Сучасні тенденції трансформації об’єкта та предмета загальнотеоретичної юриспруденції об’єктивно зумовлюють відповідну „реакцію” її концептуально-методологічних досліджень.
Це може проявлятись, зокрема, у формуванні й визначенні змісту нових правових понять або у наповненні існуючих правових понять іншим змістом, а також у їхньому розмежуванні та поділі.
На сьогодні, як відомо, серед основних таких тенденцій відзначають антропологізацію юридичної науки, яка полягає у тому, що „саме людина стає центральним об’єктом загальнотеоретичного праводержавознавства, а її природні правові властивості та закономірності їх державно-юридичного забезпечення поступово перетворюються на найважливішу складову предмета цієї науки” [191, с.39-40]. Тому, видається, аналіз такого поняття як захист права людини та дослідження діяльності, що опосередковує цей процес, становлять один із пріоритетних напрямків розвитку сучасної теорії права.Сьогоднішній етап функціонування вітчизняної юридичної науки відзначається також і концептуальним плюралізмом у пізнанні правових явищ. Попри весь позитив цього явища в соціальних, в тому числі юридичних, науках, воно інколи призводить до доволі суперечливих результатів наукових досліджень, до неузгодженості загальної системи знань та поняттєвого апарату науки, до довільного (щоб не сказати свавільного) застосування термінів.
Мабуть, внаслідок і цих обставин застосування у правовій та загальнополітичній літературі терміна „правозахисна діяльність” останнім часом настільки урізноманітнилось, що у нього, окрім змістовної неоднозначності щодо державно- юридичного (традиційного), уявлення про правозахисну діяльність, імплементуються ще й специфічні значення зі сфери позадержавних процесів, пов’язаних із захистом прав людини. Сформувалась ситуація, коли поняття про достатньо різні за своєю суттю соціальні явища позначаються одним і тим же терміном. З іншого боку, виявлення специфічних проявів одного й того ж явища можуть давати привід для видового поділу поняття, яким це явище відображається.
Враховуючи вищевикладене, існує, на наш погляд, необхідність розглянути саме з концептуально-методологічних позицій загальної теорії права питання про сутність право- захисної діяльності, її співвідношення з „суміжними” різновидами діяльності, з’ясувати її видові прояви.
1.3.1.