Поняття дивідендної політики і основні теорії
До функцій фінансового менеджера входять розробка й обґрунтування пропозицій по розподілу чистого прибутку й формування грошових фондів підприємства. При цьому найважливішими завданнями є узгодження дивідендної й інвестиційної політики й забезпечення оптимальних пропорцій між реінвестуванням прибутку й використанням її на споживання.
Дивіденди являють собою грошовий дохід власників від вкладення своїх коштів і іншого майна в капітал компанії, можливість одержання якого й величина залежать від ефективності роботи підприємства.
Під терміном «дивідендна політика» розуміють механізм формування долі прибутку, яка виплачується власникам відповідно до часток їхнього внеску до загальної суми власного капіталу підприємства.
Дивідендна політика є складовою частиною загальної політики управління прибутком; її основною метою є оптимізація пропорції між
частинами прибутку, який розподіляють і капіталізують з метою максимізації ринкової вартості підприємства й забезпечення його сталого розвитку.
Найбільш поширеними теоріями дивідендної політики є:
1. Теорія незалежності дивідендів або теорія іррелевантності (автори: М.Міллер і Ф.Модильяні). Теорія стверджує, що вибрана дивідендна політика не робить жодного впливу ні на ринкову вартість підприємства, ні на добробут власників в поточному і перспективному періодах. Оскільки ці показники залежать від суми формованого прибутку, а не розподіленого. Тому дивідендна політика повинна передбачати перш за все напрям основної маси прибутку на фінансування найбільш ефективних інвестиційних проектів, а звичайним акціонерам мають виплачувати за залишковим принципом.
2. Теорія переваги дивідендів або «Синиця в руці» (автори: М. Гор дон і Дж.Лінтнер). Теорія стверджує, що кожна одиниця поточного доходу, виплаченого в формі дивідендів в нинішній час, коштує завжди дорожче, оскільки вона очищена від ризику, ніж дохід, що відкладений на майбутнє з присутнім йому ризиком.
Виходячи з цієї теорії, максимізація дивідендів є більш переважною, ніж капіталізація прибутку. Противники цієї теорії стверджують, що дохід, отриманий у формі дивідендів у більшості випадків реінвестують в акції своєї чи аналогічної компанії, а це, в свою чергу, не дозволяє використовувати фактори ризику, як аргумент на користь тієї чи іншої дивідендної політики.3. Теорія максимізації дивідендів або теорія податкових переваг (автор: Р.Літценбергер). За цією теорією ефективність політики визначають критерієм мінімізації податкових виплат на прибуток, що капіталізується, і отримуваних пільг, а також податкових виплат з поточного і майбутнього доходу власника. Оподаткування поточних доходів у вигляді дивідендних виплат буде завжди вищим, ніж у майбутніх за рахунок тимчасової вартості грошей і податкових пільг з прибутку, що капіталізується. Тому слід забезпечити мінімум дивідендних виплат і максимально капіталізувати прибуток. Ця теорія залежить від системи пільг у конкретній системі оподаткування, конкретної країни, в конкретний момент часу.
4. Теорія сигналізації побудована на тому, що основні моделі оцінки
34
поточної реальної ринкової вартості акцій, як базовий елемент використовують розмір виплачуваних за акціями дивідендів. Тому зростання рівня дивідендних виплат визначає зростання реальної і котируваної ринкової вартості акцій. Це зростання автоматичне і реалізація таких точно акцій приноситиме акціонерам додатковий прибуток. Разом з цим, виплата високих дивідендів сигналізує про те, що компанія знаходиться на підйомі і чекає істотного зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов\'язана з високою прозорістю фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація робить істотний вплив на вагання ринкової вартості акцій.
5. Теорія клієнтури (або теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів). За цією теорією компанія повинна здійснювати дивідендну політику так, щоб задовольнити чекання більшості акціонерів і їх менталітет. Якщо більшість акціонерів віддають перевагу поточному дивіденду, то слід направити прибуток переважно на мету поточного вжитку і, навпаки, якщо основний склад хоче капіталізувати прибуток, то треба його капіталізувати. Та частина акціонерів, яка буде не згодна з дивідендною політикою, реінвестує свій капітал в акції інших компаній. У результаті склад клієнтури стане однорідним.
7.3.