5.3. Середньозважена і гранична вартість капіталу
Капітал корпорації формується з внутрішніх і зовнішніх грошових фондів.
Внутрішні фонди створюються за рахунок грошових потоків від операційної діяльності, а також продажу частини активів.
Чистий грошовий потік (net cash flow) дорівнює сумі чистого прибутку і амортизації. Частина цих грошей (за вирахуванням сплачених грошима дивідендів) є джерелом інвестицій в необоротні та оборотні активи. Зовнішні грошові фонди залучаються шляхом емісії нових акцій (збільшення власного капіталу), а також; у вигляді різних форм позик (емісія облігацій, кредити банків). Основна роль у фінансовому розвитку корпорації належить внутрішнім джерелам. Проте зміцнення фінансового становища корпорації, підвищення її можливостей щодо самофінансування розширює також можливості фінансування за рахунок зовнішніх грошових фондів. Порівняно з невеликими і середніми корпораціями, які мають обмежені можливості щодо додаткового зовнішнього фінансування, великі є активними учасниками первинного фінансового ринку, на якому отримують додатковий власний і позиковий капітал.Обираючи шляхи додаткового зовнішнього фінансування, слід брати до уваги як фінансові, так і організаційно-управлінські чинники.
Фінансові чинники, що впливають на вибір джерел фінансування:
• різна ціна капіталу, що залучається з різних джерел;
• додаткові витрати, пов\'язані з емісією корпоративних цінних паперів;
• межа зростання частки позикового капіталу, зумовлена ризиком втрати платоспроможності;
• несприятлива кон\'юнктура фондового ринку для розміщення цінних паперів у певному періоді.
Організаційно-управлінські чинники:
• розпорошення права власності при появі нових акціонерів;
• загроза переходу контролю за компанією до іншої.
У вкладанні капіталу в корпоративні цінні папери беруть участь дві сторони: інвестор і емітент. Інвестор розраховує необхідну ставку прибутку, який має принести вкладений капітал, і, відповідно, скільки варто заплатити за певний цінний папір, тобто яка розрахункова (теоретична) вартість (ціна) цього паперу PV.
Розрахункові ціни, що визначаються за допомогою різних моделей, зокрема САРМ та АРМ* - це, як уже зазначалося, внутрішні ціни. У конкретний час вони можуть відрізнятися від реальних ринкових цін. У цей час інвестор і виявляє «недооцінені» акції (ринкова їх ціна нижча за розрахункову), які необхідно купувати, і «переоцінені» акції (ринкова ціна яких вища за розрахункову), які потрібно продавати.Приклад. Акції з р = 1,2 продаються за 50 дол. кожна. Поточний дивіденд становить 2,5 дол. Компанія-емітент розвивається стабільно, тому передбачається, що через рік акція коштуватиме 54 дол. Безпечна ставка Rf = 7%, середня ринкова ставка Кт = 14%. Яка очікувана та необхідна ставка доходу за цими акціями? Чи варто їх купувати?
Розв\'язання
![]() |
| Необхідну ставку доходу визначаємо, використовуючи цінову модель капітальних активів (САРМ): |
Розраховуємо очікувану ставку доходу за формулою (4.9):
де Rf - безпечна ставка (за безпечну ставку беруть ставку доходу за практично безризикованими цінними паперами);
Km - середня дохідність ринку.
Р - ступінь систематичного ринкового ризику.
Якщо коефіцієнт акцій компанії р = 1, це означає, що їх курс коливається так само, як і середньо ринковий. Значення р > 1 означає, що ризик акцій вищий від середньо ринкового, і навпаки.
Відомі рейтингові агентства у США розраховують і публікують коефіцієнти р для тисяч компаній, що являють собою коваріацію* акцій відносно ринку.
Знаючи коефіцієнт цінних паперів р, можна формувати портфель цінних паперів за певним критерієм або доходності, або ризикованості, або збалансованості ризику і доходу. Так,
для зниження ризику до портфеля слід додавати акції з низьким коефіцієнтом (З, і навпаки, для підвищення доходності - з високим значенням β
Ks = 0,07 + 1,2 (0,14 - 0,07) = 0,154, або 15,4 %.
Отже, необхідна ставка перевищує очікувану, тобто акція переоцінена, за 50 дол. її купувати не варто.
Зауважимо, що прибуток, на який розраховує інвестор-власник акції (облігації), тобто вартість певного активу, є вартістю цінного папера (вартістю капіталу, залученого за його допомогою) для емітента.
Отже, якщо інвестору потрібна ставка доходу 15,4%, то це необхідна норма прибутку з капіталовкладень, яку повинна мати корпорація, щоб розрахуватися за отриманий капітал, оскільки для неї 15,4% - це вартість капіталу. Фірма матиме чистий дохід тільки тоді, коли прибутковість інвестування перевищить 15,4%.
Таким чином, моделі й формули вартості капіталу як процентної ставки, яку компанія має сплачувати інвесторам і кредиторам за використання капіталу, такі самі, як і ті, що визначають необхідну ставку доходу на різні цінні папери. Норма прибутку на цінний папір, який отримує інвестор, така сама, як і вартість капіталу для фірми-емітента. Тому однакові моделі застосовують і інвестори, й емітенти.
Важливим для компанії є поняття середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital - WACC). Це вартість капіталу фірми загалом, що визначає загальну необхідну норму прибутку фірми. Оскільки корпорації зазвичай залучають капітал у різних формах, що мають різну вартість, середньозважена вартість розраховується за формулою:
де аа, сіпр.а, призначення, нового будівництва, для визначення кращого варіанту використання землі, а також: у цілях страхування.
Витратний підхід заснований на принципах заміни, найбільш ефективного використання, збалансованості і економічного розподілу.
Ринковому (порівняльному підходу) надають перевагу у випадку існування ринку порівняних об\'єктів. Точність оцінки залежить від якості даних про недавній продаж аналогічних об\'єктів. Ці дані включають:
- фізичні характеристики;
- час і умови продажу;
- місцезнаходження;
- умови фінансування угоди.
Для порівняння вибирають об\'єкти-аналоги. Між об\'єктом, що оцінюється, і аналогом існують відмінності. Тому необхідно проводити відповідне коригування основних параметрів об\'єкта оцінки. В основу внесення коригувань покладено принцип вкладання. Всі три підходи тісно взаємопов\'язані. Кожен із них передбачає використання різних видів інформації, яку одержують на ринку нерухомості. Наприклад, дохідний підхід потребує використання коефіцієнтів капіталізації, які розраховують за даними ринку.
При виборі підходу перед оцінником відкриваються різні перспективи одержання кінцевого результату оцінки. Хоча ці підходи базуються на даних регіонального ринку, кожен із них має справу з його різними аспектами. На ідеальному ринку всі три підходи мають привести до однієї й тієї ж вартості об\'єкта.
Однак більшість ринків є недосконалими, оскільки попит і пропозиція не врівноважені.
Кожен із розглянутих підходів передбачає використання при оцінці майна ряду методів (табл. 5.1).
Таблиця 5.1
Методи оцінки окремих об\'єктів (фірм)
| Підходи | Методи оцінки |
| 1. Дохідний | 1. Метод капіталізації 2. Метод дисконтування грошових пото ків |
| 2. Витратний | 1. Метод чистих активів 2. Метод ліквідаційної вартості |
| 3. Ринковий (порівняльний) | 1. Метод ринку капіталу 2. Метод угод 3. Метод галузевих коефіцієнтів |
Згідно з методом капіталізації вартість об\'єкта оцінки визначають за формулою:
![]() |
де Co-вартість об\'єкта оцінки.
Метод дисконтування, грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного підприємства (об\'єкта). Майбутні грошові потоки перераховують за дисконтною ставкою у теперішню вартість.
Дисконтна ставка має відповідати нормі дохідності, яку потребує інвестор.Ринкову вартість об\'єкта методом чистих активів визначають за формулою:
![]() |
де ЧА - чисті активи корпорації;
А - ринкова вартість активів;
З - зобов\'язання корпорації (поточні і довгострокові).
Ліквідаційна вартість фірми являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів і витратами на її ліквідацію.
Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній. Інвестор діє за принципом заміни (альтернативних інвестицій). Тому може вкласти грошові кошти у ці компанії або в компанію, що оцінюється. У результаті дані про компанію, акції якої знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідних коригувань мають слугувати орієнтиром для визначення вартості компанії, що оцінюється.
Метод угод заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій ідентичних компаній. Його застосування потребує багато відкритої інформації, що формується на фондовому ринку.
Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє визначити приблизну вартість корпорації за формулами, виведеними на основі галузевої статистики.


