5.2. Методичний підхіддо формування капіталу

Цілеспрямоване формування і використання капіталу ко­рпорації визначає ефективність її фінансово-господарської діяльності. Ключовою метою формування капіталу є задово­лення потреб будь-якої фірми у джерелах фінансування її ак­тивів.

Перший принцип - це облік перспектив розвитку корпо­рації. Забезпечення даної стратегії формування капіталу до­сягається шляхом включення до бізнес-плану розрахунків проекту зі створення нового підприємства.

Другий принцип - досягнення відповідності між; обсягами залученого капіталу і активами корпорації, що формуються. Загальні потреби в капіталі для створення нового підприємст­ва поділяють на дві групи:

- передпроектні витрати, не передбачені у зведеному кош­торисному розрахунку вартості будівництва;

- проектні витрати, передбачені у зведеному кошторисно­му розрахунку вартості будівництва.

Третій принцип - це забезпечення оптимальної структури капіталу з позиції ефективності його використання. Оптима­льна структура являє собою співвідношення між; власними і позиченими засобами, що використовуються у виробничо-комерційній діяльності. Структура капіталу має суттєвий вплив на результати поточної, інвестиційної і фінансової дія­льності корпорації, а також на рентабельність активів і влас­ного капіталу.

У пасиві балансу, переслідуючи аналітичні цілі, ка­пітал групують за часом погашення зобов\'язань:

- короткострокові пасиви (зобов\'язання, які покриваються оборотними активами або погашаються в результаті утворен­ня нових короткострокових зобов\'язань);

- довгострокові пасиви (зобов\'язання, що мають бути по­гашені протягом строку, що перевищує один рік. Основними видами таких зобов\'язань є довгострокові кредити і позики);

- власний капітал (характеризує джерела власних коштів корпорації. Включає: статутний, додатковий і резервний капі­ тали, нерозподілений прибуток минулих років і поточного року).

Власний капітал характеризується такими пози­тивними характеристиками:

1) простотою залучення, оскільки рішення про збільшення (особливо за рахунок внутрішніх джерел) приймають власни­ки і менеджери;

2) більш висока здатність генерування прибутку у всіх сферах діяльності корпорації, оскільки при його використанні зникає необхідність сплати позикового процента за облігацій­ними позиками;

3) забезпечення фінансової стійкості розвитку корпорації і її платоспроможності у довгостроковому періоді. Це досяга­ється перш за все за рахунок нерозподіленого прибутку, який служить джерелом фінансування капітальних вкладень.

Недоліками використання лише власного капіталу є:

1) обмеженість обсягу залучення для розширення масшта­бів підприємницької діяльності, оскільки можливості одер­жання прийнятного прибутку далеко не безмежні;

2) більш висока вартість порівняно з альтернативними по­зиковими джерелами капіталу (дивіденд за акціями, як пра­вило, вищий від процента за корпоративними облігаціями, оскільки ризик останніх нижчий);

3) необхідність додаткової емісії акцій, як правило, супро­воджується переглядом розміру статутного капіталу;

4) нереалізована можливість приросту рентабельності вла­сного капіталу за рахунок залучення позикових коштів за до­помогою ефекту фінансового важеля.

Отже, корпорація, яка використовує лише власний капі­тал, має максимальну фінансову стійкість (коефіцієнт її фі­нансової незалежності близький до одиниці). Однак вона об­межує темпи свого розвитку в майбутньому, оскільки, відмо­вившись від залучення позикового капіталу в період сприят­ливої ринкової кон\'юнктури, залишається без додаткового джерела приросту активів (майна).

Позиковий капітал має такі позитивні ознаки:

1) широкі можливості залучення, особливо за високого кредитного рейтингу позичальника (наявності ліквідної пози­ки або гарантії платоспроможного поручителя);

2) забезпечення зростання фінансового потенціалу корпо­рації для збільшення активів при зростанні обсягів виробниц­тва і продажу);

можливість генерувати приріст рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля, за умови, що рентабельність активів перевищує середню процентну стаза кредит;

4) більш низька вартість кредитів порівняно з емісією акцій за рахунок ефекту «податкового щита», оскільки проценти за У результаті сума цих процентів знижує величину прибутку для цілей оподаткування, тобто обсяг бухгалтерського прибутку.

Використання позикового капіталу має такі недоліки:

1) залучення позикових коштів (у формі кредитів і позик) формує найбільш небезпечні для корпорації фінансові ризики: кредитний, процентний, ризик втрати ліквідності тощо;

2) активи, утворені за рахунок позикового капіталу, фор­мують більш низьку (за інших рівних умов) норму прибутку на капітал, оскільки виникають додаткові витрати з обслугову­вання боргу перед кредиторами;

3) висока залежність вартості позиченого капіталу від ко­ливання кон\'юнктури на кредитному ринку (особливо при до­вгостроковому залученні коштів);

4) складність процедури залучення позикових коштів (осо­бливо у великих розмірах і на строк вище одного року), оскі­льки надання кредитних ресурсів залежить від можливостей банків, які потребують застави майна або солідних гарантій інших суб\'єктів господарювання.

Четвертий принцип формування капіталу - забезпечення мінімізації витрат на формування капіталу з різних джерел, що досягається в процесі управління його вартістю і структу­рою.

П\'ятий принцип - забезпечення раціонального викорис­тання капіталу в процесі господарської діяльності; реалізують за допомогою максимізації дохідності власного капіталу при мінімізації фінансових ризиків.

Серед методів управління формуванням капіталу найбільш складними є проблеми мінімізації вартості (ціни) капіталу й оптимізації його структури, які потребують більш детального вивчення.