12.1.2. Деякі особливості фінансової системи Тайваню

Фінансова система Тайваню досить сильно залежить від взаємовідносин з КНР і США, а також від експорту. Як відомо, загроза насильницького приєднання до Китаю висить над маленьким островом з 1949 р.

Останнім часом такого відкритого політичного протистояння нібито не спостерігається, однак на економіку Тайваню специфічність його становища справляла і продовжує справляти суттєвий вплив. Найперше, на 22 мільйони тайванців припадає 4 мільйони солдатів (правда, переважно в запасі), а воєнний бюджет становив на рік до 10 млрд доларів. Крім того, факт невизнання своєї державності з боку міжнародних організацій змушує тайванців сподіватися тільки на власні сили, в результаті чого мікроскопічний за географічним поняттям острів володіє третім за величиною в світі резервом іноземних валют, та ще й умудрився значно менше за інших влізти у борги.

Одна компанія на кожні 18 чоловік населення — така щільність корпоративного охоплення є найвищою в світі. 98,5 відсотка таких компаній відносяться до підприємств малого чи середнього бізнесу. На них зайнято 75—80 відсотків усієї робочої сили острова, а їх вклад в економіку становить 47 відсотків. При цьому найбільша корейська компанія більша за найбільшу тайванську компанію в 16 разів, а японська — у 80 разів.

Національною особливістю ведення бізнесу є також незначний вплив банківських кредитів. Така політика знову ж таки продиктована боязкістю банківської нестабільності в найвідповідальніший для острова момент. Іншим наслідком такого фінансового невтручання є відсутність ланцюжка неповернених боргів, отже місцевим банкам не загрожує ланцюгова реакція у випадку краху одного з них. Та й самі компанії змушені постійно піклуватися про надходження готівки, оскільки сподіватися на банківські кредити їм особливо не доводиться.

На противагу американській Силіконовій долині Тайвань вже давно удостоївся почесного титулу Силіконового острова. Більше трьох чвертей всієї продукції на острові випускається під марками відомих фірм: Dell, Compag та ін., і саме цим фірмам достається не тільки левова частка відомості, але й солідна частка прибутку. А для тайванських бізнесменів достатньо і плати за свій труд з виготовлення і складання комплектуючих. Ось тут-то і починається найцікавіше. Як правило, західні фірми намагаються використовувати найдешевшу робочу силу. А на Тайвані такої вже давно немає. Однак електронна промисловість на острові процвітає. І в цьому нарешті проявились цілеспрямовані зусилля керівництва острова, а саме колишнього міністра, а зараз патріарха електронної промисловості Тайваню Квон-Тінг Лі, які хоч і засновувались знову ж таки на протистоянні з Китаєм, але все ж були зорієнтовані швидше на мирні цілі. Просто в даному випадку допомога Сполучених Штатів, які за будь-яку ціну не хотіли допускати на острів китайських комуністів, була використана з максимальною вигодою. Мова йде про тайванських студентів, які проходили навчання в американських вузах і стажувались на американських підприємствах. Всі вони потім, як правило, повертались на батьківщину, озброєні не тільки знаннями і технологіями, а й дуже корисними зв\'язками. Крім того, в самому Тайвані за ініціативою пана Лі було створено власну науково-дослідну лабораторію, навколо якої почали виникати національні компанії, що займалися електронікою. Для них навіть передбачались земельні ділянки, що в умовах густо заселеного острова було дуже суттєвим. Цим же фірмам надавалась можливість працювати на спеціальному фабричному обладнанні, для них передбачались спеціальні податкові пільги. Крім того, тайванські університети основну увагу приділяли саме підготовці інженерів (вони зараз складають більше третини всіх випускників, а це 50 тис.

304

305

підтримку в організації сучасних підприємств, причому Тайвань не тільки приймав чужі капітали, але й розміщував свої у сусідів, де робоча сила дешевша.

Величезний успіх, якого досягли тайванські електронники, демонструє всьому світові переваги саме такого підходу до вирішення проблеми перед японським чи південнокорейським варіантом, де уряди захоплювались і намагались керувати підприємствами, що призводило до надмірної концентрації і втрати гнучкості. На Тайвані основним джерелом надходжень грошей у промислове виробництво спочатку був експорт сільськогосподарської продукції, так званий «схований рисовий податок» — переведення грошових накопичень фермерів у промисловість через кредитно-банківську систему. Йшов поступовий перехід від великого приватного і державного землеволодіння до дрібного — сімейного типу. Під час продажу значний земельний власник 70% вартості своєї землі одержував рисом, а 30% — акціями державних промислових підприємств. Проведені аграрні реформи дали можливість поповнити державний бюджет, удосконалити форми власності, прискорити індустріалізацію сільського господарства, перебороти монокультурність, розукрупнити виробництва, підсилити процеси урбанізації шляхом зменшення числа сільських жителів.

Для Тайваню є характерним широкий розвиток малого бізнесу. Здебільшого це ремісничі підприємства і підприємства обробної промисловості, власний капітал яких складає 40 млн тайванських доларів, а також транспортні компанії і комерційні фірми з річним оборотом не більше 40 млн тайванських доларів.

Активну політику заохочення малого бізнесу країна почала проводити із середини 60-х років, коли впроваджувалася експортоорієн-тована модель розвитку. У 60—90-ті роки малі і середні підприємства давали 98—99% загального обсягу ВВП; вони забезпечували 60% експорту. Успіх такої форми підприємництва пов\'язаний з умінням проводити гнучку ринкову політику, своєчасно адаптуватися до ринкової кон\'юнктури, що постійно змінюється, співробітничати з посередницькими компаніями і закордонними інвесторами.

Тим не менше ідеалізувати тайванський шлях поки що передчасно: той образ ворога, який протягом кількох десятиліть сприяв регулярній санації економіки острова і служив стимулом до подальшого розвитку, поступово втрачає свою актуальність. А та глобальна фінансова криза, привід якої бродить по всьому світу, ніколи не буде так тиснути на Тайвань, як ядерні боєголовки більш ніж мільярдної держави — КНР.