Хеттське право

Англомовна назва права — the Hittite Laws. Хетти — це ста­родавній народ, який проживав у Малій Азії і Сирії в 2000— 1200 рр. до н. е. Центром імперії хеттів було місто Богхазкай.

Під час розкопок у 1907 р. біля турецького села Богхазкай, що знаходиться на відстані 90 миль від Анкари (Angora), була вико­пана велика колекція глиняних дощечок, на яких клинописом бу­ли записані численні документи історичного, релігійного та полі­тичного змісту. Тексти були написані вавилонською та кількома іншими спорідненими мовами. Вік дощечок сягав на глибину XIV—XIII ст. до н. е. Серед цих дощечок були дві більші та кіль­ка менших, що містили закони, написані основною мовою коро­лівства. Більшість мовних загадок згодом була розв’язана, і тепер наші сучасники знають зміст Хеттського законодавства.

Згадані історичні пам’ятки належать до іншої культури. Але вони створені у суспільстві, яке мало тісні зв’язки з Месопотамі­єю, незадовго перед тим, як Ассірія набула ваги. Саме з огляду на це і варто розглянути ці пам’ятки.

Риса, що найбільше приголомшує у Хеттському законодавст­ві, полягає в підкресленні факту перегляду (revision) законодав­ства. Часто згадується, що раніше було ось так, а нині відповідна практика змінена. Інколи модифікувався звичай (custom). У біль­шості випадків модифікувався раніше чинний закон. У цілому положення переглянутого законодавства були більш м’якими (milder provisions).

Фахівці відзначають, що сфера дії відображеного на дощечках законодавства значно вужча, ніж цього можна було б чекати від Кодексу. У знайденому під час розкопок законодавстві немає по­силань на одруження, продаж, спадкування, контракти. Знайдені пам’ятки свідчать про наявність у них вказівок, спрямованих на уникнення суперечностей між звичаями і писаними правами сто­совно зазначених у текстах аспектів.

Відомо, що Хеттське правління того часу поширювалося на багато народів різних рас, звичаїв, мов. Саме з огляду на це закон не було сформульовано так, як це можна було б зробити у випад­ку однорідного населення.

Законодавство в основному стосувалося сільськогосподарсь­кого суспільства. Лише в одному місці згадуються купці (merchants), у кількох місцях — ремісники (craftsmen).

Власність була повністю приватною. Щоб визнати нерухомість законною, необхідно було урочисто поставити її під охорону богів. Нове придбання майна потребувало нових релігійних жертв.

Кілька документів були присвячені наділам, наданим солда­там (soldiers), священикам (priests) та ткачам (weavers). Під час перебування солдата на війні за його господарством наглядала цивільна особа, яка обробляла його господарство та виконувала належні повинності.

У випадку смерті солдата, його господарство переходило ци­вільній особі. Якщо вона помирала, то солдат міг призначити ін­шу. Інколи солдат брав собі партнера, з яким обробляв землю і ділив вирощене. У випадку сварки і розпаду партнерства цивіль­на особа мала право на певну, хоч і меншу, ніж у партнера, час­тину майна.

Населення розподілялося лише на вільних та рабів. Весіллю між двома вільними людьми передувало вручення подарунків ді­вчині. Якщо вона згодом відмовлялася від весілля, то подарунки поверталися. Якщо ж змінював точку зору наречений, то його подарунки йому не поверталися.

Як і в ассірійському законодавстві, хеттське законодавство ви­знавало два способи одруження: або ж дівчина йшла в дім наре­ченого, або він приходив жити в дім батька нареченої.

Коли ж шлюб стосувався рабів чи був змішаний, то заручин- ських подарунків не було.

Згідно з хеттським законодавством широко застосовувало­ся правило Мойсея: брат чи батько загиблого чоловіка (наре­ченого) мав одружуватися на його дружині (нареченій). За подружню зраду чоловік мав право скарати дружину на смерть. Батько мав право залишити сина без спадщини у ви­падку неодноразового порушення ним правил поведінки (son’s repeated misconduct). Про позбавлення спадщини (banishment) сигналізувало виставляння матір’ю одягу сина за межі будинку. Якщо сина брали назад у сім’ю, то він виносив з хати надвір деякі меблі, які мати забирала назад у хату і ставила їх на звичне місце.

Якщо кредитор забирав собі боржника, то третя особа могла під Новий рік викупити його.

Стосовно контрактів аналізоване законодавство містить лише обширний перелік тарифів на домашніх тварин (мули були най­дорожчими), шкіри, одяг, а також за оренду тварин, домашнього причандалля і за ремісницькі послуги.

Більша частина Хеттського кодексу регламентує кари стосов­но вбивства (murder), нападу (assault), кровозмішування (incest), педерастії (sodomy), викрадання дітей (kindnapping), крадіжки (theft) та спричинення шкоди (damage).

Особиста помста (private revenge) дозволялася лише стосовно дружини-зрадниці (adulterous wife). Державними карами були смерть (death), каторга (forced labour), ув’язнення (imprisonment), відсічення (facial mutilation) органів тіла на обличчі, але «закон помсти» (lex talionis) чинним не був. Смертна кара застосовува­лася лише стосовно 8 категорій злочинів, каторга — за неправо­мірне заволодіння майном. Відрубування органів тіла застосову­валося лише стосовно рабів, що вчинили крадіжки чи підпали. У цілому покарання були менш жорстокими, ніж у вавилонсько­му та ассірійському законодавствах.

Основним видом покарання за вбивство і тілесні пошкоджен­ня був штраф. Тяжкими злочинами вважалися статеві зносини між близькими родичами. Було встановлене покарання за спів­життя з матір’ю за життя батька, з дружиною брата, з власною дочкою, з сином чи близькими кровними родичами. Не каралося співжиття батька і сина з однією і тією ж жінкою, рабинею чи повією.

Ось і наблизилася до кінця наша розповідь про вавилонське законодавство. Нагадаємо, що бесіда велася із залученням того матеріалу, який широко відомий західній юридичній науці і який, з огляду на лінгвістичні бар’єри, був недостатньо відомий нашо­му читачеві. Тож будемо вважати, що білих плям залишилося менше, і читач нині добре уявляє, як людство започатковувало створення писаного законодавства.