Висновки

Розділ складається із трьох підрозділів. У першому з них розгляда­ються поняття і зміст моральної шкоди. Наводиться огляд та аналіз від­повідної наукової літератури, на основі чого було виділено три підхо­ди до розуміння поняття моральної шкоди, які домінують у літературі: соціальний (Б.Т.

У монографії моральна шкода розглядається як така, що складається із двох елементів: соціально-морального та індивідуально-психічного. Моральна шкода - це протиправне приниження (або замах на прини­ження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани. На соціальному рівні вона проявляється як порушення гідності людини, а на особистісному - як негативні психічні процеси і стани.

Наведене розуміння поняття моральної шкоди можна віднести, з де­якою умовністю, до третього підходу. Водночас обгрунтовується необ­хідність дещо розширити зміст складових цього феномена. Так, у роз­виток положення низки міжнародних правових актів про те, що гідність людини є джерелом усіх належних їй прав і свобод, відзначається, що соціальна складова моральної шкоди завжди виникає завжди при по­рушенні людської гідності.

У зв’язку з цим, проведено аналіз монографічної та іншої наукової літератури (праці С.М. Братуся, О.О. Красавчикова, М.С. Малеїна, М.Й. Коржанського, В.Б. Здравомислова, М.А. Придворова, Г.Д. Бандзеладзе, К.Б. Ярошенка та інш.), а також відповідної нормативної бази з метою розкриття змісту поняття гідності. При цьому виявлено два засадничих підходи до розуміння останньої: гідність як один із основних принципів права і гідність як право людини.

У першому аспекті гідність людини інтерпретується як людська, чи антропна, гідність.

Відповідно, гідності може бути завдано шкоди як безпосередньо, так і опосередковано. У першому випадку ушкодження гідності може мати міс­це, коли право на гідність конкретної людини порушується безпосередньо. Опосередковане ж ушкодження антропної гідності може мати місце вна­слідок порушення тих прав людини, що є похідними від такої гідності. В обох випадках, при чому ще й за наявності ознак індивідуально-психічної складової моральної шкоди, може виникати право на її компенсацію.

У другому підрозділі досліджується питання про відмежування мо­ральної шкоди від інших видів шкоди. За основу було взято розуміння поняття шкоди, подане у юридичній літературі (Р.З. Лівшиц, В.В. Лаза- рєв, М.С. Малеїн, К.І. Голубєв, С.В. Наріжний, А.В. Шичанін). На осно­ві проведеного аналізу, шкода розглядається, з одного боку, як порушен­ня суб’єктивного права. З іншого боку, шкода - це також наслідок пору­шення відповідних положень об’єктивного права, яке супроводжується деструктивним впливом на суспільні відносини.

У монографії розглядається неправова шкода та шкода, заподіяна у сфері права. У першому випадку порушуються неправові норми пове­дінки, які фактично склались і діють у суспільстві (неправові соціальні норми), котрими людина не повинна нехтувати, навіть якщо закон її до цього не зобов’язує. Що ж до шкоди, заподіяної у сфері правових відно­син, презюмується, що вона може бути наслідком як правомірних (пра­вомірна шкода), так і неправомірних дій (неправомірна шкода).

Заподіяна людині правомірна шкода може бути матеріальною або ж психічною.

Підкреслено, що поняття «фізична шкода» не співпадає за своїм зміс­том із поняттям «фізичні страждання». Фізичні страждання - це одна із форм прояву індивідуально-психічної сторони моральної шкоди; у той час як шкода фізична - це будь-які негативні зміни в організмі людини, котрі перешкоджають нормальному, з біологічної, фізіологічної, пси­хічної точок зору, проходженню усіх психофізичних процесів людини. Фізична шкода є матеріальною, з природнонаукової точки зору, і, разом із тим, немайновою. Негативні зміни настають в організмі, тобто в ма­теріальній сфері, потерпілого під впливом певних зовнішніх факторів. Такі зміни, у свою чергу, можуть потім призвести до негативних явищ у психічному стані, а також у майні особи.

У третьому підрозділі роботі розглянуто поняття і зміст права лю­дини на компенсацію моральної шкоди. За основу взято індивідуально- психічний аспект моральної шкоди. При цьому, оскільки у юридичній літературі згаданий феномен висвітлений недостатньо чітко, а то й по­верхнево, автори вивчено також літературу з психології (зокрема праці В.І. Войтка, Б.І. Додонова, В.П. Василюка, С.Д. Максименка, В.О. Со- ловієнка, С.Л. Рубінштейна, П.А. М’ясоїда, Г. Сельє та інш.), в якій до­сліджується психічний стан людини.

Як відомо, психічний стан людини - це складне явище, яке є похід­ним від соціальної ситуації, стану психічного здоров’я, змісту, стилю та специфіки діяльності і водночас слугує детермінантою якості психосо- ціального буття. У найзагальнішому вигляді поняття «психічний стан» відображає деяку стабільність у сукупності психічних процесів упро­довж певного часу і поряд із поняттям психічних процесів та психічних властивостей також описує психічне життя людини.

З огляду на це, проведено аналіз пізнавальних, емоційних та вольо­вих процесів у разі заподіяння людині моральної шкоди.

Позитивні емоції можуть, так чи інакше, «згладити», нейтралізувати негативні психічні реакції і стани, зумовлені заподіяним порушенням. Найбільш дієвим засобом у даному випадку бачиться компенсація мо­ральної шкоди, яка (компенсація) здатна бути джерелом, чинником таких емоцій. Компенсація моральної шкоди - це вчинення стосовно людини, котрій завдано такої шкоди порушенням її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гід­ності внаслідок цього порушення.

Уже сам факт захисту законом гідності людини шляхом встановлен­ня обов’язку порушника компенсувати моральну шкоду має позитивний вплив на психічний стан потерпілого, і навпаки - якщо право залишає людину без захисту, то це додатково травмує її психіку. Тому право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподі­яно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов'язку вчини­ти певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслі­док цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забез­печенням виконання зазначеного обов’язку.