Правове регулювання нотаріального процесу в незалежній Україні

Нова глава в історії українського нотаріату починається з 24 серпня 1991 р., з Акту проголошення незалежності Украї­ни, та пов’язаного з цією подією подальшого розвитку україн­ського законодавства.

З переходом суспільства до ринкових відносин, виникнен­ням інституту приватної власності, оренди, розвитком підпри­ємницької діяльності і процесів приватизації стало зрозуміло, що державний нотаріат до роботи в нових умовах не готовий.

Після проголошення незалежності України спостерігає­мо новий етап у розвитку інституту нотаріату, що посилюєть­ся потребою держави в утворенні стабільної системи захисту прав та законних інтересів своїх громадян. З появою ринкових відносин, визнанням на законодавчому рівні рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів приватизації виникла суспільна необхідність у при­ватному нотаріаті і, відповідно, законодавчому закріплен­ні положень, які надавали би змогу проводити нотаріальну діяльність без допомоги державних органів.

З прийняттям Закону «Про власність» та деяких інших зна­чно розширилася компетенція державних нотаріусів, збіль­шилась кількість і обсяг нотаріальних дій. Але для діяльнос­ті державного нотаріату були характерні значна плинність ка­дрів, низький рівень заробітної плати нотаріуса, відсутність належної оргтехніки і коштів на її придбання.

Кризова економічна ситуація в Україні, необхідність ви­ділення значних фінансів на вирішення нагальних соціально- економічних проблем відсували державне регулювання про­блем нотаріату на далеке майбутнє.

Радикальним розв’язанням такої ситуації стало розроб­лення нової концепції українського нотаріату, що передбачала, поряд з державним, введення інституту приватного нотаріату і, відповідно, законодавче закріплення положень, котрі дава­ли б можливість вирішувати важливі питання нотаріальної діяльності без допомоги державних органів і водночас забез­печувати нотаріальні контори необхідною оргтехнікою і пер­соналом.

На конференції нотаріусів 22 квітня 1993 р. було створе­но Українську нотаріальну палату, яку офіційно зареєструвало Міністерство юстиції України. Основна мета Української нота­ріальної палати полягає в об’єднанні на професійній основі зу­силь нотаріусів для задоволення та захисту їхніх законних со­ціальних та інших спільних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня та вдосконаленню правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам і організаціям.

Відповідно до нагальної потреби часу 2 вересня 1993 р. Верховною Радою вже незалежної України було прийнято Закон України «Про нотаріат», який набув чинності 1 січня 1994 р. і діє досі, з численними змінами.

Завдяки йому інститут нотаріату отримав нове дихання, оскільки поряд із державним нотаріатом з’явився новий ін­ститут - приватний нотаріат.

З прийняттям Закону України «Про нотаріат» 1993 р. було зроблено надзвичайно важливий крок, який визначив шлях реформування нотаріату від радянського до європейського, маючи на меті вдосконалення нотаріального інституту як ор­гану, який би здійснював позасудовий захист цивільних прав та інтересів, запровадивши нову форму нотаріальної діяльнос­ті - приватну та створивши єдине всеукраїнське об’єднання нотаріусів - Українську нотаріальну палату.

Так, відповідно до ст. 1 Закону, «Нотаріат в Україні - це сис­тема органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок по­свідчувати права, а також факти, що мають юридичне значен­ня, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності».

Закон встановив права та обов’язки нотаріусів, спосіб їх призначення на посаду, відомчу підлеглість. Впроваджено присягу, що її складає особа, якій уперше надається право за­йматися нотаріальною діяльністю.

Законом істотно оновлено професійний статус нотаріусів. Закон передбачає паралельне функціонування державного нотаріату і новоутвореного приватного нотаріату.

Поряд із прийняттям приватного нотаріату з’явився ін­ститут державного нотаріального архіву, розпочалася диску­сія про відмову від державного нотаріату та перехід до нота­ріату латинського типу тощо.

Також закон містить загальні положення, що регла­ментують організацію діяльності органів нотаріату, зокрема реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, порядок замі­щення посади нотаріуса, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та інше. Також у ньому де­тально регламентовано правила вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та застосування нотаріусами законодав­ства іноземних держав.

Закон встановив права та обов’язки нотаріусів, спосіб їх призначення на посаду, відомчу підлеглість.

Новою нормою законодавства стало положення ст. 3 Закону України «Про нотаріат», яке регулює порядок доступу до професії нотаріуса.

Законодавець передбачив, що нотаріусом може бути: тіль­ки громадянин України, який має вищу юридичну освіту; пройшов стажування протягом шести місяців у державній но­таріальній конторі або у приватного нотаріуса; склав квалі­фікаційний іспит, а також отримав свідоцтво про право на за­йняття нотаріальною практикою. Отже, нотаріусом не може бути іноземець чи особа без громадянства, або особа, яка має судимість.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про по­рядок введення в дію Закону України «Про нотаріат» від 2 ве­ресня 1993 р. (п. 3), було встановлено, що без стажування і складання кваліфікаційного іспиту до нотаріальної діяльності допускаються нотаріуси, які на день набуття чинності Закону України «Про нотаріат» (1 січня 1994 р.) працювали у держав­них нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністер­ства юстиції України, управлінь юстиції Ради Міністрів Респуб­ліки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю нотаріату.

Крім Закону, з'являються й інші нормативні акти, напри­клад, укази Президента України, зокрема Указ «Про врегулю­вання діяльності нотаріату в Україні» 1998 р.

18 червня 1994 р. Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 було затверджено Інструкцію про порядок вчинен­ня нотаріальних дій нотаріусами України. Наступна Інструк­ція про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України була затверджена Наказом Міністерства юстиції України 3 берез­ня 2004 р. № 20/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за № 283/8882.

Сучасний етап розвитку українського суспільства, як і но­таріальної діяльності зокрема, ґрунтується на Конституції України 1996 р.

До речі, Конституція прямо не закріплює основ правового статусу органів нотаріату. На думку К. Чижмарь, про інститут нотаріату йдеться в ній лише раз - у ст. 92, що регулює питан­ня, які визначаються виключно законами України^[46].

Упродовж періоду з 1993 до 2008 року до Закону України «Про нотаріат» неодноразово вносилися зміни та доповнення, але кардинальні зміни внесено у 2008 році, коли проводилася так звана «мала» нотаріальна реформа, хоча робилася спроба і 2004-го, однак законопроект не прийняли. Така реформа була зумовлена прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р., який містив чимало новел, метою яких стала гармонізація відповідних інститутів українського цивільного права зі за­конодавством європейських країн у цій галузі, встановлення низки положень, спрямованих на більш повний захист цивіль­них прав та інтересів учасників цивільних відносин. Виразні­шою стала характерна для ЦК України назагал тенденція на­ближення правового регулювання до тих основ регулювання цивільних відносин, котрі є типовими для всієї європейської спільноти і засновані на підвалинах ще римського приватно­го права^[47].

Заслуговує на підтримку думка Л. В. Єфіменка, що вка­заним нормативно-правовим актом покращено доступ на­селення до нотаріального забезпечення, зрівняно повнова­ження державних та приватних нотаріусів щодо вчинення нотаріальних дій, встановлено підвищені вимоги до нота- ря, посилено гарантії його діяльності та правового режиму нотаріальної таємниці, забезпечено реалізацію конституцій­ної норми щодо судового контролю за законністю вчинених нотаріальних дій^[48], введено поняття відповідальності нота­ріусів, тобто зупинення і припинення їхньої діяльності у разі допущення порушень, та інше.

Дещо суттєвіші зміни щодо правового регулювання нота­ріальної діяльності було запроваджено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 1 жовтня 2008 року за № 614-VL

Так, відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат», в редакції Закону України № 614-VJ від 1 жовтня 2008 р., держав­ні та приватні нотаріуси вчиняють усі види нотаріальних дій, а посвідчені ними акти мають однакову юридичну силу.

Також з 1 червня 2009 р. набрали чинності норми цього Закону стосовно оформлення спадкових прав та видачі свідоцтв про право на спадщину приватними нотаріусами, які зрівняли повноваження приватних і державних нотаріусів.

Статтю 3 Закону України «Про нотаріат» викладено в такій редакції: «...нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю». Нотаріус може мати стажиста, яким може бути громадянин України, котрий має вищу юридичну освіту, стаж роботи у сфері права не менше трьох років та володіє державною мовою.

Також у новій редакції викладено ст. 8 Закону України «Про нотаріат», яка присвячена нотаріальній таємниці.

Констатуємо, що законодавцем вперше сформульовано визначення нотаріальної таємниці: це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, зокрема про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права й обов'язки тощо.

Особливого визнання заслуговує нововведена ст. 8-1 Закону України «Про нотаріат» щодо гарантії нотаріальної діяльності. Держава гарантує і забезпечує рівні умови доступу громадянам до зайняття нотаріальною діяльністю та рівні можливості нотаріусам в організації та здійсненні ними нота­ріальної діяльності. Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов'язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, зокрема вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які перебувають у трудових відносинах із нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Наголошуємо на важливості для здійснення нотаріаль­ної діяльності норм, які встановлені частинами третьою та четвертою вказаної ст. 8-1 Закону, зокрема, що обшук, виїм­ка, огляд робочого місця (контори) проводяться тільки на під­ставі та в порядку, встановленому законом.

Окрім цього, законодавцем заборонено вилучати у при­ватного нотаріуса, державної нотаріальної контори реєстри для реєстрації нотаріальних дій та документи, а також печат­ки нотаріуса. Цілком логічним та виправданим є надання вка­заних документів чи печатки нотаріуса суду, за мотивованою постановою суду, тільки для огляду, які після огляду мають бути негайно повернуті нотаріусу чи представнику нотаріаль­ної контори.

Також законодавцем у новій редакції викладено статтю 14 Закону, що регулює нотаріальне діловодство та звітність.

Як вважає більшість дослідників нотаріату, зокрема В. Черниш^[49], вагомим є те, що законодавством про нотаріальну діяльність встановлено однакові вимоги щодо ведення діло­водства і у державних нотаріальних конторах, і в державних нотаріальних архівах, і приватними нотаріусами.

Так, Правила ведення нотаріального діловодства затвер­джуються Міністерством юстиції України за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади у сфері архівної справи і діловодства. Зокрема, Пра­вила ведення нотаріального діловодства були затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 р. № 1325/16016.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про нотаріат», лише у населених пунктах, де немає нотаріусів, зазначені посадо­ві особи мали право вчиняти такі нотаріальні дії: вживати за­ходи щодо охорони спадкового майна, посвідчувати заповіти (крім секретних) та видавати дублікати посвідчених ними до­кументів, засвідчувати копії (фотокопії) документів і виписок із них; засвідчувати справжність підпису на документах. Отже, з 1 грудня 2008 року посадові особи органів місцевого само­врядування не вправі були посвідчувати довіреності.

При цьому наголошуємо, що нотаріальні дії вчиняють лише ті посадові особи, на яких рішенням виконкому покладе­но вчинення нотаріальних дій.

Як засвідчує практика, ці зміни одержали негативний від­гук і серед сільських жителів, і з-поміж депутатів та зумовили нове внесення змін до чинного законодавства.

Отож відповідно до Закону України № 1055-17 від 3 берез­ня 2009 року «Про внесення змін до статті 245 Цивільного ко­дексу України щодо повноважень посадових осіб органів міс­цевого самоврядування по вчиненню дій, прирівняних до но­таріальних», довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповнова­женою особою органу місцевого самоврядування, крім довіре­ностей на управління і розпорядження корпоративними пра­вами та довіреностей на користування і розпорядження тран­спортними засобами.

Аналогічні зміни були внесені Законом № 1054-VJ (1064­17) від 3 березня 2009 року «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо повноважень по вчиненню но­таріальних дій посадовими особами органів місцевого само­врядування» до частини другої статті 40 Закону України «Про нотаріат». Вказані зміни до законодавства набрали чинності з 28 березня 2009 року (з дня опублікування).

Таким чином, можна зробити висновок, що посадові осо­би органів місцевого самоврядування посвідчують довіренос­ті лише від громадян, які проживають на території сільської чи селищної ради, та не мають права посвідчувати довіренос­ті від юридичних осіб.

Також законодавець у новій редакції виклав ч. 2 ст. 40 За­кону України «Про нотаріат», відповідно до якої до нотаріаль­но посвідчених довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місце­вого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також до­віреності працівників, членів їхніх сімей і членів сімей військо­вослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі (слідчому ізоляторі), посвідчені начальником місця по­збавлення волі (начальником слідчого ізолятора);

4) довіреності осіб, які проживають у населених пунк­тах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це по­садовою особою органу місцевого самоврядування, крім дові­реностей на право розпорядження нерухомим майном, довіре­ності на управління і розпорядження корпоративними права­ми та довіреностей на користування та розпорядження тран­спортними засобами.

Отже, посадові особи органів місцевого самоврядування при посвідченні вказаних довіреностей повинні керуватися «Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирів­нюються до нотаріально посвідчених».

Відзначаємо як позитивний момент те, що нормативним актом (Законом України «Про внесення змін до Закону Украї­ни «Про нотаріат»» від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI), зокрема, у новій редакції викладено статті 14, 17, 18, 24-26, 28, 29, 33, 34, 42-47, 49-52 вказаного Закону, а також доповнено його стат­тями 29-1 та 29-2, 30-1.

Серед вказаних норм, на нашу думку, слід виокремити норми ст. 24-26, 28, 29, 29-1 та 29-2, 30-1, що стосуються про­вадження та припинення приватної нотаріальної діяльності.

Зміни, що вносилися до ст.ст. 42-47, 49-52 Закону України «Про нотаріат», стосувалися порядку вчинення нотаріальних дій, тобто нотаріального процесу. Значного прогресу зазнали норми щодо порядку встановлення особи, яка звернулася по вчинення нотаріальної дії; визначення обсягу цивільної діє­здатності фізичних осіб і перевірка цивільної правоздатнос­ті та дієздатності юридичних осіб, перевірка повноважень представника фізичної або юридичної особи; а також вста­новлення намірів сторін вчиняти правочин та порядок підпи­сання нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв та інших документів.

Істотні зміни також внесено до статті 49 Закону, якою на­ведено дев'ять підстав відмови у вчиненні нотаріальних дій.

Наголошуємо, що у частині п'ятій статті 52 Закону законо­давець констатує факт, що запис у реєстрі є доказом вчинен­ня нотаріальної дії.

Також важливими є положення, передбачені ст. 40-1 Зако­ну «Про нотаріат», якою було доповнено вказаний Закон, на підставі Закону України від 1 липня 2010 р. № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» щодо засвідчен­ня справжності підпису на документах начальником устано­ви виконання покарань, яке прирівнюється до нотаріального засвідчення справжності підпису особи на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини^[50].

Законом України від 18 травня 2010 р. № 2258-17 «Про вне­сення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом», було внесено зміни до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом» і викладено у новій редакції.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, нотаріуси є суб’єк­тами первинного фінансового моніторингу у випадках, якщо вони брали участь у підготовці і здійсненні правочину щодо: купівлі-продажу нерухомості; управління активами клієнта; управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах; залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними; утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

Нотаріуси є відповідальними за проведення фінансового моніторингу, а у разі порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно зі законом, а також можуть бути по­збавлені права проводити певні види діяльності згідно зі за­коном, а юридичні особи, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду^[51].

Новий поштовх реформі нотаріату дав наказ міністра юс­тиції України від 24 грудня 2010 р., яким була затверджена Концепція реформування органів нотаріату в Україні. Голов- ною метою реформування нотаріату було окреслено сприян­ня становленню цілісного підходу до визначення функцій но­таріату, надання населенню послуг правового та нотаріально­го характеру відповідно до міжнародних стандартів, а також поступове та системне реформування українського нотаріату як інституту позасудового захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Згідно з вказаною Концепцією, процес ре­формування відбуватиметься в декілька етапів^[52].

Задля реалізації Концепції Міністерством юстиції України проводиться аналіз нормативної бази у сфері нотаріату, іні­ціюється внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, запроваджується ухвалення інших норматив­них актів, які сприятимуть регулюванню процесу реформу­вання органів нотаріату, створюється механізм захисту інтер­есів трудового колективу державної нотаріальної контори та державного нотаріального архіву під час переходу до єдиного нотаріату, здійснюється законодавче закріплення соціальних прав та врегулювання належного пенсійного забезпечення нотаріусів.

У ст. 3 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI) встановлено, що но­таріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нота­ріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав сві­доцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Од­нак не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмеже­на у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Порівняльний аналіз норм ст. 3 Закону України «Про но­таріат» (в редакції Закону № 3426-XII від 2 вересня 1993 р., в редакції Закону України від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI та в ре­дакції Закону України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI) свід­чить про істотне коригування інституту нотаріуса, зокре­ма посилення вимог до особи, яка бажає стати нотаріусом: обов’язкове володіння особою українською мовою, наявність юридичного стажу, обов’язкова праця помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки.

Статтею 21 Закону України «Про нотаріат» (в редакції За­кону України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI «Про внесен­ня змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державно­го регулювання нотаріальної діяльності») передбачено, що контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріально­го діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним територіальним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними територіальними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI викладено у новій редакції ст. 13 названого Закону, якою встановлено вимоги до помічника нотаріуса, майже аналогічні вимогам до нотаріуса, і скасовано статтю, яка регулювала вимоги до стажиста нотаріуса.

Фактично вказаним Законом посаду стажиста нотаріуса замінено на посаду помічника нотаріуса, а термін стажуван­ня продовжено до трьох років. Також суттєво скорочено кіль­кість помічників приватного нотаріуса, а також приватному нотаріусу заборонено мати більше одного помічника. Функ­ціонування сучасного українського нотаріату відбувається на тлі бурхливого поступу науки й техніки, зокрема революцій­них змін в інформаційних технологіях.

Потреба населення України у різноманітних нотаріаль­них послугах сьогодні залишається досить великою. Кількіс­ний склад нотаріату зростає, причому за рахунок приватних нотаріусів.

З метою забезпечення реалізації Концепції реформуван­ня органів нотаріату в Україні у 2012 р. було внесено зміни до Закону України «Про нотаріат», які набули чинності 1 січ­ня 2013 р.

Ними вперше з часу незалежної України наведено визна­чення поняття «нотаріус», за яким він є уповноваженою держа- вою фізичною особою, котра здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зо­крема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Також удосконалено механізм допуску громадян до нота­ріальної діяльності, який має забезпечити якісний відбір осіб, котрі хочуть займатися нотаріальною діяльністю, і таким чи­ном максимально запобігти порушенням при здійсненні ними професійних обов’язків. Так, нотаріусом може бути громадя­нин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультан­том державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Ще одним нововведен­ням є запровадження поняття помічника нотаріуса замість стажиста, яким може бути громадянин України, котрий має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як три роки та закріплення етичних правил поведінки нотаріусів.

Надзвичайно важливим для нотаріату України є створення нотаріальних органів професійного самоврядування та запро­вадження обов’язковості членства у них нотаріусів. І цю особ­ливість регламентовано змінами до Закону, які набрали чин­ності 1 січня 2012 р. Приміром, ст. 16 зазначає: «...професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, незалежності, демократичності, колегіальності, ви­борності, обов’язковості членства нотаріусів та виконання рі­шень органів професійного самоврядування, прийнятих від­повідно до їх компетенції, забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі в професійному самоврядуванні».

З 1 січня 2013 р. набрали чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які полягають у тому, що державним реєстра­тором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на котрого покладе­ні функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і збільшено розмір страхової суми, яку нотаріус повинен внести до початку зайняття приватною но­таріальною діяльністю, до однієї тисячі мінімальних заробіт­них плат.

Отож нотаріус забезпечував державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за нотаріально посвід­ченими ним правочинами.

Нотаріуси, відповідно до Закону «Про державну реєстра­цію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редак­ції Закону від 26.11.2015 р. № 834-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на не­рухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з 13 грудня 2015 року наділені повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та здійснюють держав­ну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як при вчиненні нотаріальної дії, так і без вчинення нотаріаль­ної дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджено нові: Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень; Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Порядок доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зауважимо, що, згідно зі Законом України від 20 жовтня 2014 р. № 1709-VII «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо деяких питань спадкування», з 1 січ­ня 2016 р. внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якими до системи органів державної реєстрації прав вклю­чено органи місцевого самоврядування сільських населених пунктів.

Варто вказати на те, що посадова особа органу місцевого самоврядування сільського населеного пункту як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора щодо ре­єстрації прав спадкоємців першої та другої черги за законом (і у разі спадкування ними за законом, і в разі спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на успадковане ними нерухоме майно, а також щодо реєстрації прав власнос­ті на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя^[53].

У межах цього дослідження варто зазначити, що Зако­ном України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобіган­ня та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуван­ню розповсюдження зброї масового знищення», який набрав чинності 6 лютого 2015 року, визнано таким, що втратив чин­ність, Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фі­нансуванню тероризму».

Законом України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про за­побігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінан­суванню розповсюдження зброї масового знищення» суттєво доповнено ст. 8 Закону України «Про нотаріат», яким розшире­но поняття нотаріальної таємниці. Зокрема, на законодавчому рівні встановлено, що не є порушенням нотаріальної таємни­ці подання нотаріусом в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсю­дження зброї масового знищення», інформації центрально­му органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Варто вказати на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуван­ню розповсюдження зброї масового знищення, є Державна служба фінансового моніторингу України, положення про яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 455.

Констатуємо, що з 6 лютого 2015 року фінансова опера­ція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в інозем­ній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну 150 000 гривень та має одну або більше ознак, перелічених

ч. 1 ст. 15 вказаного Закону України «Про запобігання та про­тидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню роз­повсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до вимог ст.ст. 6-9, 11 Закону України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобігання та проти­дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розпо­всюдження зброї масового знищення», Міністерство юстиції України як суб’єкт державного фінансового моніторингу На­казом від 18 червня 2015 р. № 999/5 затвердило «Положення про здійснення фінансового моніторингу суб’єктами первин­ного фінансового моніторингу, державне регулювання та на­гляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції Украї­ни» (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. № 735/27180).

Також зауважуємо, що нові форми обліку інформації за­тверджено Наказом Міністерства фінансів України від 26 квіт­ня 2013 р. № 496 «Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторин­гу, та інструкції щодо їх заповнення».

Нотаріуси як суб’єкти первинного фінансового моніто­рингу є відповідальними за проведення фінансового моніто­рингу, а у разі порушення вимог вказаного Закону несуть від­повідальність за законом. Відповідно до ст. 24 Закону України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобігання та проти­дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсю­дження зброї масового знищення», особи, винні у порушенні вимог вказаного Закону, несуть кримінальну, адміністратив­ну та цивільно-правову відповідальність згідно зі законом, а також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності за законом, а юридичні особи, які здійснювали фі­нансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінан­сували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду.

Також Наказом Міністерства юстиції України від 28.05.2015 р. № 810/5 «Про затвердження Порядку розгляду справ про порушення вимог законодавства, що регулює діяль­ність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню теро­ризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового зни­щення, та застосування санкцій».

Річ у тім, що нотаріус не несе дисциплінарної, адміні­стративної, цивільно-правової та кримінальної відповідаль­ності за подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсю­дження зброї масового знищення, інформації про фінансову операцію, навіть якщо такими діями завдано шкоди юридич­ним або фізичним особам, та за інші дії, якщо він діяв у межах виконання Закону України «Про запобігання та протидію ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсю­дження зброї масового знищення».

Погоджуємося з О. Неліним, що існує потреба в детальному подальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні ква­ліфікації нотаріусів та їхньої відповідальності, адже саме від якості роботи органів нотаріату залежить правильне функці­онування цивільного обороту, ефективність захисту майнових прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб тощо^[54].

Варто підкреслити, що це питання вирішується на належ­ному рівні. Наприклад, діє Наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2014 р. № 1422/5 «Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, поміч­ників приватних нотаріусів», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 серпня 2014 року за № 1046/25823.

Наголошуємо, що статтю 1 Закону України «Про нота­ріат» доповнено новою частиною згідно зі законами України: № 834-VIII від 26 листопада 2015 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на не­рухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та № 835-VIII від 26 листопада 2015 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та деяких інших законодавчих ак­тів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та гро­мадських формувань» - відповідно до якої на нотаріусів, що працюють у державних нотаріальних конторах або займають­ся приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Доречно зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та деяких інших законо­давчих актів України щодо децентралізації повноважень з дер­жавної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 26 листопада 2015 року № 835-VIII, нотаріуси з 1 січня 2016 року наділені повнова­женнями державних реєстраторів у сфері державної реєстра­ції юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Упродовж 2016-2018 років до Закону України «Про нота­ріат» вносилися деякі зміни.

Скажімо, Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року за № 1404-VIII суттєво розширено зміст статті 8 Закону України «Про нотаріат». Нотаріус отримав пра­во надавати відповідні довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи протягом 10 робочих днів також на обґрунто­вану письмову вимогу державного виконавця, приватного ви­конавця за виконавчим провадженням з обов’язковим зазна­ченням номера виконавчого провадження та реквізитів вико­навчого документа, на підставі якого здійснюється виконавче провадження.

Законом України від 23 березня 2017 року за № 1983-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціо­нерних товариствах» внесено зміни до статті 34 Закону Украї­ни «Про нотаріат» шляхом встановлення нового виду нота­ріальних дій, а саме: накладення заборони щодо відчуження грошових сум, що будуть зараховані заявником вимоги, ви­значеним відповідно до частини четвертої статті 65-2 Зако­ну України «Про акціонерні товариства», на рахунок умовно­го зберігання (ескроу), відкритий відповідно до зазначеного Закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3 липня 2018 року № 2475-VIII внесено суттєві зміни до двох статей Закону України «Про нотаріат».

Зокрема, змінами до статті 8 встановлено, що не є пору­шенням нотаріальної таємниці надання відповідної інформа­ції, в установленому порядку та у випадках, передбачених За­коном України «Про виконавче провадження», органу держав­ної виконавчої служби або приватному виконавцю.

Також законодавцем додано нову підставу для відмови у вчиненні нотаріусом нотаріальної дії, як-от: нотаріус повинен відмовити у вчиненні нотаріальних дій такій особі, яка звер­нулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, однак внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відпо­відних платежів понад три місяці.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Як виникла нотаріальна діяльність?

2. Охарактеризуйте розвиток інституту нотаріату в Західній Європі.

3. Визначте особливості розвитку нотаріату на західно­українських землях.

4. Проведіть порівняльний аналіз доступу до професії нота­ріуса за законодавством Російської імперії та Австро-Угорської імперії.

5. Охарактеризуйте радянський період розвитку українського нотаріату.

Список рекомендованих джерел

Основна література

1. Долинська М. С. Нотаріат: підручник. Л.: Ліга-Прес, 2018. 398 с.

2. Долинська М. С. Українське нотаріальне право. К.: Юрінком Інтер,

2015. 248 с.

3. Дякович М. М. Нотаріальне право України: навч. посіб. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. 683 с.

4. Дякович М. М. Хрестоматія нотаріального права України: навч. посіб. К.: Істина, 2018. 480 с.

5. Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс: учебник / В. В. Комаров, В. В. Баранкова. Харьков: Консум, 1999. 240 с.

6. Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотаріат в Україні: підручник. Х.: Право, 2011. 384 с.

7. Майкут Х. В. Нотаріат: курс лекцій. Львів.: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. 212 с.

8. Медвідь Ф. М., Усенко В. Ф., Медвідь Я. Ф. Нотаріальний процес в Україні: навч. посіб. / за ред. Ф. М. Медвідя. К.: Атіка. 2006. 324 с.

9. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / за ред. В. М. Бесчастного. К.: Знання, 2008. 494 с.

10. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / за заг. ред. Ю. В. Нікітіна. К.: КВНЗ «Національна академія управління»; Алерта, 2016. 586 с.

11. Нотаріат України. У 3 кн. Кн. 1. Організація нотаріату з практику­мом: підручник / за заг. ред. С. Я. Фурси. 3-є вид., допов. і перероб. К.: Алерта, 2015. 484 с.

12. Радзієвська Л. Е., Пасічник С. Г. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / за ред. Л. К. Радзієвської. К.: Юрінком Інтер, 2000.

13. Сміян Л. С., Нікітін Ю. В., Хоменко П. Г. Нотаріат в Україні: навч. по­сіб. 2-е вид., стереотип. / за ред. Ю. В. Нікітіна. К.: кНт, 2008. 632 с.

14. Теорія нотаріального процесу: науково-практичний посіб. / за заг. ред. С. Я. Фурси. К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

15. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: навч. посіб. для студ. закл. вищ. освіти. К.: А.С.К., 2001. 976 с.

Спеціальна література

1. Балинська О. М., Долинська М. С. Правове регулювання нота­ріальної діяльності на західноукраїнських землях у складі Поль­щі (1921-1939 рр.) Південноукраїнський правничий часопис. 2018. № 1. С. 102-108.

2. Бойко І. Й. Правове регулювання цивільних відносин в Україні (ІХ- ХХ ст.). К.: Атіка, 2013. 348 с.

3. Долинська М. С. Ґенеза та еволюція нотаріальної діяльності на теренах Львівщини. Львів: Растр-7, 2018. 19б с.

4. Долинська М. С. Деякі питання призначення нотаріусів на захід­ноукраїнських землях у XVI-XVIIi ст. // International research and practice conference «Urgent problems of law on the modern stage of statehood development»: Conference proceedings, October 20-21, 2017. Lublin: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2017. С. 22-25.

5. Долинська М. С. До питання виникнення праорганів нотаріату на теренах Древнього Єгипту // Теоретико-прикладні пробле­ми правового регулювання в Україні: тези регіональної науково- практичної конференції (16 грудня 2016 року.). Львів: ЛьвДУВС,

2016.С.165-168.

6. Долинська М. С. До питання доступу до нотаріальної діяльності у Візантійській імперії // Актуальні проблеми публічного та при­ватного права: матеріали міжнародної науково-практичної кон­ференції (м. Запоріжжя, 25 травня 2018 р.). Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2018. С. 25-28.

7. Долинська М. С. До питання історіографії та методології дослі­дження інституту українського нотаріату та нотаріального зако­нодавства. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2015. Вип. 1. С. 136-145.

8. Долинська М. С. До питання правового регулювання нотаріаль­ної діяльності у Візантійській імперії. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2017. Вип. 1. С. 20-28.

9. Долинская М. С. До питання розвитку інституту нотаріальної таємниці в незалежній Україні // Правовые реформы в Молдове, Украине и Грузии в контексте евроинтеграционных процессов: международная научно-практическая конференция (Кишинев, Республика Молдова,7-8 ноября 2014 г.). С. 29-31.

10. Долинська М. С. До питання зародження нотаріату та нотаріаль­ного законодавства за часів Древнього Риму // Юридична нау­ка та практика у третьому тисячолітті: збірник доповідей між­народної наукової конференції (м. Кошице, Словацька Республі­ка, 27-28 лютого 2015 р.) / Університет Павла Йозефа Шафарика. 2015. С. 13-15.

11. Долинська М. С. До питання про зародження нотаріату в Га­лицько-Волинській державі // Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави: збірник тез iV Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 27 травня 2015 року). Львів: В-во «Львівської політехніки», 2015. С. 220-222.

12. Долинська М. С. До питання зародження нотаріального процесу в древній Єврейській державі // Нормативно-правове регулюван­ня новітніх релігійних рухів і сект: міжнародний досвід та україн­ські перспективи: збірник матеріалів міжнародної науково- практичної конференції (м. Львів, 30-31 березня 2017 р.). 2017. С. 118-120.

13. Долинська М. С. До питання про зародження нотаріального про­цесу в Стародавній Індії // Захист прав і свобод людини та гро­мадянина в умовах формування правової держави: збірник тез Vi Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 30 травня 2017 року). Львів: В-во «Львівської політехніки», 2017. С. 218-219.

14. Долинська М. С. Загальна характеристика Положення про дер­жавний нотаріат 1944 року як джерела українського нотаріаль­ного законодавства. Право і суспільство. 2017. № 6. С. 48-53.

15. Долинська М. С. Конституція України як джерело нотаріально­го процесу // Сучасний конституціоналізм: проблеми теорії та практики: матеріали наукового семінару (22 червня 2018 р.). Львів: ЛьвДУВС, 2018. С. 65-68.

16. Долинська М. С. Розвиток нотаріальної діяльності на західно­українських землях під юрисдикцією Речі Посполитої. Порів­няльно-аналітичне право. 2017. № 4. С. 20-23.

17. Долинська М. Становлення нотаріату в Україні. Нотаріат Украї­ни. 2015. № 5 (17). №. 39-46.

18. Долинська М. С. Особливості провадження нотаріальної діяль­ності на українських землях під час Другої світової війни. Нау­ковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2017. Вип. 4. С. 118-127.

19. Долинська М. С. Особливості реалізації нотаріальної діяльності в незалежній Україні. Науковий вісник Львівського державного уні­верситету внутрішніх справ. 2015. Вип. 3. С. 75-84.

20. Долинська М. С. Становлення та розвиток законодавства про нотаріальну діяльність в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2017. 40 с.

21. Долинська М. С. Становлення та розвиток законодавства про нотаріальну діяльність в Україні: дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2017. 465 с.

22. Єфіменко Л. В. Передумови зародження нотаріату в українсько­му праві. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010. № 4-5. С. 12-20.

23. Єфіменко Л. В. Розвиток нотаріату в Україні: стан та проблеми. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010. № 8. С. 8-15.

24. Єфіменко Л. Національний нотаріат: від Положення про нота­ріальну частину до малої реформи нотаріату. Нотаріат України. 2015. № 5(17). С. 47-54.

25. Журавльов Д. В. Становлення нотаріату в Україні: перспекти­ви та шляхи розвитку. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 10. С. 16-21.

26. Заповіді і заповіти видатних людей / укл.: Р. Коритко, О. Бояків- ський. Львів: Тріада плюс, 2010. 380 с.

27. Ільїна Ю. П. Значення «Положення про нотаріальну частину» 1866 року для розвитку нотаріату в Україні // Держава і право: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Ми­колаїв, 27-28 листопада 2009 р.). Миколаїв: Іліон, 2009. С. 48-49.

28. Ільїна Ю. П. Значення радянського періоду розвитку українсь­кого нотаріату. Право і суспільство. 2010. № 6. С. 113-116.

29. Кальницький М. Нариси історії нотаріату України. К.: Гопак, 2008. 144 с.

30. Король О. М., Башта М. О. Чорнила нотаріуса віками не вицві­тають / Вінницька обласна нотаріальна палата; кер. проекту С. М. Дунаєвська; укл. О. М. Король, М.О. Башта. Вінниця: ДП «Дер­жавна картографічна фабрика», 2009. 144 с.

31. Нелін О. І. Інститут нотаріату в Україні: від минувшини до сьо­годення: монографія. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київ­ський університет», 2013. 130 с.

32. Нелін О. І. Інститут нотаріату в Україні (ІХ-ХУІІІ ст.): проблеми становлення. Часопис Київського університету права. 2013. № 1. С. 15-18.

33. Нелін О. І. Інститут нотаріату в Україні та Росії (ІХ-ХІХ ст.): порівняльний аналіз. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2013. Вип. 60. С. 64-69.

34. Нелін О. І. Становлення і розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект). Юридична Україна. 2012. № 7. С. 11­15.

35. Никифорак М. В. Нотаріат на Буковині в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Науковий вісник Чернівецького університе­ту. Правознавство. 1999. Вип. 62. С. 61-63.

36. Орзіх Ю. Г. До історії формування та розвитку римського нота­ріату. Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 59. С. 178­184.

37. Орзіх Ю. Г. Нотаріат у країнах Європи. Актуальні проблеми держа­ви і права. 2012. № 66. С. 208-216.

38. Петришак Б. І. До історії публічного нотаріату у Львові XVI ст.: процедура призначення та присяги. Архіви України. 2010. № 3-4. С. 93-104.

39. Черниш В. М., Степаненко В. Д. До питання про історіографію вітчизняного нотаріату: історико-правовий аспект. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 12. С. 39-47.

40. Шевчук Л. Е. Нотаріат в Україні у складі Російської імперії. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2013. Вип. 57. С. 154­162.

41. Шевчук Л. До питання про історію нотаріату в контексті історії держави і права України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХХІ звітної науково-практичної конференції (м. Львів,12-13 лютого 2015 р.). С. 138-140.

42. Ясінська Л. Е. Європейська правова традиція та розвиток інсти­туту нотаріату в Україні. Бюлетень Міністерства юстиції Украї­ни. 2010. № 8. С. 153-162.

Нормативно-правові акти

1. Законъ зъ дня 25 Липця 1871, дотычно заведенія нового нотаріат- ского порядка. Вісник Законів Державних для Королівств и Краёв в Державной Думе заступленних.1871. № 95. Ч. XXXVII.

2. Звід місцевих законів Західних губерній: проект. СПб., 1910. 446 с.

3. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

4. Положення про державний нотаріат: Постанова РНК від 20.04.1923. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. 1923. № 13. Арт. 232. С. 419-428.

5. Постанова ВЦВК і РНК УСРР «Нотаріальна Устава» від 25 липня 1928 р. Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. 1928. № 20. Арт. 183.

6. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. №3425-ХП. Відо­мості Верховної Ради України. 1993. №39. Ст. 383.

7. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»: Закон Украї­ни від 1 жовтня 2008 р. № 614-V. Відомості Верховної Ради України. 2009. № 13. Ст. 161.

8. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо дер­жавного регулювання нотаріальної діяльності»: Закон України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI. Урядовий кур'єр. 2012. № 189.

9. Про поліпшення організації державного нотаріату УРСР: Постано­ва РНК УРСР від 27.12.1940. ЗП УРСР. 1941. № 3. Ст. 28.

10. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127. Офіційний вісник України. 2016. № 2. Ст. 108.

11. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 р. за № 1404-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 30. Ст. 542.

12. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах: Закон України від 23 березня 2017 р. № 1983-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 25. Ст. 289.

13. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту пра­ва дитини на належне утримання: Закон України від 3 лип­ня 2018 р. № 2475-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 36. Ст. 272.