Лекція № 3. Сутність та структура грошової системи. Інфляція та грошові реформи

План

1. Грошова система: поняття, види та елементи.

2. Види грошових знаків. Валюта

3. Закон грошового обігу ринкової економіки

4. Інфляція: поняття, фактори, що впливають на неї

5.

6. Форми і методи стабілізації грошового обігу

1. Грошова система – історично сформована в кожній країні і законодавчо установлена форма організації грошового обігу. Грошова система містить у собі грошові знаки країни, грошові одиниці, порядок емісії і форми обертання грошей країни.

В залежності від виду грошей (гроші як товар, що виконує роль загального еквіваленту, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:

1) система металевого обертання, що базується на дійсних грошах (срібло, золото), які виконують усі п\'ять функцій, а банкноти, що утворюються, безперешкодно обмінюються на дійсні гроші;

2) система паперово-кредитного обертання, при якій дійсні гроші витісняються знаками вартості, а в обертанні знаходяться паперові (казначейські векселі) або кредитні гроші.

При системі металевого грошового обігу виділяють два види грошових систем: біметалізм і монометалізм – у залежності від того, скільки металу прийнято як загальний еквівалент і базу грошового обігу.

Біметалізм – грошова система, при якій роль загального еквівалента закріплена за двома металами (сріблом і золотом). Передбачалося вільне карбування монет із двох металів і їхнє необмежене обертання. На ринку встановлювалися дві ціни на один товар. Ця система існувала в XVI-XVIII вв., а в ряді країн Західної Європи діяла до XIX в.

Наявність двох металів у ролі загального еквівалента вступило в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, що здійснює вимір вартості всіх товарів. Ця система не забезпечувала стійкості грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів приводило до коливання цін на товари.

Монометалізм – грошова система, при якій один метал (срібло або золото) служить загальним еквівалентом. При цій системі функціонують монети з одного дорогоцінного металу. Срібний монометалізм існував в Росії (1843-1852 рр.), Індії (1852-1893 рр.), Китаю (до 1935 р.). У Росії золоте обертання стало діяти з 1897 р.

Сучасні грошові системи різних країн, незважаючи на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони містять у собі наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей, що є законним платіжним засобом; емісійну систему і державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця – встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що служить для порівняння і вираження цін усіх товарів і послуг.

Гривня – це грошова і вагова одиниця Київської Русі часів Ярослава Мудрого. Вага гривні приблизно дорівнює фунту срібла. Назва йде від назви обручу з золота які самостійно вступали в обіг. Це послужило підставою для найменування грошової одиниці – рубль. У 1991 р. після проголошення незалежності, виходячи з тисячолітньої традиції утворення української держави, Верховна Рада України прийняла рішення назвати гривнею грошову одиницю в Україні.

Масштаб цін – засіб вираження вартості в грошових одиницях, що базується на фіксованій державою ваговій кількості грошового металу в грошовій одиниці. Звичайно при утворенні нових грошових систем, проведенні грошових реформ, девальваціях і ревальваціях законодавчим актом держава встановлювала і золотий зміст грошової одиниці, що було важливим елементом системи ціноутворення в країні. Наприклад, при деномінації рубля в 1961 р. його золотий вміст був встановлений у 0,987412 гр. чистого золота, хоча розмін випущених грошових знаків на золото не відбувався. До речі, зараз жодна країна світу не розмінює грошові знаки на золото. У країнах, де золотий вміст грошових одиниць юридично зберігся, він втратив економічний зміст.

Емісійна система – законодавчо встановлений порядок випуску і обертання грошових знаків.

2. В сучасних умовах усі грошові знаки, що випускаються державою, обов\'язкові до прийому до погашення боргу на території даної країни. Виділяються наступні види грошових знаків: банківські (банкноти) і казначейські білети, розмінна монета.

Банківські білети, що є в даний час основним видом грошових знаків, випускаються в обіг центральними емісійними банками країни.

Казначейські білети – паперові гроші, що випускаються спеціальним органом Міністерства фінансів – казначейством для фінансового забезпечення державних витрат; попадають в оборот при бюджетній емісії.

Монета – злиток металу, що має встановлену законом форму, вагу, зміст металу, певне зображення і написи, включаючи номінал вартості. Використовується як засіб обігу або платежу; випускається для зручності обслуговування роздрібного обороту.

Валюта – грошова одиниця країни, що використовується для виміру величини вартості товарів і послуг. В залежності від країни–емітента валютних засобів валюта поділяється на іноземну і національну; в залежності від режиму використання – на конвертовану і неконвертовану, в залежності від сфери і цілей використання – на валюту платежу, валюту клірингу, валюту ціни, валюту операцій і т.д.

3. Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів і послуг, нетоварні платежі і розрахунки.

Грошовий обіг не є простим повторенням обороту товарів, а підкоряється специфічному економічному Закону, що відкрив Карл Маркс. Сутність Закону грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду часу в обігу повинна знаходитися лише певна маса грошей, яка повинна відповідати товарній масі при відповідному рівні цін.

Кількість грошей, необхідних для обігу визначається по формулі:

де Д – кількість грошей, необхідних для обігу,

Р - сума цін товарів, що підлягають реалізації,

К - сума цін товарів, проданих у кредит,

П - платежі, термін оплати по яких наступив,

ВП - платежі, що взаємно гасяться

Со - швидкість обороту однієї грошової одиниці

Тобто суть цього Закону може бути виражена рівністю:

фактична маса грошей у обігу “=” масі грошей, об\'єктивно необхідній для обігу

Якщо фактична маса грошей у обігу перевищує об\'єктивно необхідну для потреб економіки країни, виходить, в обороті з\'явилися зайві гроші.

4. Інфляція – процес знецінювання паперових грошей унаслідок їхнього надмірного випуску в обіг в порівнянні з потребою. Термін інфляція означає «здуття», оскільки супроводжується ростом цін, зниженням життєвого рівня населення, падінням курсу національної валюти.

Сучасній інфляції властивий ряд особливостей: якщо раніше вона мала локальний, періодичний характер, то зараз – повсюдний, всеохоплюючий і хронічний.

Сучасна інфляція підпадає під вплив грошових і негрошових факторів.

До 1-ої групи відносяться фактори, що призводять до перевищення грошового попиту над товарними пропозиціями, у результаті чого відбувається порушення вимог Закону грошового обігу. 2-я група поєднує фактори, що призводять до первісного росту витрат і цін товарів, підтримуваному наступним підтягуванням грошової маси до їх зрослого рівня.

Обидві групи факторів взаємодіють, викликаючи ріст цін на товари та послуги або інфляцію.

5. У міжнародній практиці в залежності від середньорічного темпу приросту цін прийнятий розподіл інфляції на три види:

1) повзуча – коли темп знецінювання грошей складає 5-10 % у рік;

2) галопуюча – 10-50% (іноді до 100%);

3) гіперінфляція – понад 100%.

Для промислово розвитих країн характерна повзуча інфляція, у країнах, що розвиваються, переважають галопуюча і гіперінфляція.

6. Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

По закінченні війн і революцій стабілізація грошового обігу як один з найважливіших способів відновлення економіки проводилася за допомогою:

- нуліфікації – оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти;

- ревальвації – зміни масштабу цін убік підвищення золотого вмісту національної грошової одиниці;

- девальвації - зміни масштабу цін убік зменшення золотого вмісту національної грошової одиниці;

- деномінації – процесу обміну старих грошових купюр на нові з істотно зменшеним номіналом, цей метод ще називають «метод закреслювання нулів».

Наприклад, у 1961 р. «старі» гроші в СРСР протягом декількох тижнів через пункти обміну були замінені на «нові» таким чином, що 10 «старим» рублям відповідав 1 «новий» рубль. Завдяки деномінації вдається значно скоротити число грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу й у ряді випадків спростити розрахунки готівкою. Разом з тим проведення деномінація потребує витрат на її здійснення, підриває довіру людей до грошей, національної валюти.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів для державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Основними лініями антиінфляційної політики є: дефляційна політика (або регулювання попиту) і політика доходів.

Дефляційна політика – це методи обмеження грошового попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зниження державних витрат, підвищення процентної ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси і т.д. Особливість дії дефляційної політики полягає в тім, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного росту і навіть кризові явища.

Політика доходів припускає рівнобіжний контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їхнього заморожування або встановлення меж їхнього росту.

Варіанти антиінфляційної політики вибираються в залежності від пріоритетів. Якщо ставиться мета стримати економічний ріст, то проводиться дефляційна політика, якщо ж передбачається стимулювання економічного росту то перевага віддається політиці доходів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яку ціну, то паралельно використовуються обидва методи антиінфляційної політики.

Індексація означає компенсацію витрат у результаті знецінення грошей.