Перешкоди у користуванні житлом

Незручності можуть перешкоджати бажаному способу використан­ня житла і володіння ним. Однак, оскільки стаття 8 не згадує загаль­ного права на чисте довкілля, втручання вважається таким, що має місце, лише тоді, коли на людину чиниться серйозний негативний вплив шумом або якимось іншим чинником забруднення^[171].

Отже, викиди, гуркіт тощо можуть бути прирівняні до втручання в приватне життя людини. У справі "Гуерра проти Італії" Європей­ський суд постановив, що серйозне забруднення навколишнього середовища може впливати на добробут людей і заважати їм вико­ристовувати своє житло так, щоб відвернути можливий негативний вплив на приватне й сімейне життя^[172]. У цьому контексті Суд багато­разово зазначав, що стаття 8 ЄКПЛ не лише вимагає від національних державних органів утримуватись від втручань у захищені інтереси, але і зобов’язує їх робити позитивні кроки для забезпечення ефек­тивного захисту таких інтересів. В численних випадках роздільну лінію між обов’язком утримуватись від втручань і обов’язком вживати позитивних заходів не так просто провести, але з точки зору прак­тики розбіжність між ними має невелике значення, бо застосовувані принципи є однаковими. Стаття 8 Конвенції зобов’язує державні органи знаходити справедливу рівновагу між конфліктуючими інте­ресами, тобто між інтересом конкретної особи до захисту її житла та інтересом економічного розвитку громади^[173]. Держава враховує та врівноважує такі інтереси у певних межах розсуду.

Скажімо, у справі "Дубецька та інші проти України" заявники скаржились за статтею 8 Конвенції на те, що держава не захистила їхнє житло та приватне життя від надмірного екологічного забруд­нення, спричиненого виробничою діяльністю певних державних підприємств. Будинки заявників розташовані у с. Сілець Сокальсь- кого району Львівської області недалеко від 2 промислових підпри­ємств — шахти "Візейська" ДП "Львіввугілля" та Центральної ву­гільно-збагачувальної фабрики "Червоноградська" ВАТ "Львівська вугільна компанія".

В результаті численних досліджень, проведених державними та недержавними організаціями, було встановлено, що виробнича діяль­ність цих підприємств мала негативний екологічний вплив на навко­лишнє середовище, включаючи підтоплення, забруднення грунтових вод та повітря, а також просідання ґрунтів.

Заявники постійно скаржились органам державної влади на шкоду, яка завдавалась їхньому здоров’ю та житлу внаслідок екологічного забруднення.

Погоджуючись з наявністю серйозного шкідливого впливу діяль­ності вказаних підприємств на життя заявників, органи державної влади неодноразово приймали рішення про переселення заявників із забрудненої території. Однак жодне таке рішення виконано не було.

Європейський суд встановив порушення статті 8 Конвенції в зв’яз­ку з тим, що держава не надала належного пояснення невжиттю протягом більш ніж 20 років заходів для переселення заявників або вирішення їх ситуації іншим чином^[174].

Це означає, що судді, які постановляють рішення у справах, де особи стверджують про порушення гарантованого статтею 8 права на повагу на житло шляхом створення прикрих для них незруч- ностей, мають у постановлених рішеннях чітко зазначати, як вони врахували наявні розбіжні інтереси. Стосовно цього стаття 8 ЄКПЛ має процесуальний компонент — рішення суду має спиратися на достатні дані, мають бути враховані окремі погляди причетних осіб та повинні існувати засоби процесуального забезпечення.

Стаття 8 Конвенції набуває актуальності не лише тоді, коли заходи чи дії державних органів можуть порушити право на повагу до житла і приватного життя. Стаття 8 також змушує держави забезпечувати адекватний захист від незручностей, які створюються приватними сторонами. Як зазначив Суд у справі "Стаббінгс проти Сполученого Королівства":

"Хоч стаття 8 передусім захищає людину від свавільних втручань державних органів, вона може також означати необхідність вжиття державними органами заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя у сфері взаємин між окремими особами"^[175].

Отже, національним судам треба враховувати положення статті 8 навіть при винесенні рішень у цивільних спорах між приватними сторонами.

9.6.