Висновки
Розділ складається з двох підрозділів, які присвячуються аналізу інтерпретації права людини на компенсацію моральної шкоди відповідно у законодавстві, що діяло в Україні упродовж Х - початку ХХст.
та у радянський період.На підставі аналізу відповідних історичних джерел та наукових праць розглядається історія юридичного закріплення права людини на компенсацію моральної шкоди, починаючи з римського права. Виявлено, що на початках розвитку держави у царині компенсації шкоди діяв принцип таліону, проте з часом законодавець намагається поступово замінити його грошовою компенсацією за “безчестя”. Виплата за “безчестя” була передбачена вже Руською Правдою у випадку заподіяння особистої образи (“обіди”). Образа тлумачилась як «дія, що заподіювала певні матеріальні і моральні збитки».
Подальший розвиток держави призвів наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. до відмови від виплати за “безчестя”. Така ситуація пояснюється багатьма соціально-політичними факторами: по-перше, виплата за “безчестя” виконувала функції заміни кримінального покарання; по-друге, така виплата мала провадитись тільки у визначених випадках, коло яких було дуже вузьким; по-третє, сума виплати була чітко встановлена і диференціювалася залежно від соціального стану потерпілого, а зі зникненням чітких меж між станами така диференціація поступово втратила свій зміст. Вже із запровадженням у Росії Судових Статутів таблиці й такси втратили своє значення для суду, діяльність якого почала базуватись на засадах вільної оцінки та судового угляду. Однак реформа цивільного права у Російській імперії не була доведена до логічного завершення внаслідок зміни політичного режиму після революції 1917р.
У радянській державі право на компенсацію моральної шкоди відкидалось як таке, що суперечило пануючій тоді ідеології, хоча певні теоретичні напрацювання з цього приводу все ж мали місце.
Зокрема у працях Б.С. Утевського, І. Брауде, М.М. Агаркова, а пізніше й М.С. Малеїна, А.М. Бєлякової, М.Я. Шимінової, С.М. Братуся, Ю.Х. Калми- кова для аргументації доцільності компенсації моральної шкоди наводилися наступні основні положення: така компенсація є справедливою, оскільки немайнові права є найбільшим надбанням кожної людини; розширення сфери охоронюваних цивільним правом інтересів громадян і визнання складовою предмета цивільно-правового регулювання і особистих немайнових, не пов’язаних із майновими, відносин викликало необхідність допустити майнову відповідальність і за заподіяння моральної шкоди; чинне тоді законодавство у деяких випадках пов’язувало майнові наслідки з моральними факторами; компенсацію моральної шкоди було передбачено законодавством інших соціалістичних країн; судова практика в СРСР у деяких випадках (незаконне засудження, каліцтво) йшла шляхом задоволення права на компенсацію моральної шкоди. Ці напрацювання радянського періоду поступово готували наукове підгрунтя для суттєвих законодавчих зрушень у напрямку забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди.