Віхи історії Риму
Згідно з легендою, Рим було засновано в 753 р. до н. е. Читачі, напевно, знають пам’ятник, що відображує вовчицю, яка своїм молоком вигодувала засновників Риму.
Від 753 р. до н.
е. і до 509 р. до н. е. Рим був під^владою королів. Це найстародавніший період Римської історії. Його ще називають «королівським» (regal) періодом. У 390 р. до н. е. Рим захопили галли і спалили його. Тому про цей період немає ніяких оригінальних письмових документів. Усе, що людство знає про найстародавніший Рим, — це оповідання й легенди пізніших часів. Документально засвідченої історії стародавнього Риму немає. Можна лише здогадуватися, що закони того часу існували у формі звичаїв. Найнижчою ланкою суспільства вважалася патріархальна сім’я, у якій найвищий (не зростом, а за становищем) старійшина (ascendant) був єдиним власником майна всієї сім’ї. Водночас він був її суддею і священиком. Рідство (kinship) було чоловічим (agnatic), тобто вважалося таким, що охоплювало виключно чоловічу лінію. Сім’я становила групу людей, на яких поширювалася влада старійшини. Останній вважався батьком усієї родини (paterfamilias). Родичі по чоловічій лінії (агнати) охоплювали патерфаміліїв та всіх інших прямих нащадків померлого правопопередника (ancestor).Група сімей становила ген (gen), або клан (clan). Члени клану мали однакове прізвище і спільну релігію (worship). Вони вважали себе родичами, що мали спільного предка. Насправді ж родичання було або ж уявним, або настільки далеким (типу «сьома вода на кисилі»), що його важко було встановити.
Дослідники вважають, що організаційну структуру тодішнього суспільства можна уявити за такою пірамідою: народ — сенат — король. Король правив до кінця своїх днів. Він або ж вибирався народом або ж призначався своїм попередником. Король виконував функції воєначальника, головного судді і головного священика. Тобто він був тим, чим був Генеральний секретар ЦК КПРС протягом періоду існування Радянського Союзу.
Сенат був дорадчим органом. Сенатори призначалися королем. Органом «народу» була Ассамблея, або Comitia. Народ поділявся на тридцять частин, які мали назву курій. Кожна курія до Асамблеї делегувала одного представника. Нині важко достеменно твердити про курію. Можливо, курія грунтувалася на родстві. Можливо, це була якась територіальна одиниця — щось на зразок церковного приходу. Можливо, вона була поєднанням і того, й іншого. Орган курії — Комітет висловлював думку стосовно заходів, запропонованих королем. Малоймовірно, щоб курії приймали загальнообов’язкові закони. Дослідники дотримуються думки, що функції курій полягали в тому, щоб надавати дозвіл на певний відступ від установлених звичаїв. Наприклад, дозволити громадянину прийняти кого-небудь до складу своєї сім’ї або ж санкціювати розподіл власності відповідно до заповіту.Тодішні римські громадяни поділялися на три групи: патриції, плебеї, клієнти. Достеменно щось сказати важко про походження кожної з груп. Наявність розподілу на патриціїв і плебеїв сягає в історичну глибину так далеко, настільки туди вдається проникнути. При цьому виявляється, що плебеї завжди мали статус громадян (правда, непривілейованих, можливо, другосортних). Але плебеї не вважалися іноземцями. Запам’ятаємо це. Оскільки плебеї були громадянами, то на них поширювалися як права, так і обов’язки. Раби, зрозуміло, були безправними. Можливо, що плебеями ставали колишні раби та іноземці. Патриції вважалися корінними громадянами Риму. Говорячи мовою нашого недалекого минулого, патриціїв можна було б назвати «кращими людьми Риму». Клієнтами були особи, що користувалися захистом будинку патриція за рахунок втрати своєї особистої незалежності. У кожного клієнта був свій бос (патрон). Відносини клієнта і патрона вважалися священими. Гріхом вважалася образа патроном клієнта. Були в Римі і раби. Римське право народилося і регулювало відносини рабовласницького натурально- сільськогосподарського суспільства.
У найстародавнішому Римі було сім королів.
Передостаннім з них був Сервій Туллій (578—533 рр. до н. е.). Це саме за його правління римська армія поділялася на роти (сотні), які так і називалися — «центуріони». Король створив також Народну Асамблею, або іншими словами — Comitia Centuriata (Асамблею центуріонів). Вона становила собою десять центурій кавалерії (з багатих патриціїв), а також центурій піхоти, які теж формувалися за ознакою майнового багатства. Було п’ять класів. Перший клас складався з 80 центурій, другий — четвертий — з 20 кожний, а п’ятий — з 30. Система голосування була створена таким чином, що віддавалася перевага першому класу. Якщо він мав спільну думку, то в центурій нижчих класів про думку навіть не запитували.Оскільки Comitia Centuriata була армією, то свої засідання вона проводила за межами міста. Така практика була припинена у І ст. н. е. Комітет курій (Comitia calata) продовжував збиратися лише з метою надання формального схвалення рішень «високих магістратів». Засідання comitia calata контролювалися колегією понтіфів (священиків). Засідання часто нагадували собою фарс. Вони були схожі на засідання радянського парламенту догорба- човських часів.
Королівському правлінню настав кінець 509 р. до н. е. Короля Таркунія Суперба (Targuinius Superbus) було вигнано. На його місце щорічно призначалися два претори, які згодом стали називатися консулами. Маріонеточна посада короля була збережена лише для релігійних церемоній. Зросла роль Сенату. Консули, а згодом цензори стали призначати сенаторів. Спочатку сенат мав патриційний характер, але згодом перетворився на орган плебейства. Магістрати (тобто консули чи цензори) регулярно консультувалися із Сенатом. Під час домінування в Сенаті плебеїв його значення впало.
Протягом 509—265 рр. до н. е. Рим був республікою. Саме в цей період були створені славнозвісні «Дванадцять таблиць» — видатний пам’ятник права стародавнього Риму. Час між 265 і 27 роками до н. е. — складний і різноманітний. Тут і численні війни, і тріумвірати, і диктатура Юлія Цезаря.
Державний устрій — щось незрозуміле: і не республіка, і не імперія. Якась безформен- на «перебудова».Римська імперія бере свій початок 27 року до н. е., коли Окта- віан (відомий як Август), який у 37 р. до н. е. у морській битві наніс поразку своєму супернику Марку Антонію, заявив про... відновлення республіки. Політики всіх часів і народів, як бачимо, говорять одне, а роблять зовсім інше. Говорячи про республіку, Октавіан розпочав створювати монархію. Проіснувала імперія в Римі майже п’ятсот років. Римська цивілізація у Візантії після занепаду Риму проіснувала ще тисячу років.
Розподіл Римської імперії на Західну і Східну стався в 364 р. н. е., коли Валентіан поділив її зі своїм братом Валенсом. Згодом імператор Теодосій знову став єдиним імператором для обох імперій, але після його смерті сини Аркадій і Гонорій назавжди розділили її на дві частини. Формально імперія вважалася єдиною. Законодавство видавалося від імені обох імператорів. Але згодом законодавство однієї частини імперії не могло застосовуватися в іншій, якщо про таке застосування прямо не вказувалося.
Під ударами варварів Рим захитався, а в 476 р. н. е. останній імператор Західної Римської імперії Ромул Аугуст склав свої повноваження. Західна імперія припинила своє існування. Королем став варвар Одоакер, який, до речі, визнав себе васалом Константинополя, за що йому було пожалувано звання патриція. Згодом візантійські імператори Зенон і Юстиніан на певний час поширювали свою імператорську владу у Західній імперії. Але це тривало недовго. Західна імперія розпалася на окремі королівства. Східна імперія (Візантія) продовжувала існувати. їй настав кінець 1453 р., коли турки захопили Константинополь. Рівно через 500 років після цієї дати помер керівник великої імперії, яка за інерцією існувала ще майже^чотири десятиліття, але врешті решт розпалася. Маємо на увазі Й. Сталіна та Радянський Союз.
Отже, найголовніші віхи історії Риму такі:
1. 753 р. до н. е. — заснування Риму.
2. 509 р. до н. е. — вигнання короля і встановлення республіки.
3. 265 р. до н. е. — кінець республіки.
4. 27 р. до н. е. — початок імперії.
5. 364 р. н. е. — поділ імперії на дві частини.
6. 476 р. н. е. — кінець Західної Римської імперії.
7. 1453 р. — кінець Східної Римської імперії.
2.3.