5.3. Середньозважена і гранична вартість капіталу

Капітал корпорації формується з внутрішніх і зовнішніх грошових фондів.

Внутрішні фонди створюються за рахунок грошових по­токів від операційної діяльності, а також продажу частини активів.

Обираючи шляхи додаткового зовнішнього фінансування, слід брати до уваги як фінансові, так і організаційно-управлінські чинники.

Фінансові чинники, що впливають на вибір джерел фі­нансування:

• різна ціна капіталу, що залучається з різних джерел;

• додаткові витрати, пов\'язані з емісією корпоративних цінних паперів;

• межа зростання частки позикового капіталу, зумовлена ризиком втрати платоспроможності;

• несприятлива кон\'юнктура фондового ринку для розмі­щення цінних паперів у певному періоді.

Організаційно-управлінські чинники:

• розпорошення права власності при появі нових акціонерів;

• загроза переходу контролю за компанією до іншої.

У вкладанні капіталу в корпоративні цінні папери беруть участь дві сторони: інвестор і емітент. Інвестор розраховує необхідну ставку прибутку, який має принести вкладений ка­пітал, і, відповідно, скільки варто заплатити за певний цінний папір, тобто яка розрахункова (теоретична) вартість (ціна) цього паперу PV.

Приклад. Акції з р = 1,2 продаються за 50 дол. кожна. По­точний дивіденд становить 2,5 дол. Компанія-емітент розви­вається стабільно, тому передбачається, що через рік акція коштуватиме 54 дол. Безпечна ставка Rf = 7%, середня рин­кова ставка Кт = 14%. Яка очікувана та необхідна ставка до­ходу за цими акціями? Чи варто їх купувати?

Розв\'язання

Розраховуємо очікувану ставку доходу за формулою (4.9):

де Rf - безпечна ставка (за безпечну ставку беруть ставку до­ходу за практично безризикованими цінними паперами);

Km - середня дохідність ринку.

Р - ступінь систематичного ринкового ризику.

Якщо коефіцієнт акцій компанії р = 1, це означає, що їх курс коливається так само, як і середньо ринковий. Значення р > 1 означає, що ризик акцій вищий від середньо ринкового, і навпаки.

Відомі рейтингові агентства у США розраховують і публі­кують коефіцієнти р для тисяч компаній, що являють собою коваріацію* акцій відносно ринку.

Знаючи коефіцієнт цінних паперів р, можна формувати портфель цінних паперів за певним критерієм або доходності, або ризикованості, або збалансованості ризику і доходу. Так,

для зниження ризику до портфеля слід додавати акції з низь­ким коефіцієнтом (З, і навпаки, для підвищення доходності - з високим значенням β

Ks = 0,07 + 1,2 (0,14 - 0,07) = 0,154, або 15,4 %.

Отже, необхідна ставка перевищує очікувану, тобто акція переоцінена, за 50 дол. її купувати не варто.

Зауважимо, що прибуток, на який розраховує інвестор-власник акції (облігації), тобто вартість певного активу, є вар­тістю цінного папера (вартістю капіталу, залученого за його допомогою) для емітента.

Отже, якщо інвестору потрібна ставка доходу 15,4%, то це необхідна норма прибутку з капіталовкладень, яку повинна ма­ти корпорація, щоб розрахуватися за отриманий капітал, оскі­льки для неї 15,4% - це вартість капіталу. Фірма матиме чистий дохід тільки тоді, коли прибутковість інвестування перевищить 15,4%.

Таким чином, моделі й формули вартості капіталу як про­центної ставки, яку компанія має сплачувати інвесторам і кредиторам за використання капіталу, такі самі, як і ті, що визначають необхідну ставку доходу на різні цінні папери. Норма прибутку на цінний папір, який отримує інвестор, така сама, як і вартість капіталу для фірми-емітента. Тому однако­ві моделі застосовують і інвестори, й емітенти.

Важливим для компанії є поняття середньозваженої вар­тості капіталу (Weighted Average Cost of Capital - WACC). Це вартість капіталу фірми загалом, що визначає загальну не­обхідну норму прибутку фірми. Оскільки корпорації зазвичай залучають капітал у різних формах, що мають різну вартість, середньозважена вартість розраховується за формулою:

де аа, сіпр.а, призначення, нового будівництва, для визна­чення кращого варіанту використання землі, а також: у цілях страхування.

Витратний підхід заснований на принципах заміни, найбільш ефективного використання, збалансованості і еко­номічного розподілу.

Ринковому (порівняльному підходу) надають перевагу у випадку існування ринку порівняних об\'єктів. Точність оцін­ки залежить від якості даних про недавній продаж аналогіч­них об\'єктів. Ці дані включають:

- фізичні характеристики;

- час і умови продажу;

- місцезнаходження;

- умови фінансування угоди.

Для порівняння вибирають об\'єкти-аналоги. Між об\'єктом, що оцінюється, і аналогом існують відмінності. Тому необхід­но проводити відповідне коригування основних параметрів об\'єкта оцінки. В основу внесення коригувань покладено принцип вкладання. Всі три підходи тісно взаємопов\'язані. Кожен із них передбачає використання різних видів інфор­мації, яку одержують на ринку нерухомості. Наприклад, до­хідний підхід потребує використання коефіцієнтів капіталіза­ції, які розраховують за даними ринку.

При виборі підходу перед оцінником відкриваються різні перспективи одержання кінцевого результату оцінки. Хоча ці підходи базуються на даних регіонального ринку, кожен із них має справу з його різними аспектами. На ідеальному ринку всі три підходи мають привести до однієї й тієї ж вартості об\'єкта.

Однак більшість ринків є недосконалими, оскільки попит і пропозиція не врівноважені.

Кожен із розглянутих підходів передбачає використання при оцінці майна ряду методів (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Методи оцінки окремих об\'єктів (фірм)

Згідно з методом капіталізації вартість об\'єкта оцінки визначають за формулою:

де Co-вартість об\'єкта оцінки.

Метод дисконтування, грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного підприємства (об\'єкта). Майбутні грошові потоки перераховують за дискон­тною ставкою у теперішню вартість.

Ринкову вартість об\'єкта методом чистих активів ви­значають за формулою:

де ЧА - чисті активи корпорації;

А - ринкова вартість активів;

З - зобов\'язання корпорації (поточні і довгострокові).

Ліквідаційна вартість фірми являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів і витратами на її ліквідацію.

Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній. Інвестор діє за принципом заміни (альтернативних інвестицій). Тому може вкласти грошові кошти у ці компанії або в компанію, що оцінюється. У результаті дані про компанію, акції якої знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідних коригувань мають слугувати орієн­тиром для визначення вартості компанії, що оцінюється.

Метод угод заснований на аналізі цін придбання контро­льних пакетів акцій ідентичних компаній. Його застосування потребує багато відкритої інформації, що формується на фон­довому ринку.

Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє визначити при­близну вартість корпорації за формулами, виведеними на ос­нові галузевої статистики.