Закони Ману Або Ману-Смріті

Ману-смріті — збірник релігійних, морально-етичних, право­вих та інших настанов, який визначав поведінку індійців у приват­ному та суспільному житті. Ману-смріті належить до найавто­ритетнішої Дхарма-шастри в Індії.

Збірник написаний давньоіндійською мовою — санскритом. Складається з 12 глав, а кожна глава — із 2650 віршів. Ця збірка настанов, які дійшли до нас, були складені близько 2 ст. до н.е. — в 1 ст. н. е. Існуючий текст датується приблизно 100р. н.е., збірка належить до першого етапу існування індуського права, етапу, який називають ведичною епохою.

У Стародавній Індії розмежування між правовими та релігій­ними нормами було менш чітким, ніж у західній юридичній тради­ції. Право та релігія були взаємопов'язаними та взаємовпливаючими сферами. Численні релігійні обряди та ритуали мали свої правові аспекти, а більшість правових норми походили з релігійних. В той же час, жреці — Брахмани, здійснюючи тлумачення вед, виступали також як творці світського закону, що ще більше поєднувало оби­дві сфери. Відтак, поняття права як сукупності самостійних норм, що регулювало суспільні відносини в Стародавній Індії не було відо­ме, повсякденне життя підпорядковувалось релігійно-етичним правилам поведінки. І тому Закони Ману були зводом релігійних, етичних і юридичних настанов, головний зміст яких — закріплення існуючого варнового устрою. У них докладно описано походження (згідно з релігійним вченням) кожної з чотирьох варн, вказується на спадково-професійний характер варн, визначаються призначен­ня кожної з них, привілеї вищих варн.

Ману-смріті приписує кожній з варн її дхарму — тобто набір обов'язків, покладених на кожного її члена. Закони Ману визнача­ють дхарму як загальний принцип морального та соціального по­рядку, який регулює всі аспекти життя.

У Законах встановлюється система чотирьох варн (Брахмани, Кшатрії, вайш'ї і Шудри) та чотирьох ашрам (брахмачар'я, грхас- тха, ванапрастха і санньяса), що регулюють соціальну і індивіду­альну діяльність.

В індійській традиції, «ашрама» — це система чотирьох етапів життя, яка визначає соціальний і духовний шлях особи. Кожен етап ашрами має свої власні обов'язки та завдання. А саме: 1) брахма- чар'я — цей етап розпочинається з дитинства та триває до закін­чення навчання (зазвичай близько 25 років), основна увага тут приділя­ється навчанню, духовному розвитку та вихованню; 2) грхастха — починається після весільного обряду та триває приблизно до 50років, в цей час людина повинна активно жити у світі, створити сім'ю, ви­ховувати дітей, та здійснювати свої професійні обов'язки; 3) ванап­растха — починається приблизно у віці 50 років, коли людина має від­датися аскетичному життю, віддалитись від сімейних турбот та присвячувати більше часу духовним практикам; 4) Санньяса (відмова від світського життя) — починається після приблизно у 75 років або в будь-який момент, коли особа вирішує відмовитися від світського життя, в цей час людина відмовляється від усіх матеріальних зо­бов'язань та приділяє свій час духовній практиці та служінню.

Закони Ману містять правила спілкування та норми моралі, які стосуються сімейних відносин, виховання дітей, шлюбу, спілкування між представниками різних соціальних груп та норми моральності. Також в Законах висвітлюється концепція карми, відповідно до якої дії людини впливають на її подальше життя та визначають її долю.

Структура та зміст Законів Ману. Збірка містить 12 розділів та 2694 строф. У першому розділі йдеться про створення світу божествами, божественне походження самої книги та мету її ви­вчення.

Восьмий розділ містить виклад правових норм цивільного та кримінального судочинства та про відповідні покарання, що при­значались для різних варн. У дев’ятому та десятому розділах міс­тяться положення щодо розподілу спадщини, розлучення та закон­них занять для кожної варни.

Правові норми у збірнику регламентували власність великої па­тріархальної родини, передбачались такі правомірні способи набут­тя власності, як одержання спадщини, знахідка, купівля, здобич, позичка під відсотки, виконання роботи, одержання дарунку від до­брочинних людей; регулювалось укладення різних договорів (позики, купівлі-продажу, найму), шлюбно-сімейні відносини (закріплювалось панівне становище чоловіка та підпорядкованої ролі жінки, яка про­тягом усього свого життя не мала самостійності та перебувала під опікою батька, чоловіка, синів). У нормах кримінального права спостерігалися значні пережитки первісного ладу, передусім це сто­сувалось відповідальності сільської громади за злочин, здійснений на її території, коли злочинця не виявлено; вигнання злочинця, відсут­ність поняття складу злочину тощо. Важливим для визначення міри покарання було те, до якої варни належали злочинець і потерпілий.

В одинадцятому розділі Законів Ману описуються різні види спокути за гріхи і злочини. У останньому, дванадцятому розділі ви­кладається доктрина карми, перероджень і спасіння.

ЗАКОНИ МАНУ

(витяги)

РОЗДІЛ 1

1.

2. «Зволи, божественний, оголосити нам точно і в належному порядку священні закони кожної з [чотирьох головних] каст [варн] і проміжних.

3. «Бо тільки Ти, о Господи, знаєш сенс, [тобто] обряди та знан­ня душі, [про які навчають] у всьому цьому обряді Самоіснуючого [Сваямбху], який непізнаваний і незбагненний».

4. Той, чия сила безмірна, отримавши таке запитання від висо­копоставлених великих мудреців, належним чином вшанував їх і від­повів: «Слухайте!»

5. Цей [всесвіт] існував у формі Темряви, непомітної, позбавле­ної відмітних ознак, недосяжної міркуваннями, непізнаваної, по­вністю зануреної, так би мовити, в глибокий сон.

6. Тоді божественний Самоіснуючий [Сваямбху, сам] нерозріз- нений, [але] роблячи [все] це, великі елементи та інше, помітними, з’явився з непереборною [творчою] силою, розсіюючи темряву.

7. Той, кого можна сприйняти внутрішнім органом [один], хто є тонким, нерозрізненим і вічним, хто містить усі створені істоти і є незбагненним, засяяв своєю власною [волею].

8. Він, бажаючи витворити різноманітні істоти з власного тіла, спочатку з думкою створив води і помістив у них своє насіння.

9. Те [насіння] стало золотим яйцем, у блиску рівне сонцю; в то­му [яйці] він сам народився як Брахман, прабатько всього світу.

10. Води називаються нара, [бо] води справді є нащадками Нари; оскільки вони були його першою резиденцією [аяна], звідси його назвали Нараяна.

11. З цієї [першої] причини, яка є нерозрізненою, вічною, і як реальною, так і нереальною, був породжений той чоловік [Пуруша], який відомий у цьому світі [під назвою] Брахман.

12. Божественний перебував у тому яйці протягом цілого року, потім він сам своєю думкою розділив його на дві половини;

13.І з цих двох половин він утворив небо і землю, між ними се­редню сферу, вісім точок горизонту та вічне місце проживання вод.

31. А заради процвітання світів він змусив Брахмана, Кшатрія, Вайш’ю і Шудру виходити з його вуст, його рук, його стегон і його ніг.

87. Але у наказі захисту цього Всесвіту, Він, найблискучіший, призначив окремі [обов’язки та] заняття тим, хто походить з його вуст, рук, стегон та ніг.

88. Брахманам він доручив навчати та вивчати [Веду], жертву­вати заради себе та для інших, давати та приймати [милостиню].

89. Він наказав Кшатріям захищати людей, дарувати подарун­ки, приносити жертви, вивчати [Веду] і утримуватися від прихиль­ності до чуттєвих насолод.

90. Вайшія пасе худобу, дарує подарунки, приносить жертви, вивчає [Веда], торгує, позичає гроші та обробляє землю.

91. Лише володар приписав Шудрам одне заняття — покірно служити навіть цим [іншим] трьом кастам.

92. Вважається, що людина чистіша над пупком [ніж нижче]; отже, Самоіснуючий [Сваямбху] оголосив, що найчистіша [части­на] його [буде] його уста.

93. Оскільки Брахмана вийшов із вуст [Брахмана], оскільки він був первістком і оскільки він володіє Ведою, він по праву є волода­рем усього цього творіння.

94. Адже Самоцснуючий [Сваямбгу], здійснивши аскезу, спер­шу створив його з власних вуст, щоб жертви могли бути передані богам і духам, і щоб цей Всесвіт міг бути збережений.

95. Яка ж створена істота може перевершити його, завдяки чиїм устам, боги постійно споживають жертвоприношення, а духи — жертвопринесення мертвим?

96. Зі створених істот найвидатнішими називають тих, які ру­хомі; з рухомих — тих, які існують розумом; з розумних — людей; а серед людей — Брахманів;

97. З Брахманів — тих, які обізнані [на Веді]; з обізнаних, — тих, які визнають [необхідність і спосіб виконання встановлених обов’язків]; з тих, хто володіє цими знаннями, — тих, які їх викону­ють; з виконавців — тих, які відають брахму.

98. Саме народження Брахмана — це вічне втілення священно­го закону; бо він народжений, щоб [виконувати] священний закон, і стає єдиним із брахмою.

99. Брахман, який з’явився на світ, народжується як найвищий на землі, володар усіх створених істот, для захисту скарбниці закону.

100. Все, що існує у світі, є власністю Брахмана; через доско­налість свого походження, Брахман справді має право на все.

101. Брахман їсть лише власну їжу, носить лише власний одяг, дарує, але свою власну милостиню; інші смертні існують завдяки доброзичливості Брахмана.

102. Для чіткого укладання своїх обов’язків за обов’язками інших [каст] згідно їх становища, мудрий Ману, який вийшов із Са- мосутного, склав ці Приписи [священного Закону].

103. Вчений Брахман повинен уважно вивчати їх, і він повинен належно навчати своїх учнів їм, і ніхто інший [не повинен цього ро­бити].

107. У цій [справі] повністю зазначено священний закон, а також добрі та погані якості [людських] дій та споконвічні прави­ла поведінки, яких повинні дотримуватися всі чотири варни.

108. Правило поведінки— це трансцендентний закон, неза­лежно від того, викладається він у відкритих текстах або у священ­ній традиції; отже, двічінароджений, сповнений самоповаги, пови­нен завжди обережною [слідувати] йому.

111. Створення Всесвіту, правила таїнств, статути учнівства, та шаноблива поведінка [по відношенню до Гуру], найкраще правило омивання [по поверненню з дому вчителя],

112. [закон] шлюбу та опис [різних] обрядів шлюбу, правила ве­ликих жертв і вічне правило похоронних жертвоприношень,

113. опис способів [здобуття] засобів до існування та обов’язків Снатаки, [правила щодо] законної та забороненої їжі, очищення людей та речей,

114. закони стосовно жінок, [закон] відлюдників, [спосіб здобут­тя] остаточного звільнення та зречення світу, весь обов’язок царя та спосіб вирішення позовів,

115. правила перевірки свідків, закони стосовно чоловіка та дру­жини, закон [про спадщину та] поділ, [закон стосовно] азартних ігор та видалення [людей шкідливих наче] шипи,

116. [закон стосовно] поведінки Вайшіїв і Шудр, походження змішаних каст, закон для всіх каст у часи лиха та закон спокути,

117. троїстий шлях перевтілення, наслідок [добрих чи поганих] вчинків, [спосіб досягнення] вищого блаженства та перевірка гар­них і поганих якостей вчинків,

118. споконвічні закони країн, каст [гаті], сімей та правила щодо єретиків та товариств [торговців тощо] — [все це] Ману виклав у цих Приписах.

РОЗДІЛ 2

37. [Посвята] Брахмана, який бажає володіти священним вчен­ням, має відбутися на п’ятому [році після зачаття], [того] Кшатрія, який бажає стати могутнім — на шостому, [а того] Вайшію, який прагне [успіху у своїй] справі — на восьмому.

38. [Час для] Савітрі [посвячення] Брахмана не минає до завер­шення шістнадцятого року [після зачаття], Кшатрія до завершення двадцять другого, а Вайшії до завершення двадцять четвертого.

39. Після тих [періодів, люди] цих трьох [каст], які не отримали причастя у належний час, стають Врат’ями [ізгоями], виключеними з Савітрі [посвяти] і зневажаються аріями.

40. З такими людьми, якщо вони не очищені згідно правила, нехай жоден Брахман ніколи, навіть у часи лиха, не зв’язується через Веду або шлюбом.

110. Якщо нікого не запитують, ніхто не повинен нікому [нічо­го] пояснювати, а також [не повинен відповідати] особі, яка запитує неналежним чином; нехай мудра людина, хоч і знає [відповідь], по­водиться серед людей так [ніби] недоумок.

112. Там, де заслуги та багатство не [здобуті навчанням], ані [при­наймні] належним послухом, у такий [ґрунт] священні знання не можна сіяти, подібно, як добре насіння [не можна] [кидати] у без­плідну землю.

113. Навіть під час страждань, учитель Веди повинен скоріше померти зі своїми знаннями, ніж сіяти його на безплідному ґрунті.

114. Священна Наука підійшла до Брахмана і сказала йому: «Я твій скарб, бережи мене, не видавай мене зневажливому; так [збе­режене], я стану надзвичайно сильним».

115. А передай мене, як хранителю твого скарбу, Брахману, якого ти знатимеш чистим, приборканим у почуттях, цнотливим та уваж­ним».

116. Адже той, хто без дозволу отримує Веду від того, хто її читає, бере на себе провину крадіжки Веди й потоне у пеклі.

135. Знай, що Брахман десяти років і Кшатрій сто років перебу­вають один до одного у відношенні як батько і син; але між цими двома Брахман є батьком.

136. Багатство, рід, вік, [належне виконання] обрядів і, по-п’яте, священна вченість є титулами, які слід поважати; але кожна пізніше названа [причина] вагоміша [ніж попередня].

137. Будь-яка людина з трьох [найвищих] каст володіє більшіс­тю з цих п’яти, як за кількістю, так і за ступенем, така людина гідна пошани серед них; і [так само] також Шудра, який вступив у деся­тий [десятиліття свого життя].

156. Отже, людина не [вважається] шанованою, якщо її голова си­ва; того, хто хоч і молодий, але вивчив Веду, боги вважають шанованою.

РОЗДІЛ 3

1. Обітниця (вивчення) трьох Вед під керівництвом учителя по­винна зберігатися протягом тридцяти шести років, або протягом по­ловини цього часу, або протягом чверті, або до тих пір, поки (учень) досконало не вивчить їх.

2. (Студент), який вивчив у належному порядку три Веди, або дві, або навіть лише одну, не порушуючи (правил) навчання, пови­нен увійти до розряду домогосподарів.

4. Викупавшись, з дозволу свого вчителя, та виконавши за пра­вилом Самавартану, [обряд повернення додому], двічінароджений, одружується на дружині рівної касти, яка наділена сприятливими [тілесними] знаками.

5. Дівчина, яка не є ні Сапіндою з боку матері, ні належить до однієї сім’ї з боку батька, рекомендується двічінародженим чолові­кам для шлюбу та подружнього союзу.

6. Зв’язуючись із дружиною, нехай обережно уникає десяти на­ступних сімей, будь вони навіть такі великі чи багаті на корів, коней, овець, збіжжя чи [інше] майно,

7. [а саме], ті, хто нехтує священними обрядами; у кого не на­роджуються діти чоловічої статі; у кого не вивчається Веда; ті [пред­ставники], у кого на тілі густе волосся; схильні до геморою, сухот, слабкості травлення, епілепсії або білої, чи чорної прокази.

8. Нехай він не одружується на діві [з] рудуватим [волоссям], ні на тій, у якої зайва кінцівка, ні на тій, яка хворіє, ні на тій, у якої немає волосся [на тілі] або занадто багато, ні на балакучій або з чер­воними [очима],

9. ні на названий на честь сузір’я, дерева чи річки, ні тій, яка но­сить ім’я низької касти, чи гори, ні на тій, яка названа на честь пта­ха, змії або раба, ні на тій, чиє ім’я вселяє страх.

10. Нехай одружується на жінці, вільній від тілесних вад, яка має приємне ім’я, [витончену] ходу Хамси [лебідка] або слонихи, помірну [кількість] волосся на тілі та на голові, маленькі зуби та ніжні кінцівки.

11. Але розсудливий чоловік не повинен одружуватися з [дівчи­ною], яка не має брата, ані з тією, батько якої невідомий, через страх, що [у першому випадку її не зробили] призначеною дочкою, [а в останньому], що [він вчинить] гріх.

12. Для першого шлюбу, двічінародженим радять [дружин] рів­ної касти; але для тих, хто через бажання продовжує [одружуватися знову], наступні жінки, [обрані] відповідно до [прямого] порядку [каст], є найбільш схваленими

13. Заявлено, що жінка-Шудра лише [може бути] дружиною Шудри, вона і одна з його касти [дружинами] Вайшії, ті двоє і одна з його касти [дружинами] Кшатрія, ті троє та одна з його власної касти — [дружиною] Брахмана.

14. Жінка-Шудра не згадується, навіть в жодній [давній] істо­рії, як [перша] дружина Брахмана або Кшатрія, хоча б вони жили в [найбільшій] біді.

15. Двічінароджені, які через свою безглуздість одружуються з дружинами низької касти [Шудри], незабаром понижують свої сім’ї та своїх дітей до стану Шудри.

17. Брахман, який бере дружину Шудру до свого ліжка, [після смерті] потоне в пеклі; якщо він породить дитину з нею, втратить ранг Брахмана.

20. А тепер послухайте [короткий] опис наступних восьми шлюб­них обрядів, що використовуються чотирма кастами [варнами], які частково забезпечують вигоди, а частково приносять зло як у цьому житті, так і після смерті.

21. [Це] обряд Брахмана [Брахма], богів [Дайва], Ріши [Арша], Праджапаті [Праджапатья], Асурів [Асура], Гандхарвів [Гандхарва], Ракшасів [Ракшаса] та Пішачів [Пайшака].

22. Що є законним для кожної касти [варни] і, які є чесноти чи вади кожного [обряду], все це я оголошу вам, а також їхні добрі та злі наслідки щодо потомства.

23. Слід знати, що перші шість згідно стану [про який йдеться вище], є законними для Брахмана, чотири останні для Кшатрія, а ті самі чотири, за винятком обряду Ракшаса, для Вайшії та Шудри.

24. Мудреці стверджують, що перші чотири схвалені [у випад­ку] для Брахмана, один, Ракшаса [обряд у випадку] для Кшатрія та Асура [шлюб] для Вайшії та Шудри.

25. Але в цих [приписах священного закону], три із п’яти [ос­танніх] оголошуються законними, а два незаконними; Пайшака та Асура [обряди] ніколи не повинні використовуватися.

26. Для Кшатріїв ті вищезгадані два обряди, Гандхарва та Рак- шаса, окремі чи змішані, дозволені священною традицією.

27. Дарування дочки після одягання її [дорогим вбранням] та вшануванням [її подарунками коштовностей] чоловікові, навчено­му у Ведах та доброму у поводженні, якого запрошує сам [батько], називається обрядом Брахма.

28. Дарування дочки, прикрашеної прикрасами, жерцеві, який належно служить жертвопринесення, під час їх виконання, вони на­зивають обрядом Дайва.

29. Коли [батько] віддає свою доньку згідно з правилом, отри­мавши від нареченого за [виконання] священного закону, — корову та бика або дві пари, те називається обрядом Арша.

30. Дарування дочки [її батьком] після того, як він звернувся [до пари] із текстом: «Нехай ви обоє виконуєте свої обов’язки ра­зом», і виявлення честі [до нареченого], називається в Смріті обря­дом Праджапатья.

31. Коли [наречений] приймає діву, після того, як дав стільки багатства, скільки він міг собі дозволити, родичам і самій нарече­ній, за власною волею, те називається обрядом Асура.

32. Добровільний союз дівчини та 'її коханого, слід знати як обряд Гандхарва, який походить від бажання і має на меті любощі.

33. Примусове викрадення дівчини з її дому, коли вона кричить і плаче, після того, як [її родичі] були забиті або поранені, а [їхні бу­динки] розбиті, називається обрядом Ракшаса.

34. Коли [чоловік] крадькома спокушає дівчину, яка спить, сп’яні­ла або не має розуму, це восьмий, найнижчий і найгрішніший обряд Пішачів.

35. Дарування дочок серед Брахманів найбільше схвалюється, [якщо йому передує] [вилив] води; але у випадку з іншими кастами [це може бути виконано] за [висловленням] взаємної згоди.

42. В бездоганних шлюбах у людей народжуються бездоганні діти, в вартих осуду [шлюбах] варте осуду [потомство]; тому слід уникати вартих осуду [форм шлюбу].

51. Жоден батько, який знає [закон], не повинен брати навіть найменшої винагороди за свою дочку; бо людина, яка через ску­пість бере винагороду, продає своє потомство.

52. Але ті [чоловіки]-родичі, які у своїй нерозумності, живуть на виділену власність жінок, [наприклад, відповідні] робочі твари­ни, візки та одяг жінок, чинять гріх і потонуть у пеклі.

53. Деякі називають корову та бика, [даних] при шлюбі Арша — «винагородою»; [але] це неправильно, оскільки [прийняття] платні, чи то невелика чи велика, є продажем [дочки].

54. Коли родичі не привласнюють, [для свого використання], [надану] допомогу, це не продаж; [у такому випадку] [дарунок] — це лише знак поваги та доброти до дівчат.

55. Жінок повинні вшановувати та прикрашати їхні батьки, брати, чоловіки та шваґри, які бажають [свого] добробуту.

56. Де шануються жінки, там боги радіють; але там, де їх не вшановують, жоден священний обряд не приносить винагороди.

57. Там, де жінки-родички живуть у горі, сім’я незабаром по­вністю гине; але та сім’я, де вони щасливі, процвітає.

58. Будинки, в яких жінки-родички, неналежно вшановановуються, проголошують прокльони, повністю гинуть, ніби зруйновані чарами.

59. Отже, чоловіки, які прагнуть [свого] добробуту, повинні за­вжди вшановувати жінок на святах [подарунками] прикрас, одягом та [вишуканою] їжею.

60. У тій родині, де чоловік задоволений дружиною, а дружина чоловіком, — щастя, безумовно, буде тривалим.

61. Бо, якщо дружина не сяє красою, вона не буде приваблюва­ти свого чоловіка; а якщо вона не має для нього привабливості, діти не народяться.

62. Якщо дружина сяє красою, весь будинок світлий; але, якщо вона позбавлена краси, все буде здаватися сумним

150. Ману заявив, що ті Брахмани, які є злодіями, ізгоями, євну­хами або атеїстами, негідні [брати участь] у приношеннях богам і пращурам.

151. Нехай він не приймає на Шраддху^[45] того, хто носить волосся в косах [учня]; того, хто не вивчав [Веду]; того, хто страждає шкір­ною хворобою; азартного гравця; й тих, хто жертвує заради бага­тьох [жертвоприношень];

152. лікарів; храмових жерців; продавців м'яса та тих, хто утри­мує крамниці слід уникати на жертвах принесених богам і пращурам.

153. Платного слуги села чи царя; людини зі спотвореними ніг­тями або чорними зубами; хто протистоїть своєму вчителю; того, хто залишив священний вогонь; і лихваря;

154. того, хто страждає від сухот; хто живе, доглядаючи худобу...

155. актора або співака; того, хто порушив обітницю учнівства; того, чиєю [єдиною чи першою] дружиною є Шудрою; сина жінки, яка заміжня знову; одноокої людини; і того, в чиєму домі коханець його дружини [проживає];

156. того, хто навчає за обумовлену плату і хто навчається за та­ких умов; того, хто навчає учнів Шудр і того, чиїм учителем є Шудра; того, хто говорить грубо; сина перелюбниці та сина вдови;

157. того, хто кидає свою матір, батька або вчителя без [достатньої] причини; хто уклав союз з ізгоями або через Веду, або через шлюб;

158. палія; в'язня; того, хто їсть їжу дану сином перелюбниці; продавця Соми^[46]; того, хто здійснює морські подорожі.

159. того, хто свариться або позивається до суду на свого бать­ка; власника грального дому; п'яниці; хто страждає хворобою [в по­карання за колишні] злочини; кого звинувачують у смертному гріху; лицеміра.

160. виробника луків і стріл; того, хто розпусний із вдовою брата; зрадника друга; того, хто живе азартними іграми; того, хто дізнаєть­ся [Веду] від свого сина;

161. епілептика; хто страждає від жахливих набряків залоз; ура­женого білою проказою; донощика; божевільного; сліпого і того, хто вишукує недоліки Веди слід уникати.

162. Дресирувальника слонів, волів, коней або верблюдів; того, хто живе астрологією; птахівника і хто навчає користуванню зброєю;

163. того, хто відводить водотоки і хто радується перепиняючи їх [водотоки]; архітектора; гонця і садівника дерева [за гроші];

164. заводчика собак для розваг і соколів; того, хто ганьбить дів­чат; хто любить ранити живих істот; хто заробляє на життя від Шудр...

165. того, хто не дотримується правила поведінки; [людини по­збавленої енергії, як] євнух; того, хто постійно просить [про при­хильність]; того, хто живе землеробством; клишоногого.

166. пастуха; охоронця буйволів; чоловіка удруге заміжньої жінки і носія мертвих тіл, [усіх їх] необхідно обережно уникати.

167. Брахман, який знає [священний закон], повинен уникати [жертвоприношень], як [богам, так і пращурам], цих найнижчих із двічінароджених, чия поведінка варта осуду і, які негідні [сидіти] в товаристві [на трапезі].

172. Старший брат, який одружується після молодшого, молод­ший брат, який одружується раніше старшого, жінка, з якою укла­дено такий шлюб, той, хто віддає її і жертовний жрець, як п’ятий, усі потрапляють у пекло.

РОЗДІЛ 5

146..послухайте тепер про обов’язки жінок.

147. Ні дівчині, ні молодій жінці, ні навіть старій нічого не можна робити самостійно, навіть у своїй хаті.

148. У дитинстві жінка повинна підкорятися батькові, в моло­дості — чоловікові, коли її володар помер своїм синам; жінка ніко­ли не повинна бути незалежною.

149. Вона не повинна прагнути відокремитися від свого батька, чоловіка або синів; покинувши їх, вона зробила б обидві сім’ї гід­ними презирства [власну і сім’ю чоловіка].

150. Вона завжди повинна бути веселою, спритною [у веденні її] домашніх справ, ретельною в чищенні свого посуду і економною у витратах.

151. Того, кому віддасть її батько, або її брат з дозволу батька, вона повинна слухатися, поки він живий, і коли він помре, вона не повинна ображати [його пам’ять].

154. Незважаючи на те, що чоловік позбавлений чесноти, або шукає насолоди (в іншому місці), або позбавлений хороших якостей, (проте) вірна дружина повинна постійно поклонятися чоловікові як богу.

155. Ні жертва, ні обітниця, ні піст не повинні виконуватися жін­ками окремо [від своїх чоловіків]; якщо дружина слухається її чо­ловіка, з цієї [причини лише] вона піднесеться на небеса.

156. Вірна дружина, яка бажає жити [після смерті] зі своїм чоло­віком, ніколи не повинна робити щось, що може викликати невдово­лення того, хто взяв її руку, незалежно від того, живий він чи мертвий.

157. Для її задоволення, нехай вона виснажує своє тіло [живучи на] чистих квітах, корінні та плодах; але вона ніколи не повинна згадувати імені іншого після смерті чоловіка.

158. До смерті нехай вона буде терплячою [з труднощами], стри­маною і цнотливою, та прагне [виконати] той найчудовіший обов’язок, який [прописаний] для дружин, котрі мають лише одного чоловіка.

159. Багато тисяч Брахманів, які були цнотливими з юності, пішли на небеса не продовжуючи свого роду.

160. Доброчесна дружина, яка після смерті чоловіка постійно залишається цнотливою, досягає небес, хоча у неї і немає сина, так само як і ті цнотливі чоловіки.

161. Але жінка, яка від бажання мати нащадків порушує свій обов’язок щодо свого [померлого] чоловіка, наводить на себе гань­бу в цьому світі і втрачає місце зі своїм чоловіком [на небесах].

163. Ту, яка живе з чоловіком вищої касти покинувши власного чоловіка, який належить до нижчої, в цьому світі зневажатимуть, а її називають повторно заміжньою жінкою [парапурва].

164. Порушуючи свій обов’язок перед своїм чоловіком, дружи­на, яка зганьбилась у цьому світі, [після смерті ж] вона потрапляє в утробу шакала і мучиться хворобами, [покаранням] за свій гріх.

165. Та, яка, приборкує свої думки, слова та вчинки, і ніколи не зневажає свого господаря, проживає [після смерті] зі своїм чолові­ком [на небесах] і називається доброчесною [дружиною].

166. У нагороду за таку поведінку, жінка, яка керує своїми думка­ми, мовою та діями, здобуває в цьому [житті] найвищу славу, а в на­ступному [світі] місце біля свого чоловіка.

167. Двічінароджений, обізнаний на священному законі, пови­нен спалити дружину рівної касти, яка веде себе таким чином і помре перед ним, [за допомогою священних вогнів, які використо­вуються для) Агніхотри^[47] та разом з жертвоприношеннями.

168. Таким чином, на похоронах віддавши священні вогні своїй дружині, яка померла перед ним, він може знову одружитися і знову запалити (вогні). [вогні].

РОЗДІЛ 6

1. Двічі народжений Снатака^[48], який, таким чином, жив відпо­відно до закону в порядку домовласників, може, прийнявши тверду постанову та зберігаючи свої органи в покорі, належним чином жити в лісі (дотримуючись правил, наведених нижче).

2. Коли господар побачить свою (шкіру) зморшкуватою, а (во­лосся) білим, і синів своїх синів, тоді він може піти до лісу.

3. Покинувши всю їжу, вирощену в результаті вирощування, і все своє майно, він може піти в ліс, або довіривши свою дружину своїм синам, або супроводжуючи її.

4. Взявши з собою священний вогонь і знаряддя, необхідні для домашніх (жертвоприношень), він може вийти з села в ліс і жити там, належним чином контролюючи свої почуття.

33. Але, таким чином, пройшовши третю частину (природного терміну життя людини) у лісі, він може жити як аскет протягом чет­вертої частини свого існування, після того, як відмовиться від будь- якої прихильності до мирських речей.

36. Вивчивши Веди згідно з правилом, народивши синів відпо­відно до священного закону, і принісши жертви відповідно до своїх здібностей, він може направити свій розум на (досягнення) остаточ­ного звільнення.

37. Двічінароджений чоловік, який прагне остаточного звільнен­ня, не вивчивши Веди, не народивши синів і не приносячи жертви, опускається вниз.

91. Двічінародженим, [Брахманам] слід ретельно виконувати де- сятичастинний закон.

92. Задоволення, прощення, самоприборкання, утримання від неправомірного привласнення чогось, [дотримання правил] очи­щення, приборкання почуттів, мудрість, знання [вищої Душі], прав­дивість та утримання від гніву, [форма] десятичастинного закону.

93. Ті Брахмани, які досконально вивчають десятичастинний за­кон і, вивчивши його, підкоряються йому, вступають у вище поло­ження.

РОЗДІЛ 7

1. Я оголошу про обов’язки царів [і] покажу, як повинен поводи­тися цар, як його створили та, як [він може досягти] найвищого успіху.

2. Кшатрій, який прийняв, згідно з правилом, таїнство передба­чене Ведою, повинен належним чином захищати весь цей [світ].

3. Бо коли ці істоти, залишившись без царя, через страх розійшли­ся в усіх напрямках, Господь створив царя для захисту всього [тво­ріння],

14. Заради [царя] Бог раніше створив свого власного сина — Покарання, захисника всіх істот [втілення] закону, утвореного сла­вою Брахми.

15. Через страх перед ним усі створені істоти, як нерухомі, так і рухомі, не дозволяють собі насолоджуватися і відхилятися від своїх обов’язків.

16. Повністю обміркувавши час і місце [злочину], силу та знан­ня [злочинця], нехай справедливо призначить те [покарання] людям, які вчинили несправедливо.

18. Покарання керує усіма створеними істотами, покарання лише захищає їх, покарання стежить за ними, поки вони сплять; мудрі ого­лошують покарання [тотожним із законом].

19. Якщо [покарання] належним чином застосовується після [на­лежного] розгляду, це робить всіх людей щасливими; але завдане без розгляду, воно руйнує все.

22. Весь світ утримується в порядку покаранням, бо невинного важко знайти...

24. Усі касти (варни) були б зіпсовані (через змішування), усі бар’єри були б зламані, і всі люди б лютували (один проти одного) через помилки щодо покарання.

32. Нехай він [цар] поводиться справедливо у своєму власному домі, з суворістю карає своїх ворогів, поводиться не двоєдушно сто­совно своїх друзів і буде поблажливим до Брахманів.

33. Слава царя, який поводиться таким чином... поширюється у світі, як крапля олії на воді.

34. Але слава царя, який діє протилежним чином і не підпоряд­ковується собі, зменшується серед людей, як крапля очищеного масла у воді.

35. Цар був створений (бути) захисником каст (варн) і станів, які, відповідно до свого рангу, виконують свої обов’язки.

36. Все, що має бути зроблено ним та його слугами для захисту його народу, я повністю оголошу вам у належному порядку.

37. Нехай цар, піднявшись рано вранці, вшановує Брахманів, які добре знають потрійну священну науку і навчені [у політиці], та ви­конує їхні поради.

38. Нехай він щодня вшановує старих Брахманів, які знають Веду і є чистими; бо той, хто завжди вшановує літніх людей, вша­новується навіть Ракшасами^[49].

39. Нехай він, хоча й може бути вже стриманим, постійно вчиться у них стриманості; бо стриманий цар ніколи не гине.

45. Нехай він [цар] обережно уникає десяти пороків, що випли­вають із любові до насолоди, і восьми, що йдуть від гніву, які [всі] закінчуються нещастям.

46. Бо цар, який прив’язаний до пороків, що йдуть від любові до насолоди, втрачає своє багатство і свою чесноту, а [той, який по­турає] тим, що виникають із гніву, [втрачає] навіть своє життя.

47. Полювання, азартні ігри, денний сон, причепливість, [на­дмірність із] жінками, пияцтво, [непомірна любов до] танців, співів, музики та марні подорожі — десятикратний набір [пороків], що ви­никають із любові до насолоди.

48. Плітки, насильство, віроломство, заздрість, наклеп, [неспра­ведливе] захоплення майна, знущання та напади — це вісім з набо­ру [пороків], спричинених гнівом.

52. Стриманий (цар) повинен знати, що в цьому наборі з семи, який переважає всюди, кожен раніше названий порок є більш огид­ним (ніж ті, які названі пізніше).

54. Нехай призначить сім чи вісім радників, предки яких були королівськими слугами, котрі знають науки, героїв обізнаних на ви­користані зброї та, які походять із [знатних] родин і випробувані.

55. Навіть легку, [саму по собі], справу [іноді] важко здійснити од­ній людині; наскільки ж [важче царю], особливо [якщо він не має] жод­ного помічника, [керувати] королівством, яке приносить великі доходи.

56. Нехай він щодня розглядає з ними звичайні [справи, маючи на увазі] мир і війну..., дохід, [спосіб] захисту [себе і свого царства] та освячення своїх здобутків [побожними дарами].

57. Перевіривши [спочатку] думку кожного [радника] окремо і [потім погляди] усіх разом, нехай він робить те, що [найбільш] ко­рисно для нього у його справах.

58. Але з найвидатнішим серед них, вченим Брахманом, нехай цар обмірковує найважливіші справи, які стосуються шести заходів королівської політики.

59. Нехай він, сповнений довіри, завжди доручає цьому [поса­довцю] всі справи; взявши на себе остаточне рішення, нехай згодом починає діяти.

60. Він також повинен призначити інших посадовців, мужів до­бросовісних, мудрих, твердих, добре обізнаних на зборі грошей та добре перевірених.

61. Нехай призначить стільки осіб, скільки вимагає належне ви­конання його справ, стільки вмілих і розумних (людей), вільних від лінощів.

62. Серед них нехай він використовує сміливих, умілих, шляхет­них і чесних у [місцях для збору] доходів, [наприклад, на шахтах, ви­робництвах та складах], [але] сором’язливих в середині його палацу.

63. Нехай він також призначить посла, який обізнаний з усіма науками, який розуміє натяки, вирази обличчя та жести, чесного, вмілого та [знатного] роду.

64. (Такого) посла рекомендують царю (який є) лояльним, чес­ним, умілим, володіє хорошою пам’яттю, хто знає (відповідне) місце та час (для дії, хто є) красивим, безстрашним і красномовним.

65. Військо залежить від посадовця [відповідального за це], на­лежний контроль [підлеглих] — від війська, скарбниця та [уряд] ко­ролівства — від царя, мир та протилежна йому [війна] — від посла.

66. Бо лише посол створює [королівських] союзників і розлучає союзників; посол веде ту справу, за якою [королі] роз’єднані чи ні.

67. Що стосується справ, нехай [посол] досліджує вираз облич­чя, жести та дії [іноземного царя] через жести та дії його довірчих [радників], та [викриває] його задуми серед його слуг.

68. Дізнавшись точно [від свого посла] задуми іноземного царя, нехай [цар] вживає таких заходів, щоб він не приніс зла собі самому.

87. Цар, який, захищаючи свій народ, зазнає виклику (ворогів), незалежно від того, чи є вони рівними за силою, чи сильнішими, чи слабшими, не повинен ухилятися від битви, пам’ятаючи про обо­в’язок Кшатріїв.

88. Не тікати в бою, захищати людей, вшановувати Брахманів — найкращий засіб для забезпечення щастя царя.

89. Ті королі, які, прагнучи вбити один одного в бою, борються з найбільшим зусиллям і не тікають, йдуть на небеса.

98. Так було проголошено бездоганний, первісний закон для вої­нів; від цього закону Кшатрій не повинен відходити, коли б’є своїх ворогів у бою.

99. Нехай він [Кшатрій] прагне здобути те, чого ще не здобув; те, що він здобув, нехай ретельно зберігає; нехай збільшує те, що зберігає, а те, що він збільшив, нехай дарує гідним людям.

100. Нехай він знає, що це чотири засоби для забезпечення ці­лей [існування] людини; нехай він, завжди невтомно, правильно їх застосовує.

101. Те, чого він [ще] не здобув, нехай шукає [здобути] [своїм] військом; те, що він здобув, нехай захищає пильною увагою; те, що він захистив, нехай збільшує [різними способами] збільшення того; а те, що він збільшив, нехай щедро дарує [гідним людям].

102. Нехай він завжди буде готовий до удару, свою майстер­ність постійно проявляє, а свої таємниці постійно приховує, і нехай постійно досліджує слабкі сторони свого ворога.

103. Від того, хто завжди готовий до удару, весь світ у захваті; тож, хай зробить усі створіння підданими собі, навіть застосовуючи силу.

РОЗДІЛ 8

1. Цар, прагнучи розслідувати справи закону, повинен увійти до свого суду, зберігаючи гідне поводження, разом із Брахманами та досвідченими радниками.

2. Там, сидячи або стоячи, піднявши праву руку, без показовос- ті в одязі та прикрасах, нехай він розгляне справи позивачів.

3. Щодня [вирішуючи] одну за одною [усі справи], які підпада­ють під вісімнадцять титулів [закону], відповідно до принципів ви­роблених із місцевих звичаїв і від Приписів священного закону.

4. З тих [заголовків] першим є несплата боргів, [потім — далі], [2] внесок і застава, [3] продаж без права власності, [4] стосунки між партнерами та [5] повернення дарунків,

5. [6] невиплата платні, [7] невиконання угод, [8] скасування ку- півлі-продажу, [9] суперечки між власником [худоби] та його слугами,

6. [10] суперечки щодо межі, [11] напад та [12] наклеп, [13] кра­діжка, [14] грабіж та насильство, [15] перелюб,

7. [16] обов’язки чоловіка та дружини, [17] розподіл [спадщи­ни], [18] азартні ігри та ставки; це у цьому світі вісімнадцять титу­лів, що породжують судові процеси.

8. Спираючись на вічний закон, нехай він вирішує справи людей, які здебільшого змагаються за щойно згадані титули.

9. Але якщо цар особисто не розслідує позови, то нехай він при­значить вченого Брахмана для їх розгляду.

10. Та [людина] повинна увійти до цього найвидатнішого суду у супроводі трьох засідателів і повністю розглянути [всі] причини [пред’явлені] перед [королем], сидячи або стоячи.

11. Де сидять троє Брахманів, обізнаних на Ведах, і вчений [суд­дя], призначений королем, вони називають це судом [чотириликого] Брахми.

13. Або в суд не слід входити, або мусять казати правду; людина, яка або нічого не говорить, або говорить неправду, стає грішною.

14. Де справедливість знищена несправедливістю, або правда брехнею, поки судді вагаються, там вони також будуть знищені.

15. «Правосуддя, будучи порушеним, руйнує; справедливість, будучи збереженою, зберігає: тому справедливість не повинна бути порушена, щоб порушена справедливість не знищила нас».

20. Брахман, який живе лише за назвою своєї касти, або той, хто просто називає себе Брахманом, [хоча його походження невідоме], мо­же, за бажанням царя, тлумачити йому закон, але ніколи не Шудра.

21. Королівство того монарха, котрий дивиться поки Шудра вста­новлює закон, опуститься [низько], як корова в болото.

22. Те королівство, де Шудр дуже багато, яке вражене атеїстами і знедоленими двічінародженими [мешканцями], незабаром повніс­тю загине, уражене голодом і хворобами.

23. Зайнявши місце справедливості, прикривши своє тіло і по­клонившись богам-охоронцям світу, нехай він, зібраний розумом, розпочне судовий процес.

24. Знаючи, що доцільно чи недоцільно, що є чистою справедли­вістю чи несправедливістю, нехай досліджує справи позивачів згід­но з порядком каст [варна].

25. За зовнішніми ознаками нехай він виявляє внутрішній ха­рактер людей, за їх голосом, кольором, рухами, виглядом, очима та жестами.

26. Внутрішня [робота] розуму сприймається через вигляд, рухи, ходу, жести, промову та зміни в очах та обличчі.

27. Цар захищає успадковане [та інше] майно неповнолітнього, доки той не повернеться [з дому свого вчителя] або поки не стане повнолітнім.

28. Подібним чином слід подбати про безплідних жінок, тих, хто не має синів, тих, родина яких вимерла, дружин і вдів, вірних їх во­лодарям, і жінок вражених хворобами.

29. Праведний цар повинен карати, як злодіїв, тих родичів, які за життя привласнили власність таких жінок.

30. Майно, власник якого зник, цар повинен зберігати, як вклад, протягом трьох років; протягом трьох років власник може вимагати його, після [цього терміну], цар може забрати це.

31. Того, хто каже: «Це належить мені», слід перевірити згідно з правилом; якщо він точно описує форму, кількість [знайдених предметів] тощо, [він є власником] [і] повинен [отримати] це майно.

32. Але якщо він насправді не знає часу та місця [де воно було втрачено], його кольору, форми та розміру, він гідний штрафу рів­ного [за вартістю] [заявленій речі].

33. Тепер цар, пам’ятаючи про обов’язок добрих людей, може взяти одну шосту частину втраченого і згодом знайденого майна, або одну десяту, або принаймні одну дванадцяту.

34. Втрачене та згодом знайдене майно [слугами царя], залиша­ється на зберіганні [особливих] посадовців; тих, кого цар засудить за крадіжку, він повинен убити слоном.

35. Від тієї людини, яка справді скаже стосовно вкладу: «Це на­лежить мені», цар може взяти одну шосту або одну дванадцяту час­тину.

36. Але той, хто неправдиво говорить [так], буде оштрафований на восьму частину його майна, або, рахуючи [вартість] зробленого вкладу, на деяку меншу частину [цього].

37. Коли вчений Брахман знаходить скарб, зданий на зберіган­ня в минулі [часи], він може взяти навіть все [з нього]; бо він гос­подар усього.

38. Коли цар знаходить у землі скарб давніх часів, нехай віддає од­ну половину Брахманам, а другу половину поміщає у свою скарбницю.

39. Цар отримує половину стародавніх скарбів та металів [знайде­них] у землі, з метою [його захисту] [і] тому, що він є володарем землі.

40. Майно, вкрадене злодіями, повинно бути повернуте коро­лем [людям] усіх каст [варна]; цар, який використовує таке [майно] сам, бере на себе провину злодія.

41. [Цар], який знає священний закон, повинен вивчити закони каст, районів, станів та сімей, і [таким чином] встановити особли­вий закон кожного.

47. Коли позичальник подає позов [перед королем] про стяг­нення грошей з боржника, нехай змусить боржника сплатити суму, яку кредитор доведе, що вона [має бути сплаченою].

48. Будь-якими засобами, якими позичальник міг би отримати у власність своє майно, так само, за допомогою цих засобів, він мо­же примусити боржника і заплатити йому.

49. За допомогою морального примушення, судовим позовом... кредитор може стягнути майно передане в позику; а по-п’яте, силою.

50. Позичальник, який сам стягує своє майно з боржника, не повинен звинувачувати царя у тому, що він повернув те, що є його власним.

51. Але тому, хто заперечує борг підтверджений вагомими до­казами, повинен наказати сплатити цей борг позичальнику та неве­ликий штраф, відповідно до його умов.

52. Що стосується відмови [від боргу] боржником, який був зо­бов’язаний у суді сплатити його, скаржник повинен викликати [свід­ка], який був присутній [коли була надана позика], або надати інші докази.

53. [Позивач], який викликає свідка, який не був присутній при угоді, який відмовляється від своїх свідчень, або не розуміє, що його висловлювання плутані або суперечливі;

54. або той, хто заявив, що має на меті довести згодом зміни [його справи], або той, кого допитують по факту належно заявлено­му ним самим, і не дотримується цього;

55. або хто розмовляє зі свідками у місці, неналежному для такої розмови; або хто відмовляється відповісти на запитання на­лежно поставлені чи покидає [суд];

56. або хто, отримавши наказ говорити, не відповідає або не до­водить того, що він стверджував; або хто не знає, що є першим [пунк­том], а що другим, — зазнає невдачі у своєму позові.

57. Тому, хто каже: «У мене є свідки» і, за наказом їх пред’яви­ти, не пред’являє їх, суддя повинен, на цих [самих] підставах, за­явити відмову у позові.

58. Якщо позивач не говорить, він може бути покараний фізично чи штрафом, відповідно до закону; якщо [обвинувачений] не заяв­ляє клопотання протягом трьох тижнів, він програв свою справу.

59. У подвійному розмірі тієї суми, у якій [відповідач] неправ­диво відмовляє або на яку [позивач] неправдиво заявляє, ці двоє [людей], які порушили правосуддя, повинні бути оштрафовані ко­ролем.

60. [Відповідач], який, будучи представленим [до суду] позичаль­ником, [і] допитаний, заперечує [борг], повинен бути засуджений [за його брехливість] принаймні трьома свідками, [які свідчитимуть] у присутності Брахмана [призначеного] королем.

61. Я повністю повідомлю, які люди можуть бути свідками за по­зовами позичальників, і яким чином ці [свідки] повинні давати прав­диві [докази].

62. Домогосподарі, чоловіки з синами та корінні [жителі країни] Кшатрії, Вайшії або Шудри, мають право, якщо їх запрошує позивач, давати свідчення, а не будь-які особи [їхнього стану можуть бути], за винятком термінових випадків.

63. Надійні люди всіх [чотирьох] каст [варна] можуть бути свід­ками в судових процесах, [люди], які знають весь [їх] обов’язок і по­збавлені жадібності; але нехай не запрошують [у свідки] (з) проти­лежним (характером).

64. Не повинні бути призначені [свідками], — хто зацікавлений в позові, ані знайомі [друзі], товариші та вороги [сторін], а також [лю­ди], раніше засуджені [за неправдиве свідчення], а також [особи], які страждають на [важку] хворобу, ані [ті], хто заплямовані [смер­тним гріхом].

65. Царя не можна робити свідком, [а також] ремісників та ак­торів... [відлюдника], який відмовився від [усіх] зв’язків [зі світом],

66. того, хто цілком залежний, того, хто має погану славу... то­го, хто живе забороненими заняттями, літню [людину], дітей... лю­дину з найнижчих каст, позбавлену органів чуття,

67. надзвичайно засмученого, сп’янілого, божевільного, того, кого мучить голод чи спрага, хто пригніченого втомою, хто мучить­ся бажанням, хто перебуває у гніві, злодія.

68. Жінки повинні давати свідчення для жінок, а для двічіна- роджених такі само двічінароджені, доброчесні Шудри для Шудр, а люди найнижчих каст — для найнижчих.

69. Але будь-яка особа, яка має особисто відомості [про вчине­не] у внутрішніх кімнатах [будинку], або в лісі, або про [злочин, що спричиняє] втрату життя, може давати свідчення.

70. У разі браку [належних свідків, доказів] може надати, [у та­ких випадках], жінка, дитя, стара людина, учень, родич, раб або най­нятий слуга.

71. Але [суддя] повинен розглядати докази дітей, старих людей та хворих, які [є схильними] говорити неправдиво, як ненадійні, так само як і людей з розладами розуму.

72. В усіх випадках насильства, крадіжок та перелюбу, наклепів та нападів, він не повинен допитувати свідків [занадто суворо].

73. При суперечності свідчень свідків, цар приймає, [як правди­ві], свідчення більшості; якщо ж [протиборчі сторони] однакові за кількістю, [тих], які вирізняються гарними якостями; при визначен­ні ж між [однаково] поважними [свідками, тих, які] найкращі серед двічінароджених.

74. Свідчення відповідно до того, що було дійсно побачено або почуто, є допустимими; свідок, який говорить правду в тих (справах), не втрачає ні духовних заслуг, ні багатства.

75. Свідок, який свідчить на зібранні почесних людей (Ар’я) щось інше, крім того, що він бачив або чув, після смерті падає головою в пекло і втрачає небеса.

76. Коли людина [спочатку], яка не була призначена свідком, ба­чить або чує що-небудь і [згодом] допитується щодо цього, вона по­винна заявити про це, [саме так] як бачила або чула.

79. Свідків, яких збирають у суді в присутності позивача та від­повідача, нехай суддя вислухає, люб’язно закликаючи їх наступним чином:

80. «Те, що ви знаєте має бути взаємно розглянуто в цей спосіб між двома людьми перед нами, повідомте все, по-правді; бо ви є свід­ками в цій [справі].

81. Свідок, який говорить правду в своїх свідченнях, здобуває [після смерті] найпрекрасніші світи [блаженства], а тут [унизу] не- перевершену славу; таке свідчення шанує [сам] Брахма.

82. Той же, хто дає неправдиві свідчення, міцно пов’язаний пу­тами Варуни^[50], безпомічний протягом ста існувань; нехай, [отже, лю­ди] дають правдиві свідчення.

83. Правдивістю свідок очищається, правдивістю зростає його заслуга, отже, правду повинні говорити свідки всіх каст [варн].

84. Сама Душа є свідком Душі, і Душа — притулком Душі; не зневажайте власної Душі, найвищого свідка людей.

85. Злодії думають: «Ніхто нас не бачить», — але їх бачать боги, а також їх совість.

86. Небо, земля, води, [чоловік у] серці, місяць, сонце, вогонь,... та вітер, ніч, двоє сутінків та справедливість знають поведінку всіх тілесних істот!».

87. [Суддя], очищаючись, повинен запитати вдень двічінародже- них [свідків], які [також були] очищені [і стоять] обличчям на північ чи схід, дати правдиві свідчення в присутності [зображення] богів і Брахманів.

88. Нехай він вислухає Брахмана [починаючи з] «Говори», Кшат- рія [починаючи з] «Говори правду», Вайшію [застерігаючи його] [нагадуванням] про його худобу, зерно і золото, Шудру [погрожую­чи йому] [провиною] кожного злочину, що спричиняє втрату касти;

89. [Кажучи], «Які б місця [мук] не були призначені [мудрецями] вбивці Брахмана, вбивці жінок і дітей, тому, хто зраджує друга, і не­вдячній людині, будуть твоєю [долею], якщо ти кажеш неправдиво.

90. [Нагорода] за всі гідні справи, які ти, добрий чоловіче, зро­бив з миті твого народження, стануть часткою собак, якщо у своїй промові ти відступишся від істини.

94. Стрімко, у цілковитій темряві, грішний чоловік впаде у пекло, який, допитаний у суді, відповідає на одне питання неправдиво.

102. З Брахманами, які доглядають худобу, торгують, ремісни­кують, стають акторами [або співаками], прислужниками чи лихва­рями, [суддя] поводитиметься як із Шудрами.

103. У [деяких] випадках людина, яка хоч і знає [факти] відмін­ні, але дає такі [неправдиві свідчення] з побожного мотиву, не втра­чає небес; такі [свідчення] вони називають мовою богів.

104. Кожного разу, коли смерть Шудри, Вайшії, Кшатрія або Брахмана буде [спричинена] оголошенням правди, може бути ого­лошена неправдою, бо така [брехня] краща за істину.

107. Чоловік, який, не хворіючи, не дає свідчень у [справі] по­зики і подібній, протягом трьох тижнів [після виклику], стане відпо­відальним за весь борг і [оплачує] десяту частину цілого, [як штраф, царю].

108. Свідок, з яким протягом семи днів після дачі показань трап­ляється [лихо через] хворобу, пожежу або смерть родича, повинен сплатити борг та штраф. [бо такі лиха вважаються доказом неправ­дивих свідчень].

109. Якщо дві [сторони] сперечаються щодо справ у яких від­сутні свідки, і [суддя] не може по-справжньому встановити істину, він може змусити відкрити [її] навіть присягою.

113. Нехай [суддя] змусить Брахмана присягати своєю правди­вістю, Кшатрія — своєю колісницею або верховою твариною і його зброєю, Вайшію — його худобою, зерном і золотом, а Шудру [про­кляттям на його власну голову] всіма тяжкими провинами.

117. Кожного разу, коли за будь-яким позовом подано неправ­диві свідчення, нехай [суддя] скасовує рішення, і все, що було зроб­лено, має [вважатись] скасованим.

118. Докази [дані] з жадібності, неуважності, залякування, друж­би, хіті, гніву, невігластва та безпечності — визнаються недійсними.

119. Я викладу, в [належному] порядку, відповідні покарання тому, хто дає неправдиві свідчення з будь-якого з цих мотивів.

120. [Той, хто неправдиво свідчить] через жадібність, буде оштра­фований на тисячу [пана], [той, хто це зробить] через неуважність, найнижче покарання; [якщо людина це робить] через страх, два се­редні покарання будуть оплачені як штраф, [якщо він це робить] через дружбу, у чотири рази більше найнижчої суми [покарання].

121. [Той, хто це робить] через хіть, [хай заплатить] у десять разів від найнижчого штрафу, але [той, хто це робить] через гнів, утричі наступного [або другого штрафу]; [той, хто це робить] через незнання, дві повні сотні, але [той, хто це робить] через безпечність, сто [пана].

122. Вони заявляють, що мудрі прописали ці штрафи за неправ­диві свідчення, щоб запобігти несправедливості та стримувати не­справедливість.

123. Але справедливий цар повинен оштрафувати і вигнати (лю­дей з) трьох (нижчих) каст (варн), які дали неправдиві свідчення, але Брахмана він повинен (лише) вигнати.

126. Нехай [цар], повністю з’ясувавши мотив, час і місце [зло­чину], а також врахувавши стан [злочинця] та [природу] злочину, накладе покарання на тих, хто цього заслуговує.

127. Несправедливе покарання руйнує добре ім’я серед людей і славу [після смерті], та навіть у наступному світі призводить до втрати небес; нехай, отже, остерігається завдавати [його].

128. Цар, який карає тих, хто цього не заслуговує, а не тих, хто цього заслуговує, наводить на себе велику ганьбу і [після смерті] за­нурюється в пекло.

129. Нехай покарає спочатку [м’яким] застереженням, потім [суво­рим] докором, на третій раз штрафом, після цього ж, тілесною карою.

130. Але коли він не може стримати таких [правопорушників] навіть тілесними покараннями, тоді нехай застосовує до них навіть усі чотири [способи разом].

138. Двісті п’ятдесят пана оголошуються першим [або найниж­чим] покаранням, п’ять [сотень] вважаються середнім [або сере­динним], але одна тисяча найвищим.

139. Борг, визнаний належним, [відповідач] сплачує п’ять зі ста, [як штраф], якщо ж це буде заперечуватись [але доведено], то вдвічі більше; це вчення Ману.

140. Позикодавець може передбачити збільшення свого капіта­лу за відсотки дозволені Васіштхою, і брати щомісяця вісімдесяту частину сотні [тобто, до 15%].

141. Або, пам’ятаючи про обов’язок добрих людей, він може взяти два із сотні [щомісяця], бо той, хто бере два із сотні, не стає грішником заради наживи.

142. Лише два зі ста, три, чотири і п’ять, [а не більше], він може приймати щомісячні відсотки відповідно до порядку каст [варна].

143. Але якщо дана вигідна застава [тобто та від якої накопичу­ється прибуток], він не отримуватиме відсотків за позику; також він не може, зберігаючи [таку] заставу протягом дуже довгого часу, да­вати її або продати.

144. Застава [лише для її збереження] не повинна використовувати­ся примусово, [позикодавець], так використовуючи її, мусить відмовити­ся від своїх [цілих] відсотків, або, [якщо вона була зіпсована в результаті використання], він повинен задовольнити [власника] шляхом [сплати] її початкової ціни; в іншому випадку він вчиняє крадіжку застави.

145. Ні застава, ні вклад не можуть бути втрачені з часом; обидва вони підлягають відновленню, хоча й залишаються довго [у заставі].

147. Якщо власник поблизу мовчки спостерігає як що-небудь використовується іншими протягом десяти років, він не має права повернути це майно.

148. Якщо [власник] не недоумок, не неповнолітній, і якщо [його майном] користується [інший] на його очах, воно втрачено для нього за законом; протиправний володілець зберігає це майно.

149. Застава, межа, майно немовлят, [відкритий] вклад, запеча­таний вклад, жінки, майно царя та багатство Шротрії [знавця Вед] не втрачаються внаслідок використання іншими.

150. Хто нерозумно використовує заставу без дозволу власни­ка, повинен перерахувати половину своїх відсотків, як компенсацію за [таке] використання.

151. У грошових операціях відсотки, що виплачуються одночас­но [не в розстрочку], ніколи не повинні перевищувати подвійного [ос­новного боргу]; на зерно, фрукти, шерсть або волосся, [і] звірів-носіїв, він не повинен перевищувати п'яти разів [початкової кількості].

152. Передбачені відсотки, що перевищують законну ставку, суперечать [закону] і не можуть бути повернуті; вони називають це лихварським способом [позики]; [позикодавець] не має, [в жодному разі], права на [більше] ніж п'ять із сотні.

154. Той, хто, не маючи можливості сплатити борг [у встанов­лений час], бажає укласти нову угоду, може продовжити угоду після сплати належних відсотків.

156. Той, хто уклав контракт на перевезення вантажів возом за гроші і погодився на певне місце чи час, не отримає цієї винагоро­ди, якщо не дотримується [обумовленого] місця та часу.

158. Людина, яка стає поручителем у цьому [світі] за явку [в суд боржника], і не забезпечує цього, сплачує борг із власного майна.

159. Але гроші, надані в заставу, або марно обіцяні, або втрачені під час гри, або через пияцтво, або залишок несплаченого штрафу та податку, чи мита, син [сторони, яка його заборгувала], не зобов'я­заний платити.

160. Це, щойно згадане правило, поширюється на випадок по­руки [лише]; якщо поручитель виплати помре, [суддя] може змуси­ти навіть його спадкоємців сплатити борг.

163. Угода, укладена особою в стані алкогольного сп'яніння, або божевільним, або з тяжким розладом [через хворобу тощо], або повністю залежним, неповнолітнім або літнім чоловіком, або не уповноваженою стороною — недійсна.

164. Та угода, яка була укладена всупереч закону або усталеним звичаям [доброчесних], не може мати юридичної сили, хоча б це було встановлено [доказами].

165. Шахрайську заставу чи продаж, шахрайський дарунок чи акцепт, а також [будь-яку справу], коли він виявляє шахрайство, [суд­дя] оголошує недійсною.

166. Якщо боржник помер і [позичені гроші] були витрачені на сім’ю, вони повинні бути сплачені родичами з власного статку, на­віть якщо вони розділені.

167. Навіть особа, яка цілком перебуває на утриманні, укладає угоду на користь сім’ї, господар [будинку], незалежно, — чи про­живає він у своїй країні, чи за кордоном, — не скасує її.

168. Що дано під примусом, що використовується насильно, а та­кож, що було написане з примусу, й усі інші справи, здійснені під примусом, Ману визнав недійсними.

169. Троє страждають заради інших, свідки, поручитель та судді; але четверо збагачують себе [через інших], Брахман, позико­давець, торговець і цар.

170. Жоден цар, яким би бідним він не був, не повинен брати нічого, чого не слід брати, і він, хоч би заможний, не відмовляється, беручи те, що йому слід узяти, навіть якщо воно дуже мале.

171. Внаслідок того, що він узяв те, що не слід брати, або від­мовився від того, що слід отримати, цар буде звинувачений у слаб­кості і загине в цьому [світі] та після смерті.

176. [Боржника], який скаржиться царю на те, що його позико­давець стягує [борг] незалежно [від суду], цар змушує сплатити, [як штраф], одну чверть [суми], а його позикодавцю [належні] гроші.

177. Навіть [особистою] працею боржник повинен відшкодува­ти [те, що він винен] своєму позикодавцю, якщо він з тієї ж касти або нижчої; але [боржник] вищої касти, повинен платити це посту­пово, [коли він щось заробляє].

178. Згідно з цими правилами, нехай цар рівно вирішує між людьми, які суперечать один одному у справі, яка доведена свідками та [іншими] доказами.

179. Розумна людина вносить вклад [лише] людині з [доброї] ро­дини, доброї поведінки, добре знайомій із законом, правдивій, яка має багато родичів, заможній і шанованому [арію].

180. Яким би способом людина не передавала що-небудь у руки іншій, таким самим чином повинна бути повернута та сама річ [власнику]; як доставлено [було, так мусить бути] повернуто.

181. Той, хто не повертає вкладу вкладнику на його прохання, може бути засуджений суддею і за відсутності вкладника.

189. [Вклад] викрадений злодіями або змитий водою, чи спале­ний вогнем, [заставоутримувач] не зможе зробити його корисним, якщо він не взяв його частину [собі].

190. Того, хто привласнює заставу, і того [хто просить про це] не зробивши цього, [суддя] випробовуватиме всіма [різними] спо­собами та присягами передбаченими у Веді.

191. Той, хто не поверне заставу, і той, хто вимагає того, чого він ніколи не вносив, повинні бути покарані як злодії, або змушені заплатити штраф, рівний [вартості збереженої або заявленої речі].

192. Цар повинен змусити того, хто не відновить відкритий вклад, і так само, хто зберігає запечатаний вклад, сплатити штраф, рівний [його вартості].

193. Людина, яка шляхом омани заволодіє чужим майном, по­винна бути привселюдно покарана різними [способами], тілесними [або грошовими] покараннями, разом зі своїми співучасниками.

194. Якщо вклад, певного опису чи кількості, передається під за­ставу будь-ким у присутності ряду [свідків], він повинен знати, що він саме такий [за описом та кількістю при поверненні]; [заставоутриму­вач] який робить неправдиву заяву [щодо цього] підлягає штрафу.

195. Але якщо що-небудь доставляється або отримується приват­но, це повинно бути приватно повернуто; яка застава [була, такою повинна бути] зворотне повернення.

197. Якщо хтось продає майно іншої людини, не будучи влас­ником і без згоди власника, [суддя] не допускає того злодія за свідка [у будь-якому випадку], хоча він може й не вважати себе злодієм.

198. Якщо [кривдник] є родичем [власника], його штрафують на шістсот пана; якщо він не родич і не має виправдання, він буде вин­ним у крадіжці.

199. Подарунок або продаж, зроблені кимось іншим, крім влас­ника, повинні вважатися недійсними, згідно з правилами судового розгляду.

200. Якщо володіння очевидне, але жодного права власності не розрізнити, там право власності [має бути] доказом [власності], а не володіння; таке усталене правило.

202. Якщо справжнього [продавця] не буде, [покупець] будучи виправданий публічним продажем, повинен бути звільнений коро­лем без покарання, але [колишній власник], який втратив рухоме майно, отримає його [назад від покупця].

203. Один товар, змішаний з іншим, не повинен продаватися [як чистий], а поганий [як гарний], ні менший, [ніж відповідна кіль­кість або вага], ні що-небудь, чого немає під рукою або приховується.

204. Якщо після показу однієї дівчини нареченому видають іншу, він може одружитися з ними обома за ту саму ціну; так Ману освятив.

205. Той, хто видає [дівчину заміж], попередньо відкрито заявив­ши про її вади, незалежно від того, божевільна вона, уражена про­казою або втратила невинність, не підлягає покаранню.

212. Гроші повинні бути дані [або обіцяні] для благочестивої мети однією людиною іншій, котра їх просить для цього, дар же бу­де недійсним, якщо [гроші] згодом не [використані] у [зазначений] спосіб.

213. Але якщо [отримувач] через гордість або жадібність нама­гається примусити [виконати обіцянку], його повинен змусити цар заплатити одну суварну [монету], як спокуту за його крадіжку.

214. Отже, законне вилучення дарунку було цілком пояснено; наступним я запропоную [закон] про невиплату заробітної плати.

215. Найманий [слуга або робітник], який, не хворіючи, через пиху, не виконує свою роботу згідно угоди, буде оштрафований на вісім кришналів [монет] і йому не виплачуватиметься плата.

216. Але [якщо він справді] хворий, [і] після одужання виконує [свою роботу] згідно з початковою угодою, він отримуватиме плату навіть по [закінченні] дуже довгого часу.

217. Але якщо він, хворий чи здоровий, не (виконує або) не до­ручає виконувати (іншим) свою роботу згідно з його згодою, заро­бітна плата за цю роботу йому не буде надана...

218. Тож, закон про невиплату заробітної плати повністю викла­дено; далі я розтлумачу закон стосовно людей, які порушують угоду.

219. Якщо людина, яка належить до спільноти, що населяє село або район, після присяги на угоду, порушує її через скупість, [цар] виганяє її зі свого королівства,

220. і, посадивши такого порушника угоди, він змусить його за­платити [штраф]...

221. Праведний цар застосовуватиме цей закон про штрафи в се­лах та кастах до тих, хто порушує угоду.

222. Якщо хтось у цьому (світі), купивши або продавши що-не- будь, пожалкує (про свою угоду), він може повернути або взяти (назад) цю рухомість протягом десяти днів.

223. Але після [закінчення] десяти днів він не може ні забрати, ні змусити її повернути [назад]; і той, хто її візьме [назад], і той, хто її віддасть [назад, крім, як за згодою], карається штрафом царя в шіст­сот [пана].

224. Але сам цар накладе штраф у дев’яносто шість панів на того, хто віддасть дівчину з вадами (залицяльнику), не повідомив­ши (йому про недоліки).

225. Але той чоловік, який зі злоби каже про дівчину: «Вона не діва», буде оштрафований на сто [пана], якщо він не зможе довести її провини.

229. Я повністю повідомлю, згідно з дійсним законом, [правила стосовно] суперечок, які виникають внаслідок провини власників худоби та пастухів.

230. Вдень відповідальність за безпеку [худоби покладається] на пастуха, вночі на господаря, [за умови, що вона перебуває] в його будинку; [якщо це буде] інакше, пастух нестиме відповідальність [за неї протягом ночі також].

231. Найманий пастух, якому платять молоком, може доїти, за згодою господаря, найкращу [корову] з десяти; таким повинен бути його найм, якщо [не] виплачується [інша] плата.

232. Пастух сам виправляє [втрату тварини], яка заблукала, знищена червою, вбита собаками або [впала] в яму, якщо він не до­клав належних зусиль [щоб запобігти цьому].

233. Але за [тварину], яку викрали злодії, хоч і підняв тривогу, пастух не платить, за умови, що він повідомить свого господаря у на­лежне місце та час.

234. Якщо худоба вмирає, нехай він несе своєму господареві вуха, шкіру, хвости, сечові міхури, сухожилля та жовту справжню жовч, і нехай вказує на її особливі позначки.

238. Якщо худоба завдає шкоди необгородженим... цар у тако­му випадку не повинен карати пастухів.

239. [Власник поля] повинен зробити там живопліт, на який верблюд не погляне, і закрити кожну щілину, через яку собака чи кабан можуть просунути його голову.

240. [Якщо ж худоба чинить шкоду] в загородженому полі біля шляху або біля села, пастуха штрафують на сто [пана]...

241. [За шкоду] на інших полях, [з кожної голови] худоби [спла­чується штраф у розмірі одного [пана] і чверті, а в усіх [випадках, вартість] [знищеного] врожаю повинна бути відшкодована власни­ку поля; це встановлене правило.

242. Але Ману оголосив, що немає оплати штрафу за [заподія­ну шкоду] коровою протягом десяти днів після її отелення, биками та худобою, присвяченою богам, незалежно від того, супроводжує їх пастух чи ні.

243. Якщо [посіви знищені] з вини [самого] землероба, штраф складає вдесятеро більше, ніж частка [царя]; але штраф [повинен бу­ти] лише у половину цієї суми, якщо [виною тому] слуги, а земле­роб про це не знав.

244. Цих правил праведний цар повинен дотримуватися [в усіх випадках] проступків господарів, їх худоби та пастухів.

245. Якщо між двома селами виникла суперечка щодо межі, цар врегулює межі в місяці Джейстха^[51], коли наземні позначки най­більш чітко видно.

253. Якщо є сумніви навіть при огляді знаків, врегулювання спору щодо меж залежатиме від свідків.

254. Свідки, [даючи свідчення] щодо межі, повинні бути допи­тані щодо маркувальних знаків у присутності натовпу жителів села, а також двох учасників справи.

255. Коли вони, допитані, одноголосно вирішують, саме так він записує межу [письмово], разом із їхніми іменами.

256. Нехай вони, поклавши землю на голови, одягаючи гірлян­ди [з червоних квітів] та червоний одяг, присягаючись всіма [вина­городами] за заслужені вчинки, влаштовують [межу] по-правді.

258. У разі відсутності свідків [із двох сіл, люди] чотирьох су­сідніх сіл, які є чесними, приймають, [як свідки], рішення щодо ме­жі, в присутності царя.

259. У разі відмови сусідів, [які є] первісними мешканцями [краї­ни та можуть бути] свідками щодо межі, [цар] може заслухати свід­чення навіть наступних, мешканців лісу.

260. [А саме], мисливців, птахоловів, пастухів, рибалок, копа­чів коріння, змієловів, збирачів та інших лісовиків.

262. Рішення щодо меж полів, криниць, ставків, садів та будин­ків залежить від [доказів] сусідів.

263. Якщо сусіди дають неправдиві свідчення, коли люди спе­речаються про межу, цар змусить кожного з них заплатити середній розмір покарання як штраф.

264. Той, хто погрозами привласнює будинок, ставок, сад чи поле, буде оштрафований на п’ятсот [пана]; [якщо він порушив] через не­знання, штраф [повинен бути] двісті [пана].

265. Якщо межі неможливо встановити [за будь-якими доказа­ми], нехай праведний цар, із [наміром] принести їм [всім] вигоду, сам призначить [його] землю [кожному]; це встановлене правило.

266. Відтак, закон вирішення [суперечок] щодо меж, був по­вністю проголошений, далі я запропоную [спосіб] вирішення [спо­рів про] наклеп.

267. Кшатрій, який знеславив Брахмана, карається штрафом у розмірі ста [пана]; Вайшія — сто п’ятдесят або двісті; Шудра за­знає фізичних покарань.

268. Брахмана штрафують на п’ятдесят [пана] за зведення на­клепу на Кшатрія; у [випадку] з Вайшією штраф повинен становити двадцять п’ять [пана]; у [випадку] із Шудрою — дванадцять.

269. За злочини двічінароджених проти тих, хто з тієї самої касти [варни, штраф повинен бути] також дванадцять [пана]; за промови, які не слід вимовляти, цей [і кожен штраф повинен бути] подвійним.

270. Народженій один раз людині [Шудрі], яка ображає двічіна- роджену людину грубою лайкою, відрізають язика; бо вона низько­го походження.

271. Якщо він згадує імена та касти [двічінароджених] образливо, розпечений залізний цвях, у десять пальців, встромлюють йому в рот.

272. Якщо він зарозуміло повчає Брахманів їхньому обов’язку, цар змусить залити гарячу олію в рот і вуха.

274. Той, хто, навіть правдиво, [зневажливо] називає іншу люди­ну однооким, кульгавим або подібними [прізвиськами], буде оштра­фований...

275. Той, хто зневажає своїх матір, батька, дружину, брата, сина чи вчителя, і той, хто не поступається дорогою своєму наставнико­ві, змушений буде заплатити сто [пана].

276. [За взаємне насильство] Брахмана і Кшатрія, розбірливий [цар] повинен накласти найнижчий штраф на Брахмана, а на Кшат­рія — середній.

277. Вайшія і Шудра повинні бути покарані точно так само, від­повідно до їхніх каст, але язик [Шудри] не повинен бути вирізаний; таке рішення.

278. Таким чином, правила покарання [застосовані у справах] за наклеп, правдиво були проголошені; далі, я запропоную рішення [у справах] про напад.

279. Якою б кінцівкою людина з нижчої касти не завдала шкоди (людині з трьох) найвищих (каст), навіть ця кінцівка повинна бути відрізана; це вчення Ману.

280. Хто підніме руку чи палицю, тому відсічуть руку; хто в гніві вдарить ногою, тому відрубають ногу.

281. Чоловік низької касти, який намагається сісти на одне си­діння з людиною високої касти, повинен бути таврований на стег­нах і вигнаний, або [цар] змусить розрізати його сідниці.

282. Якщо з зарозумілості він плює [на вищого], цар дасть від­різати обидві губи; якщо він мочиться [на нього], статевий орган; якщо він пускає вітер [на нього], задній прохід.

283. Якщо він хапає за волосся [вищого], нехай [цар] без вагань відрубає йому руки, так само [якщо він хапає його] за ноги, бороду, шию або проміжжя.

284. Хто порізав шкіру [рівного] або пролилась [його] кров, штра­фується на сто [пана], той, хто розрізав м’яз — шість нішків [золо­тих монет], той, хто зламав кістку, буде вигнаний.

286. Якщо удар завдано людині чи тварині з метою [заподіяння їм] болю, [суддя] призначає штраф пропорційно кількості [заподія­ного] болю.

287. Якщо кінцівка поранена, [спричинена] рана або кров [тече, нападник] повинен оплатити [постраждалому] витрати на лікуван­ня або все, [як звичайні засоби лікування, так і витрати лікування, як] штраф [царю].

288. Той, хто пошкодить товари іншого, навмисно чи ненавмис­но, повинен дати відшкодування [власнику] і сплатити царю штраф, рівний [шкоді].

299. Дружину, сина, раба, учня та [молодшого] брата по крові, які вчинили провини, можна бити мотузкою або розколотим бамбуком,

300. але по задній частині тіла [лише], ніколи по шляхетній час­тині; той, хто вдарить їх інакше, зазнає такої ж провини, як і злодій.

301. Таким чином, цілий закон про напад [і заподіяння шкоди] оголошено повністю; зараз же я поясню правила рішень [у справах про] крадіжки.

302. Нехай цар докладе максимум зусиль, щоб покарати злодіїв; бо, якщо він карає злодіїв, слава його зростає, а царство процвітає.

303. Той цар насправді завжди гідний шани, який забезпечує безпеку [своїм підданим]...

304. Цар, який [належним чином] захищає [своїх підданих], отри­мує від кожного і всіх шосту частину їхніх духовних заслуг; якщо він не захистить їх, шоста частина їх недоліків також [впаде на нього].

307. Цар, який не забезпечує захист, [проте] бере свою частку натурою, свої податки, мито та збори, щоденні дарунки та штрафи, незабаром [після смерті] потоне в пеклі.

308. Вони заявляють, що цар, який не надає захисту, [однак] отри­мує шосту частину виробленого, бере на себе всю нечисть усього свого народу.

309. Знайте, що цар, який не дотримується правил [закону], атеїст і хижий, який не захищає [своїх підданих, але] пожирає їх, опус­титься низько [після смерті].

310. Нехай він обережно стримує нечестивих трьома методами, — ув’язненням, заковуючи їх у кайдани, та різними [видами] тілесних покарань.

311. Бо караючи нечестивих і віддаючи перевагу доброчесним, королі постійно освячуються, як двічінароджені люди жертвами.

312. Цар, який бажає власного добробуту, повинен завжди ста­витись поблажливо до сторін у суді, немовлят, літніх та хворих лю­дей, котрі звинувачують його.

313. Той, хто, болюче скривджений людьми прощає [їх], у наго­роду за цей [вчинок] буде піднесений на небесах; але той, хто, [гор­дий] своїм королівським станом, не прощає її, з цієї [причини] по­тоне у пеклі.

314. Злодій повинен, біжучи, наблизитися до царя з розпущеним волоссям, зізнаючись у цій крадіжці [й кажучи]: «Ось так я зробив, покарай мене».

316. Незалежно від того, покараний він чи помилуваний, злодій звільняється від [провини] крадіжки; але цар, якщо не покарає, бере на себе провину злодія.

317. Вбивця вченого Брахмана кидає свою провину на того, хто їсть його їжу, зрадлива дружина на її [недбалого] чоловіка, [гріш­ний] учень або жертводавець на [їх недбалого] вчителя [або жерця], злодій на царя, [який його прощає].

318. Але люди, які вчинили злочини і були покарані царем, йдуть на небо, будучи чистими, як ті, що здійснювали гідні вчинки.

319. Той, хто викраде мотузку чи горщик з криниці, або пошко­дить хижу, де розподіляється вода, повинен сплатити одну [монету] штрафу і повернути [річ, вилучену або пошкоджену] на її [належне місце].

320. На того, хто вкрав більше десяти кумбх [мір] зерна, [наклада­ється] тілесне покарання; в інших випадках він повинен бути оштрафо­ваний в одинадцять разів і виплатити [власнику вартість його] майна.

321. Тож фізичні покарання будуть накладені за викрадення більше ста пала^[52] речей, що продаються на вагу, [тобто] золота, сріб­ла тощо, та найкращого одягу.

322. За [крадіжку] більше п’ятдесяти [пала] прийнято відруба­ти руки [злочинця]; але в інших випадках нехай він оплатить штраф в одинадцять разів більший за вартість.

323. За викрадення знатних людей, особливо жінок, та найцін­ніших дорогоцінних каменів, [злочинець] заслуговує тілесного [чи смертного] покарання.

324. За крадіжку великих тварин, зброї чи ліків нехай цар визна­чить покарання, врахувавши час і мету [для якої вони були призначені].

325. За [крадіжку] корів Брахмана, проколювання [ніздрів] не­плідної корови, а також за викрадення [іншої] худоби [Брахмана, порушник] негайно втратить половину його ніг.

332. Правопорушення [з цього опису], яке вчиняється у присут­ності [власника] та із застосуванням насильства, буде грабіж; якщо [воно вчинено] за його відсутності, це буде крадіжка; так само, якщо [володіння] чимось заперечується після того, як це було взято.

333. На ту людину, яка може вкрасти [будь-які] згадані вище речі, коли вони підготовлені до [використання], нехай цар накладе перше [або найнижче] покарання; так само на того, хто може викрасти [свя­щенний] вогонь із кімнати [в якій він зберігається].

334. Якою б кінцівкою злодій, будь-яким чином, не вчинив [злочин] проти людей, саме тієї [цар] позбавить його, щоб запобігти [повторенню злочину].

335. Ні батько, ні вчитель, ні друг, ні мати, ні дружина, ні син, ні домашній жрець, не повинні залишатися без покарання королем, якщо вони не виконують свого обов’язку.

336. Там, де іншу просту людину оштрафують на одну карша- пану [монету], царя штрафують на одну тисячу; це встановлене правило.

337. У випадку [крадіжки], провина Шудри буде у вісім разів, Вайшії — у шістнадцять, Кшатрія — у тридцять два,

338. Брахмана — у шістдесят чотири, або у цілих сто разів, або [навіть] двічі по шістдесят чотири; [кожному з них] залежно від ха­рактеру правопорушення.

340. Брахман, прагнучи отримати власність у людини, яка за­брала те, що їй не було дано, або жертвуючи за неї, або навчаючи її, так само подібний до злодія.

345. Той, хто вчиняє насильство, повинен вважатися найгіршим злочинцем, [більш злим], ніж наклепник, злодій і той, хто завдає шко­ди [іншому] палицею.

346. Але той цар, який прощає винуватця насильства, швидко гине і викликає ненависть.

347. Ні заради дружби, ні заради великої користі, цар не пови­нен відпускати винуватців насилля, які викликають жах у всіх істот.

348. Двічінароджені можуть взяти до рук зброю, коли [їм] зава­жають [у виконанні своїх обов’язків, коли знищення [загрожує] двічі народженим кастам [варнам] у [лихі] часи,

349. Для свого власного захисту, для боротьби за винагороду жерців, і з метою захисту жінок та Брахманів; той, хто [за таких об­ставин] вбиває заради справделивості, не чинить гріха.

350. Можна без вагань вбити вбивцю, який наближається [із вбивчим умислом], будь то вчитель, дитина, чи літній чоловік, або Брахман, глибоко обізнаний на Ведах.

351. Вбиваючи вбивцю, вбивця не несе провини, незалежно від того, робить він це [публічно чи таємно]; в такому випадку лють відступає від люті.

352. Чоловіків, які вчиняють перелюб з дружинами інших, цар наказує карати покараннями, що викликають жах, а потім вигнати.

353. Бо [перелюб] спричиняє змішання каст [варн] серед людей...

354. Чоловік, раніше звинувачений у [таких] порушеннях, який таємно розмовляє з дружиною іншого чоловіка, повинен виплатити перший [або найнижчий] штраф.

355. Але чоловік, раніше не обвинувачений, який [таким чи­ном] розмовляє з [жінкою] з якоїсь [розумної] причини, не підлягає покаранню, оскільки в ньому немає провини.

356. Той, хто звертається до дружини іншого чоловіка... за ме­жами села, в лісі або біля злиття річок, зазнає [покарання] за пере­любні вчинки.

357. Пропонування подарунків [жінці], сварка [з нею], торкан­ня її прикрас та сукні, сидіння з нею на ліжку, усі [ці дії] вважають­ся перелюбними вчинками.

358. Якщо хтось доторкається до жінки в місце [до якого не можна торкатися] або дозволяє [доторкнутися до себе в таке місце], усі [такі дії, вчинені] за взаємною згодою, оголошуються перелюбом.

359. Людина, яка не є Брахманом, повинна зазнати смерті за пе­релюб; бо дружин усіх чотирьох каст завжди слід ретельно оберігати.

360. Жебракам, мінестрелям, чоловікам, які здійснили початко­вий обряд Ведичного жертвопринесення, та ремісникам, не заборо­нено говорити з заміжніми жінками.

361. Нехай ніхто не спілкується з дружинами інших людей після того, як йому заборонили [робити це]; але той, хто розмовляє [з ни­ми], незважаючи на заборону, буде оштрафований на одну суварну.

362. Це правило не поширюється на дружин акторів та співаків, ні [на] тих, хто живе [інтригами] своїх [дружин]; бо такі чоловіки відправляють своїх дружин [до інших] або, ховаючись, дозволяють їм мати злочинні стосунки.

363. Однак той, хто таємно розмовляє з такими жінками або з рабинями, яких утримує якийсь [господар], і з жінками-аскетами, буде змушений заплатити невеликий штраф.

364. Той, хто збезчестить дівчину проти її волі, негайно зазнає тілесних покарань; але чоловік, який насолоджується дівчиною за згодою, не зазнає тілесних покарань, якщо [його каста] буде такою ж [як і її].

365. За дівчину, яка загравала з [чоловіком] вищої [касти], він не отримує жодного штрафу; але ту, яка залицяється до [чоловіка] нижчої [касти], нехай змусять його жити в її будинку.

366. [Чоловік] низької [касти], який має статеві зносини з дів­чиною вищої [касти], зазнає фізичних покарань; той, хто звертається до дівчини рівної [касти], сплачує шлюбну платню, якщо її батько цього бажає.

367. Але якщо хтось нахабно, силою збезчестить дівчину, слід негайно відрізати йому два пальці, і він заплатить штраф у шістсот [пана].

368. Чоловік рівної [касти], який збезчестить дівчину за згодою, не зазнає відрізання пальців, але повинен заплатити штраф у двісті [пана], щоб утримати його від повторення [злочину].

369. Дівчина ж, яка розбестить [іншу] дівчину, повинна бути оштрафована на двісті [пана], заплатити подвійний розмір її [шлюб­ної] платні і отримати десять [ударів] кийком.

370. Але жінці, яка розбестить дівчину, слід негайно поголити [голову] або відрізати два пальці і змусити їхати [через місто] на віслюку.

371. Якщо дружина, пишаючись величчю своїх родичів або [своєю] досконалістю, порушує обов’язок перед своїм володарем [зраджує], цар змусить зацькувати її' собаками у публічному місці.

372. Нехай спалить чоловіка-кривдника на розпеченому залізному ліжку; вони підкладуть під нього колоди, (поки) грішник не спа­литься (до смерті).

373. На людину [колись] засуджену, яку [знову] звинувачують протягом року, подвійний штраф [слід накласти]; так само [слід по­двоїти штраф] за [повторне] співжиття з Врат’єю^[53] та Чандалом.

374. Шудра, який вступає в зносини з жінкою двічінародженої касти [варни], яку охороняли або не охороняли [карається таким чи­ном]: якщо її не охороняли, він втрачає статевий орган і все своє майно; якщо її охороняли, то все, [навіть своє життя].

375. [За зносини з охоронюваною Брахманкою, Вайшія позбав­ляється всього свого майна, після ув’язнення на рік; Кшатрій повинен бути оштрафований на тисячу [пана] і поголений із сечею [осла].

376. Якщо Вайшія чи Кшатрій має зносини з не охоронюваною Брахманкою, має бути оштрафований: Вайшія на п’ятсот [пана], а Кшатрій на тисячу.

377. Але навіть ці двоє, якщо вони зазіхають на Брахманку [не тільки], охоронювану, [але й дружину видатного мужа], будуть по­карані як Шудра або спалені у вогні з сухої трави.

378. Брахман, за зносини з охоронюваною Брахманкою проти її волі, карається штрафом у тисячу [пана]; але йому доведеться за­платити п’ятсот, якщо він мав зв’язок за згодою.

379. Гоління частини [голови] призначено для Брахмана [замість] смертної кари; але [чоловіки] інших каст зазнають смертної кари.

380. Нехай він ніколи не вбиває Брахмана, хоча той і вчинив усі [можливі] злочини; нехай вижене такого [злочинця], залишивши все його майно [йому] та [його тіло] неушкодженим.

381. Немає більшого злочину на землі, ніж убивство Брахмана; тому цар не повинен навіть думати про вбивство Брахмана.

382. Якщо Вайшія наблизиться до охоронюваної жінки касти Кшатріїв, або Кшатрій до [охоронюваної] жінки Вайшії, вони обидва заслуговують на те ж покарання, як у випадку з не охоронюваною Брахманкою.

383. Брахман має заплатити штраф у розмірі тисяча [пана], за зносини з охоронюваними [жінками] з цих двох [каст]; за [образу] [охоронюваної] жінки Шудри, штраф у розмірі тисяча [пана] на Кшатрія або Вайшію.

384. За [зносини] з не охоронюваною Кшатрійкою, штраф у роз­мірі п’ять сотень [пана припаде] на Вайшію; але [за те саме порушен­ня], Кшатрій повинен бути поголений із сечею [осла] або [заплатити] стільки ж штрафу.

385. Брахман, який наближається до не охоронюваних жінок [із] [касти] Кшатріїв чи Вайшіїв, або Шудряни, має сплатити штраф п’ят­сот [пана]; але [за зносини з] жінкою з нижчих [каст] — одну тисячу.

389.Ні мати, ні батька, ні дружину, ні сина не можна залишити; той, хто їх полишить, якщо він не винен у злочині, що спричинив втрату касти, має сплатити штраф у шістсот [пана].

394. Сліпий, недоумкуватий, [каліка], який пересувається за до­помогою дошки, чоловік, якому виповнилося сімдесят років... не може бути примушений жодним [королем] платити податок.

395. Нехай цар завжди доброзичливо ставиться до шротрія^[54], хворої або бідної людини, немовляти, літнього або незаможного чо­ловіка, високого походження та почесної людини [Ар’я].

399. Нехай цар відбере все майно [торговця], який із жадібності експортує товари на які цар має монополію, або [експорт яких забо­ронений].

400. Той, хто уникає митниці [або мита], той, хто купує або про­дає в неналежний час, або той, хто заявляє неправдиво при обрахун­ку [своїх товарів], буде оштрафований у вісім разів [суми мита] від якої він намагався ухилитися.

402. Раз на п’ять ночей, або наприкінці кожних двох тижнів, нехай цар відкрито встановлює ціни для [купців].

403. Усі ваги та міри повинні бути належним чином позначені, і раз на півроку нехай він переглядає їх.

410. [Цар] повинен наказати Вайшії торгувати, позичати гроші, обробляти землю або доглядати худобу, а Шудрі служити двічіна­родженим кастам.

411. [Деякі заможні] Брахмани повинні співчутливо підтриму­вати як Кшатрія, так і Вайшію, якщо їм не вистачає засобів до існу­вання, наймаючи їх на роботу [яка підходить] їхнім [кастам].

412. Але Брахман, який, оскільки він могутній, через жадібність змушує посвячених (людей) двічі народжених (каст) проти їх волі виконувати роботу рабів, буде оштрафований королем на 600 (пан).

413. Але Шудру, купленого чи не купленого, він може змусити робити роботу слуги; бо його створено, щоб бути рабом Брахмана.

414. Шудра, хоч і звільнений його господарем, не звільняється від служіння; оскільки це його вроджене у ньому, хто ж може звіль­нити його від цього?

415. Є раби семи видів, [а саме]: хто потрапив у полон під час війни; хто служить за його повсякденну їжу; хто народжений у бу­динку; кого купили і кого отримали; той хто успадкований від пред­ків; і хто стає рабом шляхом покарання.

416. Дружина, син і раб, ці троє оголошені такими, що не мають власності; багатство, яке вони заробляють, (придбане) для того, кому вони належать.

417. Брахман може впевнено володіти речами [свого] Шудри [раба]; бо, оскільки той [раб] не може мати майна, його господар може брати його власність.

418. [Цар] повинен обережно змусити Вайшію і Шудру викона­ти роботу [призначену] для них; бо якби ці дві [касти] відступили від своїх обов’язків, вони б кинули цей (весь) світ у замішання.

РОЗДІЛ 9

1. Зараз я запропоную вічні закони для чоловіка та його дружи­ни, які дотримуються шляху обов’язку, чи разом вони, чи в розлуці.

2. Жінки вдень і вночі повинні бути залежними від чоловіків їх [сімей], якщо вони прихильні до чуттєвих насолод, їх слід тримати під контролем.

3. Її батько захищає [її] в дитинстві, її чоловік захищає [її] в мо­лодості, а її сини захищають [її] у старості; жінка ніколи не здатна до самостійності.

4. Вартий осуду той батько, який не віддає [свою дочку заміж] у належний час; вартий осуду чоловік, який не наближається до [його дружини у належний період], і вартий осуду син, який не захищає свою матір після смерті чоловіка.

5. Жінок слід особливо оберігати від зловісних потягів, в яких би дрібницях вони не проявлялися; бо, якщо їх не охоронятимуть, вони принесуть смуток двом сім’ям.

6. Враховуючи той найвищий обов’язок серед усіх каст, навіть слабкі чоловіки [повинні] прагнути оберігати своїх дружин.

7. Той, хто ретельно оберігає свою дружину, зберігає [чистоту] свого потомства, доброчесну поведінку, свою сім’ю, себе й свої [за­соби здобуття] заслуги.

10. Жоден чоловік не може цілком оберігати жінок силою; але їх можна оберігати прийняттям [наступних] заходів:

11. Нехай [чоловік] доручить своїй [дружині] зберігання та ви­трату свого багатства, підтримку [всього] у чистоті, виконання ре­лігійних обов’язків, готування їжі та догляд за домашнім начинням.

13. Пиття [хмільного], спілкування з поганими людьми, розлу­ка з чоловіком, блукання деінде, сон [у невідповідний час] та про­живання в будинках інших чоловіків — це шість причин загибелі жінок.

25....Почуйте [далі] закони, стосовно дітей, які є причиною щастя у цьому світі та після смерті.

28. Народження, [належне виконання релігійних обрядів], вірне служіння, найвище подружнє щастя та небесне блаженство для пред­ків та себе, залежать лише від дружини.

29. Та, яка приборкуючи свої думки, мову та дії, не порушує свого обов’язку перед своїм володарем, живе разом з ним [після смерті] на небесах, а в цьому світі названа доброчесною: вірна [дружина, — садхві].

30. Але за невірність до свого чоловіка, дружина зазнає осуду серед людей і [в наступному житті] вона народжується в утробі ша­кала й мучиться хворобами, покаранням за свій гріх.

31. Послухайте [зараз] наступне святе обговорення, корисне для всіх людей, яке доброчесні [сьогодні] та давні великі мудреці про­водили щодо нащадків чоловічої статі.

32. Вони [всі] кажуть, що син [жінки] належить володареві, але щодо [значення терміна] володар — тексти різняться; одні називають батька [дитини володарем], інші заявляють [що це] власник насіння.

33. За священною традицією жінку оголошують землею, чоло­віка — насінням; творення всіх тілесних істот [відбувається] завдя­ки поєднанню землі з насінням.

41. Отже, ніколи розсудливий, добре навчений чоловік, який знає Веду та її Анги, і бажає довгого життя, не повинен жити з чужою дружиною.

45. Тільки він є досконалий чоловік, який складається [з трьох з’єднаних осіб], своєї дружини, себе та свого потомства; так [каже Веда] і [вчені] Брахмани також пропонують цей [принцип]: «Чоло­вік оголошений одним цілим із дружиною».

46. Ні продажем, ні відреченням, дружина не звільняється від чоловіка...

47. Один раз розподіляють [спадщину], [один раз] дівчину ви­дають заміж [і] один раз [чоловік] каже: «Я віддам»; кожна з цих трьох [дій виконується] лише один раз.

56..Далі я запропоную закон [що застосовується] до жінок у часи нещастя.

57. Дружина старшого брата для його молодшого [брата] — дру­жина Гуру; але дружина молодшого оголошена [бути] невісткою старшого.

58. Старший [брат], який наблизився до дружини молодшого і молодший [брат, який наближається] до дружини старшого, крім випадків нещастя, обидва стають вигнанцями, хоча [вони були на­лежним чином уповноважені].

59. При відсутності спадкоємців [її чоловіка], жінка, яка отрима­ла дозвіл, може отримати [належно] [передбаченим порядком], бажа­не потомство шляхом [співжиття зі] шваґром або [з якимось іншим] Сапіндою^[55] [чоловіка].

60. Той [кого] призначено [до співжиття] з вдовою, повинен [пі­дійти до неї] вночі, намащений очищеним маслом і мовчки, [і] по­родити одного сина, в жодному разі не другого.

63. Якщо ці двоє, [будучи таким чином призначеними], відхи­ляються від правила і діють від плотського бажання, вони обоє стануть ізгоями, [як люди], які оскверняють постіль невістки або Гуру.

65. У священних текстах, що стосуються шлюбу, призначення [вдів] ніде не згадується, а також повторне одруження вдів не пе­редбачено правилами стосовно шлюбу.

68. З того [часу] чеснотливий засуджує того [чоловіка], який у своєму глупстві призначає жінку, чоловік якої помер, [виношува­ти] дітей [іншому чоловікові].

69. Якщо [майбутній] чоловік дівчини помирає після заручин, її шваґер одружиться з нею згідно наступного правила.

70. Згідно з правилом, обручившись з нею, [яка повинна бути] одягнена в білий одяг і старанно очищена, він підходитиме до неї один раз у кожний сприятливий час, поки не народить.

71. Нехай жоден розсудливий чоловік, віддавши свою дочку од­ному [чоловікові], не віддасть її знову іншому; бо той, хто віддає [свою дочку], яку він раніше давав, бере на себе [провину], говоря­чи неправдиво стосовно людини.

72. Хоча [чоловік], можливо, прийняв дівчину у належному ви­гляді, він може кинути [її, якщо вона матиме] недолік, хвора або не цнотлива, і [якщо її] було дано з обманом.

73. Якщо хтось видає дівчину сповнену недоліків, не повідом­ляючи про них, [наречений] може розірвати цю [угоду] із тим злов­мисником, який видав дівчину.

74. Чоловік, який має справу [за кордоном], може виїхати, за­безпечивши дружину засобами існування, бо дружина, хоч і добро­чесна, може стати нечистою, якщо має брак засобів до існування.

75. Якщо [чоловік] вирушив у подорож забезпечивши [дружину] засобами існування, їй потрібно проживати, тримаючи себе в стро­гості; але якщо він поїхав, не забезпечивши [її], вона може займа­тись неосудними ремеслами.

76. Якщо чоловік поїхав за кордон з якогось священного обов’яз­ку, [вона] повинна чекати його вісім років, якщо [він поїхав] [здобути] навчання або славу — шість [років], якщо [він поїхав] для втіхи — три роки.

77. Протягом одного року нехай чоловік терпить дружину, яка його ненавидить; але після [проміжку в] рік, нехай позбавить її влас­ності та припинить співжиття з нею.

78. Її, яка виявляє неповагу до [чоловіка], яка пристрастилася до [якоїсь злої] пристрасті, є п’яницею або хворою, слід покинути на три місяці [і] позбавити її прикрас та меблів.

79. Але ту, яка виявляє відразу до божевільного чи ізгоя [чоло­віка], євнуха, позбавленого чоловічої сили або враженого хворобою, як покараного за злочини, не слід залишати або позбавляти її майна.

80. Та, яка вживає хмільні напої, погано поводиться, бунтівна, хвора, пустотлива або марнотратна, може в будь-який час бути за­мінена [іншою дружиною].

81. Безплідну дружину можуть замінити на восьмому році; у якої діти [всі] помирають — на десятому; яка виношує лише дочок — на одинадцятому; але та, яка сварлива — без зволікань [негайно].

82. Але хвору дружину, яка є доброю [до свого чоловіка] і до­брочесною у своїй поведінці, можна замінити [лише] за її власною згодою і ніколи не слід зневажати.

83. Дружину, яка, коли взяли іншу, у гніві покидає дім [свого чоловіка], слід негайно ув’язнити або вигнати в присутності ро­дичів.

84. Але та, хто, незважаючи на заборону, п’є алкогольні напої навіть на святах або ходить на публічні видовища чи зібрання, буде оштрафована на шість кришналів.

85. Якщо двічінароджені чоловіки одружуються з жінками з влас­них, так і інших [нижчих каст], — старшинство, шана та житло тих [дружин] мусять [відповідати] згідно порядку каст [варн].

88. Знатному, гарному залицяльнику з рівної [касти] повинен [батько] віддати свою дочку, згідно встановленого правила, хоч вона й не досягла [належного віку].

89. [Але] дівчина, хоч і придатна для заміжжя, ліпше повинна залишатися в [батьківському] домі до смерті, ніж щоб він колись віддав її чоловікові, позбавленому хороших якостей.

90. Три роки нехай дівчина чекає, хоча вона й досягла зрілості; але після цього часу нехай вона сама вибере собі нареченого [рів­ної] [касти].

91. Якщо, будучи незаміжньою, вона сама шукає чоловіка, вона не несе провини, і той, за кого вона виходить заміж [теж].

92. Дівчина, яка сама вибирає, не повинна брати з собою жодної прикраси подарованої батьком, матір'ю чи братами; якщо вона їх за­бере, це буде крадіжка.

93. Але той, хто візьме [за дружини] дівчину, придатну для шлю­бу, не повинен платити ніякої шлюбної плати її батькові...

94. Чоловік, у віці тридцяти років нехай одружується з дівчи­ною дванадцяти, яка йому подобається, або чоловік двадцяти чоти­рьох на дівчині восьми.

97. Якщо після сплати шлюбної винагороди за дівчину, той хто дав винагороду помирає, вона видається заміж за його брата, якщо вона дасть згоду.

98. Навіть Шудра не повинен брати шлюбну плату, коли віддає свою дочку; бо той, хто бере плату, продає свою дочку, покриваючи [угоду під іншим ім'ям].

99. Ні древні, ні сучасні доброчесні люди, не робили такого [вчинку], щоб пообіцявши [дочку] одному чоловікові, вони віддали її іншому;

101. «Нехай взаємна вірність зберігається до смерті», це можна вважати підсумком найвищого закону для чоловіка та дружини.

102. Нехай чоловік і жінка, одружені, постійно докладають зу­силь, щоб [вони не могли бути] роз'єднані [і] не порушили їх вза­ємної вірності.

103. Так було оголошено вам закон для чоловіка та його дружи­ни, який тісно пов'язаний із подружнім щастям, і спосіб виховання нащадків у часи лиха; вивчіть же [нині закон стосовно] поділу спад­щини.

104. Після смерті батька та матері, брати, зібравшись, можуть розділити між собою рівними частками батьківське [і материнське] майно; бо, вони не мають влади [над ним] поки живуть батьки.

105. [Або] старший сам може взяти все батьківське майно, інші житимуть під ним так само, як [вони жили] під своїм батьком.

106. Відразу після народження свого первістка, чоловік [нази­вається] батьком сина і звільняється від боргу перед пращурами; той [син], отже, гідний [отримати] все майно.

108. Як батько [підтримує] своїх синів, так само нехай старший підтримує своїх менших братів, і нехай вони, згідно закону, пово­дяться щодо свого старшого брата, як сини [поводяться щодо свого батька].

109. Старший [син] робить сім’ю процвітаючою або навпаки, доводить її до розорення; старший [вважається] серед чоловіків най­більш гідним пошани, старшого не зневажають доброчесні.

112. Додаткова частка, [відрахована] для старших, складатиме одну двадцяту [майна] та найкращу з усієї нерухомості, для серед­ніх половина цього, але для наймолодших одна четверть.

113.1 старший, і наймолодший беруть [свої частки] згідно [щойно зазначеного правила], [кожен з] тих, хто є між старшим і наймолод­шим, матимуть частку [прописану для] середніх.

114. Серед речей будь-якого виду, найстарший бере найкращу [річ] та [так само одне рухоме майно], що є особливо добрим, а та­кож найкращих з десяти [тварин].

115. Але серед [братів], однаково вправних у своїх заняттях, немає додаткової частки [що складається з найкращої тварини] серед де­сяти; лише якусь дрібницю можна віддати старшому на знак поваги.

116. Якщо таким чином вираховуються додаткові частки, по­трібно виділити рівні частки [із залишків для кожного]; але якщо відрахування не проводиться, розподіл часток між ними [здійсню­ється] наступним чином.

117. Нехай старший син візьме одну частку зверху, [брат] на­роджений наступним за ним, одну [частку] з половиною, молодші — по одній частці...

118. Але дівчатам [сестрам] брати окремо дадуть [частки] зі своїх часток, кожен зі своєї частки одну четверту частину; ті, хто відмо­виться дати [це], стануть ізгоями.

120. Якщо молодший брат народжує сина від дружини старшого, тоді поділ повинен бути здійснений порівну; цей закон незмінний.

122. Якщо є сумніви, як проводити поділ, якщо молодший син народився від старшої дружини, а старший син молодшої дружини,

123. [тоді син], народжений від першої дружини, візьме за до­даткову частку одного [найкращого] бика; наступні найкращі бики [належать] тим [хто є] нижчими за рахунком їхніх матерів.

124. Але старший [син, який народився] від старшої дружини, отримає п’ятнадцять корів і бика, інші сини можуть потім брати частки відповідно до [старшинства] своїх матерів; це усталене пра­вило.

125. Між синами народженими від дружин рівних [за кастою] [і] без [будь-якої іншої] різниці, не існує старшинства в праві мате­рі; старшинство проголошується згідно народження.

126....старшинство близнюків так само [зачатим одночасно] у лонах [їхніх матерів], проголошується [залежить — по] народженню.

127. Той, хто не має сина, може наступним чином зробити свою дочку призначеною дочкою [звертаючись до її чоловіка]: «Син, на­роджений нею, повинен виконувати мої похоронні обряди».

134. Але якщо після призначення дочки народжується син [від її батька], поділ [спадщини] у цьому [випадку] повинен бути рів­ним; адже для жінки немає права первородства.

135. Але якщо призначена дочка випадково помирає не [зали­шивши] сина, чоловік призначеної дочки може, не вагаючись, взяти це майно.

142. Прийомний син ніколи не повинен брати сімейне [ім’я] та майно свого природного батька.

148. Правила [наведені вище] слід розуміти [до застосування] щодо розподілу між синами жінок однієї [касти]; слухай [нині за­кон] стосовно тих, кого породив один чоловік від багатьох дружин різних [каст].

149. Якщо в прямому порядку каст є чотири дружини Брахмана, правило розподілу [майна] між народженими ними синами є таким:

150. [Раб], який обробляє [поле], бик, якого тримають для за­пліднення корів, віз, прикраси та будинок, передається як додаткова частка Брахману-[сину], і одна найкраща частка.

151. Нехай син Брахманки [дружини] візьме три частки [реш­ти] майна, син Кшатрійки — дві, син Вайшії півтори частки, а син Шудряни може взяти одну частку.

152. Або нехай той, хто знає закон, розділить на десять частин усе майно і справедливо розподілить їх згідно з таким правилом:

154. Незалежно від того, чи є у [Брахмана] сини чи немає синів [від дружин двічінароджених каст], [спадкоємець] повинен, згідно із законом, віддавати сину Шудряни-[дружини] не більше десятої [частки його майна].

155. Син Брахмана, Кшатрія і Вайшії від Шудряни — [дружи­ни] не отримує частки спадщини; все, що може дати йому батько, це буде його власністю.

156. Усі сини двічінароджених чоловіків, народжених від дру­жин тієї самої касти, повинні порівну поділити майно, після того як інші надали старшому додаткову частку.

157. Для Шудри висвячена [законною є] дружина лише своєї касти [і] жодної іншої; народжені від неї матимуть рівні частки, на­віть якщо синів буде сто.

158. Серед дванадцяти синів людей, яких Ману, породжений від Самосутного [Сваямбгу], перераховує, шість є спорідненими та спадкоємцями, а шість не спадкоємцями, але [родичами].

159. Законний син тіла [закононароджений у шлюбі], син, народ­жений дружиною^[56], син усиновлений, син прийомний, син таємно на­роджений, і син покинутий, [є] шістьма спадкоємцями та родичами.

160. Син незаміжньої дівчини, син прийнятий з нареченою, син куплений, син народжений від жінки, яка повторно одружилася, са­мовідданий син, і син жінки Шудри, [є] шість [які не є] спадкоєм­цями, [але] родичами.

162. Якщо двоє спадкоємців одного чоловіка, є законним сином його тіла та сином народженим від його дружини, кожен [з двох синів], за винятком іншого, має отримати майно свого [природного] батька.

163. Законний син тіла сам [повинен бути] власником батьків­ського майна; але, щоб уникнути жорстокості, нехай він дозволить підтримати решту.

164. Але коли законний син тіла ділить батьківське майно, він віддає одну шосту або одну п’яту частину власності свого батька сину народженому від дружини.

165. Законний син та син дружини, [таким чином] ділять майно батька; але інші кажуть, що стають членами сім’ї та успадковують відповідно до свого порядку (кожен названий пізніше в разі відмови тих, хто названий раніше).

166. Той, кого чоловік породжує від власної дружини, нехай знає, що він є законним сином тіла [Аураса], першим в ряду.

167. Той, котрий був народжений за особливим законом [Нійо- га^[57]] у призначеної дружини померлого, євнуха або хворого, назива­ють сином, народженим від дружини [Кшетрага].

168. Той [хлопчик], рівний [за кастою], якого його мати або його батько ласкаво дарують, [підтверджуючи дарунок] [узливанням] води, під час лиха, [чоловікові] як його сина, мусить розглядатися як усиновлений син [Датріма].

169. Але він вважається прийомним сином [Крітріма], якого [чоловік] робить своїм сином, [будучи] рівним [за кастою]...

170. Якщо [дитина] народилася в будинку чоловіка, а її батько не відомий, це син, який народився таємно в будинку [Гудхотпан- на], і належатиме тому, від дружини кого він народився.

171. Той, кого [чоловік] приймає як свого сина [після того, як його покинули] батьки або хтось із них, називається покинутим сином [Апавіддха].

172. Сина, якого дівчина таємно виношує в будинку свого бать­ка, слід назвати сином незаміжньої дівчини [Каніна та оголосити] таке потомство незаміжньої дівчини [приналежним] тому, хто одру­житься з нею [згодом].

173. Якщо хтось одружується, свідомо чи несвідомо, з вагітною [нареченою], дитина в її лоні належить тому, хто одружується з нею і називається [сином] прийнятим з нареченою [Саходха].

174. Якщо чоловік купує [хлопчика], рівного чи нерівного [у до­брих якостях], у батька та матері заради отримання сина, ця [дити­на] називається купленим [сином] — [Крітака].

175. Якщо жінка, яку кинув чоловік або вдова, за власним ба­жанням укладає другий шлюб і народжує [сина], його називають сином жінки, яка повторно вийшла заміж [Паунарбгава].

176. Якщо вона є [ще] незайманою або, яка повернулася [до свого першого чоловіка] після того, як залишила його, вона гідна знову провести зі своїм другим [або першим покинутим] чоловіком, церемонію [шлюбну].

177. Той, хто, втративши батьків або покинутий [ними] без [спра­ведливої] причини, віддає себе [людині], називається самовідданим сином [Сваямдатта].

178. Син, якого Брахман породжує через пристрасть до жінки Шудряни, [хоч і живий] [параян], є трупом [сава] насправді, і тому його називають Парасава, [живим трупом].

179. Син, який (народжений) Шудрою від рабині або від рабині свого раба, може, якщо це дозволено (батьком), взяти частку (спад­щини)...

182. Якщо серед братів, породжених від одного [батька], один має сина, Ману оголосив, що всі вони мають потомство чоловічої статі через цього сина.

183. Якщо серед усіх дружин одного чоловіка одна має сина, Ману оголошує їх усіх [матерями] синів через цього сина.

184. У разі відсутності будь-якого кращого [сина], кожен ниж­чий гідний спадщини; але якщо їх багато [однакових] [в ряду], вони всі ділять майно.

185. Не брати, і не батьки, [а] сини беруть батьківське майно; але батько бере спадщину [сина], який не залишає жодного нащадка чоловічої статі, та його братів.

187. Завжди тому [родичу, в межах трьох рівнів], хто є найближ­чим до [померлого] Сапінди [агнату, кровному родичу], майно му­сить належати; після, Сакуля [далекий родич] буде [спадкоємцем, потім] духовний учитель або учень.

188. Але внаслідок відсутності всіх [спадкоємців], Брахмани поділять майно, [котрі є] обізнані на трьох Ведах.; відтак, закон не порушується.

189. Цар ніколи не повинен забирати власність Брахмана, це є усталеним правилом; але [власність людей] інших каст цар може взяти собі, за відсутності всіх [спадкоємців].

190. [Якщо вдова] [чоловіка], який помер не залишивши нащад­ка, породить йому сина від члена сім’ї [Саготра], вона повинна пе­редати цьому [сину] все майно, яке належало [померлому].

191. Але якщо двоє [синів], народжені двома [різними чолові­ками], борються за майно [в руках] своєї матері, кожен візьме, за ви­нятком іншого, те, що належало його батькові.

192. Але коли мати померла, усі материні брати та материні сестри порівну поділять майно матері.

193. Навіть дочкам цих [дочок] слід щось подарувати, як нале­жить, з майна їхньої бабусі по материнській лінії, з прихильності.

194. Що [було подаровано] перед [весільним] вогнищем, що [було подаровано] на весільній ході, що подаровано на знак любові та, що отримано від її брата, матері чи батька, те називається шестикрат­ною власністю жінки.

195. [Така власність], як також і наступний дарунок і те, що було передано [їй] її ласкавим чоловіком, передаватиметься її нащадкам, [навіть] якщо вона помре за життя свого чоловіка.

196. Визначено, що майно [жінки, яка вийшла заміж] згідно з об­рядом Брахма, Дайва, Арша, Г андхарва чи Праджапатья^[58], [належа­тиме] лише її чоловікові, якщо вона померла без нащадка.

197. Але передбачено, що майно, яке могло бути передане [дружи­ні] у шлюбі Асура або [одному з] інших [негідних шлюбів, повинно бути передане] її матері та її батькові, якщо вона померла без нащадка.

198. Будь-яке майно, яке, можливо, було дано її батьком дружи­ні (яка має співдружин з різних каст), це має взяти дочка (дружини) Брахмана, або той нащадок [дочки].

199. Жінки ніколи не повинні робити таємні скарби з [власнос­ті] своїх сімей, що є спільним для багатьох, а також зі свого власно­го, [особливо чоловіка], майна, без дозволу.

200. Прикраси, які могли носити жінки за життя свого чоловіка, його спадкоємці не повинні ділити; ті, хто їх розділяє, стають ізгоями.

201. Євнухи та ізгої, [особи] народжені сліпими або глухими, божевільними, ідіотами та німими, а також ті, у кого відсутній будь- який орган [дії чи відчуття], не отримують жодної частки.

202. Але це справедливо, що [людина], яка знає [закон], повин­на давати навіть їм усім їжу та одяг без обмежень, згідно своїх мож­ливостей; той, хто цього не дасть, стане для всіх ізгоєм.

204. Якого б майна не набув старший [син] [власними зусилля­ми] після смерті батька, частка цього [належатиме] його молодшим [братам] за умови, що вони досягли належного успіху в навчанні.

205. Але якщо всі вони, будучи ненавченими, набувають власнос­ті своєю працею, розподіл цього [майна, набутого не батьком] буде рівним...

206. Майно [набуте] завдяки навчанню, належить виключно то­му, кому [воно було вручено], як і подарунок другу, подарунок отри­маний на шлюб.

207. Але якщо один із братів, маючи можливість [забезпечува­ти себе] власним заняттям, не бажає [частки сім’ї] власності, він може бути відокремлений [іншими], отримуючи дрібницю з його частки на прожиття.

210. Якщо брати [колись] розділились і живучи [знову] разом [як співспадкоємці], чинять другий розділ, у такому випадку поділ має бути рівним; у такому випадку немає права первородства.

211. Якщо старший або наймолодший [брат] позбавлений своєї частки або, якщо хтось із них помер, його частка не втрачається [для його найближчих спадкоємців].

212. Його єдиноутробні брати, зібравшись, порівну розділять її', і ті брати, котрі возз’єдналися [з ним], і сестри по матері.

213. Старший брат, який через скупість може обдурити молод­ших, не повинен [більше обіймати місце] старшого, не отримає до­даткової частки [старшого сина] і буде покараний королем.

214. Усі брати, які зазвичай здійснюють заборонені дії, негідні [частки] майна.

215. Якщо нерозділені брати [які живуть зі своїм батьком] разом докладають зусиль [задля вигоди], батько ні в якому разі не повинен давати їм нерівні частки [при поділі майна].

217. Мати повинна отримати спадщину сина, [який помер] не залишивши нащадка, і, якщо мати померла, бабуся по батькові візь­ме майно.

218.1 якщо після того, як усі борги та власність були розподі­лені належним чином, згідно з правилом, будь-яке [майно] виявле­не згодом, потрібно розділити порівну.

219. Одяг, віз, прикраси, приготовану їжу, воду та жінки [ра­бині], — власність призначена для благочестивого використання чи жертвоприношень, і пасовище, — вони оголошують неподіль­ними.

220. Таким чином, вам оголошено про розподіл [майна] та пра­вила розподілу [частки] [кільком] синам народженим від дружини, та решта, у [належному] порядку; слухайте [зараз] закони, що сто­суються азартних ігор.

221. Азартні ігри та ставки, нехай цар виключає зі своєї держа­ви; ці два пороки спричиняють руйнування королівств...

222. Азартні ігри та ставки разом [спричиняють] крадіжки; цар завжди докладатиме зусиль, щоб придушити обидва [з них].

223. Коли використовуються неживі [речі] [для ставок грошей на них], те називається серед людей азартними іграми [дьюта], коли використовуються живі істоти [з тією ж метою], це буде ставка [са- махвая].

224. Нехай цар фізично покарає всіх тих [осіб], які або грають і роблять ставки, або надають [можливість для цього], подібно Шуд­рам, які використовують відмітні ознаки двічінароджених [чоловіків].

225. Гравців, танцюристів та співаків, жорстоких людей, людей, які належать до єретичної секти, тих, хто дотримується заборонених занять, і продавців хмільного, хай негайно вижене зі свого міста.

228. Кожну людину, яка віддається цьому [пороку], чи таємно, чи відкрито, цар може покарати на свій розсуд.

229. Але Кшатрій, Вайшія і Шудра, які не можуть сплатити штраф, віддають борг роботою; Брахман сплачує його частинами.

230. Для жінок, неповнолітніх, людей несповна розуму, бідних та хворих, цар застосовує покарання батогом, тростиною чи мотуз­кою тощо.

231. Але тих, хто призначений [для управління державними справами]. цар позбавить їхнього майна.

232. Тих, хто підробляє королівські укази, тих, хто корумпує його радників [урядовців], тих, хто вбиває жінок, дітей або Брахманів, і тих, хто служить його ворогам, цар каратиме смертю.

234. Будь-яке питання, яке його міністри або суддя можуть вирі­шити неналежним чином, сам цар має [повторно] вирішити та оштра­фувати [їх] на тисячу [пан].

235. Вбивця Брахмана, [двічінароджений], який п’є [хмільний напій названий] Сура, той, хто краде [золото Брахмана], і той, хто гань­бить ліжко Гуру, вважаються як люди, котрі вчинили смертні гріхи.

236. Для цих чотирьох навіть, якщо вони не виконують покаяння, нехай він застосовує тілесні покарання та штрафи відповідно до закону.

237. Для того, хто ганьбить ложе Гуру — [тавро] жіночого ор­гану має бути [вбите на лобі гарячою праскою]; на п’яницю [спир­тного напою] сура, знак таверни; на крадія [золота Брахмана], соба­ча нога; на вбивцю Брахмана — знак трупа без голови.

238. Виключені з будь-якого спілкування за трапезою, видалені з усіх жертвопринесень, виключені з навчання та шлюбних союзів, негідні та позбавлені усіх релігійних обов’язків, нехай вони блука­ють по [цій] землі.

239. Такі [особи], які були затавровані [незмивними] знаками, мусять бути полишені родичами від їх батька і матері, позбавлені співчуття, привітання; це вчення Ману.

240. Але [людей з] усіх каст, які виконують встановлені покаян­ня, цар не повинен таврувати на чолі, але повинен змусити їх пла­тити найбільші штрафи.

241. За [такі] правопорушення Брахман має сплатити середній штраф, або він може бути вигнаний з королівства, зберігаючи свої гроші та своє рухоме майно.

242. Але [людей] інших [каст], які ненавмисно вчинили такі злочини, слід позбавити всього майна; якщо [вони їх вчинили] на­вмисно, їх слід вигнати.

243. Доброчесний цар не повинен брати собі майно людини, винної у смертному гріху; бо, якщо він приймає це з жадібності, він заплямовує себе тією провиною [злочинця].

244. Кинувши такий штраф у воду, нехай запропонує його Ва- руні^[59], або нехай подарує його вченому і доброчесному Брахману.

245. Варуна — володар покарання, бо він тримає скіпетр навіть над царями; Брахман же, який вивчив усю Веду, є володарем усього світу.

246. У тій [країні], де цар уникає привласнення майна [смер­тельних] грішників, люди народжуються в [належний] час [і є] до­вгожителями,

247. а врожаї землеробів виростають, кожен, як його було по­сіяно, і діти не вмирають, і не народжується скалічене [потомство].

248. Але цар призначить підлого [Шудру], який навмисно зав­дає болю Брахманам, різні [види] фізичних покарань, що виклика­ють жах.

249. Коли цар карає невинну [людину], його провина вважаєть­ся такою ж великою, як і коли він звільняє винну; але [він набуває] заслуг, коли карає [справедливо].

270. Справедливий цар не повинен страчувати на смерть зло­дія, [якщо його не взяли] разом із вкраденим [при ньому]; того, кого [взяли] із викраденими речами та знаряддями [злочину], він може, не вагаючись, стратити.

271. Всіх, хто також по селах дає їжу злодіям або надає їм місце, [приховуючи їх знаряддя], він повинен стратити.

272. Тих, призначених оберігати провінції та його васалів, яким було наказано [допомогти], він швидко каратиме, як і злодіїв, [якщо вони були] бездіяльними до нападів [грабіжників].

273. Більше того, якщо [людина], яка живе [виконанням] зако­ну, відходить від встановленої норми закону, [цар] суворо карає її штрафом, [оскільки вона] порушила свій обов’язок.

274. Ті, хто не надає допомоги відповідно до своїх можливос­тей, коли грабують село, знищують греблю або чинять пограбуван­ня на дорозі, будуть вигнані з їх речами та рухомим майном.

275. На тих, хто грабує скарбницю царя та тих, хто наполегливо чинить спротив [його наказам], він застосовує різні види смертної кари, як і тим, хто змовляється з його ворогами.

276. Але тим розбійникам, які, вдираючись у будинки, вчиняю­чи вночі крадіжки, цар відсіче руки і посадить їх на гостру палю.

277. При першому засудженні нехай він відсіче два пальці ки­шеньковому злодію; за другим — одну руку й одну ногу; за третім — він зазнає смерті.

278. Тих, хто дає [злодіям] вогонь, їжу, зброю чи притулок та тих, хто скуповує вкрадені речі, правитель карає, як злодіїв.

279. Того, хто зламає [греблю] ставка, він повинен вбити [пото­пивши його] у воді або [покарати якимось іншим видом] смертної кари; або правопорушник може виправити [шкоду], але змушений буде заплатити найвищий штраф.

280. Тих, хто проникає у [королівський] склад, склад зброї чи храм, і тих, хто краде слонів, коней або колісниці, він повинен без вагань стратити.

281. Але той, хто забере воду зі ставка зробленого в давнину, або перекриє подачу води, повинен заплатити перший [або найнижчий] штраф.

282. Але той, хто, крім випадків крайньої необхідності, кидає бруд на королівську дорогу, заплатить дві каршапани і негайно при­бере [цей] бруд.

284. Усі лікарі, які лікують [своїх пацієнтів] неправильно, [спла­чують] штраф; у випадку з тваринами — перший [або найнижчий]; у випадку з людьми — середній [штраф].

285. Той, хто зруйнує міст, прапор [храму чи королівського па­лацу], стовп чи зображення, повинен відремонтувати все [пошкод­жене] і заплатити п’ятсот [пана].

287. Але той, хто поводиться нечесно з чесними [клієнтами] або обманює їх цінами, буде оштрафований на перший або середній розмір.

288. Нехай розмістить усі в’язниці біля дороги, де можна поба­чити страждаючих знівечених правопорушників.

289. Того, хто руйнує стіну [міста], або засипає рів [навколо міс­та], або ламає [міські] ворота, він повинен негайно вигнати.

290. За всі заклинання, спрямовані на знищення життя, за ма­гічні обряди з корінням [які практикують особи]..., і за різні види чаклунства, накладається штраф у двісті [пана].

291. Той, хто продає [за насіннєве зерно те, що є] не насіннєвим, той, хто бере насіння [вже посіяне], і той, хто руйнує межову [по­значку], — караються каліченням.

292. Але золотаря, який поводиться нечесно... цар засудить роз­різати на шматочки бритвою.

293. За крадіжку сільськогосподарських знарядь, зброї та ліків, нехай цар призначить покарання, беручи до уваги час [правопору­шення] та використання [речі].

312. Застосовуючи ці та інші засоби, цар, завжди невтомний, буде стримувати злодіїв, як у своїх власних володіннях, так і в [ін­ших].

313. Нехай він [цар], хоч і впав у найглибшу біду, не викликає гніву Брахманів; бо вони, розлютившись, можуть миттєво знищити його, разом з його військом та його обозом.

319. Таким чином, хоча Брахмани займаються всіма (видами) підлих занять, вони повинні бути шанованими всіма способами; бо (кожен з) них є дуже великим божеством.

320. Коли Кшатрії якимось чином стають подібними до Брах­манів, самі Брахмани повинні належно стримувати їх; бо Кшатрії походять від Брахманів.

322. Кшатрії не процвітають без Брахманів, Брахмани не про­цвітають без Кшатріїв; Брахмани та Кшатрії ж, будучи тісно об’єд­наними, процвітають у цьому [світі] та в наступному.

323. Але [цар, який відчуває наближення свого кінця], віддасть все своє багатство, накопичене від штрафів, Брахману, передасть королівство своєму синові, а далі шукатиме смерті в бою.

324. Так поводячись сам [і] завжди зосереджений на [виконан­ні] своїх королівських обов’язків, цар наказує всім своїм слугам [пра­цювати] на благо свого народу.

325. Отже, вічний закон щодо обов’язків царя був повністю про­голошений; знайте, що наступні правила застосовуються, в [належ­ному] порядку, до обов’язків Вайшіїв та Шудр.

326. Після того, як Вайшія прийняв таїнства і взяв собі дружину, він завжди повинен бути уважним до справи, завдяки якій він може існувати, і до [того] догляду за худобою.

327. Бо коли Володар істот [Праджапаті] створив худобу, він пе­редав її Вайшії; Брахману і царю ж він довірив усіх створених істот.

329. [Вайшія] повинен знати відповідну цінність самоцвітів, перлів, коралів, металів, [тканини] з ниток, парфумів та приправ.

330. Він повинен бути ознайомлений зі [способом] посіву на­сіння, а також з добрими та поганими якостями полів, і він повинен досконало знати всі міри та ваги.

332. Він повинен бути знайомий з [належною] заробітною пла­тою слуг, різними мовами людей, способом зберігання товарів та [пра­вилами] купівлі-продажу.

333. Нехай він докладає максимум зусиль, щоб праведно збіль­шити своє майно, і хай ревно дає їжу всім створеним істотам.

334. Але служити Брахманам (які є) освіченими у Ведах, домо- господарями та відомими (чеснотами) є найвищим обов’язком Шудри, який веде до блаженства.

335. [Шудра], який є чистим, служить його кращим, лагідний у слові, вільний від гордості, і завжди шукає притулку у Брахманів, досягає [у своєму наступному житті] вищої касти.

336. Таким чином, оприлюднений чудовий закон щодо поведін­ки [чотирьох] каст [варна], [коли вони] не зазнають лиха; тепер ви­слухайте, по-порядку, їх [декілька обов’язків] під час лиха.

РОЗДІЛ 10

1. Нехай три двічі народжені касти [варни], виконуючи свої [встановлені] обов’язки, вивчають [Веду]; але серед них Брахман [єдиний] повинен навчати цьому, а не двоє інших; це встановлене правило.

2. Брахман повинен знати засоби існування [встановлені] зако­ном для всіх, наставляти інших і сам жити відповідно до [закону].

3. Через свою перевагу, через перевагу свого походження, через дотримання [особливих] обмежувальних правил і через своє особ­ливе освячення Брахмана є володарем [усіх] каст [варн].

4. Касти Брахманів, Кшатріїв і Вайшів [варни] є двічі народже­ними, але четверта, Шудри, має лише одне народження; п’ятої [касти] немає.

5. У всіх кастах [варнах] лише ті [діти], які народжені в прямо­му порядку від одружених дружин, рівних [за кастою та одружених як] незайманих, повинні вважатися такими, що належать до тієї ж касти [як їхні батьки].

7. Такий вічний закон щодо (дітей), народжених від дружин, на одну ступінь нижчих (ніж їхні чоловіки); знайте (що) наступне пра­вило (застосовується) до тих, хто народився від жінок на два чи три ступені нижче.

8. Від Брахмана а з донькою Вайші народжується (син) на ім’я Амбаштха, з дочкою Шудри — Нішада, якого також звуть Парашава.

9. Від Кшатрія та дочки Шудри народжується істота на ім’я Угра, схожа як на Кшатрія, так і на Шудру, люта у своїх манерах і жорстока.

10. Діти Брахмана від (жінок) трьох (нижчих) каст, Кшатрія від (дружин) двох (нижчих) каст і Вайшії від (дружини) однієї касти (нижчої за нього) всі шість називаються апасада^[60].

11. Від Кшатрія донька Брахмана народжує (син називається) відповідно до його касти Сута; від Вайші жінками королівства та Брахманів (каст) виникають Магадха та Вайдеха.

12. Від Шудри народжуються Айогава, Кшатрі та Кандала, най­нижчі з людей, від Вайші, Кшатрія та жінки Брахмана, (сини, які завдячують своїм походженням) змішанню каст.

13. Як Амбашта та Угра, (народжені) у прямому порядку від (жі­нок) на один ступінь нижчого (ніж їхні чоловіки), оголошено (бути), так само є Кшаттрі та Вайдехака, хоча вони народилися в зворот­ньому порядок каст (від матерів на один ступінь вище, ніж у батьків).

14. Тих синів двічі народжених, народжених від дружин на­ступних нижчих каст, які були перераховані в належному порядку, вони називають іменем Анантарас (належить до наступної нижчої касти), через недолік (властивий) у своїх матерів.

15. Брахман народжує від дочки Угри Авріту від дочки Амбаш- тхи — Абхіру, а від жінки Айогави (касти) — Дігвану.

16. Від Шудри походять у зворотному порядку (жінки вищих каст) три народжені поза шлюбом [незакононароджені] (сини, апа- сада), Айогава, Кшаттрі та Кандала, найнижчий з людей;

17. Від Вайшії народжуються у зворотному порядку каст Ма­гадха та Вайдеха, але від Кшатрія лише Сута; це три інші поза­шлюбні (апасада).

18. Син Нішади від жінки-Шудри стає Пуккаса за кастою, але син Шудри від жінки-нішади оголошується Куккутакою.

19. Крім того, син Кшаттрі від жінки-Угри називається Свапа- ка; але син, народжений Вайдехакою від жінки Амбашта, назива­ється Вена.

20. Ті (сини), яких двічі народжені породжують від дружин рів­ної касти, але які, не виконуючи своїх священних обов’язків..., по­трібно позначати назвою Вратьяс.

21. Але від Вратья (з) Брахманами (касти) походять нечестиві Бхрігакантака, Авантя, Ватадхана, Пушпадха та Сайкха.

22. Від Вратья (з) Кшатріїв (касти), Гхалла, Малла, Лікхіві, Ната, Карана, Кхаса та Дравіда.

23. Від Вратья (з) Вайшія (касти) народжуються Судханван, Ака- рья, Каруша, Віганман, Майтра та Сатвата.

24. Через подружню зраду (вчинену особами) (різних) каст, через шлюби з жінками, з якими не слід одружуватись, і через нехтування обов’язками та заняттями (приписаними) кожному, народжуються (сини, які зобов’язані своїм походженням) змішанню каст.

32. Дасью породжує від Айогави (жінки) Сайрандру, яка вміє прикрашати та доглядати за (своїм господарем), яка, (хоча) і не раби­ня, живе як рабиня, (або) живе з випасання (тварин).

33. Вайдеха породжує (з тим самим) солодкоголосого Майтреяку, який безперервно дзвонить у дзвін на світанку, хвалить (великих) людей.

34. Нішада породжує (з тим самим) Маргаву (або) Дасу, який живе, працюючи човняром, (і) якого... називають Кайварта.

35. Ті троє, народжені від жінок Айогава, які носять одяг мер­твих, є злими та їдять ганебну їжу.

36. У Нішади (від жінки з касти Вайдеха) народжується Кара- вара, який вичиняє шкіру; у Вайдехаки (від жінки з каст Каравара та Нішада), Андхра та Меда, які живуть за межами села.

37. Від Кандали з жінкою Вайдеха народжується Пандусопака, який торгує очеретом; від нішади (з тим самим) — Ахіндіка.

38. Але від Кандали і жінки Пуккаса народжується грішний Сопака, який живе заняттями свого батька і якого завжди зневажа­ють добрі люди.

39. Жінка Нішада народжує від Кандали сина (якого назива­ють) Антьявасаїн, який працює на могильниках і якого зневажають навіть ті, хто виключені (з арійської спільноти).

40. Ці раси, [які походять] із змішання [каст і] були описані від­повідно до їхніх батьків і матерів, можуть бути відомі за їхніми за­няттями, незалежно від того, чи вони приховують себе, чи відкрито показують себе.

41. Шість синів, народжених [арійцями] від жінок рівних і на­ступних нижчих каст [Анантара], мають обов’язки двічі народжених чоловіків; але всі ті, хто народився внаслідок порушення [закону], щодо своїх обов’язків рівні Шудрам.

45. Усі ті племена в цьому світі, які виключені з [спільноти] тих, хто народився від рота, рук, стегон і ніг [Брахмана], називаються Дасью, незалежно від того, говорять вони мовою Млеккха [варва­рів] або арійців.

46. Ті, хто був згаданий як низонароджені [нашадки] аріїв, або як народжений внаслідок порушення [закону], повинен жити занят­тями, які засуджуються двічі народженими.

47. Сутасу [належить] управління кіньми та колісницями; Ам- баштасу — мистецтво лікування; для Вайдеха, служба для жінок; до Магадхас, торгівля;

48. Вбивство риби до Нішади; теслярська робота до Айогави; Медасу, Андрасу, Кункусу та Мадгусу — забій диких тварин;

49. Кшаттрісам, уграм і пуккасам — ловити і вбивати [тварин], що живуть у норах; дігванам — робота зі шкірою; Венасу, гра на ба­рабанах.

50. Нехай ці [племена] живуть біля відомих шибенець і могиль­ників, на горах і в гаях, носять [певні ознаки] і живуть зі своїх особ­ливих занять.

51. Але житла Чандалів і Свапаків повинні бути за межами села, вони повинні бути зроблені Апапатрами, а їхнім багатством [будуть] собаки та осли.

52. Їхнім одягом [буде] одяг мертвих, [вони будуть їсти] свою їжу з розбитого посуду, чорне залізо [буде] їхніми прикрасами, і вони повинні завжди блукати з місця на місце.

53. Людина, яка виконує релігійний обов’язок, не повинна шу­кати спілкування з ними; їхні угоди [будуть] між собою, а їхні шлюби з рівними їм.

54. Їжу їм даватимуть інші [крім арійців] у розбитому посуді; вночі вони не повинні ходити по селах і містах.

55. Удень вони можуть ходити з метою своєї роботи, носячи знаки за наказом царя, вони повинні виносити трупи [осіб], які не мають родичів; це усталене правило.

56. За наказом царя вони завжди повинні страчувати злочинців, згідно із законом, і вони повинні забирати собі одяг, ліжка та при­краси [таких] злочинців.

57. Людину нечистого походження, яка не належить до жодної касти, (варни, але чий характер) невідомий, яка, (хоча) і не є арійцем, має вигляд арійця, можна виявити за її вчинками.

58. Поведінка, негідна арійця, суворість, жорстокість і звичне нехтування встановленими обов’язками видають у цьому світі лю­дину нечистого походження.

62. Смерть, без очікування винагороди, заради Брахманів і корів, або на захист жінок і дітей, забезпечує блаженство тим, хто виклю­чений (з арійської спільноти, вах’я).

63. Утримання від заподіяння шкоди [створінням], правдивість, утримання від незаконного привласнення [благ інших], чистота та приборкання органів, Ману оголосив загальним викладом закону [дхарми] для чотирьох каст.

66. Якщо [сумнів] виникне, у кого перевага [є, чи] з тим, кого арієць випадково народив від неарійської жінки, або [з сином] жінки- Брахмана від неарійця,

67. Рішення таке: «Той, хто народився від арійця і неарійської жінки, може стати [подібним до] арійцем завдяки своїм чеснотам; той, кого арійка [мати] народила від неарійського батька [є і зали­шається] неарійцем».

68. Закон наказує, щоб жоден із обох не приймав таїнств, пер­ший [будучи виключеним] через низьке походження, другий [оскільки був союз його батьків] проти порядку каст.

69. Як добре насіння, що зійшло на доброму ґрунті, виходить чудовим, так і син арійця від арійської жінки гідний усіх таїнств.

74. Брахмани, які націлені на засоби [з’єднання з] Брахмою і тверді [у виконанні] їх обов’язків, житимуть належним чином ви­конуючи наступні шість діянь, [які перераховані] у їх [належному] порядку.

75. Викладання [навчати інших], навчання, жертвопринесення для себе, жертвопринесення заради інших, робити подарунки та от­римувати їх — це шість дій [передбачених] для Брахмана.

76. Але серед шести дій [призначених] для нього три є його за­собами для існування, [а саме] жертвопринесення для інших, ви­кладання та прийняття дарів від чистих людей.

77. [Переходячи] від Брахмана до Кшатрія, три дії заборонені, які [покладені на першого], [а саме] викладання, жертвоприношен­ня для інших і, по-третє, прийняття дарунків.

78. Те ж саме заборонено Вайшіям, це є усталеним правилом; бо Ману, володар створінь [Прагапаті], не прописав їх для [людей] цих двох [каст].

79. Носити зброю для ударів і метання [приписано] Кшатріям як засіб до існування; торгувати, [розводити] худобу та землероб­ство для Вайшіїв; але їхні обов’язки полягають у щедрості, вивчен­ні Вед і принесенні жертв.

80. Серед кількох занять найбільшої похвали є викладання Вед для Брахмана, захист [людей] для Кшатрія та торгівля для Вайшії.

81. Але Брахман, нездатний існувати за рахунок своїх щойно згаданих специфічних занять, може жити згідно із законом, що сто­сується Кшатріїв; бо останній стоїть поруч із ним за рангом.

82. Якщо його запитають: «Як це буде, якщо він не може утри­мувати себе жодним [з цих занять?» відповідь така], він може при­йняти спосіб життя Вайшії, зайнятися сільським господарством та вирощуванням великої рогатої худоби.

83. Але Брахман або Кшатрій, живучи за способом існування Вайшії, повинен ретельно уникати [заняття] землеробством, [яке завдає] шкоди багатьом істотам і залежить від інших.

84. [Деякі] заявляють, що землеробство є чимось чудовим, [але] такі засоби існування засуджують доброчесні; [бо] дерев’яне [знаряддя] з залізним наконечником ранить землю та [істот], які живуть у землі.

85. Але той, хто через брак засобів до існування відмовляється від суворості по відношенню до своїх обов’язків, може продавати, щоб збільшити своє багатство, товари, які продають Вайшії, робля­чи (проте) (наступні) винятки.

86. Він повинен уникати (продажу) приправ усіх видів, вареної їжі та кунжуту, каменів, солі, худоби та людей (істот),

87. Усі пофарбовані тканини, а також тканини з конопель, або льону, або вовни, навіть якщо вони не пофарбовані, фрукти, коріння та (лікарські) трави.

88. Вода, зброя, отрута, м’ясо, сома та всілякі пахощі, свіже мо­локо, мед, кисле молоко, освітлене масло, олія, віск, цукор, куса-трава;

89. Усі лісові звірі, тварини з іклами чи бивнями, птахи, спир­тні напої, індиго, лак та всі однокопитні звірі.

90. Але той, хто живе сільським господарством, може за бажан­ня продавати незмішані зерна кунжуту для священних цілей, за умови, що він сам їх виростив і не зберігав довго.

91. Якщо він застосовує кунжут для будь-яких інших цілей, крім їжі, помазання та благодійних дарів, він народиться (знову) як хро­бак і, разом зі своїми предками, буде занурений у орду собак.

92. (Продаючи) м’ясо, сіль і лак, Брахман одразу стає ізгоєм; продаючи молоко, він стає (прирівнюється) до Шудри за три дні.

93. Але добровільно продаючи в цьому світі інші [заборонені] товари, Брахман після семи ночей стає Вайшія.

95. Кшатрій, який потрапив у біду, може існувати всіма цими (засобами); але він ніколи не повинен зарозуміло приймати кращий спосіб життя (приписаний для нього).

96. Людину низької касти, яка через жадібність живе заняттями вищої, цар повинен позбавити її власності та вигнати.

97. Краще [виконувати] власний [призначений] обов’язок не­повністю, ніж повністю виконувати інший; бо той, хто живе за за­коном іншої [касти], миттєво виключається зі своєї власної [стає із­гоєм].

98. Вайшія, який не в змозі існувати своїми власними обов’яз­ками, може навіть підтримувати себе способом життя Шудри, уни­каючи [однак] дій, заборонених [йому], і він повинен відмовитися від цього, коли буде змога.

99. Але Шудра, будучи не в змозі знайти службу з двічі народ­женим і під загрозою втрати своїх синів і дружини [через голод], може жити заняттями ремісників.

100. [Нехай він слідує] тим механічним заняттям і тим різнома­нітним практичним мистецтвам для обслуговування двічі народжених.

101. Брахман, який має брак засобів до існування та марніє [від голоду], але [не] бажаючи прийняти спосіб життя Вайшії і вирішивши йти своїм [передбаченим] шляхом, може діяти наступним чином.

102. Брахман, який потрапив у лихо, може приймати [подарун­ки] від кого завгодно; адже згідно із законом, не можна [стверджу­вати], що щось чисте може бути забруднено.

103. Навчаючи [інших], жертвуючи і приймаючи дари від ницих [людей], Брахмани [у біді] не чинять гріха; бо вони [такі ж чисті], як вогонь і вода.

104. Той, хто під загрозою втратити життя приймає їжу від будь- якої людини, не більше заплямований гріхом, ніж небо брудом.

109. Що стосується (порівняння) прийняття (дарів від низьких людей), жертвоприношення (для них) і навчання (їх), прийняття дарів є найгіршим (з цих дій) і (найбільш) осудним для Брахмана (з огля­ду на існування) у наступному житті.

115. Є сім законних способів придбання власності, а саме: ус­падкування, знахідка або дружня пожертва, купівля, завоювання, позика під відсотки, виконання роботи та прийняття подарунків від доброчесних людей.

116. Навчання, ремесло, робота за плату, служба, розведення худоби, торгівля, землеробство, задоволення [малим], милостиня та лихварство — це десять засобів існування [дозволені всім людям у часи лиха].

117. Ні Брахман, ні Кшатрій не повинні позичати [гроші під] відсотки; але за своїм бажанням [кожен із них] може, у важкі часи, коли йому потрібні гроші] для священних цілей, позичити дуже грішній людині під невеликий відсоток.

121. Якщо Шудра [нездатний існувати, служачи Брахманам] шукає засобів до існування, він може служити Кшатріям, або він також може прагнути утримувати себе, доглядаючи за багатим Вай- шою.

122. Але нехай [Шудра] служить Брахманам або заради небес, або з метою обох [цього життя і наступного]; бо той, кого назива­ють слугою Брахмана, таким чином досягає всіх своїх цілей.

123. Служіння лише Брахманам оголошується [бути] чудовою професією для Шудри; бо що б інше, крім цього, він не здійснив, не принесе йому плоду.

124. Вони повинні виділити йому зі своєї власної сім’ї [майна] відповідне утримання, враховуючи його здібності, його працю та кількість тих, кого він зобов’язаний утримувати.

125. Залишки їхньої їжі повинні бути віддані йому, а також їхній старий одяг, відходи їхнього зерна та їхні старі домашні меблі.

126. Шудра не може вчинити злочин, що спричиняє втрату касти [патака^[61]], і він не гідний приймати таїнства; він не має права [вико­нувати] священний закон [арійців, однак] немає заборони проти [ви­конання ним певних частин] закону.

128. Чим більше [Шудра], зберігаючи себе вільним від заздро­щів, наслідує поведінку чеснотливих [людей], тим більше він отри­мує [без осуду] [піднесення] в цьому світі і в наступному.

129. Шудра не повинен збирати багатство, навіть якщо він може [зробити це]; бо Шудра, який набув багатства, завдає болю Брахманам.

130. Таким чином було проголошено обов’язки чотирьох каст [варн] у часи лиха, і якщо вони добре їх виконають, то досягнуть найблаженнішого стану.

The Laws of Manu. Translated by George B^ler, Vol. 25 of The Sacred Books of the East. Oxford: Clarendon Press, 1886. 770 p.

https://sacred-texts.com/hin/manu.htm