Нотаріат у передрадянський період
У перші роки після перевороту, в період громадянської війни цивільний оборот в країні був незначним, тому нотаріальна діяльність не набула суттєвого розвитку. Спочатку замість закритих нотаріальних контор у містах створювались нотаріальні відділи при місцевих Радах, які очолювали народні нотаріуси.
Однак 9 грудня 1918 р. циркуляром Нарком’юсту Росії було запропоновано ліквідувати ці відділи, а їхні функції децентралізувати, тобто розподілити між іншими органами відповідно до їхньої компетенції (відділами комунального та соціального забезпечення, запису актів громадянського стану, юридичними відділами, місцевими народними суддями). Проте, в лютому 1919 р. згаданий циркуляр був Нарком’юстом призупинений і було запропоновано, за потребою, створити нотаріальні столи - в містах при судово-слідчих підвідділах губ’юстів, а в повітах - при місцевих народних судах. Отже, питання про необхідність нотаріату було вирішено на його користь.З 1918 по 1920 р.р. дуже мало уваги приділялося організації та діяльності нотаріату в СРСР. У цей період нотаріальна компетенція ex officio не була визначена взагалі, а всі зобов’язальні відносини не виходили за межі речей домашнього вжитку.
З переходом до нової економічної політики увага до нотаріуса з боку органів радянської влади посилюється. Цивільний оборот поступово збільшується, вживаються заходи до відновлення народного господарс- тва, рівень промислового та сільськогосподарського виробництва в 1926 році наблизився до довоєнного.
У період НЕПу державні, кооперативні, громадські підприємства, організації брали участь у цивільному обороті з представниками приватного іноземного капіталу, що відрізнялися накопиченим комерційним досвідом, нерозбірливістю в засобах отримання прибутків. Необхідно було забезпечити законність угод цивільного обігу, майнових інтересів держави та громадян. Тому на нотаріат, як і на ряд інших органів, лягало важливе завдання попередження різного роду зловживань. Нотаріат був вкрай необхідний, але в колишніх формах він вже не міг бути відновлений. З аналізу нормативних джерел цього періоду випливає, що у своїх постановах Нарком’юст, з одного боку, визнавав значущість інституту нотаріату як органу спостереження за законністю цивільно- правових угод, а з іншого - орієнтував на пошуки найбільш ефективних нових форм організації, попереджаючи від механічного копіювання системи іноземного нотаріату у вітчизняну дійсність.
У всіх містах передбачалося утворення державних нотаріальних контор. Там, де нотаріальні контори не засновувалися, вчинення нотаріальних дій покладалося на народних суддів. Очолювали нотаріальні контори нотаріуси, призначені президіями губернських рад народних суддів з числа осіб, які користувалися виборчими правами та витримали встановлені випробування в комісії за програмою, затвердженою Нарком’юстом.
4.4