<<
>>

2.1. Форми грошей та їх характеристика.

Протягом сторіч постійно змінювалися форма й зміст грошей і сьогоднішній їхній стан не є завершальною фазою.

У своїй еволюції гроші виступали в таких формах: товарні гроші; металеві гроші; символічні (паперові) гроші; кредитні й кредитно–електронні гроші.

Вперше як спосіб обміну гроші з’явилися в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали предмети першої необхідності: худоба, зерно, сіль, хутро й інші товари. Як правило, загальним еквівалентом тоді був найбільш ходовий і, одночасно, найбільш коштовний для регіонального ринку товар.

В міру розширення й поглиблення товарно–грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші повинні бути одночасно однорідними, портативними, економічно подільними і тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші (товарні) не відповідали цим умовам. На їхнє місце ринок висунув різні метали, серед них золото й срібло. З’явилися металеві гроші. Ці гроші мали цінність самі по собі, не потрібно було, щоб уряд гарантував їхню вартість. Вони мали власну вартість і не підлягали знецінюванню. Спочатку металеві гроші застосовувалися у вигляді злитків срібла чи золота, а потім у формі монети.

Держави стали виготовляти злитки металу встановленої ваги й проби і засвідчувати їх своїм штампом. Ці злитки назвали монетами.

Золоті і срібні монети ще називаються повноцінними грошима.

Це означає, що вони мають власну вартість і не підлягають знецінюванню. При наявності повноцінних грошей у обігу в кількості, що перевищує дійсну потребу, вони вилучаються з обігу і перетворюються в скарби. Тим самим, золоті монети здатні гнучко пристосовуватися до потреб обороту без збитку для власника цих грошей. За таких умов не виникає необхідності в регулюванні маси грошей у звертанні відповідно до потреб обороту, що характерно для паперових грошей.

Монета з’явилася в III ст. до н.е., після закріплення ролі грошей за металами.

Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все ж таки не була позбавлена істотних недоліків.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не здійснювати проби металу, найвідоміші купці ставили на зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб’єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки називалися монетами.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу із власною субстанціональною вартістю. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт.

На початку існування монет суб’єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Особливо часто такі вимоги ставилися, коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб’єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, яка ускладнювала підробку монет, підвищилася довіра до монети, яка стала прийматися до рахунків без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найпоширенішими були круглі.

В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялись із золота з невеликою домішкою (для міцності) інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10%.

Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб’єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона також розвивалась і змінювалася.

На території України за різних часів в обігу використовувалися такі монети: гривня, карбованець, шаг.

Назва “монета” походить від першого монетного двору, що був відкритий у Римі при храмі Юнони–Монети в IІI ст. до н. е.

Гривня – це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що використовувалася за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Однак реальна вартість цих менших від гривні грошових одиниць незрозуміла. Гривня була золотою і срібною, срібна — вдвічі важчою. Золота гривня в Києві поділялася на 72 золотники, а в Новгороді – на 96. Один золотник містив 4,2 г. золота. У XII ст. застосовували гривню кун (еквівалент цінного хутра або чужої монети). Золота гривня дорівнювала 50 гривням кун, а срібна — 7,5 гривні кун.

Карбованець з’явився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г. срібла. Карбованець поділявся на 100 копійок, або 200 шагів чи 400 півшагів. З кінця XVIII ст. вага срібла в одному карбованці дорівнювала 18 г. срібла. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924 р. лише частково срібні і щораз зі зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950 р. курс карбованця обчислювали відносно золота (0,222168 г), а з 1 січня 1961 р. було збільшено вартість до 0,987412 г. Назву “карбованець” у сучасній Україні тлумачать від карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.

Новий етап у розвитку монети як форми повноцінних грошей пов’язаний із виникненням білонної, чи розмінної, монети. На визначеному етапі розвитку грошей у обігу з’явилася білонна монета, тобто розмінна монета. Білонна монета функціонує у обігу як своєрідні знаки вартості повноцінних монет.

Держава додає їм своїм рішенням силу законного засобу платежу. Головна їх відмінність від повноцінних грошей (золотих і срібних монет) полягає в тому, що вона карбувалася не з дорогоцінного металу, а отже є неповноцінними (символічними) грошима. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Неповноцінна монета і дотепер успішно використовується у всіх країнах. З дорогоцінних металів періодично карбують монети в даний час тільки до ювілейних дат, які у обігу не знаходяться. Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може з певних причин відхилятися від реальної вартості. Від тривалого обігу монети зношуються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати у своїй номінальній вартості, успішно виконуючи основні функції. І це може продовжуватися доти, доки ціни на товари залишаються незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монет. Можливість відхилення номінальної вартості золотих монет від їхньої реальної вартості здавна помічена суб’єктами ринку і широко використовувалася в інтересах тих, хто карбував монети. На цій можливості базувалося карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще з давніх часів. Проте й держави нерідко випускали в обіг неповноцінні (фальшиві) монети з метою поліпшення фінансового становища своєї скарбниці чи в інтересах певних класів та окремих соціальних груп населення. Якраз заради цього всі держави із самого початку свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.

Розмінна монета карбувалася спочатку з дорогоцінних металів, а згодом зі сплавів звичайних металів. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Монетний дохід (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними витратами на їх виготовлення. Карбування білонної монети відповідало вимогам економічності грошового обігу. Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, як повноцінні монети були вилучені з обігу.

Нині в усіх країнах світу карбують тільки неповноцінні розмінні монети. З дорогоцінних металів держави періодично карбують тільки ювілейні та меморіальні монети, які у загальний обіг не надходять.

Білонні монети відносяться до символічних грошей.

Однак повноцінні монети мали недоліки: дорожнеча використання; зношуваність монет і зміна їхньої ваги; ріст потреби в золотих монетах відбувався швидше ніж його видобуток. У зв’язку із відзначеними недоліками золото поступово перестали використовувати як метал для виготовлення грошей. В обігу стали використовувати грошові знаки із золотих монет, у тому числі паперові і кредитні гроші.

Паперові гроші – це знаки повноцінних грошей, випущених державою в обіг. Вони наділені примусовим курсом і заміняють повноцінні гроші у функціях засобів платежу та обігу. Паперові гроші обов’язкові до прийому для платежів, у тому числі за товари, роботи, послуги й ін. Паперові гроші не мають власної вартості, тому їх ще називають “символічними” грошима. До паперових грошей відносяться: банківські білети та казначейські білети. Паперові гроші і білонна монета створюють готівку.

Перші паперові гроші були випущені в Китаї ще в ХІІІ сторіччі. У Європі вони з’явилися значно пізніше: у Франції їхня емісія почалася в 1716 році; в Англії – наприкінці ХVІІІ століття; у Росії перші асигнації з’явилися в 1769 році.

Паперові гроші стали обслуговувати обіг тільки як виразники мінової вартості. Однак вони значно спростили обіг, зробили його більш гнучким і економічним.

Важливою особливістю паперових грошей є їхня нестійкість і постійне знецінювання, що зумовлено наступними причинами: відсутністю власної вартості, недовірою до держави як до емітента паперових грошей, дефіцитом державного бюджету й незбалансованістю платіжного балансу країни.

Кредитні гроші – це неповноцінні гроші, що виникли на основі кредитних відносин.

Кредитні гроші, як і інші форми вартості, виникли стихійно внаслідок подальшого розвитку товарно–грошового обороту.

По своїй природі кредитні гроші є знаками вартості, а за формою – паперовими, однак їхній оборот має ряд специфічних законів. Це боргові зобов’язання різних суб’єктів господарської діяльності.

Кредитні гроші історично пройшли наступну еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні й електронні гроші.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи, вексель — письмове боргове зобов’язання, що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка видала вексель (або її поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Векселі бувають двох видів — простий і переказний (тратта). Простий вексель виписується боржником на ім’я кредитора із зобов’язанням виплатити йому у визначений строк певну суму. Використовується він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Особа, яка пред’явила простий вексель, є одночасно векселедавцем і боржником. Тому такий вексель виписує та підписує боржник. Векселедавець переказного векселя (трасант) і платник, який приймає цей вексель (трасат), — окремі юридичні особи. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора – трасанта мав платіжну силу, боржник–трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя і векселедавець простого є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін. Вони ще називаються “боржниками першого порядку”.

Власник векселя може запропонувати вексель своїм кредиторам для оплати їм боргів чи купівлі товарів. Імовірність прийняття векселя тим вища, чим вища довіра до економічного становища боржника за векселем. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, який називається індосаментом. З кожним наступним індосаментом підвищується гарантія оплати векселя і його здатність до оборотності, оскільки вимога оплати буде ставитися до кожного наступного індосанта, якщо попередній виявився неспроможним оплатити вексель. Створюється солідарна відповідальність усіх осіб, які поставили на ньому свої підписи. Кількість передавальних надписів на векселі відображає кількість його оборотів, тобто ту “роботу”, яку вексель виконав в обігу як гроші та характеризує рівень його ліквідності.

Кредитор за векселем може використати його також для одержання позички в банку, якщо йому потрібні гроші для платежів, за якими він не може розрахуватися векселем, а також для одержання від боржника грошей за векселем у зазначений у ньому строк.

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комерційні векселі виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в оборот і забезпечує йому певну мінову вартість, за якою він сам здійснює оборот. Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій, їх призначення – залучити в оборот додаткові грошові кошти через одержання позички. Якщо фінансові векселі виписуються на підставі взаємної домовленості двох осіб про обмін фінансовими векселями, вони називаються приятельськими. Казначейські векселі – це векселі, які виписує держава (казначейство) для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.

Випуск фінансових векселів не пов’язаний з реальними товарними операціями, тому надмірне зростання його призводить до виникнення в обігу зайвих грошей в інших формах, зокрема, банкнот чи депозитних грошей, що підриває сталість їх вартості.

Вексель, що виник в умовах обігу повноцінних грошей, не міг скільки–небудь відчутно замінити їх в обігу. Цьому заважала сама специфіка векселя як приватного боргового знака. Його виникнення, номінал, емітент тощо мали стохастичний і обмежений характер. З розвитком ринку дедалі гостріше відчувалася потреба в універсальному кредитному засобі обігу, у відповідь на яку виникла банкнота. Банки на основі кредитних операцій стали випускати замість векселів свої зобов’язання – банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний та купівельний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Банкнота — в широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі її розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично “класична” банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов’язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись до платежів нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули чітко встановленої форми й абстрактності і стали надовго затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за ними золота. Ця обставина дала змогу банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Непокриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія “класичної” банкноти.

Характерними ознаками “класичної” банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебувають у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота – суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Вона на відміну від векселя є безстроковим зобов’язанням, не пов’язаним з конкретною торговою операцією. Банкноти можуть випускатися в будь–яких купюрах і перебувати в обігу будь–який строк, що дає можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами. Вказані переваги надали банкноті особливої якості – загальної оборотності, якої не має вексель.

Подвійне забезпечення “класичної” банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позички під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а після оплати векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безперечністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв’язку з торговими операціями забезпечував погодженість випуску банкнот із реальними потребами обігу – в міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався, і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обігу. Це зумовлювалося цілою низкою обставин: дисконтом фінансових векселів, у тому числі казначейських; зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот, унаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків погашення векселів та ін. У всіх цих випадках виникала загроза появи зайвих банкнот в обігу та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві для обігу банкноти пред’являлися в банк для обміну на золото.

Період “класичної” банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929 – 1933 рр.

Чек — документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явникові (чекоодержувачеві).

Чек, як і банкнота, виник із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек, іменується трасантом, а банк – трасатом. Чек виписується на пред’явника або згідно з наказом на іменного бенефіціара.

Чек може бути: іменним – виписаним певній особі без права передачі; ордерним – виписаним на певну особу із обов’язковим застереженням про наказ оплатити; пред’явницьким – без зазначення найменування одержувача; зазначена сума виплачується пред’явникові чека.

У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек). Акцептований чек – це чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, засобом обігу й платежу і формою безготівкових розрахунків.

Незважаючи на спільність походження, чек істотно відрізняється від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець справді має вклад у банку і що банк обов’язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Чек може бути використаний кількома способами:

1. Сам чекодавець може одержати за ним у банку гроші готівкою.

2. Чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, і ця друга особа (чекоодержувач) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на свій рахунок.

3. Чекоодержувач передає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або погашення їй своїх боргів, а ця особа подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на свій рахунок, або ж передає чек четвертій особі з тих самих причин, із яких вона сама його одержала.

Такі передачі чека істотно різняться між собою за роллю і місцем у грошовому обігу. У першій та другій операціях чек є лише технічним засобом, за допомогою якого приводяться в рух готівкові чи безготівкові гроші як засіб обігу або платежу. Сам чек цих функцій грошей не виконує і не збільшує їх маси в обігу. Тільки в третій операції чек безпосередньо включається в обіг, виконує функції засобу обігу чи платежу і збільшує масу грошей в обігу.

Отже, далеко не всі чекові операції передбачають участь чеків у грошовому обігу. Зокрема, в СРСР законодавство забороняло держателю чека передавати його третій особі та зобов’язувало здавати в банк для зарахування суми чека на його рахунок, тобто чек узагалі не брав участі у грошовому обігу і використовувався як технічний засіб безготівкових розрахунків.

Коли чек безпосередньо здійснює обіг, виконуючи функції грошей, він не має жодних переваг перед банкнотою і навіть багато в чому поступається їй. Тому чек не набув широкого застосування, але як технічний засіб обслуговування обігу депозитних грошей (безготівкових розрахунків) має певні переваги перед іншими технічними засобами і в зв’язку з цим широко використовується в банківській практиці. У країнах із ринковою економікою розрахунки чеками – найпоширеніша форма безготівкових розрахунків.

Зведення ролі чека переважно до технічної функції обслуговування поточних рахунків визначило обмеженість перспектив його використання. Чекові операції пов’язані з такими незручностями, як їх виписування, акцептування в банку, доставка в банк для сплати тощо. Тому з кінця 50–х років у країнах із високорозвинутим грошовим господарством розпочалися пошуки досконаліших інструментів обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках. Альтернативою чекової книжки стала кредитна картка.

Усі розглянуті вище платіжні засоби широко й успішно застосовуються в країнах із розвинутою ринковою економікою. У країнах із перехідною економікою, до яких належить Україна, деякі з них використовуються рідко або взагалі не використовуються. Це стосується, насамперед, “товарних грошей” – векселів і чеків, оскільки для застосування ще не створені достатні передумови. По–перше, ще не сформувався значний прошарок економічно міцних, стійких комерційних структур, зобов’язання яких могли б користуватися високою довірою ринку. По–друге, в країні не створені достатні правові та інституційні передумови для того, щоб примусити комерційні структури виконувати свої зобов’язання. По–третє, не сформувалася система страхування втрат від невиконання боржниками своїх зобов’язань.

Кредитна картка – це засіб платежу, що замінює готівку і чеки, а також дає власникові можливість отримати в банку короткострокову позичку. Вона застосовується у роздрібному товарному обороті та сфері послуг. Багато споживачів користуються дебетовими картками, зокрема для здійснення електронних переказів грошей з одного рахунку на інший. Наприклад, більшість працівників отримують зарплату з допомогою електронного переказу грошей із рахунку роботодавця на рахунок працюючого. У світовій практиці зараз використовуються “багатофункціональні” картки. Вони забезпечили доступ до автоматичних касових апаратів. Через них можна не тільки вкласти або зняти гроші готівкою з особистого рахунку, а й простежити за рухом та залишком коштів на рахунку. Такі картки дають змогу власникові здійснити платіж, замовити чекову книжку, віддати розпорядження про здійснення операцій на біржі тощо. Сьогодні картки з магнітною стрічкою замінюються на надійніші картки з мікросхемою.

Депозитні гроші — це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових вони не мають речового вираження й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках — “абстрактні гроші”. На основі депозитів виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі готівки, тобто через переказ або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише завдяки високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою або переказати в будь–який пункт ринку, і йому гарантується повне їх збереження.

Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило б управління грошовим оборотом тощо. Усіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Крім указаних переваг, депозитні гроші мають і певні недоліки. Зокрема, ця форма грошей містить у собі певні незручності щодо здійснення платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і подавати їх щоразу у банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки виявляються у сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей закритий. Тому життя обумовило появу нової форми грошей – електронної.

Електронні гроші – абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом – це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню у сфері безготівкових розрахунків найновіших комп’ютерів і сучасних систем зв’язку. За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей.

Основні компоненти системи функціонування електронних грошей – це електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати–касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що перебувають на банківських рахунках, але не заміняють їх. Справді, з допомогою електронних грошей здійснюється платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грішми.

Електронні гроші широко застосовуються в усіх розвинутих країнах. Банки України також багато уваги приділяють упровадженню нових банківських технологій, у тому числі введенню в обіг електронних грошей, магнітних карток для безготівкових розрахунків клієнтів за придбані ними товари та надані послуги. Банківське обслуговування платіжного обороту на електронній основі значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, прискорило їх обіг, створило зручності для платників.

Контрольні питання

1. Які існують форми грошей?

2. Які гроші називають товарними?

3. Які існують види паперових грошей?

4. Які гроші називають неповноцінними?

5. Що таке “білонна монета”?

6. Які гроші називають “символічними” і чому?

7. Чим паперові гроші відрізняються від кредитних?

<< | >>
Источник: Невідомий. ГРОШІ ТА КРЕДИТ. Курс лекцій. 0000

Еще по теме 2.1. Форми грошей та їх характеристика.:

  1. 3. Розвиток обміну та виникнення грошей. Суть і функції грошей. Закони грошового обігу.
  2. § 4. Суть та значення грошей в суспільному розвитку
  3. 1.2 Зміст навчальної дисципліни «Гроші та кредит»
  4. Програмні питання з дисципліни “Гроші та кредит”
  5. Лекція № 4. Кредит як економічна категорія, його форми
  6. Форми грошей, причини та механізм їх еволюції.
  7. 2.1. Форми грошей та їх характеристика.
  8. Форми грошей, причини та механізм їх еволюції
  9. Форми грошей
  10. ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ з дисципліни “ГРОШІ ТА КРЕДИТ”
  11. 25. Еволюція форм грошей.
  12. 27. Концепції походження грошей та форми їх вартості.
  13. 2. ПРОГРАМА КУРСУ «ГРОШІ ТА КРЕДИТ»
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -