Довідки про римське право
Леді Ненсі Астор (1879—1964 рр., перша жінка — член Палати громад британського парламенту) якось справедливо відзначила: «Ми, жінки, справді говоримо забагато, але і з огляду на це ми не встигаємо сказати і половину того, що знаємо».
Приблизно ці слова можна вжити і стосовно великої і майже неосяжної теми — римського права. Про нього багато було сказано у світовій літературі, але тема залишається актуальною і невичерпною. Доречно згадати і прислів’я про те, що: «Нове — це добре забуте старе». У період «соціалістичної законності» про римське право намагалися багато не говорити. Очевидно, було соромно згадувати досягнення правничої думки і практики двотисячолітньої давності. А на якому рівні були наші предки дві тисячі років тому і на що були у юриспруденції здатні? Не було в Римі юридичних академій, правничих науково-дослідних інститутів. Зате були вчені, у яких не було наукових звань, але які вміли створювати закони та інші нормативні акти.Мета цього розділу полягає в тому, щоб ознайомити широкі кола читачів з поглядами нинішніх західних юристів на римське право. З працями, що вийшли з друку українською чи російською мовами, читач може ознайомитися самостійно. Подання матеріалу вестиметься мовою, зрозумілою для всіх читачів, а не лише тих, хто має диплом правника. Правда, не завжди диплом є свідченням наявності належної освіти. Як казала одна дама: «Якщо вам дали гарну освіту, то це ще не значить, що ви її одержали». Доречно також зазначити, що наші юридичні факультети римському праву не надавали достатньої уваги. Під час відвідання автором цих рядків восени 1995 р. юридичних факультетів американських університетів виявилося, що нинішні американські студенти-правники латинську мову не знають, але римське право вивчають. І це не дивлячись на те, що США, дещо умовно кажучи, — країна не цивільного (римського), а загального права (common law).
Ознайомимося з довідками про римське право за тими літературними джерелами, про які йшлося у «Передмові».
Беремо до рук четверте видання «Оксфордського правничого словника» (Oxford Dictionary of Law). На жаль, нотатки про римське право він не містить. Засмучуватися не будемо, пам’ятаючи, що для англо-саксів римське право не є таким рідним, як для нас, правників-континенталістів. Звернемося до інших джерел. «Collin’s Dictionary of Law» на с. 345 має нотатку за назвою «Римське право» (Roman Law). Ось її зміст: «Право стародавнього Риму. Також правнича система (legal system)» і наука, побудовані на ньому і сприйняті різними шляхами (in various ways), в різних місцях (various place), у різні часи (various times) аж до сучасних (up to the present). Класичний період тривав приблизно від 27 р. до н. е. до середини III ст. н. е. Перша фаза права потім завершилася кодифікацією Юстиніаном (527—565 рр. н. е.) усього права у Звіді цивільного права (Corpus Juris Civilis). Римське право вижило у вимитій формі (in watered down form) у Константинополі до його падіння в 1453 р. Його справжнє «друге життя» розпочалося на Заході, коли «Дайджест Юстиніана» (Justinian’s Digest) було відкрито Ірнерієм (Irnerius) (1055—1130) як серцевина (heart) відродженого вчення (revived study) в університеті Болоньї.
У той час як Англія розвивала свою власну систему, інші держави поглядали на римське право для натхнення (inspiration). Наполеонівський кодекс (Napoleonic Code) розпочав процес сприйняття (adoption) римського права і романтичної правничої думки (Romantic legal thought) повсюди в Європі (throughout Europe). Часто поняття цивільне право (civil law), або цивільний (civilian), вживаються для післяюстиніанського періоду (post Justinian period).
Важливість (importance) римської традиції полягає у факті, що право становилося систематичним шляхом зобов’язання (obligation), майно (property) і особи (persons) були відокремленими (being separated), але все ж таки поєднаними (yet related).
Це означає, що існує менше небезпеки (less danger) випадкового несумісного органічного розвитку (haphazard incongruous organic development), за якого доповіді про розглянуті справи (reports of decided cases) просто збираються (are simply collected)».
Як бачить читач, тут англійці кидають камінець у свій же власний город, визнаючи недоліки англо-саксонської системи права, одним з джерел якої є прецедент.
«Black’s Law Dictionary» («Правничий словник Блека») містить невелику статтю про римське право такого змісту (с. 1330):
«У загальному плані (general sence) охоплює всі права (laws), які переважали (to prevail) серед римлян, не беручи до уваги час їх виникнення, включаючи підбірку Юстиніана (collections of Justinian). У більш обмеженому плані (more restricted sense) німці під цим терміном розуміють лише право Юстиніана (merely the law of Justinian), яке вони сприйняли.
У Англії та Америці, здається, зазвичай вживати фразу «римське право» як таку, що не має відміни від «цивільне право» (civil law), для того щоб позначити цілу систему римської юриспруденції, включаючи Corpus Juris Civilis (Звід цивільного права) або ж, якщо ж і окреслюється якась відміна, то вислів «цивільне право» позначає ту систему юриспруденції, що є в наявності у тих країнах континентальної Європи, які запозичили свої юридичні поняття (juridical notions) та принципи (principles) з юстиніансь- кої підбірки (Justinian collection), у той час як «римське право» резервується як власна назва правового кістяка (proper appelation of the body of law), розвинутого за уряду Риму (under government of Rome) від найдавніших часів до падіння імперії».
Закінчується ця стаття про римське право у «Правничому словнику Блека» рекомендацією поглянути в ньому ж на нотатку «Цивільне право» (Civil Law).
Отже, беремо до уваги цю рекомендацію, знаходимо зазначену нотатку (с. 246) і читаємо, що цивільне право є: «Правничим кістяком (body of law), яке кожна конкретна нація (nation), співдружність (commonweath) або місто (city) запровадило виключно для себе; точніше називається «муніципальним» (municipal) правом, на відміну від «природного права» (law of nature) і від міжнародного права.
Галузі права (law), що стосуються цивільних або приватних прав (rights) і відшкодувань, на відміну від кримінальних галузей права (criminal laws).Система юриспруденції, що трималася і управлялася у Римській імперії, особливо та, яка укладена в компіляції Юстиніана та його спадкоємців (successors), що охоплює Інститути, Кодекс, Дайджест і Новели, має колективну назву «Corpus Juris Civilis», на відміну від загального права (common law). Цивільного права (Цивільного кодексу) дотримуються у Луїзіані».
До цитати необхідно зробити коротенькі пояснення. Компіляція — це таке явище у юриспруденції, коли на основі попереднього законодавства створюється нове: застарілі положення усуваються і, якщо потрібно, створюються нові «місточки» між тими нормами, які зберігаються. У процитованій статті згадується штат Луїзіана з огляду на своєрідність його правничої системи. Своєрідність спричинена цивільним законодавством, а не загальним правом, яке є панівним на території США (загальне право по-іншому можна називати «прецедентним правом», і цю тему ми теж розглянемо у даній книжці).
Стаття «Римське право» у «Оксфордській м’якообкладинковій енциклопедії» (Oxford Paperback Encyclopedia) містить таку інформацію (с. 1163): «Правничий кістяк (body of law), розвинутий у Римі впродовж від близько 150 р. до н. е. і кодифікований імператором Юстиніаном у 529 р. у його «Зводі цивільного права» (Corpus Juris Civilis; кістякові цивільного права,- Body of Civil Law). Римське право сплило знову в XI ст. як популярний предмет вивчення в італійських університетах; пізніше воно еволюціонувало (to evolve) в спільне ядро (common core) цивільної правової сім’ї правничих систем (civil law family of legal system) або романо-германське право (Romano Germanic Law), яка утвердила себе на землях Священної Римської імперії. Ідеї римського права були домінуючими у французькому наполеонівському кодексі (French Code Napoleon), прийнятому в 1804 р. та в пізніших цивільних кодексах, прийнятих у Німеччині, Швейцарії і Австрії.
Кодифікаційний рух звертався до сприйнятої вищої раціональності римського права (perceived higher rationality of Roman law), яке надавало логічно послідовний набір принципів (logically consistent set of principles) та правил для розв’язання спорів».Далі на читача чекають стисліші нотатки.
Ось у книзі «New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language» пояснюється (c. 863), що римське право є системою юрисдикції Стародавнього Риму і Римської та Візантійської імперій, особливо до смерті (565 р. н. е.) Юстиніана І.
«Webster New World Dictionary of the American Language» вказує (c. 1263), що римське право є кодексом прав (code of laws) стародавнього Риму; воно дотримує основу сучасної правової системи в багатьох країнах.
Рекомендуємо читачеві поглянути, як вище в дужках позначено «кодекс прав», щоб зрозуміти, маються на увазі не якісь окремі права, а галузі права.
«Webster’s Ninth New Collegiate Dictionary» (c. 1022) зазначає, що римське право є правовою системою стародавнього Риму, яка охоплює писане і неписане право (written and unwritten law), грунтується на звичаєвому праві (traditional law) та законодавстві міста Рим і за формою охоплює законодавство (legislation) асамб-
лей (assemblies), рішення сенату (resolves of the senate), укази імператорів (enactments of emperors), едикти преторів (edicts of the praetors), твори (writing) юрисконсультів (jurisconsults) та кодекси пізніших імператорів.
Отже, поняття «римське право» є занадто широким. У нього відсутні досить чітко визначені межі. Воно поширюється як на законодавство власне міста Рим, так і Римської імперії в цілому. Римське право охоплює період від заснування Риму (за легендою це сталося у 753 р. до н. е.) і до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Воно вживається і щодо Східної Римської імперії, яка закінчила своє існування в 1453 р., коли турки захопили Константинополь. Доречно зазначити, що у Візантії (столицею якої було згадане вище місто) законодавство було більш «римським», ніж будь-яка інша сфера її цивілізації.
Згадаймо, що кістяк візантійців був за своїм походженням грецьким.Із зникненням Римської імперії зі світу не зникло римське право. Його норми продовжували застосовуватися навіть у тих країнах, які не входили до складу Римської імперії. Наприклад, у Німеччині до прийняття нею в 1896 р. кодексу, який 1900 р. поширився на всю імперію, застосовувалися норми римського права, якщо вони прямо не суперечили чинному німецькому законодавству. Необхідно все ж таки застерегти, що ці пізні норми римського права не були власне першопочатковим римським правом. Але вони спиралися на норми «Corpus iuris civilis», що зазнали подальшого розвитку. Про значення римського права для нинішньої цивілізації ще буде сказано. Щоб зрозуміти розвиток римського права, необхідно знати історичне підґрунтя, на якому воно розвивалося.
Тепер після ознайомлення з енциклопедичними довідками, на римське право поглянемо детальніше. Як кажуть, воно того варте.
2.2.