7.1. Склад позикового капіталу та оцінка вартості його залучення

До складу позикового капіталу корпорації включа­ють:

1) короткострокові кредити та позики;

2) довгострокові кредити й позики;

3) кредиторську заборгованість (виступає у формі залуче­них коштів).

Короткострокові кредити і позики є джерелом покриття оборотних активів. Короткостроковою вважається заборгова­ність за одержаними кредитами й позиками, строк погашен­ня якої згідно з умовами договору не перевищує 12 місяців.

Довгостроковий позиковий капітал (у формі кредитів і позик) спрямовується на фінансування необоротних (капіталь­них) і частини оборотних активів. Довгострокові кредити і по­зики показують у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов\'язання зі строком погашення більше 12 місяців після звітної дати.

Порівняно з фінансуванням через позики, що залучають з фондового ринку (емісія корпоративних облігацій), викорис­тання довгострокових кредитів забезпечує позичаль­нику такі переваги:

1) відпадають витрати на друкування документарних емі­сійних цінних паперів, їх розміщення, оплату послуг фінансо­вих посередників;

2) правові відносини між; позичальником і кредитором ві­домі небагатьом особам;

3) умови надання кредиту визначаються партнерами по коленій кредитній угоді;

4) зменшується строк між: поданням заяви і одержанням кредиту від банку порівняно з надходженням коштів з фон­дового ринку.

Різноманітність джерел і умов надання позикового капіталу у формі банківських кредитів передбачає необхідність порівня­льної оцінки ефективності формування позикових коштів.

Вартість банківського кредиту визначають на основі про­центної ставки («ціни кредиту»), яка формує основні видатки позичальника з обслуговування боргу.

Ця ставка в процесі оцінки потребує ряд уточнень. Вона має бути:

- збільшена на розмір інших витрат позичальника, зумов­лених кредитною угодою (наприклад страхування кредиту за рахунок позичальника);

- знижена на ставку податку на прибуток з метою відобра­ження реальних витрат позичальника з залучення кредиту.

З урахуванням цих положень вартість позикового ка­піталу у формі банківського кредиту визначають за фор­мулою:

Сп - ставка процента за банківський кредит, %; Пп - ставка податку на прибуток, долі одиниці; РВбк - рівень витрат позичальника з залучення банківсь­кого кредиту в його сумі, долі одиниці.

Приклад. Сп = 27,5%; Пп = 0,25; РВБк = 0,02.

Розв\'язання

Політика залучення, банківського кредиту включає такі основні етапи:

1) визначення цілей використання банківського кредиту;

2) оцінка співвідношення між; короткостроковим і довго­строковим кредитом (з урахуванням альтернативних форм залучення позикового капіталу: комерційного кредиту, небан-ківських позик);

3) вивчення й оцінка комерційних банків - потенційних кредиторів позичальника (таку оцінку проводять за приваб­ливістю кредитної політики банку для позичальника);

4) зіставлення умов можливого залучення окремих видів кредитів у різних банках.

Для вирішення питання про вибір банку-кредитора необхідно враховувати такі фактори:

- загальну характеристику банку: склад засновників, орга­нізаційно-правову форму, цілі й політику банку на ринку по­зикового капіталу, контингент його клієнтів тощо;

- результати діяльності банку за останній рік: розмір влас­ного капіталу, позиції на фінансовому ринку, фінансову стій­кість і ін.);

- якість і різноманітність послуг, які надає банк та тощо. Для позичальника важливе значення мають такі

параметри:

- швидкість здійснення розрахункових операцій;

- можливість одержання недорогих кредитів;

- мінімізація витрат на відкриття розрахункових, валют­них і спеціальних рахунків і якість їх обслуговування;

- можливість вигідного вкладання свого капіталу тощо.