за кордоном — внутрішньополітична ситуація не давала впевненості у перемозі кандидата від правлячої ІРП. Починаючи з квітня 1994 р. вже не було потреби в запобіганні підвищенню обмінного курсу песо. Якраз навпаки — підтримання стабільності песо вимагало переходу до рест-рикційної монетарної політики, оскільки в березні—квітні 1994 р.

відплив капіталу з Мексики зменшив резерви Центрального банку з ЗО млрд до 18 млрд доларів. Монетарна рестрикція була неприйнятною з політичних міркувань, адже політичний цикл вимагав інших рішень: дешевих кредитів, посиленої «підтримки» фермерів, збільшення видатків на соціальний захист, термінового завершення проектів а зразок прокладання тротуарів у кварталах міської бідноти. Згідно

логікою політичного циклу напередодні виборів ВВП Мексики мав зростати, а проте показники 1993 р. не тішили. Для стимулювання економіки мексиканський уряд активно емітував боргові зобов\'язання в доларах США (так звані tesobonos). Отримані кошти використовувалися для поповнення валютних резервів Центрального банку та збільшення грошової маси. Щоб уникнути погіршення статистики фіскальних показників, емісію tesobonosбуло класифіковано як придбання фінансових активів урядом (дефіцит бюджету формально не збільшувався). Більшість tesobonos були короткочасними, що мало зменшити кошти обслуговування зовнішнього боргу.

У серпні 1994 р. здавалося, що все спрацювало як слід. У першому півріччі цього року ВВП збільшився на 4,3%. Інфляції практично не було. Кандидата від ІРП Е. Седільйо обрали президентом Мексики цілком демократично і без необхідності вдаватися до нетрадиційних рішень. Проблеми розпочалися відразу ж після виборів, і виявилися набагато серйознішими, ніж це передбачалося. Вже 5 вересня 1994 р. з Мексики таємничо «зник» відомий банкір Карлос Кабаль, попередньо прихопивши з собою декілька сотень мільйонів доларів. Контроль над керованою ним фінансовою групою Union Cremi перейняв уряд. Незабаром виявилося, що монетарна експансія та передвиборчі перипетії виснажили банківську систему країни. Десятки банків опинилися на межі банкрутства.

Два чинники погіршили ситуацію. По-перше, настав термін погашення tesobonos. Природньо, що більшість інвесторів вважали за краще покинути Мексику, не довіряючи запевненням урядових чиновників. По-друге, у намаганнях запобігти краху банківської системи Центральний банк продовжував експансійну політику стерилізації: втрату валютних резервів компенсували подальшим збільшенням кредитів комерційним банкам.

На початку грудня 1994 р. валютні резерви Мексики зменшилися до 11 млрд доларів. 20 грудня уряд оголосив про «одноразову» девальвацію песо на 15%. У перші ж дні після девальвації Центральний банк втратив ще 5 млрд доларів і нічого не залишалося як перейти

322

323

до плаваючого обмінного курсу. Економіка Мексики потрапила в глибоку кризу — найгіршу з часів «великої депресії» 1929—1933 pp.

21 лютого 1995 р. було оголошено про надання Мексиці позики урядом США в розмірі 20 млрд доларів. Цей крок підтримали МВФ та інші кредитори. Іноземні кредити надавалися під заставу надходжень від експорту нафти. Мексиканський уряд зобов\'язався зменшити видатки бюджету на 11% та збільшити надходження від приватизації на 12—14 млрд доларів протягом 1995—1997 pp. На початку березня 1995 р. Г. Ортіс оприлюднив програму антикризових заходів: 1) підвищення ставки ПДВ з 10% до 15%; 2) підвищення цін на бензин на 45% і на електроенергію — на 29%; 3) підвищення заробітної плати на 10% з квітня 1995 p.; 4) індексація вкладів у комерційних банках. Новостворений фонд захисту заощаджень надавав банкам капітал в обмін на акції і викуповував проблемні позики у співвідношенні 2:1.

На початку 1996 р. президент Е. Седільйо офіційно проголосив завершення мексиканської кризи. І не помилився — з II кварталу 1996 р. в Мексиці поновилося зростання ВВП, стабілізувався обмінний курс, розпочалося зниження інфляції. Наприкінці 1996 р. Мексика сплатила 12,5 млрд доларів позики уряду США. Прогнози песимістів про тривалий економічний безлад не справдилися. Проте однаково не можна твердити про надійний перебіг економічних реформ у майбутньому.