Фізична цілісність та медичне лікування: конвенційні стандарти
У справі "X. та Y. проти Нідерландів" Суд визнав, що приватне життя — це "концепція, яка охоплює фізичну та моральну цілісність особи, включаючи і її статеве життя"[42].
За обставинами цієї справи пані Y., яка була психічно хворою особою і проживала у спеціальній установі для осіб з психічними розладами, була примушена зятем керівниці цієї установи вступити з ним у сексуальні стосунки. На той момент голландське законодавство мало "прогалину", через яку не можна було притягнути кривдника до кримінальної відповідальності за такі дії з психічно неповноцінною особою — згідно з законодавством до поліції мала звернутись безпосередньо сама жертва, якщо їй вже виповнилось 16 років (а в цій справі жертвою була недієздатна 16-річна дівчина, замість якої до поліції із заявою про примушуваннядо статевого зв’язку звернувся її батько, який був її офіційним опікуном). Суд постановив, що оскільки Нідерланди не подбали про створення кримінальної норми, якою заборонялися б сексуальні стосунки з особами, які мали психічні захворювання, всупереч їхній волі, вони тим самим порушили свій обов’язок ефективного захисту приватного життя (див. також п. 7.1. Позитивні зобов’язання). Крім того, Суд зазначив, що відсутність прийнятої кримінальної норми, згідно з якою вступ у сексуальні стосунки з психічно хворою особою визнається злочином, не належить до дискреції (межі власного розсуду) держави.
У справі "Костелло-Робертс проти Сполученого Королівства" Суд заявив, що під сферу застосування статті 8 за певних обставин можуть підпадати тілесні покарання в школі. Директор школи заявника застосував до нього дисциплінарне покарання, тричі вдаривши його по сідницях гімнастичним кедом з гумовою підошвою. Заявник поскаржився на порушення статті 8. Суд заявив, що "виховні методи можуть за певних обставин впливати на право на повагу до приватного життя, але не кожна дія чи захід, які можуть вважатись такими, що завдають шкоди фізичній чи моральній недоторканності особи, обов’язково спричинюють подібне порушення"[43].
Відтак, сфери застосування статті 3 та статті 8 частково накладаються одна на одну, оскільки обидві норми захищають фізичну недоторканність. У справі Бенсаїда Суд заявив, що "практика Суду не виключає, що поводження, яке не досягає ступеня жорстокості за статтею 3, може, тим не менш, становити порушення статті 8 у її аспекті приватного життя у випадках, коли для фізичної та моральної недоторканності особи виникають достатньо негативні наслідки"[44]. Отже, застосування однієї або іншої статті у кожному конкретному випадку буде залежати від тяжкості порушення права[45].
Будь-який вид медичного лікування, навіть невеликого масштабу, спричинює втручання в приватне життя, а відтак, може бути предметом застосування статті 8.
Наприклад, у справі "Y. F. проти Туреччини"[46] йдеться про затримання жінки за підозрою у підтримці терористичної організації. Під час перебування під вартою вона була оглянута гінекологом. Цей огляд був проведений професійно, не наражав жінку на небезпеку та не завдав їй жодної шкоди. Проте на час проведення цього огляду для такого втручання не існувало жодних юридичних підстав, а піддані такому огляду особи не мали у своєму розпорядженні жодних засобів юридичного захисту, якими вони могли б скористатися. Жінка поскаржилась, що огляд був порушенням її права за статтею 8. Турецький уряд стверджував, що огляд був необхідний для того, щоб запобігти неправдивим звинуваченням у сексуальному насильстві під час перебування жінки під вартою.
Суд постановив, що медичний огляд, навіть якщо він був проведений професійно і не завдав особі болі або шкоди, все одно був втручанням у приватне життя підданої огляду особи. Відтак, він був допустимим тільки за наявності юридичних підстав для нього. А оскільки таких підстав не було, Суд дійшов висновку про наявність порушення статті 8.
У справі "Ґласс проти Сполученого Королівства" Суд наголосив, що примусове застосування медичного лікування без згоди особи є втручанням у право на приватне життя за статтею 8.
У цій справі йшлося про те, що дитина із серйозними психічними та фізичними вадами була піддана лікуванню із застосуванням певних медикаментів всупереч чітко висловленій волі її матері. Оскільки Суд не виявив достатніх підстав для такого втручання, він дійшов висновку про наявність порушення статті 8[47].У справі "Сток проти Німеччини" Суд знову повторив свої висновки про те, що застосування медикаментів всупереч волі пацієнта є порушенням права на приватне життя. За обставинами цієї справи заявницю за рішенням суду було поміщено до психіатричного відділення, де лікарі застосовували до неї медикаменти всупереч її волі[48] (про положення щодо позитивних зобов’язань, які є похідними від вимоги про повагу до приватного життя у зв’язку з медичним лікуванням, див. далі у п. 3.3).
Право на приватне життя охоплює не тільки фізичну цілісність, але й психічне здоров’я. У справі Бенсаїда Суд наголосив, що "психічне здоров’я також має розглядатися як суттєва частина приватного життя, пов’язана з повагою до моральної цілісності"[49]. За обставинами цієї справи заявник стверджував, що його депортація до Алжиру матиме негативні наслідки для його психічного здоров’я, оскільки він не матиме можливості отримати необхідні медикаменти та лікування. Визнавши, що погіршення стану психічного здоров’я може тягти сумніви щодо дотримання норм статті 8, Суд дійшов висновку про відсутність у цій конкретній справі достатніх доказів того, що таке погіршення може мати місце. У справі "Ворва проти Польщі" Суд дійшов висновку про те, що судовий наказ про проходження особою психіатричної експертизи є порушенням права на повагу до приватного життя за статтею 8[50].
3.3.2.