Сучасний стан державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
Саме недосконалість законодавства є причиною створення проблем державного регулювання, державного управління і контролю у сфері нотаріату та умовою виникнення корупції. Тут особливої уваги заслуговує розуміння співвідношення категорій «державне управління» та «державне регулювання» у сфері нотаріату.
Виходячи з доктрини адміністративного права, «державне регулювання» створює умови для діяльності суб’єктів та об’єктів управління. Державне регулювання нотаріату більше пов’язане із впливом на середовище його функціонування. На цій підставі можна зауважити, що державне управління нотаріатом стосується цілеспрямованого впливу безпосередньо на об’єкти управління, використання його методів, що упорядковують діяльність суб’єктів. Такими методами можуть бути не лише примус, але й імперативні приписи щодо обов’язковості або заборони вчинення окремих нотаріальних дій, контроль і нагляд тощо.Так, Законом України «Про нотаріат» затвердження порядку проведення перевірки організації роботи держнотконтор, держнотархівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства віднесено до сфери державного регулювання. Порядок затверджується Міністерством юстиції України.
У зв’язку із невизначеністю правової природи інституту нотаріату оскарження дій нотаріуса в правовій системі України, в українському нормативно-правовому масиві поки що відсутні відповідні норми, які б чітко регламентували спеціальний порядок звернення до суду щодо оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні.
Розглянемо це питання докладніше. Так, згідно зі ст. 50 Закону «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду без зазначення яким шляхом, тобто, подачі позову чи скарги, та в порядку якого судочинства - адміністративного чи цивільного.
Це, у свою чергу, призводить до формування різних підходів щодо визначення виду судочинства, в якому мають розглядатися спори, пов’язані з оскарженням нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, та процесуального порядку судового розгляду цих спорів.Слід зазначити, що у ЦПК України від 18.07.1963 оскарження дій або бездіяльності нотаріуса регулювалося окремою главою під назвою «Окреме провадження». Пунктом 6 статті 254 цього Кодексу до справ, що розглядалися судом в порядку окремого провадження, було віднесено справи про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. Згідно зі статтею 255 ЦПК України 1963 р., справи окремого провадження суд розглядав за участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій.
У той же час чинний ЦПК України щодо оскарження нотаріальних дій містить тільки посилання у розділі ХІ «Прикінцевих та перехідних положень», зазначене у п. 8, яким встановлено, що скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до глави 39 ЦПК України 1963 року, розглядаються за правилами позовного провадження. Отже, ця норма процесуального закону стосується лише тих скарг на дії нотаріусів, які були подані в порядку окремого провадження до набрання чинності діючим ЦПК України, а тому не дає відповіді на питання, в якому порядку мають розглядатися такі скарги (позови), що подаються після набрання чинності ЦПК України, який не містить спеціального порядку оскарження нотаріальних дій.
Використовуючи принцип аналогії закону, можна припустити, що ця категорія спорів має розглядатися в цивільному судочинстві в порядку позовного провадження. Однак аналогії та припущення, на жаль, часто призводять до неоднозначного правозастосування, за якого однотипні спори розглядаються як загальними судами в порядку цивільного судочинства, так і в адміністративному порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. За таких умов формування сталої та уніфікованої судової практики у цій сфері правовідносин виключається, порушуються базові принципи гарантування судового захисту прав та законних інтересів осіб, їх рівності перед законом і судом.
На наш погляд, значним кроком у розвитку нотаріату і законодавчого закріплення інституту оскарження нотаріальних дій чи відмови в їх вчиненні став Закон «Про нотаріат», який не лише започаткував реформування системи нотаріату, став поштовхом для розвитку приватного нотаріату, а й заклав правові засади оскарження дій нотаріусів - як державних, так і приватних.
Так, наприклад, у статті 50 Закону було закріплено порядок оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Цим нормативним актом було передбачено судовий порядок розгляду таких скарг (районним (міським) народним судом) у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством України, а у випадку спору про право, основаному на вчиненій нотаріальній дії - судом або арбітражним судом у порядку позовного провадження. Слід зазначити, що з 1993 року по теперішній час до Закону було внесено ряд змін та доповнень, які були обумовлені реформуванням низки цивільних, сімейних, фінансових, податкових та інших правовідносин. У сьогоднішніх реаліях нотаріат України існує, виходячи з тих змін у чинному Законі, які привнесла так звана «мала» реформа нотаріату, здійснена прийнятим Верховною Радою України Законом України від 1 жовтня 2008 року «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат».
У зв’язку з цим зазнав змін й інститут оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. На відміну від попередньої редакції Закону, стаття 50 містить лише вказівку на те, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду, без визначення підвідомчості та підсудності справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні та визначає того, хто має право оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні - особу, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Чинний Цивільно-процесуальний кодекс України у розділі IV «Окреме провадження» не містить положень про розгляд справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні.
Усе вищезазначене свідчить про те, що, з одного боку, інститут оскарження займає одне з найважливіших місць у механізмі захисту прав та законних інтересів людини і громадянина, забезпечуючи реалізацію правоохоронних функцій нотаріату, а з іншого - нормативне регулювання його функціонування перебуває ще не на належному рівні, що зумовлює потребу у прийнятті важливих нормативних рішень.
Ще однією важливою причиною, яка обумовлює оновлення законодавчого регулювання нотаріальної діяльності, є те, що чинний Закон «Про нотаріат», прийнятий у 1993 році, незважаючи на певні зміни, які вносилися до нього, не відповідає сучасним вимогам як щодо організації нотаріальної діяльності, так і щодо порядку вчинення нотаріальних дій.
План лекції:
1. Особливості державного контролю за нотаріальною діяльністю.
2. Міжнародний досвід державного контролю за нотаріальною діяльністю.
3. Перспективи та тенденції розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю.
Питання для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте сутність і значення контролю у сфері забезпечення законності.
2. Наведіть поняття державного контролю за нотаріальною діяльністю.
3. Які ознаки державного контролю за нотаріальною діяльністю Ви можете назвати?
4. Які особливості державного контролю за нотаріальною діяльністю Вам відомі з досвіду зарубіжних країн?
5. Які тенденції розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю в сучасних умовах?