Кредитні та депозитні операції Національного банку України

Кредитні та депозитні операції - важливий інструмент грошово-кре­дитної політики центральних банків. Вони є монетарними операціями і застосовуються для регулювання ліквідності банківської системи з метою підтримання рівноваги на грошово-кредитному ринку.

Відповідно до вітчизняної нормативної бази до листопада 2006 року Національний банк для регулювання ліквідності проводив наступні опе­рації: рефінансування, депозитні операції, операції на відкритому ринку з державними цінними паперами та надавав стабілізаційні кредити. З метою удосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредит­ним ринком було прийнято нове Положення про регулювання Національ­ним банком України ліквідності банків України від 26 вересня 2006 р. № 378 [156].

Відповідно до зазначеного Положення для ефективного регулювання ліквідності Національний банк України з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

- операції з рефінансування банків (постійно діюча лінія рефінансу­вання для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування терміном до 14 днів і до 365 днів);

- операції репо (прямого та зворотного репо),

- операції з обміну іноземної валюти на національну з метою підтри­мання ліквідності банків (своп);

- надання стабілізаційного кредиту;

- операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитними сер­тифікатами Національного банку терміном на один день (овернайт), до 14 днів і до 365 днів);

- операції з державними облігаціями України.

Кожна із зазначених операцій має свої особливості, які виявляються у їх сутності та спрямованості дії на ліквідність банків, їх видах, вимогах Національного банку України та умовах здійснення, видах забезпечення, періодичності здійснення, терміну, вартості, інструментах реалізації тощо.

За видами операції з регулювання ліквідності банків поділяються на:

1) кредитні, результатом яких є підтримання банківської ліквідності шляхом надання у тимчасове користування коштів центрального банку на платній основі;

2) депозитні, результатом яких є вилучення центральним банком над­лишкової ліквідності в банківській системі з метою зменшення пропозиції грошей та посилення чутливості грошово-кредитного ринку до інструмен­тів монетарної політики.

Кредитні операції. Нині підтримання ліквідності банків проводяться Національним банком України через операції рефінансування, прямого репо, операції своп та операції з купівлі державних облігацій України.

Рефінансування - операції Національного банку з надання банкам кредитів у встановленому порядку. Економічна сутність механізму рефі­нансування на мікрорівні полягає у підтримці ліквідності банків, а на мак- рорівні - у розширенні грошової маси в економіці країни. Кредити рефі­нансування для банків є джерелом тимчасових ліквідних коштів, доступ­ність яких залежить від фінансового стану банків та цілей грошово- кредитної політики. Вони надаються банкам під відповідне забезпечення, перелік видів якого визначається центральним банком, виходячи із ситуа­ції на грошово-кредитному ринку.

Операції з рефінансування банків Національним банком України ма­ють свої особливості. Проведене дослідження дії цього механізму дозво­лило узагальнити його специфіку (табл. 2.4-2.8, 2.10).

Такі операції з рефінансування як кредити овернайт, надані через постій­но діючу лінію рефінансування овернайт, кредити терміном до 14 днів і до 365 днів проводяться Національним банком України з такою періодичністю: три середи підряд - терміном до 14 днів; одна середа (раз на місяць) - рефі­нансування банків терміном до 365 днів; кредити овернайт - щоденно [156]. Національний банк України може прийняти рішення щодо підтримання лік­відності банку в разі дотримання ним таких основних вимог: діяти на ринку не менше одного року після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу; мати ліцензію Національного банку України на здійснення відповідних банківсь­ких операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними

цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого іме­ні; мати активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу; здійснювати своєчасне погашення одержаних від Національного банку кре­дитів та процентів за користування ними.

Таблиця 2.4

Підтримання ліквідності банків України через постійно діючу лінію рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування терміном до 14 днів і до 365 днів*

Основним інструментом регулювання ліквідності банків нині є постій­но діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт.

- під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України) або депозитними сертифікатами (кредити овернайт під забезпечення);

- без забезпечення (кредит овернайт бланковий).Умовою розгляду за­явки банку на одержання кредиту овернайт бланкового є його згода на за­стосування Національним банком режиму блокування коштів на кореспон­дентському рахунку банку-позичальника в сумі наданого кредиту та про­центів за користування ним на термін до його повернення.

Підтримання ліквідності банків через рефінансування терміном до 14 днів і до 365 днів здійснюється шляхом проведення тендера (кількісного чи процентного), умови проведення якого оголошуються банкам щоп’ятниці. Тендер з підтримання ліквідності банків - це форма задово­лення попиту на грошові кошти під час рефінансування, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтри­мання ліквідності, через їх відбір за встановленими критеріями.

За кількісного тендера Національний банк наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити рефінансу­вання, тоді як сума рефінансування може оголошуватися або не оголошу­ватися. За процентного тендера в заявках до Національного банку банки зазначають ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються одержа­ти кредит рефінансування. Розподіл кредитів під час проведення кількіс­ного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процент­ної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення за­пропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Інструментом оперативного управління ліквідністю банківської сис­теми та регулювання обсягів грошової маси в обігу, який використовує НБУ з 1997 р. для здійснення грошово-кредитної політики, є операції репо (табл. 2.5). Це відносно новий спосіб рефінансування, який у світовій прак­тиці монетарного регулювання застосовувався з 80-х рр. ХХ ст. [226, с. 443].

Національний банк України проводить з банками операції лише стро­кового репо терміном до 60 календарних днів шляхом:

- безпосередньої домовленості з банком щодо купівлі (продажу) дер­жавних облігацій України та банківських металів;

- проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях прямого репо з державними облігаціями України.

Операції репо є двох видів: прямого та зворотного репо. Пряме репо за своєю суттю є кредитною операцією, спрямованою на збільшення

ліквідності банків через механізм їх рефінансування, тоді як операції зво­ротного репо - є депозитною операцією, спрямованою на стерилізацію (зниження) надлишкової ліквідності банків.

Одним із нововведень у механізмі підтримання Національним банком ліквідності банків відповідно до Положення [156] є впровадження нового інструмента - операцій своп (табл. 2.6).

Своп - це кредитна операція, що здійснюється на підставі двосторон­ньої угоди між банком і Національним банком щодо обміну іноземної ва­люти на національну валюту за офіційним курсом на дату здійснення опе­рацій на визначений термін та за відповідною процентною ставкою. Ця ставка встановлюється на рівні процентної ставки, що визначена за ре­зультатами проведення останнього тендера з підтримання ліквідності бан­ків терміном до 14 днів, та процентної ставки за коштами в іноземній

валюті, що визначається Національним банком у співвідношенні до серед­ньозваженої ставки міжбанківського кредитування в іноземній валюті.

Операція своп здійснюється за ініціативою банку шляхом безпосеред­ньої домовленості з Національним банком. Вона може проводитися на термін до 15 календарних днів лише доларами США, євро, англійськими фунтами стерлінгів, швейцарськими франками, японськими єнами.

З метою підвищення рівня стабільної діяльності банків та сприяння банкам, пов’язаного з активнішою кредитною підтримкою довгострокових кредитних економічних програм суб’єктів господарювання Національний банк України впровадив новий інструмент - рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розмі­щеного в центральному банку (табл. 2.7).

Відповідно до Положення про порядок рефінансування банків під заста­ву майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку України цей інструмент використовується з метою за­безпечення відповідності між термінами й обсягами залучених та розміще­них банком коштів. Рефінансування банків під заставу майнових прав на ко­шти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку України здійснюється в національній валюті на період до 3 років під забезпе­чення майнових прав на кошти в національній валюті або в іноземній (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни), що згідно з договором банківського вкладу (депозиту) розміщені банком на депозитному рахунку в Національному банку терміном до 30 днів [152]. До закінчення строку дії кредитного договору дія договору банківського вкладу (депозиту) щомісяця, за два робочих дні до настання строку повернення кош­тів, продовжується шляхом укладення додаткових договорів. У разі достро­кового повернення кредиту та процентів за користування ним Національний банк здійснює дострокове повернення коштів банку за договором банківсь­кого вкладу (депозиту) разом із сплатою процентів.

Кредит рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківсь­кого вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку, може нада­ватися банку в сумі до 40 процентів від залучених ним коштів (кошти на вимогу та поточні рахунки), але не більше розміру статутного капіталу банку за балансом на останню звітну дату. У разі отримання банком кре­диту рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку, банк може звер­нутися до Національного банку з наступною заявкою на отримання такого кредиту за умови скорочення невідповідності термінів та обсягів залуче­них та розміщених банком коштів у порівнянні з невідповідністю, зафік­сованою під час надання попереднього кредиту.

Іншим видом операцій Національного банку з підтримання ліквідності є стабілізаційний кредит (табл. 2.8). Він є цільовим кредитом на підтрим­ку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Національним банком термін.

Стабілізаційний кредит може бути надано в разі виникнення у банків необхідності в підтриманні заходів фінансового оздоровлення на термін до 3 років за наявності клопотання банку про надання стабілізаційного кредиту, програми фінансового оздоровлення та висновків територіально­го управління про доцільність надання такого кредиту. Одержувачем ста­білізаційного кредиту може бути: фінансово стабільний банк, який узяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення; банк, який розробив програму фінансового оздоровлення і звернувся з клопо­танням про надання стабілізаційного кредиту та банк, який перебуває в стані фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання

стабілізаційного кредиту під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку або іншої фінансової установи.

Таблиця 2.8

Підтримання ліквідності банків України шляхом надання стабілізаційного кредиту*

Слід зазначити, що стабілізаційний кредит як інструмент регулювання ліквідності банківської системи України використовується у виключних випадках. З 2006 року і до осені 2008 року через відсутність потреби в та­ких кредитах в умовах стабільності грошово-кредитного ринку стабіліза­ційний кредит у практиці монетарного регулювання не використовувався.

Проведене дослідження історичного аспекту реалізації Національним банком політики рефінансування протягом 1993-2008 рр. свідчить про те, що динаміка її розвитку характеризується значними змінами. Основні з них полягають у:

1. Тенденції переходу від адміністративних методів надання кредитів рефінансування до ринкових. За цей період відбулась переорієнтація та від­хід від кредитної емісії для надання кредитної допомоги окремим держав­ним підприємствам, прямого кредитування уряду на покриття дефіциту державного бюджету та придбання державних цінних паперів при первин-

ному їх розміщенні на безпосередньо рефінансування банків та посилення функції Національного банку як кредитора банків останньої інстанції.

2. Зниженні облікової ставки та ставок рефінансування при одночас­ній адекватності їх змін стану на грошово-кредитному ринку та грошово- кредитній політиці.

3. Зміні та розширенні арсеналу механізмів та інструментів рефінан­сування, їх удосконалення з урахуванням передового досвіду центральних банків зарубіжних країн.

Так, якщо протягом 1994-1997 рр. рефінансування банків здійснюва­лось за допомогою такого інструмента селективної грошово-кредитної по­літики як цільові аукціони, то з розвитком грошового ринку та становлен­ням ринку державних цінних паперів Національний банк почав викорис­товувати способи рефінансування, які застосовуються у світовій банківсь­кій практиці. Зокрема, з кінця 1995 р. запроваджено порядок рефінансу­вання банків під заставу державних цінних паперів (ломбардне кредиту­вання), який використовувався до 2000 р. У зв’ язку з розбудовою ринку державних цінних паперів у 1997 р. виникла можливість застосування ще одного нового для української банківської системи способу рефінансуван­ня. Національний банк почав проводити операції з цінними паперами на умовах угоди прямого репо. У 2001 р. Національний банк запровадив нові механізми рефінансування банків, запозичивши досвід Європейського центрального банку: кредити овернайт для підтримання миттєвої ліквід­ності; кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендера. З кін­ця 2002 р. до квітня 2004 р. Національний банк надавав кредити рефінан­сування на підтримання довгострокової ліквідності терміном до 3 років з метою реалізації заходів у сфері грошового обігу, спрямованих на еконо­мічне зростання. Проте кредити довгострокового рефінансування супере­чать світовій практиці діяльності центральних банків, котрі, як правило, надають банкам короткострокові кредити для підтримання ліквідності. Тому практика застосування довгострокового рефінансування банків в Україні була нетривалою. З 2006 р. в практику підтримання ліквідності банків було запроваджено такі нові інструменти як операції своп та креди­ти рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ.

4. Розширення спектра важелів регулювання ліквідності через меха­нізм рефінансування. Національний банк України може збільшувати чи зменшувати можливості банків щодо використання кредитів рефінансу­вання шляхом зміни процентної ставки, вимог до забезпечення (вид забез­печення, розміру співвідношення кредиту рефінансування до наданого банком забезпечення), строків рефінансування, умов проведення тендера (періодичність та черговість їх проведення, вимоги до учасників), кількос­ті звернень за кредитами овернайт і максимального їх розміру.

Проведений аналіз динаміки обсягів кредитування через ті чи інші механізми показує, що протягом 2001-2008 рр. (за винятком 2002 та 2007 рр.) рефінансування банків здійснювалось переважно через надання кредитів овернайт, що свідчить про спрямованість політики Національно­го банку щодо регулювання ліквідності банківської системи на її миттєву складову (табл. 2.9).

Слід зазначити, що середньорічні обсяги рефінансування не дають за­гальної уяви про особливості використання різних механізмів протягом року. Використання механізмів рефінансування Національним банком протягом більш коротких періодів, наприклад, протягом місяця, може адекватно змінюватися залежно від його грошово-кредитної політики та

ситуації на грошово-кредитному ринку. Діапазон таких змін коливається від комплексного застосування різних механізмів рефінансування до за­стосування його одного виду (додаток 3).

Таким чином, у процесі підтримання ліквідності банківської системи Національний банк України виконує свою функцію кредитора останньої інстанції, використовуючи при цьому нині такі механізми: рефінансування через постійно діючу лінію овернайт, кредити, надані шляхом проведення тендерів терміном до 14 і 365 днів, операції своп та прямого репо, стабілі­заційні кредити, довгострокові кредити під заставу майнових прав на кош­ти банківського вкладу. Перелік зазначених механізмів та інструментів історично змінювався в процесі розвитку грошово-кредитної політики відповідно до світової практики та потреб кон’юнктури грошово-кредит­ного ринку.

У процесі регулювання ліквідності Національний банк може вилучати надлишковий її рівень у банківській системі шляхом проведення депозит­них операцій.

Для абсорбування надлишкової ліквідності Національний банк відпо­відно до Положення про регулювання Національним банком України лік­відності банків України [156] використовує такі стерилізаційні операції - операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитними сертифіка­тами Національного банку України) та операції зворотного репо.

Операції зворотного репо проводяться Національним банком з держав­ними облігаціями України шляхом безпосередньої домовленості з банками. Зворотне репо є депозитною операцією, яка ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зо­бов’язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ці­ною та на обумовлену дату. За умови проведення операції зворотного репо Національний банк для визначення ціни продажу (купівлі) державних облі­гацій України орієнтується на процентні ставки Національного банку за власними борговими зобов’ язаннями, процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку, на дохідність за державними облігаціями України.

Іншим видом депозитних операцій є операції з депозитними сертифі­катами Національного банку України (табл. 2.10). Вони є борговими цін­ними паперами Національного банку в бездокументарній формі, які під­тверджують факт розміщення в Національному банку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встанов­леного строку. Депозитні сертифікати Національного банку мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використо­вуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпе­чення кредитів рефінансування Національного банку.

Регулювання ліквідності банків України через механізм депозитних операцій Національного банку України*

За строками депозитні сертифікати поділяються на: депозити овер­найт (один день), до 14 днів, до 365 днів. Депозитні сертифікати овернайт розміщуються щоденно через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення сертифікатів. Депозитні сертифікати терміном до 14 днів або до 365 днів розміщуються щочетверга шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Залежно від ситуації, що склалася на грошово-кре­дитному ринку, та стану ліквідності банків Національний банк може ого­лошувати позачергові тендери з розміщення депозитних сертифікатів, про що повідомляє банкам за допомогою засобів електронної пошти.

Національний банк за допомогою засобів електронної пошти оголошує про проведення кількісного або процентного тендера з визначенням загаль­ного обсягу коштів від банків або процентної плати за них чи без визначен­ня таких параметрів. У разі проведення тендера з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни їх залучення банки самостійно пропонують суму та процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. На під­ставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи оперативний мо­ніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, Національний банк самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і

здійснює розміщення депозитних сертифікатів у межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з найменшої процентної ставки.

За умови проведення кількісного тендера депозитні сертифікати роз­міщуються Національним банком серед банків відповідно до черговості поданих заявок до закінчення суми, що пропонується для залучення, ви­ходячи з цілей регулювання грошово-кредитного ринку.

За 2000-2006 рр. з метою регулювання ліквідності банківської систе­ми Національним банком України було проведено 1237 аукціонів з розмі­щення депозитних сертифікатів на загальну суму 25,09 млрд. грн.; з них - на 15,4 млрд. грн. протягом 2004-2005 рр. (табл. 2.11).

Така політика НБУ була спрямована на стерилізацію надлишкової лік­відності банків і зменшення її впливу на інфляцію. На зниження надлиш­кової ліквідності були спрямовані й інші депозитні операції, зокрема, за­лучення коштів банків шляхом укладення депозитних договорів та прове­дення операцій зворотного репо. Обсяги цих операцій порівняно з опера­ціями по розміщенню депозитних сертифікатів були значно меншими. Так, у 2004 р. з банками було укладено депозитних договорів на суму 2,1 млрд. грн. та проведено операцій зворотного репо на загальну суму 3,6 млрд. грн. (у 2003 р. - 190 тис. грн.). Проте з погіршенням ситуації на грошово-кредитному ринку в IV кварталі 2004 р. було здійснено достро­кове погашення депозитних сертифікатів на суму 2,3 млрд. грн. [188].

У 2006 р. ситуація з надлишковою ліквідністю стала менш напруже­ною, що позначилося на зниженні обсягів депозитних операцій Націона­льного банку. Зокрема, в цьому році Національним банком було проведе­но мобілізаційних операцій на загальну суму 6,76 млрд. грн., у тому числі 6,14 млрд. грн. (91%) шляхом укладення договорів, 610 млн. грн. (9%) - на аукціонах з розміщення депозитних сертифікатів, 15 млн. грн. (0,1%) шля­хом розміщення депозитів, майнові права за якими надані в заставу креди­тів рефінансування [190, с. 54-55].

У 2007 р. в умовах високого рівня ліквідності банківської системи На­ціональний банк України для забезпечення рівноваги на грошово-кредит­ному ринку активізував проведення мобілізаційних операцій: протягом року було мобілізовано коштів на загальну суму 109,8 млрд. грн., у т.ч. 109,65 млрд. грн. шляхом залучення коштів на тендерах з розміщення де­позитних сертифікатів та 124,5 млн. грн. шляхом укладення договорів ба­нківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку Украї­ни, майнові права за якими надавалися в забезпечення кредитів рефінан­сування [191, с. 54]. Для порівняння зазначимо, що протягом 2007 року операції з рефінансування банків склали 2,5 млрд. грн., тобто їх обсяги були в 44 рази меншими за обсяги депозитних операцій.

Втім переважання стерилізаційних операцій Національного банку не свідчать про рестрикційну спрямованість грошово-кредитної політики, оскільки мали на меті не обмеження існуючої пропозиції грошей на ринку, а запобігання її надмірному розширенню та підтримання грошово­кредитного ринку в стані рівноваги. Проведення такої політики було зу­мовлено нагальною необхідність нівелювання негативного впливу соціа­льно орієнтованої політики уряду на надмірне розширення пропозиції грошей шляхом прискореного зростання доходів населення. Активізація роботи Національного банку України по залученню коштів банків прово­дилася шляхом нарощування обсягів депозитних операцій та заохочення участі банків у стерилізаційних операціях НБУ через підвищення процент­них ставок за депозитними сертифікатами. У 2007 році процентні ставки за депозитними сертифікатами коливалися залежно від ситуації на грошо­во-кредитному ринку від 0,5 до 8% [186]. Середньозважена процентна ставка за коштами, залученими за депозитними сертифікатами у 2007 ро­ці, становила 0,7% річних, а за коштами банківського вкладу (депозиту), майнові права за якими було надано в забезпечення кредитів рефінансу­вання - 6,6% річних [191, с.54].

У 2008 році низка чинників внутрішньо-та зовнішньоекономічного характеру вплинула на зменшення ліквідності банківської системи. Адек­ватно потребі грошово-кредитного ринку Національний банку України зменшив обсяги мобілізаційних операцій. За 9 місяців 2008 року обсяги мобілізаційних операцій становили 46475,3 млн.грн. Одночасно за цей

період було проведено операцій з рефінансування банків в обсязі 64078,1 млн. грн. Це свідчить про те, що у 2008 році чиста позиція центрального банку, яка визначається як сальдо депозитних та кредитних операцій, ста­ла кредитною, в той час як у 2007 році вона була стерилізаційною (обсяг мобілізаційних операцій перевищував операції по підтримці ліквідності на 107,3 млрд. грн.).

Ще одним інструментом регулювання ліквідності банківської системи та грошово-кредитного ринку в цілому є операції з державними обліга­ціями України. Це операції Національного банку України з купівлі або продажу державних облігацій України на торгах, які проводяться органі­заторами торгівлі цінних паперів, і на позабіржовому ринку.

До 1999 р. в Україні операції з цінними паперами здійснювались На­ціональним банком на первинному ринку з метою кредитування Уряду для покриття дефіциту державного бюджету в умовах недостатності внут­рішніх та зовнішніх джерел для його покриття. Така практика суперечила ринковим засадам і функціям центральних банків у країнах з розвиненою економікою і по суті була завуальованою емісією. Тому, відповідно до За­кону України «Про Національний банк України», було обмежено право Національного банку проводити операції з державними цінними паперами лише на вторинному ринку [171].

На первинному ринку функції Національного банку обмежуються розміщенням облігацій державної позики шляхом проведення аукціонів та операціями з обслуговуванням державного боргу за цінними паперами. У цілому операції Національного банку з державними облігаціями України використовуються як інструмент регулювання грошового ринку та управ­ління державним боргом, а також з метою активізації проведення міжбан- ківських операцій з державними цінними паперами та сприяння встанов­лення котирувальних цін на цінні папери [156].

Чинним законодавством визначено, що операції на відкритому ринку можуть здійснюватися на торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, і на позабіржовому ринку [156]. На банківську ліквід­ність більший вплив мають позабіржові операції, що проводяться між НБУ та банком за ініціативою сторони, зацікавленої в терміновому прове­денні операції з купівлі (продажу) цінних паперів. У разі звернення банку до НБУ про здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України Національний банк, виходячи із стану грошово-кредитного рин­ку, приймає рішення щодо можливості проведення такої операції.

Крім зазначених операцій на відкритому ринку, Національний банк України може проводити операції двостороннього котирування державних облігацій України з обов’язковою гарантією їх викупу у власників у будь- який час [156]. На кінець 2007 року в Національного банку України не бу­ло у власності державних цінних паперів, оскільки протягом 2005 р.

Міністерство фінансів України з метою економії бюджетних коштів здійс­нило дострокове їх погашення у сумі більш ніж 5 млрд. грн. [18, с. 17].

Щодо впливу операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами на ліквідність банківської системи й грошово-кредитний ринок у цілому, то слід зазначити, що в структурі безготівкової емісії Націона­льного банку України протягом 2000-2002 рр. вони складали відповідно 16,2%, 19,4 і 17,4% (додаток 4, рис. 2.4).

* Джерело: розраховано за даними Департаменту монетарної політики Національно­го банку України. Рис. 2.4. Динаміка структури безготівкової емісії Національного банку України в 2000-2007 рр.

У 2003-2007 рр. операції на відкритому ринку не проводилися, а ос­новними каналами випуску в обіг платіжних засобів (відповідно й підтри­мання банківської ліквідності) були операції на валютному ринку та рефі­нансування банків через різні механізми. Домінуючим каналом у структу­рі безготівкової емісії нині є операції на валютному ринку з придбання іноземної валюти для формування золотовалютного резерву Національно­го банку України: їх частка становила в 2000 р. - 83,0%, у 2001 р. - 66,5%, у 2002 р. - 73,2, 2003 р. - 36,7%. Порівняно незначна частка валютних операцій у 2003 р. була спричинена відносно стабільною ситуацією на ва­лютному ринку та зростанням ролі операцій Національного банку України з підтримки ліквідності через її дефіцит в банківській системі.

У 2004-2007 рр. частка операцій центрального банку з придбання іно­земної валюти в структурі випущених в обіг платіжних засобів знову зрос­ла і становила у 2004 р. - 62,5%, у 2005 р. - 81,7% у 2006 р. - 62,6% і у

2007 р. - 94,3%. Така тенденція була зумовлена проведенням активної по­літики валютних інтервенцій, спрямованої переважно на купівлю надлиш­кової іноземної валюти з метою нівелювання значних коливань обмінного курсу гривні та підтримання її стабільності, що позначилося на зростанні профіциту ліквідності банківської системи, для усунення якого Націона­льний банк України проводив переважно мобілізаційні операції, тому роль каналу кредитної емісії в цей період була незначною.

Таким чином, узагальнюючи практику використання Національним банком України депозитних та кредитних операцій, слід відмітити пози­тивні тенденції змін у їх використанні, які полягають у переході від адмі­ністративних до переважно ринкових механізмів та інструментів регулю­вання грошово-кредитного ринку; зміні та розширенні механізмів та інс­трументів, їх удосконаленні з урахуванням передового досвіду централь­них банків зарубіжних країн. Використання Національним банком Украї­ни депозитних та кредитних операцій з регулювання ліквідності банківсь­кої системи було адекватним ситуації на грошово-кредитному ринку та наміченим цілям грошово-кредитної політики.

2.2.3.