Ім'я: українське законодавство

Ім’я людини не просто відрізняє її від інших, ім’я — це специфіч­ний знак, емблема, з якою асоціюються зовнішні та внутрішні влас­тивості людини^[81].

Фізична особа має право на ім’я та на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції (части­ни 1 та 2 статті 294 ЦК).

Згідно з словниковим визначенням транскрипція — це:

1. Точне передавання на письмі звуків якоїсь мови або музичних звуків за допомогою умовних літер або спеціальних графічних знаків незалежно від графічних і орфографічних норм, що історично скла­лися в цій мові; система таких літер і знаків.

2. Те саме, що транслітерація^[82]. Транслітерація — заміна літер однієї писемності літерами іншої писемності, незалежно від їхньої вимови^[83].

Практична транскрипція визначається як передача за допомогою засобів звичайної орфографії будь-якої мови, не виходячи за межі її алфавіту, власних імен та деяких інших термінів. Отже, транскрибо­ваний запис прізвища та імені означає такий їх запис за допомогою літер алфавіту української мови, який відтворює прізвище та ім’я відповідно до національної традиції^[84], однак, безумовно, з дотриман­ням вимог правопису, зокрема:

• фонетичних правил правопису слов’янських прізвищ (приклад: передача російського звуку "е", польських "іе", болгарського та серб­ського "е", чеських "е" та "е" після приголосних українською літерою "е"; передача російської "є" буквосполученням "йо" на початку слова та після букв "б", "п", "в", "м", "ф" та через "ьо" в середині слова після приголосних та ін.);

• окреме написання складових частин корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських особових назв (приклад: Кім Ір Сен);

• написання разом тюркських, вірменських та інших особових назв з компонентами "бей", "заде", "огли" й подібних, що вказують на соціальний стан, родинні стосунки (приклад: Турсунзаде, Керогли), та ін.^[85].

Варто зазначити, що запис транскрибованого по батькові не пе­редбачено.

Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (стаття 28 ЦК). Зокрема, по батькові є необов’язковим елементом для осіб, які належать до національних меншин, звичаї яких не перед­бачають цього (стаття 12 Закону України "Про національні меншини в Україні").

Зазвичай право на ім’я реалізується батьками новонародженої ди­тини при її реєстрації в органі РАГС. За статтею 145 CK прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати і батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою, а у разі відсутності згоди — за рішенням суду. Новелою цієї статті є надання батькам права присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ.

Ім’я дитини згідно зі статтею 146 CK визначається за згодою батьків, а якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, — за згодою матері. Цією статтею вперше закріплено право батьків дати дитині 2 імені. Дитина може мати більше 2 імен, якщо таким є звичай на­ціональної меншини, до якої належать батько або мати дитини.

По батькові визначається за іменем батька (особи, зареєстрованої як батько). Відповідно до статті 149 CK змінити по батькові дитини, яка досягла 14 років, можна — у разі зміни батьком свого імені — лише за її згодою.

Прізвище, ім’я та по батькові особи, яка досягла 16 років, можуть бути змінені у порядку, встановленому законом (пункт 1 статті 295 ЦК). До встановлення цього порядку спеціальним законом чинним є Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 915.

14-річна особа має право змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом, за згодою батьків чи одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника (частина 2 статті 295 ЦК).

Прізвище може бути змінене відповідно до закону у зв’язку з реєстрацією шлюбу, розірванням шлюбу чи визнанням його не­дійсним (частина 5 статті 295 ЦК). Прізвище, ім’я та по батькові дитини можуть бути змінені у зв’язку з її усиновленням відповідно до закону (частина 4 статті 295 ЦК).

Характер правовідносин не завжди вимагає індивідуалізації особи за допомогою імені — значна частина цивільних правовідносин може мати місце між анонімними суб’єктами, без документального по­свідчення особи. Відповідно до частини 2 статті 28 ЦК при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, у авторських правовідносинах, виконавській діяль­ності допускається використання псевдоніма, криптоніма, анаграми.

Фізична особа має право використовувати своє ім’я у всіх сферах діяльності, однак використання імені фізичної особи іншими є обме­женим.

Без згоди фізичної особи допускається використання:

• імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяль­ності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали) (частина 3 статті 296 ЦК);

• початкової літери прізвища особи у засобах масової інформації, літературних творах (частина 7 статті 296 ЦК);

• імені фізичної особи, яка вчинила злочин або адміністративне правопорушення у разі набрання законної сили обвинувальним ви­роком суду або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Лише за згодою фізичної особи може бути використано її ім’я в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) (частина 2 статті 296 ЦК), обнародуване ім’я потерпілої від злочину особи (частина 5 статті 296 ЦК), ім’я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін (частина 6 статті 296 ЦК).

3.3.9.