Ассірійське право
Щоб краще зрозуміти ассірійське законодавство, коротко ознайомимося з історією цієї держави, яку фахівці вважають типовою східною деспотією.
Ассірія — це стародавнє королівство, що знаходилося в Північній Месопотамії між річками Тигр і Євфрат.
Столиця спочатку була в Ассурі (Ashur), а потім у Найнвесі. За культурою Ассірія була пов’язана з Вавилоном. У 1950—1750 рр. до н. е. розрослася в імперію. Потім відбувся період занепаду. Нове піднесення імперії сталося в 1116—1078 рр. за Тиглазпілесера І. За правління Шалмапесера III (858—824 рр. до н. е.), Тиглазпілесера III (746— 725 рр. до н. е.) відбулися нові завоювання. Ассірійська імперія розрослася, досягаючи кордонів Вірменії, Аравії і Єгипту, за правління Саргона II (721—705 рр. до н. е.), Сеннечаріба (705— 681 рр. до н. е.), Езарбаддона (668—633 рр. до н. е.). За цих королів ассірійське мистецтво і архітектура досягли зеніту. Велика бібліотека клинописної літератури була зосереджена в Найнвесі. Після смерті Ашубаніпала імперія була підкорена медесами і вавилонянами (616—606 рр. до н. е.).У руїнах стародавнього міста Ашур після Другої світової війни були знайдені три дошки з написами, що містять близько 90 статей з колекції законодавства, яке було чинним у XIII ст. до н. е. За змістом статті стосуються конкретних судових справ, а не загальних законодавчих принципів. Деякі дослідники вважають, що статті є прикладом розвитку законодавства, яке ще не досягло зрілості, властивого Кодексу Хаммурапі, хоч ці статті й молодші за Кодекс на кілька століть (тобто з’явилися пізніше). Слід взяти до уваги, що ассірійці мали інше походження, ніж вавилоняни. Цей та інші фактори вплинули на філософію законодавства.
Середньоассірійським законам XVI—XIV ст. до н. е. бракувало системності та логічної послідовності. Вони вважаються погіршеним варіантом Кодексу Хаммурапі.
Пам’ятки ассірійського законодавства, що дійшли до наших часів, стосуються одруження (marriage), власності (property), безпеки (security) і злочинів (offences).
З аналізу цих аспектів можна зробити певні висновки про суть і процедуру судів.Перед одруженням мала місце церемонія заручення (betrothal ceremony). Наречений помазував наречену, дарував їй різноманітні дарунки, зокрема, сплачував їй калим. Як пам’ятаємо, у Вави- лоні калим сплачувався батькові нареченої, а не їй.
У випадку розлучення калим залишався дружині. Чоловік не мав права безпідставно (inconsiderately) розлучатися з дружиною. У ассірійців було дві форми шлюбу — або ж жінка йшла в будинок чоловіка, або ж чоловік приходив у будинок її батька. Кажучи нинішньою мовою, — приставав у прийми.
Якщо жінка йшла в будинок чоловіка, то брала з собою придане і подарунки обох сімей. Майно дружини могло переходити в спадщину її синів і не могло розділятися між братами її чоловіка. Якщо чоловік ішов до дружини у прийми, то вона від нього за це одержувала певну суму грошей, яку він міг забрати у випадку її смерті чи розлучення з нею.
Вдова, у випадку повторного одруження, мала повне право на подарунки свого нового чоловіка, якщо вона продовжувала жити у своєму будинку. Якщо ж вдова переходила жити в будинок нового чоловіка, то він мав повне право на її подарунки.
До того, як полишити домівку для служби, чоловік мусив потурбуватися про те, щоб залишити дружині засоби для існування. Якщо чоловік цього не робив, то дружина мала право віддавати дітей у підробітки, але не могла повторно виходити заміж протягом п’яти років. Якщо чоловік повертався після вказаного строку і дізнавався, що його колишня дружина вже є чужою дружиною, то не міг нічим собі зарадити, хіба що в окремих випадках (special circumstances). У випадку особливих труднощів (special hardship) період чекання дружиною на повернення свого чоловіка скорочувався до двох років. Протягом цих двох років їй надавалася допомога, говорячи нинішньою мовою, за рахунок «суспільних фондів споживання» (at the public expense). Після повернення чоловік змушений був компенсувати такі витрати.
Син дружини від попереднього шлюбу не мав права на майно нового її чоловіка.
Дружини мусили зберігати абсолютну вірність (absolute fidelity) своїм чоловікам. Жінок суворо карали, навіть за нескромну поведінку, продовження відвідування гадальних будинків, компроментацію ділових експедицій (compromising business expeditions), появу на вулиці у неприкритому вигляді (appearing unveiled in the street). За подружню зраду (adultery) карою була смерть, але чоловік міг задовольнятися відрубуванням органу тіла (mutilation) дружини-зрадниці, чи навіть її пробаченням (forgiveness). Партнер (paramour) жінки в подружній зраді ділив з нею її долю. Це приблизно, як у радянській пісні: «Если радость на всех одна, на всех и беда одна». Але партнер міг і уникнути відповідальності, якщо міг довести незнання ним факту одруження партнерші. Звідниця (bawd) одруженої жінки несла ту саму відповідальність, що й ад’юльтерна пара. Одружена жінка, яку застали у звідницькому будинку, могла уникнути відповідальності, якщо вона негайно розкривала «конспіраторів». Повинну голову не сік меч і в ті часи.
У ассірійців прямо не було підтверджено законодавство Мой- сея (Mosaic law) щодо одруження з братом загиблого чоловіка (levirate marriage), але факти говорять про те, що така практика мала місце. Якщо зникав чи помирав наречений, то наречена (betrothed maiden) мала виходити заміж за його брата. Якщо ж не було брата, придатного для одруження на ній (marriageable brother), то таку жінку чи наречену мав забирати батько чоловіка (нареченого) собі як дружину.
Те законодавство, що дійшло до наших часів, стосується нерухомості (real estate). Кілька статей присвячені повазі до земельних знаків (landmarks) та справедливому розподілу води (equitable division of water for irrigation) для іригації. Людина могла ставати власником городу (orchad), завівши його з дозволу попереднього власника, але зобов’язувалася знайти для нього іншу таку саму за площею ділянку. Підпільне володіння землею заборонялося, а вирощений на такій землі урожай підлягав конфіскації.
Коли помирав батько, то його майно могло розділятися між синами, але інколи це не виконувалося.
Земля розділу не підлягала і оброблялася братами сумісними зусиллями. У такому випадку найстарший брат мав право на дві третини врожаю.За винятком загального помістя, кожен брат міг набувати майно, яке, за звичаєм, «переписувалося» на дружину (affianced wife). У сім’ї, яка складалася з братів, що володіли таким нероз- діленим майном, все ж таки відповідальність за злочини була окремою.
Коли очікувався продаж нерухомості, то важлива роль відводилася тому, щоб до покупця згодом не мали претензії треті особи. Тому потенційний покупець за допомогою міського глашатая (town-crier) тричі протягом місяця, що передував придбанню нерухомості, повідомляв публіці про свої наміри. Після такого кроку претензії про неправомірне придбання ним не приймалися.
Кредитор міг брати в неволю людину боржника або його дітей. У будь-якому випадку боржник мав працювати на кредитора до сплати свого боргу. Кредитору суворо заборонялося продавати боржника в рабство. Будь-яка особа, яка придбала такого боржника як раба, втрачала затрачені на це гроші. Кредитор мав право віддавати заміж дівчину, яку він тримав як гарантію сплати боргу. За це кредитор одержував узгоджену суму від її нареченого (suitor). Згода батька дівчини була необхідною, але вона була майже автоматичною. Якщо батько не був живий, то брати дівчини могли заперечувати проти видання її заміж, але за умови, що вони сплачували борг протягом одного місяця.
Описаний вище механізм заміжжя ускладнювався, коли виявлялося, що до батька дівчини були претензії і інших кредиторів.
Якщо кредитор ставився недобре до своєї заручниці до часу продажу її чоловікові, то втрачав на неї будь-які права, якщо заручниці вдавалося вислизнути з-під його контролю.
Якщо одружена жінка крала щось із будинку свого померлого чи хворого чоловіка, то вона каралася смертю. Смерть присуджувалася і одержувачеві (receiver) такого майна. Крадіжка з чужого будинку одруженою жінкою цінностей на суму понад п’ять мін свинцю тягла за собою її затримання до того часу, поки крадіжка компенсувалася.
За інші крадіжки вина скуповувалася тим, що злодій віддавав себе на кару потерпілого (private retribution).Наклеп стосовно аморальної, чи «неприродної», поведінки чоловіка чи жінки суворо карався каторгою (cudgelling), штрафом, кастрацією (castration), ударами палицею. Подружня зрада і згвалтування (rape) вважалися тяжкими кримінальними злочинами. Кара виконувалася скривдженою сім’єю. Ця сім’я мала право пом’якшити покарання або ж навіть вибачити злочинця.
Напад на людину карався відрубуванням рук чи органів на обличчі, штрафом та биттям. Напад, що спричинив аборт, карався каторгою, биттям та штрафом (fine).
Органами судочинства вважалися король та його службові особи. Інколи їм допомагав у виконанні судочинства місцевий начальник. Важливою рисою ассірійського законодавства є та, що вона непересічну роль відводила приватній помсті. У рамках сім’ї батькові надавалася свобода рук для вжиття дисциплінарних заходів, які він вважав потрібними. Навіть надзвичайно жорстоких. Публічні вироки (public sentences) виконував кат, який був зобов’язаний не перевищувати надані йому письмові інструкції.
Якщо порівняти Кодекс Хаммурапі з ассірійським законодавством, то останнє значно більше «полюбляло» смертну кару і відрубування органів тіла.
Доречно також звернути увагу на ту обставину, що як гроші у той період використовувався свинець, а не срібло. Штрафи завжди «прив’язувалися» до цього металу. У кримінальних справах практикувалося «випробування водою» (ordeal by water): якщо підсудний, якого кидали в річку, не потопав, а спливав, то він визнавався невинним. Метод застосовувався за відсутності свідків та інших доказів. Якщо в спорі обидві сторони присягалися стосовно суперечливих аспектів, то застосування методу «випробування водою» для вирішення відповідного спору було досить широким.
1.5.