Нормативний зміст нринцину мирного розв’язання міжнародних снорів

У Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 р. принцип мирного розв’язання міжнародних спорів сформульований як «принцип, згідно з яким держави розв’язують свої міжнародні спори мирними засо­бами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпе­ку та справедливість».^[1338]

У цьому акті знайшли відображення практично всі основні еле­менти нормативного змісту принципу.

По-друге, зазначено, що в пошуках такого розв’язання сторони пови­нні доходити згоди щодо таких мирних засобів, які відповідали б обста­винам і характеру спору.

По-третє, передбачений обов’язок сторін спору у разі, якщо вони не досягнуть його розв’язання шляхом застосування одного з вищезазначе­них мирних засобів, продовжувати намагатись розв’язати спір завдяки ін­шим узгодженим між ними мирним засобам.

При цьому вказано, що держави — сторони міжнародного спору, а також інші держави повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть так загострити становище, що буде поставлене під загрозу підтриман­ня міжнародного миру і безпеки, та повинні діяти відповідно до цілей і принципів ООН.

Крім того, визначено взаємозв’язок між принципом мирного розв’язання спорів і принципом суверенної рівності держав: міжнарод­ні спори повинні врегульовуватись на основі останнього і відповідно до принципу вільного вибору засобів.

Надалі принципові мирного розв’язання спорів був присвячений ряд резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, серед яких особливе значен­ня має Манільська декларація про мирне розв’язання міжнародних спо­рів 1982 р.^[1339] У ній, серед іншого, містяться важливі положення, що роз­кривають нормативний зміст принципу. Вказано на такі обов’язки держав:

- розв’язувати міжнародні спори відповідно до зобов’язань за Ста­тутом ООН і принципами справедливості і міжнародного права;

- у разі недосягнення якнайшвидшого розв’язання спору за до­помогою засобів, зазначених у Декларації 1970 р. (перелік до­повнено добрими послугами), продовжувати намагатися мирно розв’язувати його і негайно консультуватися щодо взаємно узго­джених засобів;

- відповідно до міжнародного права добросовісно виконувати всі положення угод, укладених між державами для розв’язання їхніх спорів;

- докладати всіх зусиль для досягнення мирного розв’язання місце­вих конфліктів за допомогою регіональних угод або органів дер­жав ами-учасницями до передання цих спорів до РБ ООН (про­те передбачено, що це не заважає державам доводити будь-який спір до відома Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї відповідно до Статуту ООН);

- використовувати можливості ГА ООН і РБ ООН у розв’язанні спорів і сприяти їхній реалізації; уточнено функції і повноважен­ня цих органів у відповідній сфері.^[1340]

Крім того, у Декларації 1982 р. підкреслена роль Міжнародного Суду ООН і вказані заходи, спрямовані на належне використання його мож­ливостей державами, органами ООН і спеціалізованими установами.^[1341]

У контексті засобів, які повинні використовуватись, слід відзначи­ти і Декларацію ГА ООН про запобігання та усунення спорів і ситуа­цій, що можуть загрожувати міжнародному мирові і безпеці (Резолюція № 43/51 від 5.12.1988 р.),^[1342] яка втілила ідею превентивної дипломатії, а також Резолюцію ГА ООН «Принципи та настанови для ведення перего­ворів» № 53/101 від 8.12.1998 р.^[1343]

Заключний акт НБСЄ 1975 р., в нормах частини Декларації принци­пів взаємних відносин держав, що стосується принципу мирного врегу­лювання спорів, значною мірою повторює положення Статуту ООН та Декларації про принципи міжнародного права 1970 р.^[1344] Актом передба­чено, що держави-учасниці будуть розв’язувати спори між ними мирни­ми засобами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир і безпеку і справедливість.

При цьому вони повинні добросовісно і в дусі співробітництва до­кладати зусиль до того, щоб за короткий термін дійти справедливого рі­шення, заснованого на міжнародному праві.

Засобами розв’язання спорів вказані перемовини, обстеження, посе­редництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд або інші мирні засо­би за власним вибором сторін, зокрема будь-яка процедура врегулюван­ня, погоджена державами до виникнення спорів, в яких вони були б сто­ронами.

Крім того, передбачено, що у разі нерозв’язання спору шляхом засто­сування одного із зазначених мирних засобів, сторони будуть продовжу­вати шукати взаємно узгоджені шляхи мирного розв’язання спору.

Визначено, що держави-учасниці — сторони спору, як і інші держа­ви-учасниці, будуть утримуватися від будь-яких дій, які можуть погірши­ти становище такою мірою, що буде поставлене під загрозу підтриман­ня міжнародного миру і безпеки, і тим самим зробити мирне розв’язання спору складнішим.^[1345]

Міжнародні договори універсального, регіонального, локального ха­рактеру з найширшого кола питань міждержавної взаємодії містять поло­ження про процедуру мирного врегулювання спорів. Так, їй присвячена окрема частина XV «Врегулювання спорів» Конвенції ООН з морського права 1982 р., в якій закріплено обов’язок держав розв’язувати будь-який спір між собою, що стосується тлумачення або застосування цієї Конвен­ції, мирними засобами відповідно до Статуту ООН, містяться положен­ня про обмін думками (консультації), погоджувальну процедуру, судові та арбітражні механізми, тимчасові заходи, залучення експертів тощо.^[1346]

Норма п. 1 ст. 20 Конвенції про боротьбу з незаконними актами щодо міжнародної цивільної авіації 2010 р. передбачає, що будь-який спір між двома або більше державами-учасницями щодо тлумачення або застосу­вання цієї Конвенції, який не може бути врегульований шляхом перего­ворів, на прохання однієї з них буде передаватися на арбітраж. Якщо про­тягом шести місяців з дня прохання про арбітраж сторони не в змозі ді­йти згоди з питання про організацію арбітражу, на прохання будь-якої з цих сторін спір може бути переданий до Міжнародного Суду О ОН відпо­відно до Статуту Суду.^[1347]

Відповідно до ст.

Аналіз зазначених норм основних міжнародно-правових актів, що стосуються принципу мирного розв’язання спорів дозволяє дійти висно­вку, що його загальний нормативний зміст полягає у покладанні на дер­жави обов’язку розв’язувати свої міжнародні спори з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир та безпеку. Принцип зобов’язує держави розв’язувати будь-які між­державні спори мирними засобами, сторони спору не мають права відмо­витися від мирного врегулювання.

Разом з тим невіднятний складник змісту принципу — право дер­жав вільно обирати конкретні засоби мирного розв’язання спорів, що не раз підкреслював і Міжнародним суд ООН. Наприклад, 1999 р. у по­станові про вжиття попередніх заходів у справі про законність засто­сування сили (Югославія проти США) Суд заявив, що будь-який спір з указаного предмета має розв’язуватися мирними засобами, вибір яких, згідно зі ст. 33 Статуту ООН, належить сторонам. Водночас Суд підкреслив ще один важливий аспект принципу мирного розв’язання спорів — «сторони повинні дбати про те, щоб не загострювати чи роз­ширювати спір».^[1349]

Принцип свободи вибору засобів поступово уточнювався на прак­тиці: закріплювались положення про те, що до відповідних засобів слід вдаватися якомога раніше; у разі недосягнення результату за допомогою одного із засобів потрібно послідовно переходити до використання аль­тернативних; неприпустимі будь-які дії, що ускладнюють розв’язання спору.^[1350]

Принцип мирного розв’язання спорів доповнює принцип незасто- сування сили (ні наявність спору, ні безрезультатність застосування про­цедури мирного розв’язання спору не дають права застосовувати силу чи погрозу силою жодній з держав — сторін спору), що відзначав і Міжна­родний Суд ООН, а також тісно взаємопов’язаний з іншими основними принципами міжнародного права.

Загальний аналіз дозволяє дійти висновків про те, що принцип мир­ного розв’язання міжнародних спорів покладає на держави такі обов’язки та надає їм такі права:

- обов’язок розв’язувати міжнародні спори тільки мирними засо­бами;

- обов’язок розв’язувати міжнародні спори відповідно до зобов’я­зань за Статутом ООН, на основі міжнародного права і справед­ливості;

- обов’язок відповідно до міжнародного права добросовісно вико­нувати всі положення угод, укладених між державами для врегу­лювання їхніх спорів;

- обов’язок держав намагатись досягти якнайшвидшого і справед­ливого розв’язання своїх міжнародних спорів;

- обов’язок при розв’язанні спорів використовувати визнані у між­народному праві мирні засоби — переговори, обстеження, посе­редництво, примирення, добрі послуги, звернення до регіональ­них органів або угод, арбітраж, судовий розгляд;

- право сторін вільно обирати конкретні мирні засоби розв’я­зання;

- обов’язок доходити згоди щодо таких мирних засобів, які відпо­відали б обставинам і характерові спору;

- обов’язок сторін спору у разі, якщо вони не досягнуть його роз­в’язання шляхом застосування будь-якого (будь-яких) мирних засобів, продовжувати намагатись розв’язати спір завдяки іншим узгодженим між ними мирним засобам і невідкладно консульту­ватися з цих питань;

- обов’язок сторін спору та інших держав утримуватися від будь- яких дій, які можуть так загострити становище, що буде постав­лене під загрозу підтримання міжнародного миру і безпеки;

- обов’язок сторін спору та інших держав діяти при розв’язанні спору та щодо будь-яких інших питань, пов’язаних із ним, відпо­відно до цілей і принципів ООН;

- право сторони спору вимагати від іншої сторони та інших дер­жав утримуватися від будь-яких дій, які можуть так загострити становище, що буде поставлене під загрозу підтримання міжна­родного миру і безпеки, а також вимагати діяти при розв’язанні спору відповідно до цілей і принципів ООН;

- обов’язок розв’язувати міжнародні спори згідно з принципом су­веренної рівності держав;

- право вимагати неухильного дотримання принципу суверенної рівності держав при розв’язанні міжнародних спорів;

- обов’язок враховувати інтереси іншої сторони спору;

- право сторони спору вимагати врахування її інтересів при розв’язанні спору;

- обов’язок докладати всіх зусиль для досягнення мирного розв’язання місцевих конфліктів за допомогою регіональних угод або органів державами-учасницями до передання цих спорів до Ради Безпеки ООН;

- право повідомляти про будь-який спір Раду Безпеки або Гене­ральну Асамблею відповідно до Статуту ООН;

- обов’язок у необхідних випадках використовувати можливості ГА ООН і РБ ООН щодо врегулювання спорів та сприяти їх ефек­тивній реалізації.

Принцип мирного розв’язання міжнародних спорів не поширюєть­ся на спори у справах, які належать, по суті, до внутрішньої компетен­ції будь-якої держави; їх розв’язання відповідною державою передбачено принципом невтручання.

6.3.